Зайнятість і безробіття

Рівень зайнятості і рівень безробіття є важливими макроекономічними параметрами, за якими оцінюють рівень використання трудових ресурсів та ефективність проведення економічної політики держави в цілому.

Використання трудових ресурсів у ринкових умовах зумовлює існування повної і неповної зайнятості і, відповідно, свідчить про рівень безробіття.

Повна зайнятість – це використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.

Неповна зайнятість – це неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.

Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економічного розвитку за ринкових умов, тобто, надмірного зростання показника безробіття.

Економісти по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому, можно виділити слідуючи підходи до пояснення цього явища (безробіття):

- надлишок народонаселення;

- зростання органічної побудови капіталу (марксизм);

- високий рівень заробітної плати (неокласики);

- дефіцит сукупного попиту (кейнсіанство).

Серед теорій неповної зайнятості і безробіття найбільшого поширення отримали неокласична і кейнсіанська концепції.

Причиною неповної зайнятості, за неокласичною концепцією, є порушення рівноваги попиту і пропозиції на ринку праці внаслідок надмірного зростання ціни праці – ставок заробітної плати (рис. 3.3.).

Неокласична модель ринку праці показує, що всі бажаючі працювати зможуть найти роботу при умові рівноважної ставки заробітної плати Ц_WЕ. Якщо пропозиція праці зростає (зсув кривої П_PW в положення П^’_PW), то це призводить до зниження заробітної плати до Ц_WF і рівновага на ринку праці буде знаходитися в точці F.

Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економіка здатна використовувати всі трудові ресурси, однак, лише за умови гнучкості заробітної плати.

В кейнсіанській концепції зайнятості доводиться, що в ринковій економіці безробіття носить вимушений характер. На думку Кейнса, рівень зайнятості певним чином пов’язано із обсягом ефективного попиту, а належність неповної зайнятості, тобто безробіття, обумовлена обмеженістю попиту на товари. Тому потрібно постійно збільшувати сукупний попит, ефективний рівень якого може забезпечити повну зайнятість, у тому числі і за рахунок втручання держави.

Виходячи із визначення зайнятості, можемо відзначити, що в макроекономічній теорії стан “повна зайнятість” не охоплює всіх “ста відсотків працездатних”, а в залежності від економічних процесів, які відбуваються в державі, безробіття поділяють на фрикційне, структурне і циклічне [1].

Фрикційне безробіття – можливість зміни роботи робітникам (добровільно), особам які вперше ведуть пошук роботи, тому цей вид безробіття є короткочасним.

Структурне безробіття – виникає під впливом макроекономічних факторів, тобто, коли з’являються невідповідності між попитом на робочу силу і пропозицію праці (наприклад, технологічні зміни).

Структурне безробіття має більш тривалий характер на відміну від фрикційного безробіття. Фрикційне і структурне безробіття неминучі форми для будь-якої економіки. Суму фрикційного і структурного безробіття економісти характеризують таким поняттям, як природне безробіття (М. Фрідмен, Е. Фелпс) – резерву робочої сили, який здатний достатньо швидко здійснити міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природний рівень безробіття повинен знаходитися у межах до 6%.

Безробіття на природному рівні бажане, тому що воно стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю кожне коливання сукупного попиту (СП) обертається зростанням рівня цін, тому що виробництво не може адекватно відреагувати на зростаючий попит через відсутність ресурсів (рис. 3.4.).

Циклічне безробіття – це безробіття, пов’язане із коливанням економічної кон’юнктури. На фазі кризи економіки попит на товари та послуги зменшується, що призводить до скорочення виробництва і зайнятості. І навпаки, на фазі піднесення зростає попит на споживчі і інвестиційні товари, а відповідно, і на робочу силу.

Рівень циклічного безробіття Р_ЦБ визначається як різниця між фактичним Р_ФБ та природним Р_ПБ рівнями безробіття.

Присутність циклічного безробіття свідчить про те, що використання виробничих ресурсів є недостатнім, а тому сукупні витрати на товари і послуги скорочуються, а відповідно, зменшуються обсяги виробництва та зайнятість. Отже, циклічне безробіття є наслідком “дефіциту сукупного попиту”.

Різниця між природним ВВП і фактичним ВВП створює так званий “кон’юнктурний розрив” (розрив ВВП) – стійкий зв’язок між величиною циклічного безробіття і розривом ВВП (А. Оукен).

Встановлену залежність називають законом Оукена, згідно якого 1% перевищення фактичним безробіттям природного рівня безробіття викликає відставання (розрив) обсягу ВВП на 2,5%-3%. Іншими словами, якщо циклічне безробіття збільшується на 1%, то фактичний ВВП відстає від природного на 2,5%-3% (параметр неоднаковий для різних країн). Ці зміни можна розглянути на графіку рис. 3.5.

Виходячи із визначених видів безробіття, загальний рівень безробіття представляє собою відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили.

Висновок: наявність загального підходу до визначення форм безробіття не гарантує дії єдиних методів виміру безробіття в різних країнах (наприклад: різні розрахунки безробіття проводять Японія, США, Швеція і ін.).