Основні завдання, що постають перед урядами держав

Глава 19.

 УРЯДОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

В політиці є своя невидима рука, яка діє в напрямі, протилежному дії невидимої руки ринку.

Мільтон Фрідмен

Об’єктивна необхідність, зміст та моделі урядового регулювання економіки

Урядове втручання в економіку пов’язують з відмовами рин­ку (фіаско ринку).

Відмови ринку — це небажання або неспроможність рин­ку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.

Структура відмов ринку.

1. Ринок ґрунтується на індивідуальній економічній свободі та конкуренції учасників господарського процесу, що є істот­ною перевагою цієї форми господарювання.

2. Ринок повною мірою забезпечує виробництво благ для індивідуального споживання.

3. Ринок дбає про зиск, залишаючись байдужим до проблем вичерпності невідтворюваних природних ресурсів.

4. Уряд урегульовує екстернальні ефекти, насамперед, негативні, пов’язані з перекладанням одними суб’єктами своїх ви­трат на інших суб’єктів без будь-яких компенсацій потерпілим. Це врегулювання здійснюється з двох боків:

1) уряд примушує за допомогою податків, штрафів, заборон припиняти виробництво і забруднення, обмежуючи згубний вплив на довкілля та на обсяг збитків, завданих іншим суб’єктам;

2) уряд знешкоджує екстернальні ефекти (відновлює) та від­шкодовує збитки, завдані ними, за рахунок державного бю­джету.

5. Уряд обмежує згубний вплив циклічних коливань і регу­лює небезпечну для стабільності економічної системи диферен­ціацію доходів серед різних верств населення, забезпечуючи со­ціальну спрямованість економічної системи.

6. В умовах трансформаційної економіки на уряд покла­дається ще одне, надзвичайно важливе завдання, зміст якого по­лягає в забезпеченні балансу інтересів суб’єктів економічної та соціальної діяльності.

Типи урядового регулювання економіки:

— повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу);

— поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);

— крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необ­межену свободу підприємницької діяльності (США).

Моделі урядового регулювання економіки.

— адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко при­стосуватись до умов економічного (національного та міжнарод­ного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на еко­номіку є США;

— проактивну модель, спрямовану на попередження фіас­ко ринку шляхом «виваженої міри» державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Цілі, засоби та методи урядового впливу на економіку

Набутий досвід дозволяє стверджувати:

— критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15%;

— рівень дефіциту державного боргу, який не загрожує ста­більності, коливається в межах 3—5 % ВВП;

— обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для по­криття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. ін.

Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилен­ня від зазначених відносних орієнтирів, завдання уряду поля­гає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожував сталому економічному розвитку.

Економічна політика — це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у держав­них (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав.

1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2. Здійснення державних (урядових) закупівель економі­чних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи пере­дачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (спо­живання).

3. Здійснення трансфертних виплат: на соціальне стра­хування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

4. Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить за­трати держави.

5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд знач­ною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпу­люючи податками і затратами, рекомендуючи «що» виробляти. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, «як» виробляти. За допомогою податків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми «для кого» виробляти.

Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а суб­сидуючи — стимулює їх зростання.
На уряд покладається вирішальна роль у розв’язанні про­блем довкілля.
Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов’язаних з порушенням дії рин­кових сил тощо.

Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та не­прямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративни­ми, а непрямі — економічними. Адміністративні та еконо­мічні методи використовують відповідно прямі й непрямі за­соби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-роз­порядчих відносинах і проявляються у формі адміністративно­го впливу на поведінку, функціонування і результативність еко­номічних суб’єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну сво­боду.

 

До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реє­страцію та ін.;

— регламентація діяльності економічних суб’єктів і запро­вадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

— заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

— застосування покарань та заохочень (стимулів);

— різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сек­тору домогосподарств та ін.;

— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на креди­тування експорту та ін.;

— державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних ін­струментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб’єктів, а також на функціонування і результа­ти економіки, не обмежуючи економічної свободи суб’єктів гос­подарювання.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічно­му інтересі та використовують інструменти фіскальної, моне­тарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики.