Національні школи менеджменту

Сутність міжнародного менеджменту

Міжнародний менеджмент – це процес застосування управлінських концепцій та інструментів у багатокультурному середовищі та отриманні завдяки цьому додаткових переваг і заощадження часу.

Природа міжнародного менеджменту має дві основні складові:

• Функції і концепції загального менеджменту – базова складова;
• Національні моделі менеджменту материнських країн, в яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації – культурологічна складова.

Ме́неджмент (українською - управління) — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Термін менеджмент утворився від англійського дієслова to manage (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова manus (рука).

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:

• спосіб, манера спілкування з людьми;
• влада та мистецтво управління;
• особливого роду вміння та адміністративні навички;
• орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: Чим виявляється успіх організації?. Відповідь на це питання дозволяє відповісти на більш прагматичне питання: Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?.

Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються процеси і стани, які є причиною існування менеджменту. Першочергова задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення.

Основні функції менеджменту

Планування. Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

• Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).
• Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти).
• Як ми збираємося це зробити?

Організація. Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.

Мотивація. Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

Контроль. Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.

Національні школи менеджменту

Розглянемо особливості провідних національних шкіл менеджменту з урахуванням відомої світової тріади фінансово-економічних центрів, що утворюють три кластери національних управлінських шкіл.

Кластер означає групу країн переважно одного географічного регіону, яким притаманні загальні форми економічних відносин і однотипна соціально-культурна складова менеджменту міжнародних корпорацій, що мають походження з країн цього кластера.

На рис. 1.2. представлений склад трьох основних кластерів відповідно до таких критеріїв як прямі іноземні інвестиції і міжнародна торгівля.

Рис. 1.2. Основні світові кластери прямих іноземних інвестицій та міжнародної торгівлі

Відповідно до трьох зазначених світових центрів як основні виокремлюються американська, європейська та японська національні школи менеджменту.

Американська школа менеджменту: перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз; ґрунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають дворічну програму «магістр ділового адміністрування» (МВА), які щорічно закінчують понад 70 тисяч осіб; жорсткий агресивний менеджмент; величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціальних журналів; спеціальні тренінгові програми про корпоративне життя в США; податкові поради іноземцям; утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища; рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської поведінки.

Японська школа менеджменту: використовує зарубіжний досвід менеджменту (насамперед США); ґрунтується на колективістських засадах; акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях; зорієнтований на світові ринки.

Щодо європейської школи менеджменту, то її досвід не є однорідним:

Досвід Франції: державний сектор – 20% ВНП; мета уряду – ефективне використання переважної кількості ресурсів країни; два типи державних підприємств – ринкового типу і монополісти, яких підтримує держава.

Досвід Німеччини: довіра влади у керівництві трудовою діяльністю; авторитаризм – функція лідерства; турбота менеджерів про підлеглих; закон про залучення робітників до управління підприємством (1951 р.); утворення виробничих рад (вибори через 4 роки).

Австралія: вплив на менеджмент моральних аспектів; наголос на політичні і соціальні цінності досягнення; сприйняття ризику.

Італія: дії у середовищі з низькими ризиками; конкурентоспроможність італійських менеджерів; схильність до групового прийняття рішень.

Австрія: наголос на самореалізацію у керівництві; висока цінність незалежності і конкурентоспроможності; прагнення уникнути ризиків.

Великобританія: висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивної логіки; індивідуалізм вважається найвищою цінністю.

Сучасні тенденції розвитку світового менеджменту
В даний час перспективними рахуються такі підходи до вивчення практики менеджменту:
§ підхід на базі теорії чинників виробництва і його практичне, емпіричне вираження - науковий менеджмент, а також використовуваний ними критерій економічної раціональності або ефективності;
§ поведінський підхід, що у виробничих умовах також спирається на критерій ефективності;
§ системно-теоретичний із його критерієм системної раціональності;
§ заснований на уявленнях про підприємство як суспільному інституті, що повинен задовольняти вимоги різноманітних груп інтересів, а його структура і керування повинні будуватися з урахуванням більш широкого розуміння соціально-економічної раціональності (наприклад, більш визначеної орієнтації на екологію або проблеми "третього світу").

Виходячи з цих підходів, формується поняття стратегічного менеджменту, що конкретизує основну ціль підприємства шляхом ухвалення рішення про те, яку продукцію і яких споживачів необхідно поставити, якою уявою закуповувати і використовувати ресурси, щоб підприємство могло успішно працювати у швидко мінливій обстановці.

У центр усіх сучасних концепцій управління ставиться людина - від її поведінки залежить успіх діяльності будь-якої компанії. Надійність управління людьми в будь-яких організаційних структурах визначається точним установленням співвідношення мотивів і мотивацій.
В даний час світ переживає епоху зміни соціального типу людини. Відбувається перехід від людини економічної до людини корпоративної. Останній на противагу людині економічній, орієнтованій винятково на власний успіх, створює (насамперед для себе) середовище, у якому вона може жити і розвиватися.

Прогноз змін, очікуваних у сфері виробництва і управління в першому десятилітті XXI в., визначає образ менеджера початку нового сторіччя.
Ключові вимоги будуть загальними для менеджерів різних країн і компаній:
1) високий професіоналізм і знання ринку в сполученні з володінням сучасними інформаційними технологіями;
2) уміння адаптуватися до швидких змін ринку і личностных ситуацій, сприймати і застосовувати нові форми роботи, що щиро пов'язано з гнучкістю інтелекту;
3) автономний, созидательный розум, готовність до ризику з усвідомленням того, наскільки далеко він може зайти в рамках структури корпорації.

Основні напрямки еволюції менеджменту:
§ розвиток і поширення концепцій управління людськими ресурсами, у центрі яких ставиться людина, застосування поведінського підходу;
§ глобалізація економіки і управління;
§ поява і розширення мережних організацій, формування "плоских" ієрархій і "прозорих" систем управління;
§ реінжиніринг виробничо-господарської діяльності;
§ уведення парадигми зовнішнього середовища в умовах загальної глобалізації й інформації;
§ перехід від традиційного принципу управління "стабільність, економічність, контроль" до нового-"партнерство, гуманізація, економічність";
§ поширення підприємницького управління;
§ розширення внутрішньофірмових ринків;
§ розвиток компьютерно - телекомунікаційного забезпечення управління і його віртуалізація;
§ тенденція до постійної самореорганизації компаній.

 

 

Міжнародний менеджмент - це особливий вид менеджменту, головними цілями якого виступають формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різноманітних країнах і відповідному використанні економічних, соціальних, демографічних, культурних і інших особливостей цих країн і міжкраїнної взаємодії.

Завдання міжнародного менеджменту:
1. Комплексне вивчення, аналіз і оцінка зовнішнього середовища міжнародного бізнесу в інтересах пошуку і реалізації джерел конкурентних переваг фірми.
2. Поглиблений аналіз і оцінка культурного фонду в кожній країні перебування і використання його можливостей (урахування обмежень) при виробітку стратегічних, тактичних і оперативних рішень по функціонуванню і розвитку фірми як у даній країні, так і в цілому.
3. Оцінка, вибір і практичне використання організаційних форм, у рамках яких здійснюються закордонні операції фірми, із тим щоб максимізувати ефект використання економічного потенціалу і правових можливостей країн перебування.
4. Формування і розвиток мультинаціонального колективу фірми і її підрозділів у країні базування й у країнах перебування в інтересах максимального використання особистого потенціалу робітників, можливостей окремих колективів і крос - національних ефектів від їхньої взаємодії усередині фірми.
5. Пошук, розвиток і ефективне використання різноманітних можливостей бізнес - сервісу, і насамперед у сферах фінансового, технологічного й інформаційного обслуговування економічних операцій.

2. Методологічні основи міжнародного менеджменту.
Основні принципи функціонування міжнародного менеджменту
І. Загальні принципи:
1. Науковість (розвиток системи міжнародного менеджменту повинно відбивати об'єктивний процес функціонування міжнародних економічних відношень).
2. Системність (розвиток міжнародного менеджменту припускає його формування як системного утворення).
3. Взаємовигідність (формування системи міжнародного менеджменту повинно здійснюватись з урахуванням економічної ефективності функціонування міжнародних економічних відношень).

ІІ. Специфічні принципи.
У 1974 р. на IV генеральна асамблеї ООН прийнята Декларація про новий економічний порядок. У рамках цій Декларації прийнята Хартія економічних прав і обов'язків Світового співтовариства, у якому декларуються принципи:
1. Суверенітет (держава має виключне право на використання своїх природних ресурсів, вибір економічної системи).
2. Політична незалежність.
3. Суверенна рівність - рівність держав як партнерів у МЕВ.
4. Територіальна цілісність.
5. Невтручання у внутрішні справи один одного.
6. Взаємна і справедлива вигода.
7. Мирне співіснування держав із різноманітним суспільним ладом.
8. Рівноправність і самовизначення народів.
9. Мирне врегулювання споровши.
10. Усунення кривди, що виникає в результаті застосування сили.
11. Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань.
12. Повага прав людини й основних свобод.
13. Відсутність прагнення до гегемонії на сфери впливу.
14. Сприяння міжнародної соціальної справедливості.
15. Міжнародне співробітництво з метою співробітництва.
16. Вільний доступ до моря і від нього для країн, що не мають виходу на нього.
III. Національні принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності, що є базою міжнародного менеджменту для українських підприємців, відбиті в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність»:
1. Суверенітет народу в здійсненні ВЕД
2. Свобода зовнішньоекономічного підприємництва
3. Юридична рівність і недискримінація
4. Верховенство закону
5. Захист інтересів суб'єктів ЗЕД
6. Еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу.

Об'єкти і суб'єкти міжнародного менеджменту
Суб'єкти міжнародних економічних відношень є і суб'єктами міжнародного менеджменту.
У міжнародному менеджменті виділяють п'ять видів суб'єктів:
1. Фізичні особи - мають правоздатність і дієздатність. Це індивідуальні комерсанти.
2. Юридичні особи:
А) Суб'єкти привселюдного права:
§ Держави;
§ підрозділи державного апарата;
§ суспільно - політичні організації й організації державного значення (Фонд культури).
Б) Суб'єкти приватного права:
§ товариства (повні і командитні);
§ акціонерні товариства (закриті і відкриті);
§ товариства з обмеженою відповідальністю.
3. Об'єднання:
§ Об'єднання фізичних осіб.
§ Об'єднання юридичних осіб.
4. Групи держав - інтеграційні угруповання країн (ЄС, ЕАСТ, НАФТА - інтеграційні угруповання країн Північної Америки ЛААИ - Латиноамериканська асоціація держав, що інтегруються,).
5. Міжнародні організації, міжнародні економічні організації, міжнародні валютно-фінансові організації, міжнародні господарські об'єднання, міжнародні товариства і т.д.

Об'єкти міжнародного менеджменту - конкретні види, форми міжнародного бізнесу:
1. Експорт - імпорт товарів:
§ Основні складових міжнародних торгових зв'язків будь-якої країни.
§ Число компаній, що займаються експортно-імпортними операціями. При цьому кількість даних компаній значно переважає над числом компаній, що займаються іншими видами міжнародного бізнесу.
§ Експортно-імпортна операція є концентрованим вираженням, результатом більшості видів міжнародного бізнесу.
§ Експортно-імпортні операції продовжуються при диверсифікації компанією своїх форм і методів ведення міжнародного бізнесу. (т. е. якщо компанія займається й іншими видами діяльності, то експорт-імпорт - це основний).
2. Експорт-імпорт послуг:
§ Надання партнерами на взаємній основі послуг і одержання прибутку від цього.
§ Об'єктом імпорту послуг є плата за послуги.
§ Об'єктом експортно-імпортних послуг є використання їхніх різноманітних видів у міжнародному бізнесі:
3. Здійснення господарської діяльності за рубежем:
§ Банківські операції.
§ Оренда господарських об'єктів.
§ Страхування.
§ Прокат - лізинг, рентинг, хайринг.
§ Проектно-конструкторські роботи.
§ Управлінські послуги.
4. Використання активів за рубежем:
§ Фірмових знаків.
§ Патентів.
§ Авторських прав.
§ Експертних документів.
6. Інвестиції:
А) Прямі інвестиції - вкладення засобів підприємця в розвиток господарських об'єктів в іншій країні в грошовій і товарній формі.
Особливості прямих інвестицій:
§ зберігається контроль над інвестицією з боку інвестора;
§ високий рівень зобов'язань по використанню інвестицій як із боку інвестора, так і з боку одержувача інвестиції;
§ доступ до зовнішніх ринків;
§ переваження продажів від виробництва за межею над експортом вітчизняної продукції;
§ часткове право власності;
§ участь у прибутках.
Б) Портфельні інвестиції - вкладення у вигляді коштів і цінних паперів, що припускають контроль над виробництвом шляхом придбання контрольного пакета акцій і одержання дивідендів.
7. Спільні підприємства - це об'єднання господарських зусиль двох або декількох фірм із метою спільного створення і розвитку господарського об'єкта й одержання прибутку.
8. Змішані підприємства - це об'єднання господарських зусиль державних і приватних компаній із метою спільного створення господарського об'єкта й одержання прибутку.
9. Багатонаціональні (або транснаціональні) компанії. Вони функціонують усередині країни і за рубежем, де володіють і управляють підприємствами.

Використання економічних законів у міжнародному менеджменті

3. Сучасні тенденції розвитку світового менеджменту
В даний час перспективними рахуються такі підходи до вивчення практики менеджменту:
§ підхід на базі теорії чинників виробництва і його практичне, емпіричне вираження - науковий менеджмент, а також використовуваний ними критерій економічної раціональності або ефективності;
§ поведінський підхід, що у виробничих умовах також спирається на критерій ефективності;
§ системно-теоретичний із його критерієм системної раціональності;
§ заснований на уявленнях про підприємство як суспільному інституті, що повинен задовольняти вимоги різноманітних груп інтересів, а його структура і керування повинні будуватися з урахуванням більш широкого розуміння соціально-економічної раціональності (наприклад, більш визначеної орієнтації на екологію або проблеми "третього світу").

Виходячи з цих підходів, формується поняття стратегічного менеджменту, що конкретизує основну ціль підприємства шляхом ухвалення рішення про те, яку продукцію і яких споживачів необхідно поставити, якою уявою закуповувати і використовувати ресурси, щоб підприємство могло успішно працювати у швидко мінливій обстановці.

У центр усіх сучасних концепцій управління ставиться людина - від її поведінки залежить успіх діяльності будь-якої компанії. Надійність управління людьми в будь-яких організаційних структурах визначається точним установленням співвідношення мотивів і мотивацій.
В даний час світ переживає епоху зміни соціального типу людини. Відбувається перехід від людини економічної до людини корпоративної. Останній на противагу людині економічній, орієнтованій винятково на власний успіх, створює (насамперед для себе) середовище, у якому вона може жити і розвиватися.

Прогноз змін, очікуваних у сфері виробництва і управління в першому десятилітті XXI в., визначає образ менеджера початку нового сторіччя.
Ключові вимоги будуть загальними для менеджерів різних країн і компаній:
1) високий професіоналізм і знання ринку в сполученні з володінням сучасними інформаційними технологіями;
2) уміння адаптуватися до швидких змін ринку і личностных ситуацій, сприймати і застосовувати нові форми роботи, що щиро пов'язано з гнучкістю інтелекту;
3) автономний, созидательный розум, готовність до ризику з усвідомленням того, наскільки далеко він може зайти в рамках структури корпорації.

Основні напрямки еволюції менеджменту:
§ розвиток і поширення концепцій управління людськими ресурсами, у центрі яких ставиться людина, застосування поведінського підходу;
§ глобалізація економіки і управління;
§ поява і розширення мережних організацій, формування "плоских" ієрархій і "прозорих" систем управління;
§ реінжиніринг виробничо-господарської діяльності;
§ уведення парадигми зовнішнього середовища в умовах загальної глобалізації й інформації;
§ перехід від традиційного принципу управління "стабільність, економічність, контроль" до нового-"партнерство, гуманізація, економічність";
§ поширення підприємницького управління;
§ розширення внутрішньофірмових ринків;
§ розвиток компьютерно - телекомунікаційного забезпечення управління і його віртуалізація;
§ тенденція до постійної самореорганизації компаній.