2018-02-14
1250
Споживання, заощадження та інвестиції. Модель ІЗ-ЛГ
При проведенні макроекономічного аналізу необхідно розглянути та дослідити поведінку економічних суб’єктів (домашніх господарств) на споживчому ринку, визначити, як формується сам дохід та на який дохід орієнтуються суб’єкти при формуванні планів споживання та заощадження; яка частина заощаджень і як може бути використана для подальшого економічного розвитку національної економіки, тобто, створення певного інвестиційного клімату в державі?
Споживання і заощадження та фактори, що їх визначають
Дослідження поведінки економічних суб’єктів (домашніх господарств) на споживчому ринку пояснюється такими обставинами:
- в сучасній економіці видатки на споживання досягають 2/3 всіх сукупних витрат;
- видатки на споживання складають більшу частину трансакцій в економіці, відповідно, характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає величину та характер попиту на гроші;
- одержаний дохід, який витрачається як на споживання, так і на заощадження, потребує проведення оцінки саме заощаджень для визначення умов рівноваги в економіці.
Отже, споживання виступає головним компонентом сукупних витрат, тобто, це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплати послуг.
Існує багато факторів, які впливають на величину споживчих витрат (СВ). Серед них важливим фактором є дохід, який одержують після сплати податків – безподатковий дохід (БД). А як нам відомо, заощадження є певною частиною доходу, яка не споживається, то дохід після сплати податків представляє головний фактор, який визначає і особисте заощадження.
Споживчі витрати діляться на автономні і залежні від динаміки поточного розподіленого доходу. Ця залежність фіксується функцією споживання і функцією заощаджень (кейнсіанська модель).
Залежність споживання і заощадження від доходу розглянемо за допомогою графіків.
Функція споживання є важливою у макроекономіці, вона показує залежність споживання від доходу як в статиці, так і в динаміці. Графічно функцію споживання показано на рис. 5.1.
На цьому графіку бісектриса – це та лінія споживання, коли весь дохід направляється тільки на споживацькі витрати. Це відображає лінія споживання. Перетинання лінії споживання з бісектрисою показує співвідношення між доходом і споживанням. Так, у точці Б споживання перевищує дохід. Це свідчить про те, що певна частина поточного споживання відбувається за рахунок боргу (попередні заощадження, кредити). В точці А споживання дорівнює доходу, а в точці В воно менше від доходу і тому певна його частина направляється на заощадження. Співвідношення між безподатковим доходом і споживанням згідно з графіком можна записати у вигляді формули:
С=СА+БД
Функція заощадження є відображенням функції споживання (рис. 5.2.). На цьому графіку лінія З – лінія заощаджень. Із зростанням доходу заощадження також зростають. Однак, при зміні рівня доходу змінюється, відповідно, і рівень заощаджень. Так, при доході БД1 поточні заощадження відсутні, виникає борг, тобто заощадження з мінусом. При доході БД2 поточні заощадження дорівнюють нулю, а при доході БД3 значна частина його йде на заощадження.
Отже, заощадження приймають вигляд формули:
З=БД; або З=БД-С
У макроекономіці залежність споживання від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.
У процесі статистичного аналізу використовують коефіцієнти середньої схильності до споживання (ССС) та заощадження (ССЗ):
оскільки БД=СВ+З, то у всіх випадках
ССС+ССЗ=1=100%
У процесі динамічного аналізу використовують коефіцієнти граничної (додаткової) схильності до споживання (ГСС) та заощадження (ГСЗ):
Гранична схильність до споживання – це перша похідна споживання по доходу:
(а)
Якщо одержаний дохід (БД) розподіляється на споживання (СВ) та заощадження (З)
, (б)
то рівень споживання (СВ) буде змінюватися в залежності від зміни рівня доходу (БД) (рис. 5.3.). В процесі одиничного прирощування доходу відбувається, відповідно йому, прирощення споживання. Якщо кожне значення споживання з’єднати лінією, то одержана крива буде відповідати функції споживання. Дотична до точки чергового прирощення споживання створює з віссю координат кут (g). Числове значення тангенса кута (g) буде відповідати першій похідній споживання по доходу. Отримане значення і є граничною схильністю до споживання ГСС, що відповідає рівнянню а.
Якщо дохід (рівняння б) приймається за одиницю і розподіляється на 2 частини – споживання та заощадження, то гранична схильність до споживання дорівнює
ГСС=1-ГСЗ
Кейнс довів, що частина граничної схильності до споживання ГСС та граничної схильності до заощадження ГСЗ можуть знаходитися в інтервалі:
ГСС+ГСЗ=1Þ 
Показники середньої та граничної схильності до споживання та заощадження дозволяють визначити характер функцій споживання та заощадження: з їхньою допомогою прогнозується динаміка споживчих витрат і заощаджень в залежності від різних змін безподаткового доходу.
Ми з’ясували, що на споживання і заощадження впливає поточний дохід. Практика показує, проведений нами аналіз свідчить, що споживачі, обґрунтовуючи свої витрати, враховують також зміни, які притаманні довгостроковому періоду, тобто, на їх споживання та заощадження діє так званий довгостроковий дохід. Для визначення та проведення оцінки цього явища економісти використовують теорію постійного доходу (М. Фрідмен) та гіпотезу життєвого циклу (Ф. Модільяні).
Крім доходу на споживання та заощадження впливають інші, так звані недоходні фактори.
Багатство. Чим більше багатства накопичено домашніми господарствами (нерухомість, фінансові активи), тим менше у них бажання до заощадження і більше – до споживання.
Ціни. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки (в реальних величинах).
Очікування. Очікування можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, рівнем доходів, освітою, дефіцитом і ін. Якщо ці очікування несправедливі, то у домашніх господарств виникає бажання робити закупки наперед, внаслідок чого вони збільшують споживання та зменшують заощадження.
Споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені скоротити поточне споживання, аби ліквідувати минулу заборгованість.
Податки. Зниження або підвищення податків безпосередньо впливає на безоподаткований дохід, і в кінцевому результаті на споживання та заощадження.
Недоходні фактори зміщують самі лінії споживання вгору або вниз.
Функція інвестицій
Як свідчить аналіз сучасної світової економіки, на споживчі витрати припадає близько 60-65% сукупного попиту, а доля інвестиційних видатків складає близько 20% сукупних витрат, тому проведення аналізу факторів, які визначають інвестиційний попит в економіці, має велике значення. По-перше, 15-20% сукупних видатків – величина достатня, для проведення аналізу її динаміки; по-друге, саме інвестиції забезпечують стабільний розвиток економіки; по-третє, інвестиційний попит є достатньо нестійкою, найбільш змінною складовою сукупного попиту, що потребує першочергової уваги щодо його аналізу.
Інвестиції – всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу), витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.
Під інвестиційним попитом (ІП) розуміють попит підприємців на блага для відтворення спрацьованого та приросту реального капіталу.
Відповідно розрізняють валові (ВІ) і чисті (ЧІ) інвестиції, а різниця між ними в тому, що валові інвестиції перевищують чисті інвестиції на величину амортизації.
Рівень чистих видатків на інвестиції визначають два основних фактора:
- очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від видатків на інвестиції (ОНЧП);
- відсоткова ставка (ВС).
Мотивацією здійснення видатків на інвестиції слугує прибуток, який одержують від підприємницької діяльності (рис. 5.4.). Розглянемо приклад. Підприємець з метою одержання прибутку приймає рішення інвестувати кошти на нове обладнання вартістю 1000 грн. і терміном експлуатації – 1 рік. Припустимо, що чистий очікуваний дохід (дохід без експлуатаційних видатків, таких як видатки на матеріали, робочу силу, енергію, податки та ін.) складатиме 1100 грн., тобто, після відрахування експлуатаційних видатків, залишковий очікуваний дохід складає 100 грн. (прибуток). Порівнюючи отриманий прибуток в 100 грн. і вартість обладнання в 1000 грн., підприємець одержить очікувану норму чистого прибутку 10% (100грн./1000грн.).
Другим важливим компонентом видатків, пов’язаних з інвестуванням, є відсоткова ставка – ціна, яку підприємець мусить заплатити, щоб взяти в борг (банківський кредит) грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу (обладнання).
Звернемося до вищенаведеного прикладу. Якщо очікувана норма чистого прибутку, яка дорівнює 10%, перевищує відсоткову ставку, яка дорівнює 7%, то інвестування буде прибутковим. Але якщо відсоткова ставка буде сягати 12%, тобто, перевищувати очікувану норму чистого капіталу (10%), інвестування у цьому випадку буде збитковим.
З наведеного прикладу робимо висновок: у прийнятті інвестиційних рішень відіграє роль саме реальна відсоткова ставка, а не номінальна.
Номінальна відсоткова ставка визначається в поточних цінах, а реальна відсоткова ставка – в постійних або скоригованих із урахуванням інфляції. Іншими словами, реальна відсоткова ставка – це номінальна відсоткова ставка з підрахунком рівня інфляції. Розглянемо далі приклад. Нам відомо, що інвестиції на суму 1000 грн. повинні принести реальну (скориговану із урахуванням інфляції) очікувану норму чистого прибутку 10%, а номінальна норма відсоткової ставки дорівнює 15%. На перший погляд, запропонований відсоток є неприбутковим, але має місце інфляція, яка складає 10% на рік. Це означає для інвестора, що споживацькі можливості гривні зменшились на 10%. Якщо номінальна відсоткова ставка дорівнює 15%, то реальна відсоткова ставка складатиме 5% (15%-10%), а порівнявши 5% реальної відсоткової ставки з 10% очікуваної норми чистого прибутку, ми переконуємося, що інвестиції є вигідними (прибутковими) і їх необхідно залучати до підприємницької діяльності (рис. 5.5.).
Тепер перейдемо від прикладу на мікрорівні до макроекономічного рівня, тобто, від інвестиційних рішень окремого підприємства до всього підприємницького сектора. Припустимо, що кожне окреме підприємство проведе оцінку очікуваної норми чистого прибутку від усіх інвестиційних обсягів, і всі показники об’єднують, визначають загальну суму інвестиційних проектів, які можуть принести підприємцю очікувану норму чистого прибутку 16% і більше; 14% і більше; 12% і більше і т. д.
Припустимо, що відсутні перспективні інвестиції, які б дозволили одержати очікувану норму чистого прибутку, рівну 16% і більше. Однак є можливість інвестувати 5 млн. грн. при очікуваній нормі чистого прибутку між 14% і 16%; додаткові 5 млн. грн. забезпечать норму чистого прибутку між 12% і 14%; і ще додаткові 5 млн. грн. – між 10% і 12%; а інші додаткові 5 млн. грн. – на 2% менше до інтервалу від 0 до 2% (табл.. 5.1.).
Таблиця 5.1.
