Інфляція: причини, види, наслідки

У класичній політекономії інфляція (від лат. іnflatio – розбухання, роздмухування) розглядається як частина теорії грошей. Дж. Кейнс вперше аналізував інфляцію в якості елементу макроекономічної теорії. Монетаризм, який на початку 80-х років ХХ століття потіснив кейнсіанство в економічній політиці, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію, але і вбачає в ній важливу її складову.

Що ж таке інфляція?

“Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійкий і безперервний ріст цін, який виступає завжди і всюди як грошовий феномен, викликаний надлишком грошей по відношенню до випуску продукції.”

Таке монетаристське визначення припускає, що центр тяжіння інфляції знаходиться у сфері обігу і дає можливість обмеженого втручання держави у виробничий процес.

У кейнсіанській теорії “під інфляцією розуміють надлишковий попит, причини якого лежать на боці як пропозиції, так і попиту.”

Природа виникнення інфляції – невідповідність між обертанням товарної і грошової маси, породжувана частіше усього випуском в обертання надлишкових наявних і безготівкових грошей, не забезпечених товарами. У цьому випадку гроші не мають своєї номінальної цінності через відсутність еквівалентності за вартістю товарного покриття.

З рівня грошового обігу  випливає, що ціна Ц товару, реалізованого за рік в обсязі Q, дорівнює (ГМ – середня маса грошей в обертанні, Ш – швидкість (число) оборотів, що обертаються за рік грошовою одиницею).

Зростання ціни спостерігається у випадку, коли темп росту грошової маси, що знаходиться в обертанні, перевищує темп росту товарної маси і, тим більше, в умовах, коли маса росте, а товарна маса убуває в зв’язку зі спадом виробництва.

Тобто, інфляція по своїй природі означає знецінювання грошової одиниці, зменшення її купівельної спроможності.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін.

У залежності від того, які форми приймає інфляційна нерівновага ринків, розрізняють відкриту і сховану (придушену) інфляцію (ці поняття ввів шведський економіст Б. Хансен).

Так, більш-менш стабільні державні ціни на товари ще не свідчать про відсутність інфляції. Якщо виникає дефіцит товарів, то має місце схована (придушена) інфляція. Це означає, що покупець не має гарантованої можливості придбати товари за офіційною ціною і найчастіше змушений купувати їх на “чорному” ринку за набагато більш високими цінами (до 1992 р. інфляція в Україні була схованою(придушеною)).

В ринковій економіці інфляція носить відкритий (ціновий) характер. У залежності від темпу росту цін розрізняють три види відкрито інфляції: повзучу, коли темп приросту не перевищує 5-10%, що галапує і гіперінфляцію (ефект Танзі-Олівера).

Гіперінфляція – це період надзвичайно швидкого росту номінальної грошової маси, що викликає інфляцію, річна норма якої досягає 1000% і більше. Гіперінфляція породжується величезним бюджетним дефіцитом. В умовах гіперінфляції нормальні економічні відношення руйнуються. Вона прискорює фінансові крахи, викликає суспільно-політичні безладдя. Прикладом країн, що пережили в ХХ ст. гіперінфляцію є Німеччина, в якій ціни за 1920-1923 рр. зросли в трільон разів, а грошова маса склала 496 квінтільонів марок та Болівія середини 80-х років, де загальний рівень цін підвищився за рік майже у 80 разів. В Україні така ситуація була у 1993р. коли гіперінфляція досягла найвищого у світі показника – 10256%.

Економічна історія останнього століття дала нам приклади, коли інфляція відбувалася через падіння виробництва і зростання безробіття. Така ситуація одержала в економіці назву стагфляції.

Відкрита інфляція може приймати форму інфляції попиту і інфляції пропозиції.

Інфляція попиту. Підвищення цін може бути пояснено надлишковим попитом, коли всі наявні ресурси вже задіяні, подальший ріст попиту вже не може призвести до збільшення обсягу випуску товарів, але буде призводити до підвищення цін на вироблені товари (рис. 3.6.). Цю ситуацію економісти пояснюють таким чином: „Дуже багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”. Сучасна інфляція попиту є багатофакторним процесом, тобто причини інфляції різноманітні. Серед основних причин розвитку інфляції попиту виділяють зростання грошової маси вищими темпами порівняно із зростанням національного продукту, надмірні державні видатки, зростання чистого експорту, структурні зрушення в національній економіці, стимулювальну макроекономічну політику уряду, що пов’язана з вибором між інфляцією та безробіттям, інфляційні очкування тощо.

Інфляція пропозиції. Іншою причиною виникнення інфляції є збільшення витрат на одиницю продукції. Підвищення витрат скорочує обсяг продукції, яку підприємства готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті скорочується пропозиція товарів при попиті, що не змінився, і підвищується рівень цін. Ми бачимо, що за цією схемою витрати, а не попит, роздувають ціни і є причинами інфляції. Серед важливих джерел росту витрат – це подорожчання енергії і сировини, а також невиправдане підвищення заробітної плати унаслідок виникнення спіралі „зарплата-ціни”, мілітаризації економіки, монополізації окремих галузей, інфляційних очікувань, структурних можливостей економіки тощо. (рис. 3.7.).

Інфляція вимірюється за допомогою такого макроекономічного показника, як індекс цін.

Рівень інфляції для даного року обчислюють таким чином. Розраховується індекс цін для даного року. Для цього вибирається базовий період (наприклад, за базу приймається попередній рік), для якого рівень цін приймається за 100 (беруться ціни визначеного набору товарів).

=

Найбільш поширеним є індекс споживчих цін. Це середньозважена зміна всіх цін на товари, включені до споживчого кошика.

Зміна (підвищення) індексів цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а показником її є т емп інфляції.

Взагалі, проблема негативних наслідків інфляції полягає не в самій інфляції, а саме в її темпах. Індикатором правильного розуміння національної економіки і правильного управління нею, а відповідно, і інфляцією, буде неперевищення інфляцією межі 5% (природний рівень) в рік при стабільних темпах економічного росту.

У залежності від показника темпів інфляції (зростання цін) розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція – це інфляція, яка викликана в очікуваннях і поведінці економічних суб’єктів до своєї реалізації, тобто населення в тій чи іншій мірі її сприймає.

Неочікувана інфляція – це інфляція, яка є результатом непередбачених змін в економіці та їх наслідків для населення. При такій інфляції фактичний темп зростання рівня цін перевищує очікуваний. Наприклад: якщо очікуваний темп інфляції – 6,5% в рік, а фактичний склав 12,5% за цей же період, то непередбачений темп інфляції дорівнює 6%.

Інфляція, які б вона не приймала форми, види, типи негативно спливає на всі сфери життя суспільства, і тому її розглядають як соціальне зло.

Наслідки інфляції. Інфляція змінює реальне утримання відповідних прибутків. Щоб зрозуміти вплив інфляції на прибутки, необхідно уяснити, що існує розходження між грошовим або номінальним прибутком і реальним прибутком.

Номінальний (грошовий) прибуток – це кількість грошей, яку людина одержує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотків або прибутку.

Реальний прибуток визначається кількістю товарів і послуг, що можна купити на суму номінального прибутку.

Якщо ваш номінальний прибуток буде збільшуватися більш швидкими темпами, ніж рівень цін, то ваш реальний прибуток підвищиться.

І навпаки, якщо рівень цін буде зростати швидше, ніж ваш номінальний прибуток, то реальний прибуток зменшиться. Зміну реального прибутку можна визначити за формулою:

Інший показник – індекс реальних прибутків. Він дорівнює:

Сам факт інфляції – зниження купівельної спроможності гривні, тобто, зменшення кількості товарів, що можна купити за гривню, не обов’язково призводить до зниження особисто реального прибутку або рівня життя. Інфляція знижує купівельну спроможність гривні, проте реальний прибуток або рівень життя знизиться тільки в тому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції, перешкоджати довгостроковим інвестиціям, провокувати відтік національного капіталу за кордон.

Проблема подолання інфляції є однією із головних макроекономічних завдань держави. Феномен інфляції подолати неможливо, але регулювати її дії державою необхідно за рахунок розробки та впровадження можливих варіантів антиінфляційної політики.

Таким чином, антиінфляційна політика дозволить обмежити інфляцію за рахунок рівня реальних доходів, покращення стану промисловості, показників бюджетного дефіциту і варіантів його фінансування та соціально – економічною і політичною ситуацією в державі в цілому.