Пізнання та освоєння людиною світу

Арістотель

 

 

... якщо немає чуттєвого сприйняття, то з необхідністю є відсутнім і будь-яке знання, якого не можна набути, якщо ми не навчаємося або через наведення, або через доведення. Доведення ж виходить з загального, наведення – з часткового; однак споглядати загальне не можна без опосередкування наведенням, бо і так зване абстрактне пізнається через наведення, а саме якщо хтось хоче показати, що певні притаманні кожному роду властивості хоча і не існують окремо, але можуть розглядатися відокремлено одне від одного, оскільки кожне з них є чимось визначеним. Але отримати умови від шляхом наведення не можна тим, хто позбавлений чуттєвого сприйняття, бо чуттєве сприйняття є спрямованим на одиничне, адже інакше отримати про нього знання неможливо. І справді, як знання одиничного за посередництвом загального є неможливим без наведення, так і знання його через наведення є неможливим без чуттєвого сприйняття.

Аристотель Друга аналітика

 

Декарт Р.

 

 

...Вище благо, як показує навіть і окрім світла віри, один природний розум, є не що інше, як пізнання істини події першопричинам, тобто мудрість; заняття останньою і є філософія. Так як все це досить вірно, то неважко в тому переконатися, лише б правильно все було виведено. Але оскільки цьому переконанню суперечить досвід, який показує, що люди, більш за все зайняті філософією, часто менш мудрі і не так правильно користуються своїм розумом, як ті, хто ніколи не присвячував себе цьому заняттю, я бажав би тут коротко викласти, з чого складаються ті науки, якими ми тепер володіємо, і якої ступені мудрості ці науки досягають. Перша ступінь містить лише ті поняття, які завдяки власному світлу настільки ясні, що можуть бути отримані і без роздумів. Друга ступінь охоплює все те, що дає нам чуттєвий досвід. Третя – те, чому вчить спілкування з іншими людьми. Сюди можна приєднати, на четвертому місці, читання книг, звичайно не всіх, а переважно тих, які написані людьми, здатними наділити нас гарними настановами; це як би вид спілкування з їх творцями. Вся мудрість, якою звичайно володіють, отримана, на мій погляд, цими чотирма способами. Я не включаю сюди божественне одкровення, бо воно не поступово, а разом підіймає нас до безпомилкової віри...

* * *

Про основи людського пізнання

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоча б раз у житті взяти під сумнів усі речі – наскільки вони можливі.

... нас відволікає від істинного пізнання безліч забобонів; очевидно, ми можемо позбавитися їх лише в тому разі, якщо хоч один раз у житті постараємося засумніватися в усіх тих речах, відносно достовірності котрих ми маємо хоча б найменшу підозру. [...]

4. Чому ми можемо сумніватися в чуттєвих речах,... по-перше, тому що ми помічаємо, що чуття інколи помиляються, а розсудливість вимагає ніколи не довіряти надто тому, що хоча б один раз нас обмануло; [...]

7. Ми не можемо сумніватися у тому, що, поки ми сумніваємося, ми існуємо: це - перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

Отож, відкинувши все те, відносно чого ми можемо якимось чином сумніватися, і, більш того, вважаючи всі ці речі хибним, ми з легкістю допускаємо, що ніякого Бога нема і нема ні неба, ні яких-небудь тіл, що самі ми не маємо ні рук, ні ніг, ні якого б то не було тіла; однак не може бути, щоб внаслідок всього цього ми, думаючи таким чином, були нічим: бо гадати, що мисляча річ саме у той самий час, коли вона мислить, не існує, буде явним протиріччям. А тому, положення Я мислю, отже, я існую –первинне й достовірніше з усіх, які можуть постати перед ким-небудь у ході філософствування. [...]

9. Що таке мислення.

Під словом "мислення" я розумію все те, що здійснюється,у нас усвідомлено, наскільки ми це розуміємо. Отже, не лише розуміти, хотіти, уявляти, але також і відчувати є те ж саме, що мислити. [...]

 

* * *

Основні правила методу

[...]... подібно до того, як численність законів нерідко служить приводом для виправдання пороків і державою краще управляється, коли законів небагато, але їх строго дотримуються, так і замість великої кількості правил, що складають логіку, я дійшов висновку, що було б достатньо чотирьох наступних, тільки б я твердо вирішив постійно додержуватись їх без єдиного порушення.

Перше – ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би за таке з очевидністю, тобто пильно уникати поспішності і упередження і включати до своїх суджень тільки те, що постає перед моїм розумом настільки ясно і чітко, що ніяк не зможе дати привід для сумніву.

Друге – ділити кожну з розглянутих мною трудностей на стільки частин, скільки потребується, щоб краще їх розв'язати.

Третє – розміщувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легкопізнаваних, і сходити мало-помалу, як сходинками, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, котрі в природному перебігу речей не передують один одному.

І останнє - робити повсюди переліки настільки повні і огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. [...]

Декарт Р.Міркування про метод

Берклі Дж.

Деякі істини є настільки близькими та очевидними для розуму, що людині потрібно лише розплющити очі, щоб (їх збагнути). Такою (очевидною) я вважаю ту важливу істину, що весь небесний хор і зелені шати, словом, усі тіла. Що утворюють величну світобудову, не мають якоїсь субстанції поза духом, що їхнє існування (esse) полягає в тому, щоб сприйматися, або бути знаними. Якщо ж вони не сприйняті мною, або не існують у моїй душі, чи то в душі іншого створеного духу, то вони мусять або зовсім не існувати, або існувати в душі якогось вічного духу. Було б повним абсурдом приписувати (цим речам) існування незалежне від душі. Для того щоб це осягнути, читачеві потрібно лише поміркувати й спробувати відокремити в його власних думках буття чуттєвих речей від їхнього сприйняття.

Щодо чуттів, то вони дають нам знання лише про наші чуттєві ідеї або ті речі, котрі, як їх не називай, безпосередньо сприймаються у відчуттях. Одначе вони не свідчать про те, що існують якісь речі, незалежні від душі або нашого сприйняття, хоча вони (можливо), є подібними до сприйнятих. Це визнається самими матеріалістами. Таким чином, залишається одне: якщо ми взагалі маємо певне знання про зовнішні речі, це знання досягається завдяки розуму, який висновує їхнє існування з того, що безпосередньо сприйнято відчуттями.

Беркли Дж.Трактат про принципи людського знання.

Ленін В.І .

 

... Звідси випливають три важливі гносеологічні висновки:

1) Існують речі незалежно від нашої свідомості, незалежно від нашого відчуття, поза нами, бо безсумнівно, що алізарин існував учора в кам'яновугільному дьогті. і так само безсумнівно, що ми вчора нічого не знали про це існування, ніяких відчуттів від цього алізарину не діставали.

2) Рішуче ніякої принципіальної різниці між явищем і річчю в собі немає і бути не може. Різниця є просто міжтим, що пізнане, і тим, що ще не пізнане, а філософські вигадки відносно особливих граней між тим і другим, відносно того, що річ в собі знаходиться „по той бік” явищ (Кант), або що можна і треба відгородитися якоюсь філософською перегородкою від питання про непізнаний ще в тій чи іншій частині, але існуючий поза нами світ (Юм), – все це пуста нісенітниця, виверт, видумка.

3) В теорії пізнання, як і в усіх інших галузях науки, слід міркувати діалектично, тобто не припускати готовим і незмінним наше пізнання, а розбирати, яким чином з незнання являється знання, яким чином неповне неточне – знання стає повнішим і точнішим.

 

.... Прихильники лінії Канта і ІОма (в числі останніх Мах і Авенаріус, оскільки вони не є чисті беркліанці) називають нас, матеріалістів, „метафізиками” за те, що ми визнаємо об'єктивну реальність, дану нам в досвіді, визнаємо об'єктивно, незалежне від людини, джерело наших відчуттів. Ми,.матеріалісти, слідом за Енгельсом, називаємо кантіанців і юмістів агностиками за те, що вони заперечують об'єктивну реальність як джерело наших відчуттів. Агностик – слово грецьке; а значить по-грецькому не; gповіs – знання. Агностик говорить: не знаю, чи є об'єктивна реальність, відбивана, відображувана нашими відчуттями, об'являю неможливим знати це (див. вище слова Енгельса, який викладав позицію агностика). Звідси – заперечення об'єктивної істини агностиком і терпимість, міщанська, філістерська, полохлива терпимість до вчення про лісовиків, домовиків, католицьких святих і тому подібні речі. Мах і Авенаріус, претенціозно висуваючи „нову” термінологію, „нову” нібито точку зору, на ділі повторюють, плутаючись і збиваючись, відповідь агностика: з одного боку, тіла є комплекси відчуттів (чистий суб'єктивізм, чисте беркліанство); з другого боку, якщо перехрестити відчуття в елементи, то можна мислити їх існування незалежно від наших органів чуттів!...

 

.... Бути матеріалістом значить визнавати об’єктивну істину, яку відкривають нам чуттів. Визнавати об’єктивну, тобто незалежну від людини і від людства істину, значить так чи інакше визнавати абсолютну істину.....

Ленін В.І Матеріалізм і емпіріокритицизм..

Поппер К.

 

 

Можливо, як уявляєте, виділити чотири різних шляхи, по яким відбувається перевірка теорії. По перше, це логічне порівняння отриманих наслідків одного з одним, при допомозі якого перевіряється внутрішня несуперечливість системи. По-друге, це дослідження логічної форми теорії з метою визначити, чи має вона характер емпіричний, чи науковий, теорії чи, наприклад, є тавтологічною. По-третє, це порівняння даної теорії з іншими теоріями, в основному з метою визначити, чи внесе нова теорія вклад в науковий прогрес в тому випадку, якщо вона виживе після її різноманітних перевірок. І наприкінці, по-четверте, це перевірка теорії за допомогою емпіричного застосування виведених з неї наслідків.

Поппер К.Логіка і зростання наукового знання.