2018-02-14
1284
Палі занурюють, застосовуючи різні види впливу: статичні, динамічні й комбіновані. Вони визначають способи занурення: ударний, що передбачає забивання паль; безударний, заснований на застосуванні вібрації; вдавлення, загвинчування, підмиву, комбінований, здійснюваний за умови інтегрування впливів.
4.1.1. Занурення паль ударним способом
Ударний спосіб занурення є найбільш розповсюдженим, що обумовлено ефективністю застосовуваного обладнання.
Для занурення паль використовують різні молоти: механічні, паро-повітряні й дизель-молоти. Такі механізми встановлюють на копрових установках різної конструкції. За способом пересування розрізняють палебійні установки на рейковому шляху і мобільні, які відзначаються тим, що як базову машину використовують екскаватор, трактор і автомобіль. Схеми самохідних палебійних установок наведені на рис.4.1.
Ударним способом занурюють, широко застосовуючи дизель-молоти. За конструктивним виконанням їх розділяють на штангові й трубчасті. До більш ефективного способу слід віднести трубчасті, що обумовлено енергією удару, який у 2,5 раза більше ніж у штангових. Вибір устаткування залежить від співвідношення маси молота і палі, а також виду ґрунту, в який занурюють палю.
|
|
|
Рис.4.1 – Схеми самохідних палебійних агрегатів:
а – на тракторі; б – на екскаваторі; в – на автомобілі
Технологічний процес забивання паль виконують у наступній послідовності. Підготовляють будівельний майданчик. Очищають його і виконують планування, влаштовують шлях для переміщення палебійної установки і транспорту, а також передбачають місця складування паль. Потім здійснюють винесення осей пальових полів і рядів, а також розмітку розташування кожної палі. Після закінчення цих робіт палебійну установку розташовують у необхідній робочій позиції. Копер центрують по осі палі, яка занурюється. Вертикальність копрової щогли вивіряють у двох площинах (або встановлюють необхідний кут нахилу при зануренні похилих паль) і закріплюють. Молот піднімають і фіксують у верхньому положенні. Далі підтягують і піднімають палю за допомогою канатно-блокової системи і встановлюють у положення для забивання (рис.4.2).
Для фіксування палі в напрямних копрової щогли і запобігання руйнуванню оголовка використовують наголовник. Перші удари треба здійснювати при невеликій енергії удару молота. У противному разі паля може відхилитися від необхідного напрямку. Далі виконують основний процес занурення при повній енергії удару.
Палю занурюють до проектної розрахункової оцінки відмови, передбаченої проектом. Відмовлення палі встановлюють шляхом виміру глибини занурення за 1 хв. і визначають за результатами статичних та динамічних випробувань декількох паль.
Рис.4.2 – Схеми виконання технологічних операцій копровим обладнанням
з підвісною стрілою типу "свічка":
І – підтягування палі; ІІ – підйом палі на копер; ІІІ – підйом молота; ІV – установка палі на місце забивання і наголовника на палю; V – забивання палі; 1 – відвідний блок; 2 – молот; 3 – наголовник; 4 – металевий лист; 5 – паля
По закінченні процесу занурення верхню частину палі зрізають, використовуючи спеціальні установки для зрізання кінців, або вирубують вогневим способом чи за допомогою газових пальників і відбійних молотків. Роботи зі зрізання паль виконують таким чином, щоб з'єднати зварюванням армування палі і ростверку і в такий спосіб об'єднати в монолітну конструкцію.
4.1.2. Влаштування шпунтових огороджень
Такі огородження влаштовують, застосовуючи дерев'яні й металеві шпун-
тові палі, занурюючи їх палебійними копровими установками й віброзанурювачами. До занурення очищають замки шпунтових паль, а також перевіряють їх прямолінійність, використовуючи шаблон.
Занурення шпунтових паль із застосуванням віброзанурювача виконують
таким способом. Використовуючи клиновий наголовник, віброзанурювач закріплюють на шпунтовій палі, піднімають з'єднані палю і віброзанурювач і подають їх до місця забивання, фіксують у напрямних між маяковими палями і занурюють до проектної оцінки. Слід зазначити, що влаштування шпунтових огороджень починають із забивання маякових паль, які в кілька ярусів з'єднують схватками з прокатного металу. Такі схватки одночасно функціонують як напрямні при зануренні проміжних шпунтових паль.
У процесі забивання перевіряють вертикальність кожної палі в двох взаємно перпендикулярних площинах.
Виконані шпунтові огородження розкріплюють обв'язками, що являють собою пояси – обв'язки, горизонтально розташовані по периметру виїмки, що огороджується (або траншеї котловану). При великій глибині котлованів необхідно встановлювати додаткове кріплення у вигляді розпірок, які виконують з металу складного профілю коробчатоподібної форми (швелерів, кутків, з'єднаних між собою за допомогою зварювання).
Як такі розпори використовують труби діаметром 300...400 мм. Усі види розпорів встановлюють через 4...6 м у поздовжньому напрямку виїмки, що огороджується.
По завершенні робіт у котловані і до виконання зворотної закопки шпунт слід витягувати. З цією метою застосовують гвинтові й гідравлічні домкрати, віброзанурювачі й віброударні шпунтовисмикувачі. При відсутності зазначеного обладнання і потреби в повторному використанні палі зрізають металорізальними пилками.
Схеми занурення. Технологією занурення паль передбачено три схеми: рядова, секційна і спіральна (див. рис.4.3).
Вибір схеми залежить від розмірів будинку чи споруди, що зводиться, розташування паль щодо осей і властивостей ґрунту.
При зведенні фундаментів у незв'язних ґрунтах палебійні установки переміщують згідно зі схемою, наведеною на рис.4.3, а. Така схема передбачає поділ об'єкта на захватки, на яких занурення паль роблять послідовно по рядах. По закінченні останнього ряду установку переміщують на другу захватку і після закінчення робіт – на третю.
Занурення паль у зв'язних ґрунтах при зведенні фундаментів на великій площі під багатопрогонові й секційні будинки і споруди виконують, використовуючи секційну схему, показану на рис.4.3, в.
Починають з першого ряду крайнього прольоту (секції). Послідовно
забивають палі на другому ряді. Потім пропускають один ряд і переходять на наступні два ряди. Завершують роботу заглибленням паль у пропущених рядах при рухові установки в протилежному напрямку.
Спіральну схему застосовують у тому випадку, коли необхідно створити кущ (групу) паль у слабкостисливих ґрунтах, під розвинуті в плані фундаменти чи опори різних споруд. Забивання починають з палі, розташованої всередині середнього ряду, і ведуть роботи в напрямку спіралі, що розвивається, як це показано на рис.4.3, б.
|
|
6173
6100