Ендокринні залози, їхні гормони та значення

Інструкція № 3 (18)

(для студентів)

                                                з фізіології людини

 

Тема:  Фізіологія центральних і периферичних ендокринних органів

Спеціальність: 5.12010102 «Сестринська справа»

Оснащення:   алгоритми, інструкції, роздатковий матеріал, таблиці, схеми,

 

Конкретні цілі:

Знати:

1. Структурно-функціональна організація ендокринної системи.

2. Ендокринні залози, їхні гормони та значення.

3. Основні механізми дії гормонів.

4. Регуляція секреції гормонів.

5. Механізм взаємодії ендокринних залоз.

6. Гіпотоламо-гіпофізарна система.

7. Роль ліберинів і статинів.

8. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу.

9. Щитоподібна залоза, її гормони та вплив на обмін речовин.

10.  Прищитоподібні залози, їхні гормони та функції.

11.  Ендокринна функція підшлункової залози.

 

Вміти:

1. Пояснювати фізіологічні механізми впливу гормонів на організм і забезпечення ними різних функцій.

2. Пояснювати механізм взаємодії гормонів центральних і периферійних ендокринних залоз.

3. Досліджувати вплив інсуліну, проаналізувати результати досліду.

4. Малювати схеми дії різних гормонів на клітині-мішені, схеми регуляції секреції гормонів ендокринними залозами;

5. Аналізувати роль гормонів у регуляції адаптації організму, їхню протистресову дію.

 

План проведення заняття:

1. Співбесіда з теми
2. Аналіз результатів досліду впливу інсуліну.
3. Намалювання схем дії різних гормонів на клітині-мішені, схем регуляції секреції гормонів ендокринними залозами;
4. Аналіз ролі гормонів у регуляції адаптації організму, їх протистресову дію.

5. Вирішування проблемних і ситуаційні завдань.

1. Оформлення щоденників

 

Література:

· В. І. Філімонов «Фізіологія людини»  2011р, стор 122 - 145

· В.Г. Шевчук   «Фізіологія» 2012 р, стор 128-186

· Лекція    

                                                                                        

                                                                                         Викладач: Гоцуляк І.В.

Механізми регуляції усіх життєвих функцій організму прийнято діли­ти на нервові та гуморальні. Перші використовують для передачі і пере­робки інформації структури нервової системи (нейрони, нервові волокна) та імпульси електричних потенціалів, другі - внутрішнє середовище ор­ганізму й молекули хімічних речовин.

Обидва механізми забезпечують єдину нейрогуморальну регуляцію функцій органів та їх систем.

Гуморальна регуляція - різновид біологічної регуляції, являє собою засіб передачі інформації до ефекторів через рідке внутрішнє середовище організму (кров, лімфу і тканинну рідину) за допомогою молекул хімічних речовин, які виділяються клітинами або спеціалізованими тканинами й органами.

Гормональна регуляція забезпечується ендокринною системою, до скла­ду якої входять:

1) ендокринні органи або залози,

2) ендокринна тканина в органі,

3) клітини органів, які володіють крім основної одночасно й ендокринною функцією

Відмінності гуморальної регуляції від нервової такі:

а) за гумо­ральної - носієм інформації є хімічна речовина, за нервової - потенціал дії;

б) характер передавання інформації в гуморальній - кровоносні й лімфатичні судини та міжклітинні простори, у нервовій - нервові волокна;

в) у гуморальній способом передавання інформації є ток крові, лімфи та дифузія; у нервовій - це поширення потенціалу дії нервовими волокнами.

Гуморальний спосіб передавання інформації має такі особливості:

а) гуморальний сигнал в організмі поширюється з невеликою швидкістю,

б) гуморальний сигнал можна менш точно дозувати за си­лою і тривалістю, ніж збудження,

в) гуморальна регуляція використовується в організмі для забезпечен­ня реакцій, які не потребують терміновості й точності.

Факторами гуморальної регуляції (первинними месенджерами, або посередниками) є:

а) гормони;

б) гормоноїди (тканинні або місцеві гормони);

в) деякі метаболіти й іони (виділяють справжні метаболіти й фактори пошкодження).

Гормонами називають хімічні речовини, що утворю­ються і виділяються спеціалізованими ендокринними клітинами у внутрішнє середовище організму для регуляції обміну речовин та вегета­тивних функцій організму, гуморального забезпечення координації й інтеграції процесів життєдіяльності.

 

Будучи носіями інформації, гормони беруть участь у регуляції функцій організму, адаптують його до постійно змінюваних умов зовнішнього середовища, забезпечують його ріст, розвиток та роз­множення.

Виділяють п'ять видів дії гормонів:

1)метаболічну (вплив на обмін ре­човин);

2) морфогенетичну (стимуляція формотворення, диференціюван­ня органів і тканин, росту);

3) кінетичну (включення певної діяльності);

4) коригувальну (зміна інтенсивності функцій органів і тканин);

5) реактогенну (здатність змінювати реактивність тканин).

Крім того, гормони впливають на імуногенез, гемостаз, здійснюють сенсибілізувальний і десенсибілізувальний впливи.

Руйнування гормонів відбува­ється ферментативними системами печінки, легень, мозку, нирок. Інколи гормони гідролізуються в самій клітині-мішені, будучи зв'язаними з рецептором або вільними в лізосомі.

На основі функціональних критеріїв розрізняють три групи гормонів:

1) гормони, які впливають безпосередньо на орган-мішень; ці гормони називають ефекторними,

2) гормони, основною функцією яких є регуляція синтезу і виділення ефекторних гормонів, їх називають тропними;

3) гормони, що синтезуються нервовими клітинами в гіпоталамусі, во­ни регулюють синтез і виділення гормонів аденогіпофізом, їх назива­ють рилізинг-гормонами.

Загальні властивості гормонів:

1. Специфічність дії. Кожен гормон діє на конкретні фізіологічні систе­ми, органи чи тканини, тобто на ті структури, що містять спеціалізо­вані рецептори до нього.

2.  Дистантна дія. Багато гормонів діють через внутрішнє середовище на органи, які розташовані далеко від місця їх утворення. Проте тка­нинні гормони, що секретуються без участі спеціалізованих ендок­ринних клітин, найчастіше проявляють місцеву дію на невеликій відстані від місця їх утворення.

3.  Не мають видової специфічності, за винятком гормону росту і р-ліпотропіну.

4.  Дія зумовлена впливом на клітини-мішені плазматичних мембран.

5.  Висока біологічна активність - вплив на функції органів і тканин у дуже невеликих концентраціях.

Гормони виділяються для забезпечення того або іншого регуляторного акту, тобто того або іншого функціональ­ного стану організму. І вони так само, як і автономна нервова сис­тема, виявляють трофотропну й ерготропну дії.

Трофотропна регуляція - це участь гормонів у регуляції процесів росту й розвитку організму з метою забезпечення його лінійного росту та процесів диференціювання.

Ерготрофна – це участь в регуляції обмінних процесів в організмі.

Взаємодія гормонів

Взаємодію гормонів можна розділити на три види:

 - синергізм,

- антагонізм,

- пермісивна дія.

Синергізм. Часто кілька гормонів, що впливають на функцію органа, здійснюють односпрямовану (синергічну) дію. Наприклад, адреналін і глюкагон активують розпад глікогену в печінці до глюкози та зумовлюють збільшення рівня цукру в крові. Загалом, це прояв принципу дублювання, що забезпечує високу надійність регуляторних механізмів.

Антагонізм гормональних впливів часто відносний. Так, інсулін та адре­налін здійснюють на рівень глюкози в крові протилежний вплив: уведення інсуліну зумовлює гіпоглікемію, а адреналіну - гіперглікемію. Аналогічним чином проявляється взаємодія гормону росту й інсуліну.

Пермісивна дія гормонів виявляється у тому, що сам гормон не викли­кає фізіологічного ефекту, але створює умови для реакції клітини чи орга­на на дію іншого гормону. Наприклад, глюкокортикоїди не впливають прямо на тонус м'язів судин і на розпад глікогену в печінці, однак вони створюють умови, за яких надграничні концентрації адреналіну збільшу­ють артеріальний тиск і спричиняють гіперглікемію (за рахунок посилен­ня глікогенолізу в печінці).

Сформована система співвідношення гормонів визначає їх сумарний фізіологічний ефект на функціональний стан людини (пубертатний період, старість, вагітність тощо). Цей стан залежить від гормонального профілю, тобто кількості різних гормонів у крові людини.

Гормональний профіль - це рівень активності залоз внутрішньої секреції, які визначають активність різних гормонів у плазмі крові, функціонуван­ня тканин, що захоплюють гормони й утилізують їх, а також їх виведення з організму.

Регулювання функцій синтезу і секреції гормонів ендокринними зало­зами здійснюється кількома шляхами:

1.  Нейрогенне регулювання здійснюється у двох напрямках:

а) прямий вплив нервової системи на синтез і секрецію гормонів (нейрогіпофіз, моз­ковий шар надниркових залоз);

б) нервова система регулює гормональну активність опосередковано, змінюючи інтенсивність кровопостачання за­лози.

2.  Гуморальне регулювання полягає у безпосередньому впливі на кліти­ни залози концентрації субстрату, рівень якого регулює гормон (зворот­ний зв'язок). Так, рівень кальцію у крові впливає на секреторну активність прищитоподібної і щитоподібної залоз, де утворюються паратгормон і тирокальцитонін, а концентрація глюкози в крові визначає активність вихо­ду інсуліну з підшлункової залози і т.д.

3.  Нейрогуморальне регулювання здійснюється за допомогою гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Функція щитоподібної та статевих залоз, кори надниркових залоз регулюється гормонами передньої частки гіпофіза (аденогіпофізом) - тропними гормонами: адренокортикотропним, тирео­тропним, фолікулостимулювальним і лютеїнізивним. Дещо умовно до тропних гормонів відносять і соматотропний гормон гіпофіза, що здійснює свій вплив на ріст ще й опосередковано через гормон соматомедин, який утворюється у печінці.

В аденогіпофізі також утворюється інтермедин (меланоцитостимулювальний гормон, МСГ) і пролактин, що здійснюють прямий вплив на периферійні органи.

У свою чергу, вивіль­нення усіх зазначених гормонів аденогіпофіза залежить від гормональної активності нейронів медіальної ділянки гіпоталамуса. Тут утворюються гормони, що здійснюють стимулювальний чи гальмівний вплив на сек­рецію гормонів аденогіпофіза: рилізинг-фактори (ліберини) та інгібітори -статики.

Ліберини і статини, впливаючи на продукцію тропних гормонів аденогіпофіза, регулюють активність деяких залоз внутрішньої секреції.

Ендокринні залози, їхні гормони та значення.

Гіпофіз

Гіпофіз розташований у гіпофізарній ямці турецького сідла клино­подібної кістки. Через лійку з'єднується з гіпоталамусом.

Має 3 частини:

· передню,

· проміжну

· задню.

Гормони передньої частки гіпофіза

Тут продукується дві групи гормонів:

а) ефекторні гормони, що впливають на метаболічні процеси і регулюють ріст та розвиток ор­ганізму;

б) тропні гормони, що переважно регулюють секрецію інших ен­докринних залоз.

Гормон росту (ГР, соматотропін, СТГ) - прискорює ріст тіла, стимулює виділення інсуліноподібного фактора росту. Особливо велике значення ГР у період росту, коли концентрація його в крові підвищується. У цей період агоністами ГР є статеві гормони, збіль­шення секреції яких сприяє різкому прискоренню росту кісток (пубертат­ний скачок росту). Однак тривале утворення великої кількості статевих гормонів викликає протилежний ефект - припинення росту. Ріст дорослої людини може відновитися у разі надмірного зростання секреції ГР, що спостерігається, наприклад, на тлі пухлин гіпофіза. Тоді відновлюється проліферація клітин росткових зон, що призводить до акромегалії (гіган­тизму).

Пролактин або лактотропний гормон (ПЛГ) стимулює і підтримує утворення молока в грудних залозах, а також поведінку матері. У чоловічому організмі він сти­мулює ріст і розвиток передміхурової залози.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ, кортикотропін) стимулює секрецію і ріст пучкової та сітчастої зон кори надниркових залоз. Під його впливом зменшу­ються лімфатичні вузли, селезінка, щитоподібна залоза, знижується рівень лімфоцитів та еозинофілів крові.

Тиреотропний гормон (ТТГ, тиротропін) стимулює виділення гор­монів щитоподібною залозою, зумовлює збільшення її розмірів, кровонаповнення, розростання епітелію.

Гонадотропні гормони - фолікулостимулювальний (ФСГ) і лютеїнізивний (ЛГ) є у чоловіків і в жінок. Вони стимулюють ріст і розвиток фолікулів у яєчниках і розростання сперматогенного епітелію у сім'яни­ках чоловіків. Ефекти ФСГ особливо значно виявляються в ембріональ­ний період під час утворення фолікулів. В онтогенезі чутливість яєчників до ФСГ і ЛГ підвищується у період статевої зрілості, коли обидва гормони забезпечують овуляцію та лютеїнізацію оваріальних фолікулів у жінок і виділення тестостерону - в чоловіків.

 

Гормони проміжної частки гіпофіза

Меланоцитостимулювальний гормон (МСГ) підвищує секрецію ме­ланіну в клітинах шкіри, спричиняючи її потемніння.

 

Гормони задньої частки гіпофіза

Синтез гормонів нейрогіпофіза відбувається у надзоровому і пришлуночкових ядрах передньої ділянки гіпоталамуса. Потім вони у вигляді гра­нул транспортуються нервовими відростками, що контактують з кровоносними капілярами, які розташовані в задній частці гіпофіза. Тут гранули на­копичуються, а потім з кров'ю розносяться до периферійних органів-мішеней.

Вазопресин (антидіуретичний гормон, АДГ) сприяє затримуванню рідини в організмі. У фізіологічних концентраціях цей гормон звичайно регу­лює вміст води і виділення її нирками, тобто він є одним з активних регуля­торів об'єму крові і рівня ар­теріального тиску. Якщо концентрація гормону в крові досить висока, то виявляється ще і його судинозвужувальний ефект. Сигналом до викиду гор­мону в кров є зниження артеріального тиску чи об'єму крові, що циркулює.

Цей гормон також бере участь у реалізації механізмів сприйняття болю, антистресорних реакціях організму, тому названі впливи активують його викид у кров.

Вазопресин впливає на клітини трьох типів:

а) клітини нир­кових канальців;

б) м'язові клітини кровоносних судин;

в) клітини печінки.

Діючи на нирки, він збільшує реабсорбцію води в їх канальцях і цим зменшує сечоутворення.

  У кровоносних судинах гормон стимулює скорочення непосмугованих м'язових клітин і звужує судини, підвищуючи артеріальний тиск.

У печінці стимулює гліконеогенез і глікогеноліз.

Окситоцин сприяє скороченню матки вагітних, зумовлює виділення молока, може також брати участь у процесі лютеолізу. Останній здійснюється шляхом впливу на високоспеціалізовані міоепітеліальні клітини, які вистилають протоки грудної залози. Під час лактації скоро­чення міоепітеліальних клітин зумовлює витискання молока з альвеол за­лози в молочний синус і виділення його через сосок. Виділення молока ре­гулюється власне окситоцином.