Друкованих засобів масової інформації

 

Стаття 41. Підстави відповідальності

Редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об'єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації.

Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є:

1) порушення, передбачені статтею 47 Закону України “Про інформацію” (2657-12);

2) незаконне вилучення або знищення тиражу чи його частини;

3) порушення прав журналіста, встановлених цим Законом;

4) порушення положень статті 3 цього Закону;

5) зловживання правами журналіста;

6) одержання свідоцтва про державну реєстрацію шляхом обману;

7) незаконне виготовлення і розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації без його реєстрації або після припинення його діяльності, ухилення від перереєстрації;

8) порушення порядку вміщення даних, надсилання контрольних примірників;

9) порушення права вимоги щодо публікації спростування та порядку його публікації, передбачених статтею 37 цього Закону.

За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей Закон, притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено.

 

Стаття 42. Звільнення від відповідальності

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

 

Стаття 43. Захист і охорона журналіста при виконанні службових обов'язків

Професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом.

 

 

Президент України Л. КРАВЧУК

м. Київ, 16 листопада 1992 р

 

 

Кодекс професійної етики
українського журналіста

ІХ з’їзд Спілки журналістів України 17 квітня 1997 р. затвердив Кодекс професійної етики українського журналіста.

Виходячи з того, що свобода слова і діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії, керуючись Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, якими керується журналіст при виконанні своїх професійних обов’язків, з тим, щоб його діяльність всіляко сприяла якнайкращому і найефективнішому виявленню його творчих можливостей в ім’я утвердження добра і справедливості.

1. Головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на інформацію. Це зобов’язує його у своїй діяльності завжди бути правдивим, чесним, об’єктивним, сумлінним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у достовірності якої переконаний. Він докладає усіх зусиль, щоб уникнути неповноти або неточності чи викривлення інформації, яка могла б нанести моральної шкоди честі і гідності людини, не кажучи вже про неприпустимість брехливих повідомлень журналістом.

2. При виконанні своїх професійних обов’язків журналіст не може вдаватися до незаконних і непристойних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин, сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабара) за поширення брехливої або утаювання справжньої інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує джерел, за винятком судової вимоги.

3. Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції по підготовці та публікації власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить його переконанням або пов’язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли він обнародує неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи нанесено моральної образи людині, зобов’язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою помилку шляхом вибачення і виправлення помилок.

1. Журналіст повинен уникнути у своїх публікаціях образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіє екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов’язаний уникати вживання образливих висловів, які можуть нанести шкоди моральному та фізичному здоров’ю людини.

2. Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, уникає характеристик людей, які не скоїли злочин і вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадянське звучання і покликані захищати інтереси суспільства й особи.

3. Журналіст відповідає власним іменем та репутацією за достовірність будь-якого повідомлення і справедливість суджень, поширених за власним підписом, псевдонімом або анонімно, але з його відома та згоди.

4. Журналіст у своїй професійній поведінці не повинен ставити особисті інтереси понад усе. Замовчувати чи публікувати інформацію шляхом одержання незаконних винагород або подавати її як таку, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необґрунтовані звинувачення, неприпустимо. Привласнення чужих думок і творів (плагіат) суперечить гідності журналіста.

5. Журналіст поважає честь і гідність людей, які є об’єктом його професійної уваги. Він утримується від втручання у приватне життя людини, не вдається до необґрунтованих звинувачень, які могли б зашкодити репутації чи моральному авторитетові іншої особи.

6. Журналіст у своїй діяльності незалежний від владних структур. Він утримується від участі у поширенні інформаційних матеріалів з метою наживи, вважає непристойним використовувати свою репутацію і професійні права для поширення повідомлень рекламного або комерційного характеру.

7. Його прикрашає скромність, він гідний творчого визнання. Моральний обов’язок журналіста – постійно вдосконалювати свої фахові знання і вміння.

Засадничі принципи функціонування
Ради німецької преси
Публіцистичні принципи (Кодекс преси)

(витяги)

 

Ухвалено Радою німецької преси у співпраці зі Спілками преси.

12 грудня 1973 року в м. Бонн.

Версія від 14.02.96 р.

 

Свобода преси, яку гарантує Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини, передбачає незалежність та свободу інфор­мації, вільне висловлювання думок та критики. Видавництва, редакції і журналісти при виконанні своєї роботи мають усвідомлювати відповідальність перед суспільством та зобов'язання, пов’язані з іміджем преси. Вони сприймають своє публіцистичне завдання цілком свідомо, без впливу з боку своїх власних інтересів та стимулів, що не стосуються справи.

Публіцистичні принципи конкретизують фахову етику преси. Ця ети­ка охоплює обов'язок у межах Конституції і відповідних їй законів зберігати імідж преси та стояти на боці її свободи.

Фахова етика надає кожному право скаржитись через пресу. Скарги є тоді обґрунтованими, коли порушено фахову етику.

1. Повага до правди, шанобливе ставлення до людської гідності та прав­диве інформування громадськості — найвищі заповіді преси.

2. Деякі новини, усна та візуальна інформація, за певних обставин ма­ють бути ретельно перевірені щодо їхньої правдивості. Зміст цієї інфор­мації не можна змінити або фальсифікувати через її перероб­ку, зміну тексту або підпис до фотографій. Документи мають публікува­тись згідно з їх доцільністю. Про непідтверджені повідомлення, чутки і припущення має бути вказано окремо для їхнього розпізнання. Сим­волічні фотографії мають супроводжуватись відповідними позначками.

3. Опубліковані новини або твердження, які пізніше виявились неправильними, мають бути негайно і добровільно відповідним чином спростовані тим органом преси, який поширив цю інформацію.

4. При отриманні новин, інформаційних матеріалів, фото– та відеоінформації неприпустимі “брудні” методи.

5. Треба принципово дотриму­ватись домовленостей про конфіденційність.

6. Кожний, хто працює в пресі, зберігає імідж, довіру до ЗМІ, а також професійну таємницю, використовує право не називати інформаторів чи джерела інформації і не поширює інформації без одностайної зго­ди з їхнього боку.

7. Відповідальність преси перед громадськістю диктує те, щоб ре­дакційні публікації не зазнавали впливу з боку приватних чи ділових інтересів третьої сторони. Видавництва та редактори відхиляють такі спроби і стежать за чітким розподілом на редакційний текст та рекламні публікації.

8. Преса має поважати приватне життя та інтимну сферу людини. Од­нак, якщо події в приватному житті перетинаються із громадськими інтересами, то в окремих випадках можливі висловлення у пресі. Вод­ночас необхідно перевірити, чи не порушено через ці публікації осо­бисті права непричетних до цього людей.

9. Публікації необґрунтованих тверджень і звинувачень, особливо тих, що порушують людську гідність, суперечать журналістській порядності.

10. Усні чи візуальні публікації, які за своєю формою або змістом мо­жуть образити традиційні або релігійні почуття групи людей, не поєдну­ються з відповідальністю преси.

11. Преса відмовляється від занадто сенсаційного висвітлення на­сильства та жорстокості. При підготовці повідомлень необхідно приді­ляти увагу захисту молоді.

12. Нікого не може бути дискриміновано за статевою ознакою або че­рез належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи націо­нальних груп.

13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Таким чином, преса із самого початку і протя­гом процесу запобігає у змісті і заголовках будь-якому висновку до мо­менту винесення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути ви­ставлений злочинцем до винесення вироку судом. Не можна повідо­мляти про рішення суду до його оголошення, не маючи на руках пере­конливих правових документів.

14. У репортажах на медичні теми слід уникати занадто сенсаційного подання інформації, яке може викликати у читача безпідставні побо­ювання або сподівання. Результати досліджень, що перебувають на початкових стадіях, не можуть бути подані як завершені чи близькі до завершення.

15. Прийняття та надання переваги в будь-якому вигляді, що може зашкодити свободі видавництва і редакції щодо прийняття власних рішень, суперечать принципам незалежності і завданням преси. Той, хто бере хабарі за поширення чи, навпаки, приховування повідо­млень, діє нечесно і суперечить своєму фахові.

16. Справедливою є публікація критичних зауважень Ради німецької преси, особливо в зацікавлених друкованих органах.