Роль інвестицій в економіці. Чинники автономних інвестицій та їх вплив на криву інвестиційного попиту

Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.

Інвестиції утворюють поряд із споживчим попитом другу складову сукупного попиту. При цьому заощадження та інвестиції впливають на обсяг ефективного попиту в прямо протилежних напрямках: заощадження скорочують попит, а інвестиції його збільшують.

Рівень інвестицій істотно впливає на обсяг національного доходу суспільства, від його динаміки буде залежати безліч макропропорцій в національній економіці. Кейнсіанська теорія особливо підкреслює той факт, що рівень інвестицій та рівень заощаджень визначається багато в чому різними процесами і обставинами.

Інвестиції в масштабах країни визначають процес розширеного відтворення. Будівництво нових підприємств, зведення житлових будинків, проведення доріг, а отже, і створення нових робочих місць, залежать від процесу інвестування або капіталоутворення.

Джерелом інвестицій є заощадження. Але проблема полягає в тому, що заощадження здійснюються одними господарюючими агентами, а інвестиції можуть здійснюватись зовсім іншими господарюючими суб’єктами.

Факторами інвестиційного попиту виступають: норма прибутку, ставка відсотку, рішення підприємця.

За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні; під фінансовими - вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування, під непрямими - інвестування, опосередковане іншими особами. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року, під довгостроковими - на період більше одного року. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції.

Автономні інвестиції – інвестиції, що не пов'язані з ростом сукупного попиту, а здійснювані підприємцями з метою поліпшити своє становище на ринку.

В основі кейнсіанської версії автономних інвестицій лежить введене Дж. Кейнсом поняття граничної ефективності капіталу. Інвестиції, на відміну від поточних витрат на виробництво, дають результати не в тому періоді, в якому вони здійснились, а протягом ряду наступних періодів. Тому при порівнянні інвестиційних витрат з отриманими від них результатами виникає проблема співставлення різночасових ціннісних показників, яка вирішується за допомогою дисконтування.

Якщо необхідно визначити, що коштує сьогодні можливість отримати певну суму грошей через N років при відсутності інфляції, то необхідно цю суму розділити на (N + R), де R — ставка дисконтування.

Коли інвестор має можливість вибирати серед декількох варіантів інвестування, він зупиниться на тих із них, які мають R найбільшу.

Обсяг раціонального інвестування можна представити як спадну функцію від граничної ефективності капіталу: I = I (R). Цю Функцію не слід інтерпретувати таким чином, що обсяг інвестицій зростає по мірі зниження R. Мова йде лише про те, що при наявності багатьох різноефективних варіантів капіталовкладень інвестиційні кошти доцільно розподіляти на основі ранжирування варіантів по їх R.

Крім доходності варіантів капіталовкладень інвестор повинен враховувати ступінь ризику кожного з них. Серед всіх варіантів вкладень є один найбільш надійний — це купівля державних облігацій. Тому ставку відсотка по державним облігаціям можна розглядати в якості нижньої межі R* для вкладень в реальний капітал. В реальний капітал здійснюються капіталовкладення, якщо R* більше ставки відсотка. При заданій граничній ефективності інвестиційних проектів обсяг інвестицій у виробництво тим більший, чим нижче і.

Отже, функцію автономних інвестицій можна представити

формулою: Г = Ir (R* - і),

де Г, — гранична схильність до інвестування, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг інвестицій при зміні різниці між граничною ефективністю капіталу і поточною ставкою процента на одиницю.

 

Сукупний попит.

Сукупний попит – це сумарні витрати макроекономічних суб'єктів на кінцеві товари і послуги, які виготовлені в економіці протягом певного періоду часу.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

У грошовій формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки, які складаються із споживчих витрат домогосподарств, інвестиційних витрат фірми, державних закупівель та чистого експорту.

АD = C + Ig + C + Xn.

Крива сукупного попиту показує кількість товарів і послуг, які будуть придбані при кожному даному рівні цін.

Цінові чинники відображаються трьома ефектами:

1) Ефектом Кейнса (ефектом відсоткової ставки): з зростанням цін зростає попит на гроші, при незмінній пропозиції грошей зростає відсоткова ставка. Таким чином скорочується попит інвестицій в економіку, а відповідно скорочується і обсяг сукупного попиту.

2) Ефект Пігу (реальних касових залишків, чи багатства) означає зменшення багатства, яке викликане ростом рівня цін, що призводить до скорочення споживання, а відповідно, сукупного попиту.

3) Ефектом імпортних закупівель – зростання цін внутрішнього ринку при стабільних цінах на імпорт призводить до скорочення експорту, відповідно скорочується сукупний попит в національній економіці.

Вплив нецінових факторів, які викликають зміну характеру сукупного попиту:

До числа основних нецінових факторів сукупного попиту можна віднести:

1) Зміни в споживчих витратах: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки.

2) Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, очікувані прибутки, податки з підприємств, технологія виробництва, надлишкові потужності.

3) Зміни у витратах на чистий експорт: національний дохід у закордонних країнах, валютні курси.

 

Цінові фактори сукупного попиту:

1) Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується. 2) Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується. 3) Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.

Нецінові фактори сукупного попиту. На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язав із зміною рівня цін.(Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринкам викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни.

Однозначний вплив па сукупний попит чинять лигає остаточні зміни в чистому експорті, а не окремі фактори. Коли курс національної валюти країни знижується або світові ціни зростають, товари вітчизняного вироб­ництва стають дешевшими від іноземних. Попит на них зростає, а попит на імпорт, як правило, скорочується. Чистий експорт і сукупний попит країни в результаті збільшуються. Але знецінення валюти або підвищення зовнішніх цін матимуть протилежні наслідки, якщо видатки на імпортні товари та послуги, від яких країна не може відмовитись (паливо, електроенергія, об­ладнання, окремі продовольчі, медичні й побутові товари, міжнародні тран­спортні послуги), зростуть у підсумку більше, ніж доходи країни від експорту.

Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція – це загальна кількість кінцевих товарів і послуг, що може бути запропонована (зроблена) в економіці при різних рівнях цін.

Сукупна пропозиція – це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Формат кривої AS тлумачиться по-різному класиками і кейнсіанцями.

Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді. У даних умовах крива AS вертикальна.

 

Кейнсіанська модель описує економіку у короткостроковому періоді і заснована на наступних передумовах: неповна зайнятість в економіці, ціни на товари і номінальну зарплату тверді. У цих умовах крива сукупної пропозиції горизонтальна.

 

Сучасні концепції пояснюють вид кривої пропозиції недосконалістю ринку, тобто негнучкістю цін і недосконалістю інфляції. Крива пропозиції має три ділянки: І – горизонтальний (кейнсіанський); ІІ – проміжний (висхідний); ІІІ – вертикальний (класичний).

Фактори сукупної пропозиції:

1) Цінові фактори – зміна ціни;

2) Нецінові фактори – зміна ціни на ресурси, зміна в продуктивності ресурсів, зміни податків з підприємств та субсидій.

 

 

Класична модель сукупної пропозиції. Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних мінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.

Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди і є хронологічними визначеннями. Довгостроковий період це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлюється на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.

У класичній моделі зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгостроко­ві нерівноваги практично відсутній.

Нецінові фактори сукупної пропозиції та їх вплив на її криву.

Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску.

Вплив недійових факторів на сукупну пропозицію залежить в того, до якого типу змінних — реальних чи номінальних — вони належать.

Реальні змінні, які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплив практично не впливають на обсяг довгострокової сукупної пропозиції.

При зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впливом номінальних нецінових факторів, рівень цін виробництва при кожної можливому обсягу випуску підвищується. Зниження середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва для кожного можливого обсягу випуску.

 

Втім, номінальні змінні впливають на обсяг потенційного випуску лише на досконалих рин­ках, де виконуються умови класичної дихотомії і принаймні в довгостроковому періоді ціни та заробітна плата є абсолютно гнучкими не лише в бік підвищені але і в напрямку зниження.

Насправді ціни та заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження довгостроковому періоді. Тому при відсутності цілеспрямованої політики доходів, що коригує негнучкість номінальних змінних, зміни "витратних" номінальних величин, які відзначаються довгостроковою стабільністю наприклад, ставки податків на підприємствах, можуть вести до скорочення або до збільшення потенційного випуску.

В групі інституційних чинників додаткових витрат виробництва слід звернути увагу на видатки підприємницької діяльності - типові в конкретних умовах даного суспільства трансакційні та чисті видатки здійснення підприємницької діяльності. Обов'язкові амортизаційні відрахування і податки на підприємства є, власне кажучи, офіційною складовою суспільних видатків бізнесу при здійсненні угод. Спільна риса зазначених факторів така, що вони є обов'язковими загальними додатковими витратами підприємств, які здебільшого закладають у ціни. Значні видатки "входу і виходу" (витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування діяльності, придбання документації, відкриття банківського рахунку, оренду приміщення, звільнення співробітників при ліквідації фірми тощо) зменшують масштаби приватної підприємницької діяльності, особливо в сфері дрібного бізнесу. Високі трансакційні та чисті видатки бізнесу, пов'язані з бюрократичними перешкодами, втраченими ви­дами та прямими збитками від втручання органів влади, з правовою нестабільністю, роблять бізнес важкою і дорогою справою. В умовах відкритої економіки платою за високі витрати на ведення бізнесу стає відсутність іноземних інвестицій, втеча капіталу, вивіз ресурсів, імміграція найактивнішого та кваліфікованого населення.