double arrow

Зовнішні параметри нормального менструального циклу

1

Інструкція № 4

 (для студентів)

                                                з фізіології людини

 

Тема:  Роль гормональної регуляції статевого циклу жінки.

       Роль гормонів в адаптації організму та їх проти стресова дія

 

 Спеціальність: 5.12010102 «Сестринська справа»

Оснащення:   алгоритми, інструкції, роздатковий матеріал таблиці, планшети, схеми,

 

Конкретні цілі:

Знати:

  1. Роль гормонів надниркових залоз при стресі.
  2. Статеві залози, їх гормони.
  3. Поняття про менструальний цикл.
  4. Поняття про стрес (роль гормонів у регуляції адаптації організму, їхню протистресову дію).

5. Гормональна опіатна та неопіатна системи.

 

 

Вміти:

  1. Визначити віковий вплив статевих гормонів на фізичний розвиток та поведінку людини.
  2. Провести фізіологічний аналіз різних фаз 28-добового менструального циклу.
  3. Аналізувати вплив гормонів на фази менструального циклу
  4. Пояснювати механізм регуляції неспецифічної адаптації за участю гормонів.
  5. Пояснювати роль гормонів під час стресу.

 

План проведення заняття:

  1. Співбесіда з теми

2. Вирішування проблемних і ситуаційні завдань.

  1. Оформлення щоденників

 

Література:

· В. І. Філімонов «Фізіологія людини»

· Роздатковий матеріал

· Лекція

                                                                                             Викладач: Гоцуляк І.В.


Надниркові залози

Дві надниркові залози (права і ліва) розташовані на верхніх полюсах нирок. За формою вони нагадують сплющену піраміду зі злегка заокругле­ною вершиною. Надниркова залоза (масою 5-8 г кожна) складається з двох ендокринних утворів (один навколо іншого), представлених кірко­вою і мозковою речовиною.

У корі надниркової залози розрізняють три зони змінної чіткості:

· клубочкову (зовнішню),

· пучкову  (середню),

· сітчасту (на межі з мозковою ре­човиною).

Клубочкова зона становить 15% від маси надниркової залози, пучкова - 50%,  сітчаста - 7%.

Мозкова речовина (мозковий шар) утворена скупченнями великих круглих чи багатокутних клітин, які розділені синусоїдними капілярами. Насправді вона є симпатичним ганглієм, у яко­му постгангліонарні нейрони втратили аксони і стали секреторними клітинами.

Гормони кори надниркових залоз

Кора надниркових залоз виділяє три групи гормонів:

пучкова зона виділяє глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон і кортикостерон) - стероїди з різноманітним впливом на метаболізм вуглеводів та білків;

клу­бочкова - мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон), не­обхідні для підтримання балансу натрію та об'єму позаклітинної рідини;

сітчаста - статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон) і, частко­во, глюкокортикоїди.

Глюкокортикоїди

Свою назву отримали через здатність підвищувати рівень цукру в крові шляхом стимуляції утворення глюкози в печінці. У невеликій концентрації глюкокортикоїди активують, а у великій, навпаки, пригнічують імунні механізми організму. Важливою властивістю глюкокортикоїдів є їх протизапальна дія, пов'язана з тим, що вони знижують проникність судинної стінки і блоку­ють секрецію серотоніну, гістаміну, кінінів та систему плазмін-фібринолізин, а також пригнічують утворення антитіл.

Глюкокортикоїди й АКТГ також впливають:

- на нервову систему (збуд­жують її, спричиняють безсоння, ейфорію),

- на імунні та інші системи ор­ганізму.

Під час гострих стресових станів гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова система активується в першу чергу і рівень глюкокортикоїдов у крові підвищується. Під час повторної і тривалої дії стресового чинника реакція поступово згасає.

Мінералокортикоїди

Беруть участь у регуляції мінерального обміну і водного балансу організму.

Найактивнішим з них є альдостерон. Під його впливом посилюється реабсорбція натрію і зменшується реабсорбція калію у ниркових канальцях, а це призводить до затримки іонів натрію і хлору в організмі і до збільшення виділення іонів калію та водню.

На відміну від глюкокортикоїдів, мінералокортикоїди посилюють роз­виток запальних процесів за рахунок підвищення проникності капілярів і серозних оболонок. Вони також беруть участь у регуляції тонусу крово­носних судин і сприяють підвищенню артеріального тиску.

Статеві гормони

 Мають значення для розвит­ку статевих органів у ранньому дитячому віці і для появи вторинних ста­тевих ознак у той період, коли секреторна функція їх ще незначна. Крім того, естрогени проявляють антисклеротичний ефект (насамперед у жінок). Статеві гормони (особливо андрогени) сприяють обміну білків, стимулюючи їх синтез в організмі.

Андрогени мозкової зони мають анаболічну дію та сприяють розвитку вторинних статевих ознак, у чоловіків підвищують лібідо.

 

Гормони мозкової речовини надниркових залоз

Мозкова речовина надниркових залоз виробляє катехоламіни:

- адре­налін,

- норадреналін,

- дофамін,

що виявляють метаболічні ефекти, які забез­печують постачання організму енергією.

 Оскільки основним джерелом енергії в організмі є глюкоза, катехоламіни індукують розщеплення гліко­гену в печінці та м'язах і є контрінсулярними гормонами. Крім того, вони стимулюють ліполіз у жировій тканині і протеоліз у печінці, що теж сприяє енергетичному забезпеченню організму. Особливо важливі зазначені метаболічні процеси під час роз­витку стресових ситуацій. Під впливом стресового чинника різко підви­щується секреція катехоламінів, що спричиняє

- посилення серцевої діяль­ності,

- звуження судин внутрішніх органів і розширення судин, що постачають м'язи кров'ю,

- пригнічують перистальтику травного тракту,

- зу­мовлюють розширення бронхів.

Усі ці зміни створюють оптимальні умови для боротьби організму із стресовими чинниками.

Адреналін стимулює секрецію кортикотропіну та безпосередньо активує кору наднирників. Підви­щуючи концентрацію глюкози в крові, він активує інкрецію інсуліну при гальмуванні функції острівців і гальмує функцію статевих залоз. Адреналін - фактор стривоженості, страху, туги (адреналінова туга, неспокій).

Норадреналін - фактор гніву, лютості.

При цьому обидва вони потрібні для системи бадьорості. Необхідно зазначити, що біль­шість стимуляторів центральної нервової системи за будовою схожі на адреналін.

Гонади (статеві залози)

Чоловіча статева залоза - яєчко - парна, лежить у калитці (мошонці).

 Між сім'яними канальцями розташовуються скупчення інтерстиціальних ендокриноцитів (клітин Лейдига), що продукують і виділяють у кров тес­тостерон.

Жіноча статева залоза - яєчник - парний орган, що подібно до яєчка в чо­ловіків виконує дві функції: зовнішньосекреторну (утворення яйцеклітин) і внутрішньосекреторну (вироблення гормонів). Первинні фолікули містяться в кірковій речовині яєчника і містять яйцеклітину, після статевої зрілості вони ростуть і перетворюються у вторинні і третинні фолікули. У них інтенсивно розвиваються клітини фолікулярного епітелію, які виробляють жіночі статеві гормони(естрогени). Після дозрівання фолікула яйцеклітина виходить у черевну порожнину (ову­ляція), а на його місці утворюється жовте тіло, яке починає синтезувати гормон - прогесторон.

Статеві гормони

Більшість гормонів - стероїди, які здатні проникати всередину клітини.

У яєчниках і яєчках утворюються однотипні гормони. У зв'язку із подібною будовою і метаболізмом стероїдні гормони одного типу можуть перетво­рюватися в інший. Цей процес відбувається не тільки у статевих залозах, але й у печінці, жировій і нервовій тканинах. Назва "чоловічі" і "жіночі" оз­начає лише те, що в особи відповідної статі одних гормонів виробляється більше, інших менше, ніж в осіб іншої статі. Свій же вплив вони проявля­ють в осіб обох статей.

Андрогени – чоловічі стероїдні статеві гормони. Впливають на розвиток як пер­винних статевих ознак (активація статевих залоз, передміхурової залози, ріст калитки тощо - маскулінізивна дія), так і вторинних статевих ознак (ріст, маса, оволосіння тіла тощо). Виділяються постійно, проте мають до­бові і сезонні коливання. Найбільш активним андрогеном є тестостерон, що утворюється у клітинах Лейдига.

Естрогени, які утворюються у яєчках, служать переважно для інгібування продукції андрогенів. Однак основна кількість естрогенів, що циркулюють у крові чоловіків, утворюється не в яєчках. Вони синтезують­ся з андрогенів в інших тканинах і найбільш активно - у жировій та нер­вовій тканині.

Естрогени - жіночі статеві гормони. Як і андрогени, вони впливають на розвиток первинних і вторинних статевих ознак. Основним естрогеном, що секретує яєчник, є естрадіол. Він перебуває у рівновазі з іншим похідним - естроном, який у печінці і плаценті перетворюється в естріол. Жовте тіло продукує прогестерон, основна дія якого - збереження вагітності, що проявляється у дії гормону на матку (розростання ендометрію, ріст кровоносних судин, зниження збудливості міометрію тощо), грудні залози (розвиток альвеол залози, виділення молока).

Водно­час із естрогенами в яєчниках (як і в надниркових залозах) утворюється деяка кількість андрогенів, які забезпечують анаболічний ефект, що яскра­во проявляється під час синтезу м'язових білків

У ЦНС під час обробки ноцицептивної інформації беруть участь ще дві антиноцицептивні системи, що належать до ендокринної системи.

 

Менструальний цикл – зміни в організмі жінки, особливо в ланках репродуктивної системи, що циклічно повторюються, зовнішнім проявом яких служать кров'яні виділення зі статевих шляхів – менструація.

Менструальний цикл встановлюється після менархе (першої менструації) і зберігається протягом репродуктивного, або дітородного, періоду життя жінки зі здатністю до відтворення потомства.
Циклічні зміни в організмі жінки носять двофазний характер.

  Перша (фолікулінова) фаза циклу визначається дозріванням фолікула і яйцеклітини в яєчнику, після чого відбуваються його розрив і вихід з нього яйцеклітини – овуляція.

Друга (лютеїнова) фаза пов'язана з утворенням жовтого тіла. Одночасно в циклічному режимі в ендометрії послідовно відбуваються регенерація і проліферація функціонального шару, що змінюється секреторною активністю його залоз. Зміни в ендометрії закінчуються десквамацією функціонального шару (менструація).

Біологічне значення змін, які відбуваються протягом менструального циклу в яєчниках і ендометрії, полягає в забезпеченні репродуктивної функції на етапах дозрівання яйцеклітини, її запліднення та імплантації зародка в матці. Якщо запліднення яйцеклітини не відбувається, функціональний шар ендометрію відторгається, із статевих шляхів з'являються кров’янисті виділення, а в репродуктивній системі знову і в тій самій послідовності відбуваються процеси, спрямовані на забезпечення дозрівання яйцеклітини.

Менструації – це кров'янисті виділення зі статевих шляхів, які повторююься з певними інтервалами протягом усього репродуктивного періоду життя жінки поза вагітністю та лактацією. Менструація є кульмінацією менструального циклу і виникає в кінці його лютеїнової фази в результаті відторгнення функціонального шару ендометрію. Перша менструація (menarhe) виникає у віці 10 – 12 років. Протягом наступних 1 – 1,5 років менструації можуть бути нерегулярними, і лише потім встановлюється регулярний менструальний цикл.

Перший день менструації умовно приймається за перший день циклу, а тривалість циклу розраховується як інтервал між першими днями двох наступних менструацій.



Зовнішні параметри нормального менструального циклу

- тривалість від 21 до 35 днів (для 60% жінок середня тривалість циклу становить 28 днів);

- тривалість менструальних виділень від 2 до 7 днів;

- величина крововтрати в менструальні дні 40-60 мл (в середньому 50 мл).

Процеси, що забезпечують нормальний перебіг менструального циклу, регулюються єдиною функціональною нейроендокринною системою, що містить у собі центральні (інтегруючі) відділи і периферичні (ефекторні) структури з визначеним числом проміжних ланок. Відповідно до їх ієрархії (від вищих регулюючих структур до безпосередньо виконуючих органів) у нейроендокринній регуляції можна виділити 5 рівнів, що взаємодіють за принципом прямого і зворотного позитивного і негативного взаємозв'язку.

При народженні в яєчниках дівчинки знаходиться приблизно 2 мільйони примордіальних фолікулів. Основна їх маса зазнає атретичних змін протягом усього життя і тільки дуже невелика частина проходить повний цикл розвитку від примордіального до зрілого з утворенням у подальшому жовтого тіла. На час менархе в яєчниках міститься 200 – 400 тис. примордіальних фолікулів. Протягом одного менструального циклу розвивається, як правило, тільки один фолікул з яйцеклітиною всередині. У разі дозрівання більшого числа можлива багатоплідна вагітність.

Яєчниковий цикл — циклічні зміни в яєчниках, що підрозділяють на дві фази — фолікулярну (перша) і лютеїнову (друга).

У першу (фолікулярну) фазу яєчникового циклу яєчники під впливом ФСГ виділяють естрогени (естрон, естріол), поступово підвищуючи їх концентрацію до середини М.ц. Під їх впливом у яєчнику відбувається ріст та дозрівання фолі­кула і яйцеклітини, що міститься усередині нього. Наприкінці фолікулярної фази під впливом лютеїнізуючого гормону передньої частки гіпофіза починає підвищуватися вироблення яєчниками прогестерону. На тлі високого рівня естрогенів і підвищення рівня прогестерону відбувається овуляція.

Овуляція — процес розриву оболонок фолікула з наступним виходом яйцеклітини в черевну або в порожнину маткової труби. Овуляція розділяє яєчникові цикли. Після неї починається друга фаза — лютеїнова (лат. luteus — жовтий), або так звана фаза жовтого тіла. На місці колишнього фолікула формується жовте тіло, основною функцією якого є вироблення прогестерону — «гормону вагітності». Якщо вагітність не настає, жовте тіло регресує і яєчниковий цикл починається знову. В міру регресування жовтого тіла яєчників знижується вироблення прогестерону, і на тлі його низького рівня знову виникає менструація. При заплідненні яйцеклітини з розвитком вагітності жовте тіло перетворюється на «жовте тіло вагітності» і продовжує продукувати прогестерон.

Матковий цикл — циклічні зміни, що відбуваються в матці і створюють сприятливі умови для виникнення вагітності. Впродовж нього виділяють такі фази: десквамації, проліферації та секреції. Фаза десквамації (власне менструація) — відторгнення секреторного шару ендометрія від базальної мембрани, що проявляється зовнішньою матковою кровотечею і збігається з початком фолікулярної фази яєчників. У цій фазі відбувається часткова регенерація ендометрія. У наступній фазі (проліферації) під впливом естрогенів закінчується регенерація функціонального шару ендометрія і відбувається його стовщення, розвиток залоз із розширенням їхніх проток. Секреторна фаза — відбуваються секреторні зміни функціонального шару ендометрія, залози збільшуються в об’ємі, підсилюється їхня секреторна здатність, що зумовлено лютеїновою фазою яєчникового циклу.

Нормальні терміни припинення функціонування жіночої статевої системи (клімакс) — 45–55 років (у цьому віці мають припинитися менструації, остання менструальна кровотеча називається менопаузою). Відсутність М.ц. у нормі спо­стерігається у період вагітності, у осіб жіночої статі дитячого та літнього віку (фізіологічна аменорея). Різні патологічні стани можуть зумовлювати порушення або повну відсутність М.ц. у репродуктивний період — патологічну аменорею. Під цим розуміють відсутність М.ц. і менструацій або, навпаки, маткові ациклічні кровотечі (метрорагії), або зміни характеру менструацій (збільшення тривалості зовнішньої кровотечі та/чи об’єму крові, що втрачається). За весь репродуктивний період життя жінка переживає 350–400 М.ц.

 

Гормональна опіатна система.

 Аферентна імпульсація, стимульова­на ушкоджувальним подразником, досягає гіпоталамуса і зумовлює виділення гормону кортиколіберину. Під його впливом з гіпофіза звільня­ються АКТГ і поліпептид бета-ендорфін.

Ендорфін надходить у русло крові та спинномозкову рідину, переноситься до ноцицептивних нейронів і гальмує їх активність. Вважають, що активацією саме цієї системи зумов­лений ефект знеболювання у разі голковколювання.

 

Гормональна неопіатна система представлена гормоном нейрогіпофіза вазопресином. Цей пептид, з одного боку, є типовим гормоном, що виділяється у кров, а з іншого - через відростки вазопресинергічних нейронів він досягає нейронів, які беруть участь у сприйнятті болю, тобто є нейротрансмітером.

 Рецептори до вазопресину виявлені в нейронах спинного мозку, таламусі, середньому мозку. Утворення його зростає під час стресу.

У природних умовах антиноцицептивні системи завжди знаходяться на певному рівні своєї активності, тобто трохи пригнічують больові центри. Коли діє больовий стимул, то насамперед пригнічується активність ней­ронів антиноцицептивних систем і тоді виникає відчуття болю. Але біль може викликати тільки зниження антиноцицептивного впливу, що спо­стерігається під час депресії (психогенний біль).

Усі зазначені анальгетичні структури і системи функціонують у комп­лексі. За їх допомогою пригнічується надмірна виразність негативних наслідків болю. Ці системи беруть участь у перебудові функцій найваж­ливіших систем організму під час розвитку ноцицептивних рефлексів, по­чинаючи від найпростіших захисних відповідей до складних емоційних і стресорних реакцій вищих відділів мозку. Активність антиноцицептивних систем піддається відповідному тренуванню, у результаті якого під час дії одного і того ж больового подразника людина може кричати від болю або приховувати його з посмішкою.

 

Поняття про стрес.

Роль гормонів надниркових залоз під час стресу.

Стрес (напруження) - загальний (неспецифічний) адаптаційний синдром організму, що виникає завжди, коли організм перебуває в досить напруженій, стресовій ситуації (Сельє, 1936).

Іншими сло­вами, стрес - це комплекс усіх неспецифічних, стереотипних пристосов­них реакцій в організмі, що виникають на дію будь-якого фактора зовнішнього або внутрішнього середовища надмірної сили.

Агенти, які спричиняють стрес, називаються стресорами.

Стресором є будь-який досить сильний (необов'язково екстремальний) вплив - тепло, холод, емоції, больові подразнення, інтоксикація, голод. Стресу не­можливо уникнути, оскільки саме життя потребує його для свого підтримання.

Проблема стресу - це проблема енергозабезпечення організму при напруженій (критичній) ситуації.

Стрес супроводжується:

підвищенням артеріального тиску,

підвищенням швид­кості кровотоку до активованих скелетних м'язів зі зменшенням йо­го через непрацюючі (шлунково-кишковий тракт, нирки, тощо).

зростанням клітинного метаболізму і концентрації в крові глюкози,

підвищенням гліколізу в печінці та м'язах,

активізацією розумової діяльності,

прискоренням швидкості процесів коагуляції.

Спочатку, при дії агресора, резистентність організму навіть дещо зменшується. Це - стадія первинного шоку.

Потім настає реакція три­воги. Це активна мобілізація адаптаційних процесів в організмі у від­повідь на будь-яке зміщення гомеостазу при стресі (на первинний шок). Стійкість організму в цій фазі швидко зростає.

Реакція тривоги замінюється стадією резистентності, коли встановлюється підвищена опірність організму до стресора. Вона має загальний неспецифічний характер (голодування призводить до підвищення резистентності не тільки до голоду, а й до дії підвищеної температури, рентгенівських променів, токсинів).

При дуже сильному й тривалому стресі захисні пристосувальні механізми вичерпуються і загальний адаптаційний синдром призводить до стадії вичерпання. Вона характеризується зниженням резистентності до даного стресора й інших видів стресо­вих впливів.

 

Стадії розвитку стресу показані на рис.

 Адаптаційний синдром, що виникає, визначається спільною акти­вацією симпатоадреналової системи і гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи. Внаслідок цього організм стає швидко і стійко підготовленим до майбутньої м'язової діяльності та всіх стресових си­туацій. Тому для профілактики будь-якого стресу корисні заняття спортом.

У стресі розрізняють дві фази:

1. фазу швидкої нестійкої адаптації,

2. фазу більш повільної, але відносно сталої адаптації.

У першій фазі стресу в організмі панує симпатоадреналова система (катехоламіни), а в другій - гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальна система (кортизол, альдостерон). Дія альдостерону на нирки тісно пов'язана з дією на них вазопресину (антидіуретичний гормон), секреція якого гіпофізом при стресі значно зростає.

Крім вазопресину впливи гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної системи (тобто кортикоїдів) підкріплюються й доповнюють­ся впливами глюкагону та соматотропного гормону, секреція яких у другій фазі стресу також посилюється. Соматотропний гормон - єди­ний білоксинтезувальний гормон, який бере участь у забезпеченні короткотривалої адаптації організму.

Друга фаза стресу при достатній тривалості стресової ситуації може перейти в довготривалу (структурну) адаптацію, за якої в ор­ганізмі панують білоксинтезувальні гормони (соматотропний гормон, інсулін, андрогени й тиреоідні гормони).

При розвитку стресу розвиваються адаптаційні процеси. Підви­щується опірність до всіх факторів. Приміром, при больовому стресі підвищується витривалість до зниження температури, голодування тощо.

У комплексі захисних реакцій розрізняють:

- неспе­цифічні реакції (на будь-яке надмірне подразнення),

- специфічні реакції (на конк­ретну дію: охолодження - звуження судин, підвищення теплоут­ворення тощо).

Адаптація - це забезпечення самозбереження й самопідтримання живої системи у змінюваних умовах зовнішнього середовища.

Адаптаційний комплекс - це комплекс неспецифічних захисних пристосовних реакцій організму при стресі, спрямованих на фор­мування його стійкості (резистентності) до будь-якого чинника. Адаптаційному синдромові завжди передує первинний шок, три­валість і вираженість якого варіюють від природи і сили стресорного агента, виду і фізіологічного стану організму.

Адаптація буває неспецифічна й специфічна

Кожний стрес викликає неспецифічну відповідь, яка може бути двох типів:

- синтоксична (пристосовна, оборонна, протизапальна) - позитивна

- кататоксична (руйнівна)- негативна.

Перша зводиться до вдалого протистояння стресору, його руйнування, видалення. Друга - усе навпаки.  

Залежно віл сили подразника, може виникнути позитивний ефект, стимулює всі життєві сили ор­ганізму, сприяє їх зміцненню. Другий, викликаючи негативний ефект, стимулює патологічні зрушення й навіть смерть.

Стрес, пов'язаний з інтенсивною м'язовою діяльністю організму, характеризують як "катаболічний стрес". Катаболічна форма стресу не є єдино можливою.

  Сильний стресор може стимулювати у тварини і людей (переважно у ваготоників) розвиток "анаболічного стресу", за якого в організмі переважає не симпатоадреналова, а парасим­патична нервова система. Анаболічний стрес, як правило, пов'язаний з астенічною негативною емоцією (страхом, сумом) і пасивнозахисною руховою реакцією, яка викликає істотну м'язову активність ор­ганізму (реакцію типу "завмерти", "принишкнути"). Панування вагусної трофотропної регуляторної системи при анаболічному стресі спрямоване, на підтримку гомеостазу організму, забезпечення його спокою.

У чистому вигляді катаболічний і особливо анаболічний стрес зустрічаються рідко. В інтересах життєдіяльності організму, залеж­но від усіх особливостей конкретної напруженої ситуації, в стресо­вому синдромі людини в одних випадках бажано переважання катаболічних, а в інших - анаболічних адаптативних реакцій. Невиправдане характером напруженої ситуації переважання у стресі катаболічних реакцій є основною "причиною трансфор­мації" "хорошого" стресу (еустресу) в "поганий стрес" (дисстрес), тобто у стрес, який не сприяє зміцненню організму, призводить до його послаблення, спричиняє патологію.

Специфічна адаптація полягає в то­му, що при повторних діях стресових факторів (наприклад, холоду) пристосувальні механізми вдосконалюються (процеси теплоутво­рення прискорюються, а тепловіддачі, уповільнюються, щоб підтри­мати стабільну температуру в найбільш збалансованому режимі).

Дисстрес - результат неадекватних, надлишкових реакцій (біологічне самовбивство). Джерело дисстресу - стійкий дисбаланс гормонів при тривалому стресі. У такому разі безпосередньою причиною хвороб можуть стати певні фактори зовнішнього середовища. Такі хвороби мають назву "хвороби адаптації". Причини їх різні, але патогенетичні ме­ханізми развитку принципово однотипові - пов'язані з дисбалан­сом механізмів неспецифічної адаптації. Зміщення рівноваги адап­таційних гормонів у бік анаболічних протизапальних сполук типу соматотропних гормонів призводить до розвитку гіперергічних за­хворювань (бронхіальна астма, сінна лихоманка). Лікування їх поля­гає у призначенні глюкокортикоідів. Однак це часто спричиняє роз­виток наступної ендогенної недостатності гормонів. Переважання катаболічних гормонів (протизапальних - типу глюкокортикощів) призводить до септичних станів, виразкових і дистрофічних проце­сів. Лікування їх полягає у призначенні анаболічних препаратів

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  


1

Сейчас читают про: