Липня 2010 ЗУ Про судоустрій та статус суддів (потім 2 червня 2016)

Адміністративна юстиція часів формування Української державності (1917-1920 роки)

     Зокрема, Конституцією Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року визначалися судові органи, уповноважені розглядати адміністративні справи, певним чином закріплювався процесуальний порядок здійснення правосуддя. Конституцією Української Народної Республіки 1918 року встановлювалось, що найвищим судом республіки є Генеральний Суд УНР, утворений із колегії, вибраної Всенародними Зборами строком на п’ять років. Генеральний Суд наділявся повноваженнями найвищої касаційної інстанції, і не міг бути судом першої та другої інстанцій та мати функції адміністративної влади. Усі спори з приводу розмежування компетенції, які б виникали між органами державної влади, з одного боку, та органами державної влади і місцевого самоврядування, з іншого, розв’язувалися адміністративними судами. За часів правління Павла Скоропадського адміністративна юстиція також не була залишена гетьманською владою поза увагою. Законом про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року Генеральний Суд України визнавався вищим судом України з адміністративних справ. Однак, найбільш змістовно діяльність судових органів щодо розгляду адміністративних справ визначав проект Основного Державного Закону УНР доби Директорії (1920 р.). Зокрема, передбачалося створення в судовій системі України Вищого адміністративного суду України, який мав розглядати і вирішувати, дотримуючись судового порядку, питання щодо законності розпоряджень адміністративних органів і органів самоврядування, а також спори між адміністративними органами і органами самоврядування. Про роль, яка відводилась Вищому адміністративному суду в системі судових органів Української держави того часу, свідчить той факт, що адміністративними судами нижчої інстанції мали виступати загальні суди, яким надавалось право вирішувати, чи відповідають розпорядження місцевих органів вимогам закону і чи не перевищила місцева влада своєї компетенції.

 

 

3. Адміністративна юстиція України часів її перебування у складі СРСР (1920-1990 роки);

     А.І. Єлістратовим у 1922 році запропонував проект "Положення про верховний адміністративний суд та про обласні і губернські адміністративні суди Республіки” Цінність цього проекту визначалася тим, що у ньому пропонувалося досить вичерпно, як на той час, у систематизованому вигляді визначити важливі процесуальні питання, пов’язані із вирішенням публічно-правових спорів: систему адміністративних судів; підсудність адміністративних справ; вимоги, які висувалися до посад суддів адміністративних судів; форму та зміст адміністративного позову; процесуальний порядок розгляду та вирішення адміністративних справ. (12 жовтня 1927 р.) в Україні вперше було прийнято Адміністративний кодекс, який і дотепер залишається єдиним кодифікованим нормативно-правовим актом у галузі адміністративного права. Аналіз цього законодавчого акта свідчить, що, недивлячись на відсутність у його змісті положень про адміністративну юстицію, він все ж містив деякі норми, що мали на меті забезпечити законність в галузі діяльності адміністративних органів. Завданням Адміністративного кодексу УРСР було забезпечення законності в адміністративній галузі та систематизація правил, що регулюють діяльність адміністративних органів та інших органів влади у зазначеній галузі. окремі риси адміністративної юстиції проявилися в діяльності ряду органів, що одержали назву „квазісудових” органи, які належали до системи виконавчої влади Страхові ради Житлові комісії Податкові комісії Третейські суди Судові земельні комісії 18 липня 1963 року Цивільного процесуального кодексу УРСР Конституції Української РСР від 20 квітня 1978 року року Закону УРСР "Про судоустрій Української РСР”принципи правові гарантії Незважаючи на позитивні зрушення в галузі судового захисту прав людини, судовий порядок оскарження в УРСР різними законодавчими актами суттєво обмежувався, оскільки діяло загальне правило, що не могли бути оскаржені до суду дії органів державного управління і посадових осіб, щодо яких було встановлено інший порядок оскарження.

 

Понятття та ознаки новітної адміністративної юстиції в Україні

Цей період становлення адміністративної юстиції України характеризується активним розвитком, по-перше, національного законодавства про адміністративну юстицію, по-друге, наукових досліджень даного правового інституту, що пов’язано, передусім, з настанням нової епохи Українського державотворення та законодавства.

Незважаючи на досить сприятливі умови та плідні результати процесу становлення адміністративної юстиції в Україні, він, однак, тривав довгий час, супроводжуючись численними дискусіями та прийняттям низки нормативно-правових актів.

Становлення новітньої адміністративної юстиції України, на нашу думку, було ознаменовано, перш за все, проголошенням державного суверенітету України(1990) та створенням незалежної української держави(24 серпня 1991р).

Активне запровадження адміністративної юстиції в Україні розпочалося із схвалення Верховною Радою 28 квітня 1992 року Концепції судово-правової реформи в Україні.

Червня 1996-Конституція України

Липня 1998 – указ ПУ про Заходи щодо впровадження адмін реформи в Укараїні.

Остаточним кроком у формуванні адміністративної юстиції в Україні слід вважати прийняття 7 лютого 2002 року Закону "Про судоустрій України"'.

І, нарешті, своєрідним завершальним етапом формування інституту національної адміністративної юстиції стало прийнятт 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України.

липня 2010 ЗУ Про судоустрій та статус суддів (потім 2 червня 2016).

Підсумовуючи аналіз новітньої доби адміністративної юстиції України, зазначимо, що цей період умовно можна поділити на два етапи:

— перший етап почався з 1990 року і тривав до 2002 року. Характерними ознаками адміністративної юстиції цього періоду є факт розгляду та вирішення публічно-правових спорів загальними та господарськими судами у порядку, відповідно, цивільного та господарського процесів;

— другий етап розпочався у 2002 році, з моменту створення адміністративних судів, відтоді розгляд та вирішення спорів публічно-правового характеру поступово починає здійснюватися цими спеціально створеними судовими органами.Однак, відповідно до перехідних положень КАС України допочатку діяльності окружних (місцевих) адміністративних судів підсудні йому справи вирішуються:

а) місцевими загальними судами;

б) відповідними господарськими судами

      Адміністративна юстиція - це порядок розгляду і вирішення в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, - з іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи.

   Притаманні такі загальні ознаки:

        1. Характерною рисою адміністративної юстиції є те, що вона являє собою правосуддя, судову, а не виконавчу владу.

       2. Для всіх систем адміністративної юстиції характерне віднесення до її відання спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і адміністративними (управлінськими) органами - з іншого. Коло і зміст цих спорів індивідуальні в кожній окремій системі адміністративної юстиції, однак загальним для всіх спорів є їх адміністративно-правовий характер.

       3. Адміністративній юстиції притаманна наявність системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд зазначених справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності.

       4. Адміністративна юстиція характеризується також наявністю особливих процедур розгляду зазначених справ. Механізм розгляду справ в адміністративних судах побудований на зразок судового процесу в загальних судах і майже цілком відтворює його принципи (гласності, публічності, усності, змагальності). Разом з тим, одна із сторін адміністративно-правового спору - орган управління, або посадова особа, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Кожна система адміністративної юстиції припускає, що розгляд і вирішення адміністративних спорів відбувається з дотриманням судової процесуальної форми.

    5. Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи.

 

5. Моделі адміністративної юстиції у світі:

У світі існує 3 основні моделі:

     1) Романо-германська (Німецька) модель: характеризується тим, що всі повноваження в сфері адмін. процесу здійснюються спеціалізованими судами, які здійснюють правосуддя у сфері публічно-правових відносин. Так у ФРН, на підставі закону «про адміністративні суди» здійснюється правосуддя у сфері фінансових відносин, соціальних відносин, конституційних відносин, адміністративно-правових. Саме ця модель є для України взірцем.

       2) Англосаксонська модель: для цієї моделі характерним є здійснення адміністративного процесу судами загальної юрисдикції та, частково, так званими адміністративними трибуналами. Зважаючи на це, ця модель не є показовою для України.

      3 ) Французька модель: у межах цієї моделі адміністративний процес здійснюється самими ж представниками адміністративної влади, тобто спеціалізованого адміністративного судочинства ця модель не знає.

       Зважаючи на ту обставину, що в Україні спостерігається рецепція адміністративного права, для вітчизняного адміністративного процесу показовою є романо-германська модель адміністративного процесу. Проте, ми не можемо 100% віднести адміністративний процес України до названих моделей, оскільки в державі сформована своя власна модель адміністративного процесу: Вітчизняна модель адміністративного процесу поєднує у собі елементи романо-германської та англосаксонської моделей ( меншою мірою). Так, згідно ст. 17 КасУ, адміністративний процес здійснюється спеціалізованими судами (адміністративними судами) – прояв романо-германської моделі; та, частково, загальними судами – прояв англосаксонської моделі.

 

6. Система та структура адміністративних судів в Україні.

            Система адміністративних судів, на відміну від інших судів загальної юрисдикції, має певну специфіку. Зокрема, на відміну від місцевих судів загальної юрисдикції, що утворюються відповідно до районів (районів у містах), місцеві адміністративні суди утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Вони складаються з суддів місцевого адміністративного суду, голови та заступника голови суду. У місцевому адміністративному суді, де більше п'ятнадцяти суддів, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

        До компетенції місцевих адміністративних судів округів віднесено розгляд адміністративних справ, пов'язаних з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють відповідні військові суди.

        Оскільки Конституцією України (пункт 8 частини третьої статті 129) кожному гарантується право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, до системи адміністративних судів України входять також апеляційні адміністративні суди. Законодавцем вони віднесені до спеціалізованих судів, що утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України. Апеляційні адміністративні суди — це суди другої ланки єдиної системи судів загальної юрисдикції.

     До цих судів може бути подана апеляційна скарга на рішення або на окрему частину рішення адміністративного суду першої інстанції, які не набрали законної сили, та на ухвали адміністративного суду округу першої інстанції у випадках, передбачених законом. Перегляд справ у апеляційному порядку передбачає можливість перевірити за скаргою учасника судового процесу обставини справи щодо наявності певних правовідносин або доведеність створення конфлікту конкретною особою на основі вивчення як тих доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, так і нових.

        У складі апеляційного адміністративного суду округу можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. В апеляційному адміністративному суді округу для вирішення організаційних питань діє Президія.

       Повноваження апеляційних судів, у тому числі апеляційного адміністративного суду, викладені в ст. 26 вищезгаданого Закону, є базовими. Вони дали змогу розробити цілу низку конкретизуючих статей у проекті нового Адміністративного процесуального кодексу України1, в якому питанням апеляційного оскарження присвячена окрема глава.

      Касаційне оскарження рішень усіх апеляційних судів проводиться до відповідних підрозділів (у цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських та інших справах — згідно із системою діючих спеціалізованих судів) Верховного Суду України, бо останній є найвищою судовою інстанцією, а касаційний розгляд — остаточною перевіркою судових рішень.

       Касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне оскарження, визначено Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України.

    Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку можуть бути перевірені постанови та ухвали апеляційного адміністративного суду, ухвалені ним в апеляційному порядку. Вищий адміністративний суд України може утворювати судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

     У Вищому адміністративному суді, як і в апеляційному, для вирішення організаційних питань діє Президія суду в складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів цього суду, кількісний склад яких визначається Пленумом Вищого адміністративного суду України. Судді обираються до складу Президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

      Для вирішення загальних питань діяльності адміністративних судів у Вищому адміністративному суді України діє Пленум Вищого адміністративного суду України, до складу якого входять усі судді Вищого адміністративного суду України та голови апеляційних адміністративних судів округів.

      Створення окружних апеляційних адміністративних судів, а також Вищого адміністративного суду України повністю відповідає пункту 8 частини третьої ст. 129 Конституції України, де визначено, що до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

         Замикає систему адміністративних судів Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосудця, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд зобов'язаний не тільки усувати недоліки в застосуванні законів шляхом повторного касаційного розгляду рішень судів загальної юрисдикції, а й запобігати таким порушенням шляхом роз'яснення практики застосування законів у постановах Пленуму на основі матеріалів судових рішень.

  У складі Верховного Суду України діють: Судова палата у цивільних справах; Судова палата у кримінальних справах; Судова палата у господарських справах; Судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду також діє Військова судова колегія. Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду, так само, як в апеляційних, касаційних та вищих судах, у Верховному Суді створюється Президія. У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду України.

  Отже, систему адміністративних судів України становлять: місцеві адміністративні суди; апеляційні адміністративні суди; Вищий адміністративний суд України; Верховний Суд України. Створення системи адміністративних судів є складовою реформування всієї судової системи України відповідно до вимог Конституції України на принципах територіальності та спеціалізації в інтересах забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.