Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX ст

Тема 6. Українські землі в складі Російської імперії на поч. ХХ ст.

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX ст.

 

Рубіж ХІХ і ХХ ст. був в Україні періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації, суть якої полягала в розвитку великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість - над легкою). Ці великомасштабні кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних умовах.Російська імперія, як і більшість країн світу, в 1900-1903 pp. пережила економічну кризу. 1904-1908 pp. позначені депресією, і лише в 1909-1913 pp. почалося промислове піднесення.

Характерні риси розвитку промисловості:

• концентрація виробництва

Концентрація виробництва- зосередження виробництва одного або кількох споріднених видів продукції на кількох великих підприємствах, в межах невеликого регіону.

 

На початку XX ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць в світі. П'ять найбільших південних металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрійський, Петрівський, Донецько-Юр'ївський) виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виробляли 60% цукру-рафінаду Російської імперії. На великих підприємствах в Україні працювало понад 44% всіх робочих, тоді як в США - тільки 33%.

• утворення монополій

 

Монополія- це велике капіталістичне підприємство, яке контролює виробництво і збут одного або декількох видів продукції.

Форми монополістичних об'єднань: картель, синдикат, трест

Утворення монополій почалося спочатку саме в найбільш «концентрованих» галузях - металургійній, кам'яновугільної, залізорудної тощо. На початку століття виростають синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродажа» (1902), «Гвоздь» (1903).

 

Синдикат - це об'єднання юридично самостійних підприємств, які втрачають комерційну самостійність, так як збут продукції йде через єдину збутову контору - синдикат.

 

 

Це були досить потужні об'єднання. Наприклад, утворений 1904 синдикат «Продуголь», в який входили 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75% видобутку кам'яного вугілля в Донецькому басейні. Однак, приносячи буржуазії надприбутки навіть у кризових умовах, монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин.

 

• спеціалізація районів

Донбас - центр вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя - цукрової.

 

• значний вплив іноземного капіталу

Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок. Показово, що понад 25% іноземних інвестицій в промисловість Російської імперії припадало саме на Україну. Тому у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії - 90%. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Потужний синдикат «Продвугілля» фактично повністю контролювався французькими інвесторами. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, отриманих за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон.

• нерівномірний розвиток українських регіонів

Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурхливо розвивав промислове виробництво, то західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

 

· високі темпи розвитку (в порівнянні з іншими регіонами Російської імперії). Перетворення України в один з головних промислових районів Російської імперії

Протягом першого десятиліття XX в. в Україні частка промисловості в загальному обсязі продукції усього народного господарства досягла 48,2%, тоді як еквівалентний загальноімперський показник становив лише 40%. Українські землі в кінці XIX - початку XX ст. стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тут 1913 вироблялося 69% загальноросійської продукції чавуну, 57% сталі і 58% прокату. На Україні в цей час доводилося 20,2% всієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.

 

• Підпорядкованість імперському центру. Деформована структура промисловості. Україна - сировинний придаток Російської імперії

Характерною рисою розвитку української промисловості була її підпорядкованість імперському центру, який бачив в Україні в першу чергу потужну сировинну базу. Тому закономірно, що 1913 на українську промисловість припадало майже 70% видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те що на її території був зосереджений величезний промисловий потенціал, вона все ж залишалася сільськогосподарським районом імперії, у якому в селах проживало 80% населення.

 

Характерні риси розвитку сільського господарства:

• існування великих поміщицьких латифундій.

В аграрному секторі України на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. Органічно вписалися в нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, була змушена продавати свої землі. Про масштаби цього процесу свідчить хоча б той факт, що протягом 1877-1905 pp. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь (в цілому в українських землях поміщики до початку першої російської революції продали більше 1/3 своїх земель).

 

• посилення майнової диференціації селянства, в наслідок перетворення землі в товар. Посилення експлуатації селян

Характерною рисою цього процесу було нерівномірне розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 частка заможних господарств (понад 15 десятин) становила 5,1%, а відсоток безземельних і малоземельних селян в Україні досяг 80,5%. Якщо врахувати, що селянин платив викупні платежі, численні податки і виконував натуральні повинності, то цілком зрозуміло, що на початку XX ст. соціальна напруга зросла в аграрному секторі.

· Спеціалізація

Південна Україна - спеціалізувалася на торговому зерновому господарстві. Крим і Бессарабія - виноградарстві. Полтавська губернія вважалася одним з головних виробників тютюну в імперії. Інші губернії Лівобережжя та Правобережжя стали регіонами, що спеціалізувалися на технічних культурах: буряку, картоплі, тютюну.

· Модернізаційні процеси

створення заможними селянами господарств фермерського типу (більш за все - в степовій Україні), застосування праці вільнонайманих робітників, впровадження нової сільськогосподарської техніки, нових технологій, добрив, формування спеціалізації районів. Внесок земств в модернізаційніпроцеси на селі (утриманняагрономів; поставки селянам елітногонасіння, добрив; виданняпопулярнихброшур, будівництвошляхів і т.д.).

· Труднощі модернізації села

застаріла техніка, низька продуктивність ручної праці, домінування поміщицького землеволодіння, збереження селянської громади, селянське малоземелля, аграрне перенаселення.

· Загострення проблеми аграрного перенаселення.

Аграрне перенаселення - наявність значного безробіття серед населення, зайнятого в сфері сільськогосподарського виробництва, а отже, і відсутність можливості для певної частини цього населення забезпечити необхідний мінімум добробуту для своєї сім'ї.

Характерним його проявом є, зокрема, істотні міграції населення, частина якого назавжди покидає історичну батьківщину. У поч. ХХ ст. триває переселення на Далекий Схід. Особливо після побудови Транссибірської магістралі.

 

· Кооперативний рух

Кооперативний рух -спільна господарська діяльність, спрямована на створення і розвиток кооперативів (споживчих, кредитних, виробничих, постачальницько-збутових і т.д.).

Засновником українського кооперативного руху на Наддніпрянській Україні вважають Михайла Левитського. 30 вересня 1894 по прохання своїх односельців з с. Федвар на Херсонщині заснував там хліборобську артіль (це була перша в Російській імперії артіль). Допомагав організовувати ремісничі артілі також в містах, зокрема в Одесі, Миколаєві, Києві.

Розгортання кооперативного руху, сприяло стабілізації і розвитку сільського господарства. У 1908 р. У Наддніпрянській Україні було 572 споживчі товариства, а в 1914 р. - 3052. У кооперативному русі Наддніпрянська Україна, що налічувала 30000000 жителів займала перше місце в тодішній Російській імперії. Для координації роботи та взаємної допомоги в Києві і Вінниці були засновані Союзи споживчої кооперації.