double arrow

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ РАБІВ

2

Раб вважався річчю і не мав жодних прав ні за публічним, ні за цивільним правом. Джерелами рабства служили: полон, народження від рабині, пожиттєве ув'язнення, зв'язок вільної з рабом. До 326 р. до н.е. в Римі існувало боргове рабство.

Пізніше громадянин Риму не міг бути проданий у рабство за бор­ги, але негромадянин-перегрин міг втратити свою свободу - за забор­гованість перед казною тощо. В ранній період римської історії батько мав право продати у рабство члена сім'ї за непослух, а господар май­на - упійманого злодія. Символічним продажем дочки у рабство міг укладатися шлюб з повною владою чоловіка.

Раб був не суб'єктом, а об'єктом права - власності, закладу тощо. Раб міг бути предметом будь-якої угоди - купівлі-продажу, обміну, майнового найму. Зв'язок раба з жінкою (вільною чи рабинею) шлю­бом не визнавався. Вигнаний раб волі не отримував, його статус при­рівнювався до викинутої речі, яку перший бажаючий міг обернути у свою власність. Над кількома рабами завжди мусив стояти наглядач, раби часто свідомо псували знаряддя праці, нищили худобу тощо. Зрозуміло, що рабська праця була малоефективною. Тому рабовлас­ники намагалися давати рабам певні стимули для полегшення свого становища і завоювання прихильності пана. Вигідніше було експлуа­тувати не фізичну працю раба, а його розумові здібності (раціональне ведення господарства).




Рабський пекулій - це надання рабові земельної ділянки чи реміс­ничої майстерні для самостійного господарювання на певних умовах. Власник пекулія міг у будь-який момент відібрати його у раба (за провину, непослух, неефективне ведення господарства тощо). Раб, у свою чергу, був зацікавлений у роботі без наглядача та у можливості накопичити певну суму для подальшого викупу самого себе та влас­ної сім'ї. Але згідно з нормами цивільного права такий тримач пекулію залишався рабом, а отже, не міг мати жодної власності і відповід­но вступати у будь-які договірні відносини (купівля-продаж готової продукції чи сировини, оренда тощо). Це суперечило інтересам класу рабовласників, тому поступово за рабами починають визнавати певні цивільні права. Спочатку пекуліарій отримав змогу укладати угоди по набуттю майна. Пізніше законодавство зробило ще одну поступку -визнавалося, що пан, який надає рабові пекулій, одночасно бере на себе відповідальність за можливі зобов'язання, що їх укладає раб в межах пекулія. Таким чином, раби не набували правосуд'єктності, оскільки діяли лише від імені свого пана, але отримали реальну змогу приймати, хоча й обмежену участь у цивільному обігу.

 

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ВІЛЬНОВІДПУЩЕНИКІВ

Манумісії - це відпущення раба на свободу, такий раб називався лібертін. Причини відпуску на свободу могли бути різними. Форма­льно відпущений на свободу раб набував правового статусу свого колишнього господаря (тобто римського громадянина, латина чи пе-регріна). Фактично це було фікцією. В епоху Республіки лібертін не мав права вступати у шлюб з вільнонародженою римлянкою, брати участь у народних зборах. їм, зокрема, було заборонено нести війсь­кову службу у легіонах і лише у виняткових випадках їх брали на слу­жбу у військовий флот, вони не допускалися до будь-яких державних посад. Лібертін був зобов'язаний надавати певні послуги своєму ко­лишньому власнику та його нащадкам (часто об'єм зобов'язань ви­значався спеціальним договором, що укладався при відпуску на сво­боду). У будь-якому випадку патрон мав право на "виконання послуг", включаючи у певних випадках і військову службу, та на "майно", тобто успадкування частини майна вільновідпущеника, на аліментування - як самого патрона, так і його дітей та родичів. Як бачимо, римське приватне право допускало можливість у плебеїв розширення чи звуження їх гро­мадянських прав, тобто раб міг зробити кар'єру.



 

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОЛОНІВ

Спочатку колони були орендарями землі. Борги дрібних землевла­сників, неможливість ефективно конкурувати з латифундіями, де ви­користовувалася практично безплатна рабська праця, створили нову форму цивільно-правових відносин. Боржник передавав свій наділ кредитору у власність для оплати боргу. Кредитор, як правило, вели­кий земле- і рабовласник, повертав земельний наділ попередньому власнику, але у держання, тому користування землею було пов'язане зі сплатою певного натурального чи грошового оброку та з виконан­ням тих або інших робіт держателем на користь юридичного власника землі. В цей час орендатори, орендодавці ще були юридично незалеж­ними, тому договір між ними міг бути розірваний. Додатковим дже­релом поповнення чисельності колонів ставали вільновідпущеники, позбавлені власних земельних наділів. Одночасно з волею їм міг бути нав'язаний і земельний пекулій. Діти колонів теж вважалися приписа­ними до певної ділянки, тобто успадковували становище своїх бать­ків. Історики проводять паралелі з феодальною епохою, коли селяни-кріпаки в цивільно-правовому відношенні були залежними від своїх поміщиків.





2




Сейчас читают про: