Ендокринна функція підшлункової залози

Підшлункова залоза належить до змішаних залоз. У ній водночас із ут­воренням травного соку секретуються гормони, що надходять у кров.

Ен­докринна частина залози представлена групами панкреатичних острівців Лангерганса діаметром 100-300 мкм, що сформовані яйцеподібними клітинними скупченнями, багатими на капіляри і розкиданими по тілу і хвосту підшлункової залози.

Вони становлять близько 2% об'єму залози, тоді як ендокринна частина - 80%, решта припадає на протоки та кровоносні су­дини.

Загальна кількість острівців коливається у межах 1-2 млн. Кожен з них має добре кровопостачання, кров із них надходить до ворітної вени печінки.

Клітини в острівцях розділяють на типи за їхніми морфологічни­ми властивостями.

У людини розрізняють чотири різні типи клітин: А, В, О та Р.

Клітини А (а) секретують глю­кагон (10-30%),

В (р) - інсулін (60-80%),

О (Д) - соматостатин (близько 10%)

Р - панкреатичний поліпептид

Гормони підшлункової залози

Існують проточкові і острівцеві гормони:

· Острівцеві – інсулін, глюкагон, соматостатин,

· Проточкові – ваготонін, центропнеїн, ліпокаін.

Інсулін поліпептид, що синтезований спочатку у вигляді проінсуліну (гормон, проходячи через апарат Гольджі, накопичується у гранулах уже у вигляді активного інсуліну).

Основним стимулятором синтезу проінсуліну є глюкоза, меншою мірою - маноза і лейцин. На утворення інсуліну впливають і гормони - СТГ, глюкагон, адреналін.

Механізм дії інсуліну визначається його взаємодією з рецепторами клітинних мембран.

Головним ефектом гормону є збільшення трансмембранного транспор­ту глюкози, що забезпечує засвоєння її клітинами і, відповідно, зниження концентрації глюкози в крові. Особливо це характерно для клітин печінки і скелетних м'язів.

 У печінці інсулін забезпечує посилення синтезу гліко­гену з глюкози.. У разі надлишку глікогену в клітинах печінки під впливом інсуліну з глюкози синтезується жир.

Інсулін виявляє також і стимулювальний вплив на ріст.

Інсулін впливає також на обмін жирів. Надлишок глюкози, що надійшла до печінки під впливом інсуліну, перетворюється не в глікоген, а в жир, а жирні кислоти, що утворюються, транспортуються кров'ю у жиро­ву тканину. Аналогічний вплив інсуліну на утворення жирів і в клітинах жирової тканини.

Таким чином, хоча інсулін і є одним з основних регуляторів вуглевод­ного обміну, він бере участь у регуляції обміну й інших органічних сполук. Тому в разі його нестачі (діабеті) настають значні патологічні зміни в ор­ганізмі.

Глюкагон.

Кристали активного гормону утворюють А(а)-клітини підшлун­кових острівців та верхнього відділу травного тракту.

Глюкагон є одним із основних фізіологічних антагоністів інсуліну. Глюкагон впливає передусім на печінку, де стимулює розщеплення глікогену (глікогеноліз), забезпечуючи таким чином швидке зростання концентрації глюкози в крові.

Соматостатин. гальмує секрецію глюкагону й інсуліну, а та­кож евакуацію шлункового вмісту, пригнічує звільнення мотиліну (стимулює моторику шлунково-кишкового тракту та скорочення жовчного міхура, гальмуючи дію холецистопанкреозиміну). У ситих тварин - гальмує звільнення гастрину і холецистопанкреозиміну.

Тимус (загруднинна залоза)

Тимус розташований за ручкою і верхньою частиною тіла груднини. Складається з двох витягнутих у довжину асиметричних часток (правої і лівої), зрощених одна із одною у їх середній частині.

Тимус досягає максимальних розмірів до періоду статевого дозрівання (у середньому 37,5 г). Після 16 років маса тимуса поступово зменшується (у 50-60 років вона складає в середньому 13-14 г), але залоза повністю не зникає навіть у старечому віці.

Гормони загруднинної залози

Тимус синтезує і секретує кілька

· тимозин,

· гомеостатичний тимусний гормон,

· тимопоетин І, тимопоетин II,

· тимусний гуморальний фактор,

· інсуліноподібний фактор,

· фактор росту.

Тимозин, тимулін, тимопоетини та інші регуля­торні пептиди, які забезпечують проліферацію та дозрівання Т-лімфоцитів у центральних і периферійних органах імуногенезу,

Інсуліноподібний фактор (зменшує рівень цукру в крові)

Фактор росту (забезпечує ріст тіла).

Тимозин, відіграють значну роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму. Вони стимулюють утворення антитіл, що забезпечують реакції на чужорідний білок.

Тимопоетини сти­мулюють лейкопоез.

 

Епіфіз

Епіфіз (шишкоподібна залоза) розвивається з даху третього шлуночка під заднім кінцем мозолистого тіла і прикріплений повідцями до обох та­ламусів.

Однією із найбільш характерних особливостей епіфіза є його здатність трансформувати нервові імпульси, що надходять від сітківки ока, в інкре­торний процес.

В епіфізі утворюються кілька біологічно активних сполук, найбільш важливі з яких дві:

серотонін і його похідне мелатонін (обидві утворюються із амінокислоти триптофану).

Мелатонін і серотонін через кровоносну систему і церебральну рідину надходять у гіпоталамус, де змінюють утворення рилізинг-гормонів залежно від освітлення. Крім того, мелатонін здійснює і прямий гальмувальний вплив на гіпофіз: під його дією гальмується секреція гонадотропінів, гормонів росту, тиреотропного гормону, АКТГ.

Гальмівний вплив мелатоніну на продукцію статевих гормонів прояв­ляється у тому, що у хлопчиків на початку статевого дозрівання різко па­дає його рівень у крові. Можливо, у зв'язку з тим, що сумарна добова освітленість у південних регіонах вища, статеве дозрівання тут настає у більш ранньому віці.

Але епіфіз продовжує впливати на рівень статевих гормонів і в дорос­лих. Так, у жінок найбільший рівень мелатоніну спостерігається у період менструації, а найменший - під час овуляції. У разі ослаблення мелатонінсинтезувальної функції епіфіза спостерігається підвищення потенції.

Епіфіз вважають своєрідним "біологічним годинником". Багато в чому саме його впливом зумовлюються циркадні і сезонні ритми активності го­надотропних гормонів, гормонів росту, кортикотропного тощо.