Частина перша устрій і завдання імперії

Відділ перший ІМПЕРІЯ І ОБЛАСТІ (Reich und Lander¹)

Стаття 1. Німецька імперія — республіка.

Державна влада виходить від народу.

Стаття 2. Територія держави складається з територій німецьких областей. Інші території можуть прийматися імперським законом до її складу, якщо цього побажає їх населення в силу права на самовизначення.

Стаття 4. Загальновизнані положення міжнародного права мають значення обов'язкових складових частин імперського німецького права.

Стаття 5. Державна влада здійснюється в імперських справах органами імперії на підставі імперської конституції, в справах областей — органами областей на підставі конституції областей.

Стаття 6. Виключно до законодавства імперії належать: 1) зовнішні зносини; 2) колоніальна справа; 3) громадянство, свобода пересування, іміграція та еміграція і видача злочинців; 4) устрій оборони; 5) монетна справа; 6) митна справа, а також єдність митної і торговельної території і свобода товарного обігу; 7) поштова й телеграфна справа, включаючи телефонну справу.

Стаття 7. До законодавства імперії належать: 1) цивільне право; 2) кримінальне право; 3) судочинство, включаючи виконання вироків і взаємну відомчу допомогу влади; 4) паспортна справа і поліція іноземців; 5) благодійність і піклування про мандрівних; 6) преса, спілки і збори; 7) політика народонаселення, піклування про материнство, немовлят, дитинство і юнацтво; 8) охорона здоров'я, ветеринарна справа і охорона рослин від хвороб та шкідників; 9) робітниче право, страхування, охорона робітників і службовців, а також підшукання праці; 10) організація професійних представництв для імперської території; 11) піклування про учасників війни та їх сиріт; 12) право вивласнення; 13) усуспільнення природних багатств і господарських підприємств, а також добування, виробництво, розподіл і розцінка економічних благ для суспільного господарства; 14) торгівля, система міри та ваги, випуск паперових грошей, банкова справа, а також біржева справа; 15) обіг продуктів харчування і споживання, а також предметів повсякденного вжитку; 16) промисловість і гірнича справа; 17) страхова справа; 18) мореплавство, рибна ловля у відкритому морі і берегових водах; 19) залізниці, внутрішнє судноходство, пересування за допомогою силових двигунів по суші, воді й повітрю, а також будування шляхів, оскільки це стосується спільних шляхів сполучення і оборони країни; 20) театральна і кінематографічна справа.

593

Стаття 9. Оскільки виникає потреба у виданні однорідних приписів, імперія користується законодавчою владою у питаннях: 1) піклування про добробут, 2) охорони публічного ладу і безпеки.

Стаття 10. Імперія може в законодавчому порядкові встановлювати основні положення відносно: 1) прав і обов'язків релігійних товариств;

2) шкільної справи, включаючи вищі учбові заклади і наукові бібліотеки;

3) прав чиновників усіх спілок публічного характеру; 4) земельного права,
розподілу земельної площі, утворення населених пунктів і прав на земель
ний наділ, обмежень землеволодіння, житлової справи і розподілу населен
ня; 5) похоронної справи.

Стаття 11. Імперія може в законодавчому порядкові встановлювати основні положення відносно допустимості і способу стягання в областях податків, оскільки це необхідно для охорони важливих громадських інтересів або усунення: 1) шкоди для прибутків або торговельних відносин імперії; 2) подвійного оподаткування; 3) надмірних або утруднюючих оборот зборів за користування громадськими шляхами сполучення та спорудами; 4) невигідного оподаткування довожуваних товарів, порівняно з продуктами внутрішнього виробництва, в торговельному обороті між областями і частинами областей, або 5) вивізних премій.

Стаття 12. Доти і в тій мірі, оскільки імперія не користується своїми законодавчими правами, області зберігають законодавчу владу. Це не поширюється на коло виключної законодавчої компетенції імперії.

Проти обласних законів, які стосуються предметів, перелічених у пункті 13 статті 7, імперському урядові, оскільки тим самим зачіпаються інтереси імперії і в цілому, належить право протесту.

Стаття 13. Імперське право має перевагу над обласним правом. При виникненні сумнівів або різниці в поглядах відносно погодження даної постанови області з імперським правом компетентний орган держави або області може, згідно з найближчими постановами імперського закону, запитати рішення одного з найвищих суддів імперії.

Стаття 14. Імперські закони приводяться у виконання обласною владою, оскільки в цих законах не постановлено інакше.

Стаття 15. Імперський уряд здійснює нагляд у колі справ, в яких імпе
рії належить право законодавства. Я

Оскільки виконання імперських законів надано обласній владі, імперський уряд може давати їй вказівки загального характеру. Він має право посилати уповноважених до центральних обласних установ, а з їх згоди і до установ нижчих інстанцій для нагляду за виконанням імперських законів.

Обласні уряди повинні усувати, на вимогу імперського уряду, про-гріхи, виявлені при виконанні імперських законів. В разі розходження в дум-

594

ках і імперський уряд і обласний уряд можуть звернутися до найвищого державного суду, якщо імперським законом не зазначено іншого суду.

Стаття 17. Кожна область повинна мати республіканську конституцію. Народне представництво має обиратися на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права всіма громадянами Німецької імперії, чоловіками і жінками, на засадах пропорціонального представництва. Обласний уряд повинен користуватися довір'ям народного представництва.

Основні положення для виборів у народне представництво дійсні і для общинних виборів. Але обласний закон може поставити право участі у виборах в залежність від проживання в общині строком не більше одного року.

Стаття 18. Поділ імперії на області повинен мати на меті найвище використання господарських і культурних сил народу і повинен по можливості погоджуватися з волею народу. Територіальні зміни існуючих і створення нових областей у межах Німецької імперії відбуваються шляхом імперського закону, що змінює конституцію.

Якщо є згода областей, які безпосередньо беруть участь у цьому, то досить простого імперського закону.

Далі, досить простого імперського закону, якщо одна з областей, які беруть участь, не дає згоди, але якщо при цьому зміна території або створення нової області вимагається волею населення і викликається серйозними імперськими інтересами.

Воля населення має встановлюватися голосуванням. Імперський уряд наказує про переведення голосування, якщо в області, яка підлягає відокремленню, цього вимагає 1/3 жителів, які користуються виборчим правом на виборах до рейхстагу.

Для постанови про зміну території або про утворення нової області потрібно 3/5 поданих голосів і до того принаймні більшість тих, що мають право брати участь у виборах. Навіть якщо мається на увазі відокремлення тільки частини якої-небудь пруської адміністративної округи, або баварської округи, або відповідної адміністративної одиниці в інших територіях, то належить з'ясувати волю населення в усій окрузі, яка цим зачеплена. Якщо між відокремлюваною частиною території і рештою округи нема безпосереднього просторового зв'язку, то спеціальний імперський закон може оголосити достатнім вияв волі тільки тієї території, яка підлягає відокремленню.

По встановленні згоди населення імперський уряд повинен внести відповідний закон на схвалення рейхстагу.

Якщо при об'єднанні або відокремленні території виникає спір про майно, то за клопотанням однієї з заінтересованих сторін він розв'язується найвищим державним судом Німецької імперії.

38-2-51 ^<^Q*

Відділ другий РЕЙХСТАГ

Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.

Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони коряться тільки своїй совісті і не зв'язані мандатами.

Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою і таємною подачею голосів на засадах пропорціонального представництва, чоловіками і жінками, які досягли 20-річного віку. Вибори повинні провадитися в неділю або в дні громадського відпочинку.

Подробиці встановлює імперський виборчий закон.

Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки. Нові вибори повинні бути проведені не пізніше як на 60-й день з часу спливу цього строку.

Рейхстаг збирається в перший раз не пізніше ніж на 30-й день після виборів.

Стаття 24. Рейхстаг збирається щороку в першу середу листопада в місці перебування імперського уряду. Голова рейхстагу повинен скликати його раніш, якщо того вимагатиме президент імперії або принаймні 1/3 членів рейхстагу.

Рейхстаг встановлює час закінчення сесії в день нового зібрання.

Стаття 25. Президент імперії може розпускати рейхстаг, але не більше одного разу з даного приводу.

Нові вибори мають бути проведені не пізніше ніж на 60-й день після розпуску.

Стаття 26. Рейхстаг обирає свого голову, його заступника і секретарів. Він встановлює для себе наказ.

Стаття 27. В проміжку між двома сесіями, або легіслатурами, голова попередньої сесії та його заступник продовжують провадити справи.

Стаття 28. Голова відає внутрішнім розпорядком і поліційною владою в будинку рейхстагу. Йому підлягає адміністрація будинку. Він розпоряджається прибутками і видатками будинку, згідно з бюджетом, і є представником імперії в усіх юридичних правочинах і в усіх юридичних спорах, які виникають в зв'язку з управлінням будинком.

Стаття 29. Засідання рейхстагу прилюдні. На пропозицію 50 членів і більшістю в 2/3 голосів засідання може бути оголошене закритим.

Стаття 30. Згідні з істиною сумлінні звіти про дебати на прилюдних засіданнях рейхстагу, ландтагу або їх комісій вільні від усякої відповідальності.

Стаття 31. При рейхстагові утворюється суд для перевірки виборів. Він розв'язує також питання про утрату депутатом звання члена рейхстагу.

596

Суд для перевірки виборів складається з членів рейхстагу, що обираються останнім на дану легіслатуру, і з членів імперського адміністративного суду, яких призначає президент імперії на подання президії цього суду.

Суд для перевірки виборів у складі трьох членів рейхстагу і двох чле-нів-суддів постановляє ухвали після прилюдного і усного розгляду.

Дії, що виходять за межі розгляду перед судом для перевірки виборів, виконуються уповноваженим, президентом імперії. В решті переведення справи регулюється самим судом для перевірки виборів.

Стаття 32. Для постанови рейхстагу потрібна проста більшість голосів, оскільки конституція не приписує іншого співвідношення їх. Для виборів, які провадить рейхстаг, наказ може допускати винятки.

Дійсність рішень визначається наказом.

Стаття 33. Рейхстаг і його комісії можуть вимагати присутності рейхсканцлера і кожного з імперських міністрів.

Рейхсканцлер, імперські міністри і їх уповноважені мають доступ на засідання рейхстагу і його комісій. Області мають право посилати на ці засідання уповноважених, які викладають точку зору свого уряду на обмірковуваний предмет.

На їх вимогу повинні вислухуватися представники уряду під час дебатів, а представники імперського уряду — навіть поза порядком денним.

Вони коряться розпорядчій владі головуючого.

Стаття 34. Рейхстаг має право, а на пропозицію 1/5 своїх членів повинен, призначати слідчі комісії. Ці комісії збирають на прилюдних засіданнях докази, які вони або ініціатори пропозиції вважатимуть за потрібні. Засідання слідчої комісії можуть бути оголошені закритими більшістю 2/3 її членів. Наказ визначає порядок переведення справ у комісії і встановлює число її членів.

Суди й адміністративні установи повинні коритися вимогам цих комісій про збирання доказів. На вимогу комісії їй мають надаватися акти і справи установ.

До обслідувань, які провадять комісії або інші установи з доручень комісій, застосовуються відповідно правила статуту кримінального судочинства, але тайна листування, поштових, телеграфних і телефонних зносин залишається недоторканною.

Стаття 35. Рейхстаг призначає постійну комісію по закордонних справах, яка може діяти і під час перерви сесії рейхстагу, а також по закінченні його легіслатури або після його розпуску до зібрання нового рейхстагу. Засідання цієї комісії не прилюдні, якщо сама комісія більшістю 2/3 голосів не постановить засідати при відкритих дверях. Рейхстаг призначає, далі, постійну комісію для охорони прав народного представництва щодо імперського уряду на час перерви сесії і по закінченні легіслатури.

597

Ці комісії мають права слідчих комісій.

Стаття 36. Ніхто з членів рейхстагу або якого-небудь з ландтагів не може будь-коли підлягати переслідуванню в судовому або службовому порядкові або взагалі бути притягненим до відповідальності, інакше як у самих законодавчих зборах, за своє голосування або за думку, висловлену при здійсненні його депутатської діяльності.

Стаття 37. Ніхто з членів рейхстагу або якого-небудь з ландтагів не може бути притягнений до слідства за карні дії або заарештований під час сесії без згоди палати, членом якої він перебуває. Виключаються випадки затримання депутата на місці злочину або на другий день.

Така ж згода потрібна при всякому іншому обмеженні особистої волі, яка утискує депутата в здійсненні його депутатської діяльності.

Всяке кримінальне переслідування, порушене проти члена рейхстагу або якого-небудь з ландтагів, і всякий арешт або інше обмеження особистої волі на вимогу палати, до якої належить депутат, касується на строк сесії.

Стаття 38. Члени рейхстагу і ландтагів мають право відмовлятися давати свідчення як про осіб, які по довір'ю повідомили їм як депутатам факти або яким вони самі їх довірили при виконуванні своєї депутатської діяльності, так і власне про ці факти. Щодо накладання арешту на документи, депутати також прирівнюються до осіб, які мають законне право відмовитися від давання свідчень.

Трус і накладення арешту в стінах рейхстагу або ландтагу може провадитися тільки з дозволу голови.

Стаття 39. Чиновники і особи, які належать до складу збройних сил, не потребують відпустки для виконування обов'язків члена рейхстагу або ландтагу.

Якщо вони добиваються одержання депутатських повноважень в цих органах, то для підготовки їх виборів їм має бути надана необхідна відпустка.

Стаття 40. Члени рейхстагу користуються правом на безплатний проїзд по всіх німецьких залізницях і на винагороду в розмірі, що визначається імперським законом.

Відділ третій

ПРЕЗИДЕНТ ІМПЕРІЇ І ІМПЕРСЬКИЙ УРЯД Стаття 41. Президент імперії обирається всім німецьким народом. Обраним може бути кожний німець, якому сповнилось 35 років. Подробиці встановлюються імперським законом. Стаття 42. Президент імперії, вступаючи на посаду, складає перед рейхстагом таку присягу:

«Я клянусь присвятити свої сили благу німецького народу, сприяти його користі, оберігати його від шкоди, додержувати конституції та законів

імперії, сумлінно виконувати мої обов'язки і додержувати справедливості щодо всіх».

Допускається додавання релігійної присяги.

Стаття 43. Президент імперії обирається на 7 років. Переобрання допускається. До спливу строку президент імперії може бути зміщений народним голосуванням на пропозицію рейхстагу. Для постанови рейхстагу про це потрібна більшість 2/3 голосів. Цією постановою президент імперії усувається від дальшого виконання обов'язків. Відхилення народним голосуванням пропозицій про зміщення вважається за переобрання і тягне за собою розпуск рейхстагу.

Президент імперії не може підлягати кримінальному переслідуванню без згоди рейхстагу.

Стаття 44. Президент імперії не може бути в той же час членом рейхстагу.

Стаття 45. Президент імперії представляє імперію в міжнародно-правових відносинах. Він укладає від імени імперії союзи та інші договори з іноземними державами. Він акредитує і приймає послів.

Оголошення війни і укладення миру відбувається через імперський закон.

Союзи і договори з іноземними державами, що належать до предметів імперського законодавства, потребують згоди рейхстагу.

Стаття 46. Президент імперії призначає і звільняє імперських чиновників та офіцерів, оскільки в законі не постановлено інакше. Він може надати здійснення права призначення і звільнення іншій владі.

Стаття 47. Президентові імперії належить верховне командування всіма збройними силами імперії.

Стаття 48. Якщо яка-небудь область не виконує обов'язків, покладених на неї конституцією або імперськими законами, то президент імперії може примусити її до цього з допомогою збройної сили.

Якщо в межах Німецької імперії серйозно порушені громадська безпека і лад або якщо загрожує серйозна небезпека такого порушення, то президент імперії може вживати заходів, необхідних для відновлення громадської безпеки і ладу, в разі потреби з допомогою збройної сили. З цією метою він може тимчасово зупиняти цілком або частково гарантії основних прав, дані статтями 114, 115, 117, 118, 123, 124 і 153.

Про всі заходи, вжиті на підставі поділів 1 і 2 цієї статті, президент імперії повинен негайно доводити до відома рейхстагу. Ці заходи підлягають скасуванню на вимогу рейхстагу.

В разі небезпеки прогаяння уряд однієї з областей може вжити на своїй території тимчасових заходів, відповідних до зазначених у поділі 2. Ці заходи підлягають скасуванню на вимогу президента імперії або рейхстагу.

598

599

Подробиці визначаються імперським законом.

Стаття 49. Президент імперії користується правом помилування в межах всієї імперії. Для амністії в усій імперії потрібне видання імперського закону.

Стаття 50. Всі накази і розпорядження президента імперії, в тому числі щодо збройних сил, дійсні лише після скріплення їх рейхсканцлером або відповідним імперським міністром. Скріплення означає прийняття відповідальності.

Стаття 51. В разі перешкоди до виконання президентом імперії своїх обов'язків рейхсканцлер заступає його на найближчий час. Коли є імовірність, що перешкоди будуть тривалі, то питання про заступництво розв'язується імперським законом.

Це саме правило застосовується у випадку дострокової президентської вакансії аж до переведення нових виборів.

Стаття 52. Імперський уряд складається з рейхсканцлера та імперських міністрів.

Стаття 53. Рейхсканцлер і на його пропозицію імперські міністри призначаються і звільняються президентом імперії.

Стаття 54. Рейхсканцлер та імперські міністри потребують для виконання своїх обов'язків довір'я рейхстагу. Кожен з них може подати у відставку, якщо рейхстаг певною постановою позбавляє його довір'я.

Стаття 55. Рейхсканцлер головує в імперському уряді і керує його справами по наказу, прийнятому урядом і схваленому президентом імперії.

Стаття 56. Рейхсканцлер встановлює провідні лінії політики і несе за це відповідальність перед рейхстагом. В межах цих положень кожен імперський міністр самостійно відає довіреною йому галуззю під своєю відповідальністю перед рейхстагом.

Стаття 57. Імперські міністри повинні подавати на розгляд і дозвіл імперського уряду всі законопроекти, справи, відносно яких це приписується конституцією або законом, а також розходження в думках по питаннях, що стосуються предметів відомства кількох міністрів.

Стаття 58. Імперський уряд ухвалює свої рішення більшістю голосів. При рівності голосів вирішує голос головуючого.

Стаття 59. Рейхстаг має право порушувати перед державним судом Німецької імперії обвинувачення проти президента імперії, рейхсканцлера та імперських міністрів у тому, що вони злочинно порушили конституцію або імперський закон. Пропозиція про порушення обвинувачення має бути підписана не менше ніж 100 членами рейхстагу і потребує згоди більшості, потрібної для змін конституції. Подробиці визначаються імперським законом про державний суд.

Відділ четвертий РЕЙХСРАТ

Стаття 60. Для представництва німецьких областей у законодавстві та управлінні імперії утворюється рейхсрат.

Стаття 61. В рейхсраті кожна область має принаймні один голос. Більші області дістають по одному голосу на 700 тисяч жителів. Зайвина, рівна принаймні 350 тисячам жителів, вважається за 700 тисяч. Жодна область не може бути представлена більш, ніж 2/5 всіх голосів.

[Німецька Австрія по своєму приєднанню до Німецької імперії дістає право участі в рейхсраті з числом голосів, яке відповідає чисельності її населення. До того часу представники Німецької Австрії користуються дорадчим голосом]². >

Число голосів встановлюється рейхсратом наново кожного разу після переведення загального перепису.

Стаття 62. В комісіях, які рейхсрат утворює в своєму середовищі, жодна область не може мати більше одного голоса.

Стаття 63. Області будуть представлені в рейхсраті членами своїх урядів. Проте, половина пруських голосів надається представникам провін-ціальних управлінь Пруссії, згідно з її законом.

Області мають право посилати до рейхсрату стільки представників, скільки мають голосів.

Стаття 64. Імперський уряд повинен скликати рейхсрат на вимогу 1/3 його членів.

Стаття 65. В рейхсраті і його комісіях головує член імперського уряду. Члени імперського уряду мають право — а в разі вимоги повинні — брати участь у засіданнях рейхсрату та його комісій. Під час дебатів їх треба вислухувати кожного разу, коли вони вимагатимуть цього.

Стаття 66. Імперський уряд так само, як і кожний член рейхсрату, має право вносити пропозиції до рейхсрату.

Рейхсрат встановлює порядок переведення своїх справ через наказ.

Пленарні засідання рейхсрату прилюдні. З додержанням вимог наказу двері засідань можуть закриватися при обговоренні окремих питань.

При голосуванні вирішує проста більшість голосуючих.

Стаття 67. Рейхсрат повинен постійно триматися імперськими міністерствами в курсі імперських справ. До обговорення важливих питань імперські міністерства повинні притягати відповідні комісії рейхсрату.

Відділ п 'ятий

ІМПЕРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Стаття 68. Законопроекти вносяться або імперським урядом, або з ініціативи членів рейхстагу.

600

601

Стаття 69. Внесення законопроектів імперським урядом вимагає згоди рейхсрату. Якщо між імперським урядом і рейхсратом не відбулася угода, то імперський уряд все таки може внести законопроект, але повинен при цьому подати окрему думку рейхсрату.

Якщо рейхсрат приймає законопроект, який не схвалено імперським урядом, то останній повинен внести його до рейхстагу з викладом своєї точки зору.

Стаття 70. Президент імперії повинен надавати належної форми законам, ухваленим відповідно до конституції, і оголошувати їх у «Reichs-Gesetzblatt» у місячний строк.

Стаття 71. Імперські закони, оскільки в них не постановлено інакше, набувають чинності на 14 день по закінченні того дня, коли в імперській столиці було видано «Reichs-Gesetzblatt».

Стаття 72. Оголошення імперського закону має бути відстрочене на 2 місяці, якщо цього вимагає 1/3 рейхстагу. Президент імперії може, не зважаючи на цю вимогу, оголосити закони, оголошені рейхстагом і рейхсратом, відстроченими.

Стаття 73. Закон, ухвалений рейхстагом, повинен бути до оголошення поставлений на народне голосування, якщо про це постановить президент імперії, протягом місяця.

Закон, оголошення якого було відстрочено на пропозицію принаймні 1/3 членів рейхстагу, повинен бути поставлений на народне голосування, якщо цього вимагатиме 1/12 громадян, що мають право голосу.

Народне голосування, далі, повинно мати місце, якщо 1/10 громадян, які мають право голосу, бере почин внесення якого-небудь законопроекту. В основу народної ініціативи має бути покладений розроблений законопроект. Уряд повинен подати його до рейхстагу з викладом своєї думки. Народне голосування не провадиться, якщо законопроект, який вимагається, ухвалено рейхстагом без змін.

З приводу бюджету, податкових законів і оплати службовців народне голосування може бути проведене тільки з почину президента імперії.

Порядок переведення народного голосування і народної ініціативи встановлюється імперським законом.

Стаття 74. Рейхсрат має право опротестування законів, ухвалених рейхстагом.

Протест має бути заявлений імперському урядові протягом 2 тижнів після прикінцевого голосування в рейхстагу і дістати мотивування не пізніше як протягом 2 наступних тижнів.

В разі опротестування закон подається до рейхстагу для винесення вдруге постанови. Якщо при цьому рейхстаг і рейхсрат не прийдуть до згоди, то президент імперії може протягом 3 місяців наказати провести народ-

не голосування по предмету розходження в думках. Якщо президент не скористується цим правом, то вважається, що закон не набув законної сили. Якщо рейхстаг більшістю 2/3 голосів ухвалить постанову всупереч протестові рейхсрату, то президент повинен у тримісячний строк або оголосити закон у схваленій рейхстагом редакції, або наказати про переведення народного голосування.

Стаття 75. Постанова рейхстагу може бути позбавлена сили народним голосуванням тільки в тому разі, якщо в голосуванні візьме участь більшість громадян, які мають право голосу.

Стаття 76. Конституція може бути змінена законодавчим порядком. Проте, постанови рейхстагу про зміну конституції мають силу тільки в тому разі, якщо на засіданні присутні 2/3 законного числа членів і принаймні 2/3 присутніх депутатів згодні на зміну. Для постанов рейхсрату про зміну конституції так само необхідна більшість в 2/3 поданих голосів. Якщо з народної ініціативи провадиться народне голосування про зміну конституції, то необхідна згода більшості громадян, що мають право голосу.

Якщо рейхстаг, всупереч протестові рейхсрату, постановив внести зміни в конституцію, то президент імперії не має права оголошувати цей закон, якщо рейхсрат протягом 2 тижнів зажадає народного голосування.

Відділ шостий ІМПЕРСЬКЕ УПРАВЛІННЯ

Стаття 78. Зносини з іноземними державами входять до кола виключного відання імперії.

По справах, що їх урегулювання належить до обласного законодавства, області можуть укладати договори з іноземними державами. Договори ці потребують згоди імперії.

Угоди з іноземними державами про зміну кордонів імперії укладаються цією останньою за згодою заінтересованої області. Зміна кордонів може провадитися тільки через імперські закони, оскільки справа йде не про просте виправлення кордонів ненаселених частин території.

Для забезпечення представництва інтересів, які виникають в окремих областей, в зв'язку з їх особливими господарськими відносинами або в силу їх сусідства з іноземними державами, імперія, за угодою з заінтересованими областями, утворює потрібні установи і вживає відповідних заходів.

Стаття 79. Імперія відає справою своєї оборони. Військова організація німецького народу регулюється одноманітно імперським законом, беручи до уваги особливості населення областей.

Стаття 80. Колоніальна справа входить до кола виключного відання імперії.

602

603

Стаття 81. Всі німецькі торговельні судна складають єдиний торговельний флот.

Стаття 83. Мита і податки на споживання перебувають в управлінні імперської влади.

В імперському податковому управлінні мають бути передбачені установи для забезпечення областям охорони їх особливих інтересів в галузі сільського господарства, торгівлі, ремесла і промисловості.

Стаття 84. Імперія встановлює через закон приписи відносно:

1) устрою податкового управління областей, оскільки це потрібно для
одноманітного і рівномірного проведення в життя імперських податкових
законів;

2) устрою і визначення компетенції органів, яким доручається нагляд
за виконанням цих податкових законів;

3) розрахунків з областями;

4) покриття видатків по управлінню, що виникають при застосуванні
імперських податкових законів.

Стаття 85. Всі прибутки і видатки імперії мають обчислюватися на кожний бюджетний рік і вноситися до державного розпису.

Державний розпис встановлюється законодавчим порядком до початку бюджетного року. Видатки дозволяються звичайно строком на один рік; в особливих випадках вони можуть дозволятися на більш тривалий строк. Взагалі в бюджетному законі недопустимі приписи, які виходять за межі бюджетного року або не стосуються до прибутків та видатків держави і до управління ними.

Рейхстаг не має права підвищувати або наново вставляти в проект державного розпису видатки без згоди рейхсрату.

Згода рейхсрату може бути замінена відповідно до приписів статті 74.

Стаття 88. Поштова, телеграфна і телефонна справа входять до кола виключного відання імперії. Знаки поштової оплати для всієї імперії єдині.

Імперський уряд видає за згодою рейхсрату укази, якими встановлюються правила та збори за користування засобами сполучення. Він може за згодою рейхсрату передати це право імперському міністрові пошти.

Для дорадчої участі в обмірковуванні питань поштових, телеграфних і телефонних зносин і тарифів імперський уряд засновує за згодою рейхсрату особливу раду.

Договори у питаннях сполучень з закордоном укладаються тільки імперією.

Стаття 89. Завдання імперії — зробити своєю власністю залізниці, які служать для цілей загального обороту, і управляти ними як єдиною транспортною установою.

Права областей набувати приватні залізниці мають передаватися імперії на її вимогу.

Стаття 90. З переходом залізниць імперія набуває право вивласнення і права державного верховенства, які стосуються залізничної справи. Про розмір цих прав у випадку спору вирішує найвищий державний суд.

Стаття 91. Імперський уряд видає за згодою рейхсрату укази, які регулюють спорудження, експлуатацію і рух залізниць. За згодою рейхсрату це право може бути передане відповідному імперському міністрові.

Стаття 92. Імперські залізниці, не зважаючи на включення їх кошторису і звітності до загальних кошторису і звітності імперії, мають управлятися як самостійне господарське підприємство, яке повинно само покривати свої видатки, включаючи виплату процентів та внесків покриття по залізничному боргу і робити відрахування до запасного капіталу. Розміри покриття і відрахування, так само як і цілі, на які витрачається запасний капітал, визначаються особливим законом.

Стаття 93. Для участі у порядку нарад по справах залізничного сполучення і тарифів імперський уряд встановлює за згодою рейхсрату особливі ради для імперських залізниць.

Стаття 101. Завдання імперії — зробити своєю власністю і перевести в своє управління всі морські знаки, особливо маяки, баштові або пливучі, буї, бочки і бакени. Після цього переводу морські знаки можуть переставлятися або знову встановлюватися тільки владою імперії або за її згодою.

Відділ сьомий

ЮСТИЦІЯ

Стаття 102. Судді незалежні і підлягають тільки законові. Стаття 103. Правосуддя в загальному порядку виконується імперським судом та обласними судами.

Стаття 104. Судді загальних судів призначаються на посаду довічно. Лише в силу судового рішення і лише на підставах і в формах, визначених законом, вони можуть проти своєї волі тимчасово або назавжди усуватися з своєї посади, переводитися на інше місце або звільнятися у відставку. Законодавство може встановити граничний вік, після якого судді виходять у відставку. Цим не зачіпається тимчасове усунення з посади, яке відбувається в силу закону.

При змінах в устрої суддів або їх округ управління юстиції даної області може без згоди суддів переводити їх до іншого суду або усувати з посади, проте, тільки при умові збереження за ними повного утримання.

Ці постанови не поширюються на комерційних суддів, шефенів та присяжних.

604

605

Стаття 105. Виключні суди не допускаються. Ніхто не може бути вилучений з відання свого законного судді. Цим не зачіпається законодавство про військові суди та суди при стані облоги. Військові суди честі касуються.

Стаття 106. Військові суди підлягають скасуванню; вони залишаються лише у воєнний час і на борту військових кораблів. Подробиці визначаються імперським законом.

Стаття 107. В імперії і областях мають бути встановлені законодавчим порядком адміністративні суди для захисту окремих осіб від розпоряджень і вимог адміністративних установ.

Стаття 108. Законом встановлюється найвищий державний суд Німецької імперії.

Частина друга ОСНОВНІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ НІМЦІВ

Відділ перший ОКРЕМА ОСОБА

Стаття 109. Всі німці рівні перед законом.

Чоловіки і жінки мають у принципі однакові громадянські права і несуть однакові обов'язки.

Публічно-правові привілеї та обмеження, обумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню. Дворянські позначення вважаються лише за частину прізвища і надалі не можуть даватися. Титули можуть даватися лише як позначення посади або професії. Ця постанова не зачіпає вчених

ступенів.

Ордени і відзнаки не можуть надаватися державою.

Ні один німець не має права приймати титули або ордени від іноземного уряду.

Стаття 110. Громадянство в імперії та в областях набувається і втрачається згідно з постановами імперського закону. Всякий громадянин області є тим самим імперський громадянин.

Кожний німець в кожній області імперії має ті ж права, що й громадяни цієї області.

Стаття 111. Всі німці користуються свободою пересування по всій імперії. Кожний має право проживати і набувати осілість у будь-якому місці імперії, набувати нерухоме майно і займатися будь-якою професією. Обмеження допускаються тільки на підставі імперського закону.

Стаття 112. Кожний німець має право емігрувати за кордон. Еміграція може бути обмежена тільки імперським законом.

Всі громадяни, як ті, що перебувають у межах імперської території, таї і поза нею, мають право на оборону з боку імперії щодо іноземних держав.

606

Ні один німець не може бути виданий іноземному урядові для суду або кари.

Стаття 113. Іномовні частини населення імперії не повинні утискуватися законодавчими та адміністративними заходами в їх вільному національному розвиткові, особливо у вживанні їх рідної мови, у викладанні, внутрішньому управлінні та суді.

Стаття 114. Свобода особи недоторкана. Обмеження або позбавлення особистої свободи публічною владою допускається тільки на підставі законів.

Особи, які позбавляються свободи, повинні бути не пізніше, як на другий день, повідомлені, якою владою і на якій підставі дано розпорядження про позбавлення свободи; негайно їм має бути надана можливість подати заперечення проти позбавлення їх свободи.

Стаття 115. Житло кожного німця є його вільний притулок. Воно недоторканне. Винятки допускаються тільки на підставі законів.

Стаття 116. За ту або іншу дію може бути накладена кара лише в тому випадку, якщо її карність встановлена законом до вчинення дії.

Стаття 117. Тайна листування, так само як тайна поштових, телеграфних і телефонних зносин, недоторканна. Винятки можуть бути допущені тільки на підставі імперських законів.

Стаття 118. Кожен німець має право в межах загальних законів вільно висловлювати свої думки усно, на письмі, в пресі, через зображення або інакше.

В цьому праві його не повинні утискувати ніякі відносини по роботі або службі, ніхто не має права заподіяти йому шкоду за те, що він користується цим правом.

Цензура не допускається; проте, для кінематографа закон може встановити винятки. Допускаються також законодавчі заходи у боротьбі з порнографією і для охорони молоді на прилюдних виставках та виставах.

Відділ другий ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ

Стаття 119. Шлюб, як основа родинного життя і збереження та розмноження нації, перебуває під особливою опікою конституції. Він заснований на рівноправності обох статей.

Збереження в чистоті, оздоровлення і соціальний захист родини становлять завдання держави та общин. Многодітні родини мають право на зрівняльне піклування.

Материнство має право на охорону і опіку держави.

Стаття 120. Виховання підростаючого покоління для вироблення в ньому добрих фізичних, духовних і громадських якостей є найвищий обов'язок і природне право батьків, за діяльністю яких наглядає держава в цілому.

607

Стаття 121. Для нешлюбних дітей законодавство повинно створити такі ж умови фізичного, духовного і громадського розвитку, як і для дітей, що народилися в шлюбі.

Стаття 122. Молодь повинна охоронятися від експлуатації, а також від моральної, розумової або фізичної занедбаності. Держава та общини повинні створити необхідні для цього установи.

Заходи примусового піклування можуть встановлюватися лише на підставі закону.

Стаття 123. Всі німці мають право збиратися мирно і без зброї, не роблячи попередньої заяви і не запитуючи особливого дозволу.

Для зборів під відкритим небом імперський закон може встановлювати обов'язковість попередньої заяви і в разі безпосередньої небезпеки для громадського спокою — забороняти їх.

Стаття 124. Всі німці мають право утворювати спілки або товариства в цілях, не противних кримінальним законам. Це право не може зазнавати обмеження заходами примусового характеру. Для релігійних спілок та товариств діють ті ж постанови.

Набуття правоздатності надається кожній спілці відповідно до приписів цивільного права. Спілці не може бути відмовлено в правоздатності на тій підставі, що вона має політичну, соціально-політичну або релігійну мету.

Стаття 125. Гарантуються свобода і тайна виборів. Подробиці встановлюються виборчим законом.

Стаття 126. Кожний німець має право звертатися листовно з просьбами або скаргами до відповідної влади або до народного представництва. Це право може здійснюватися як окремими особами, так і багатьма спільно.

Стаття 127. Общини і общинні союзи користуються правом самоврядування в межах закону.

Стаття 128. Всі громадяни без винятку допускаються до заняття публічних посад, згідно з законами і відповідно до їх здібностей та заслуг.

Усуваються всі обмежувальні постанови, що стосуються чиновників — жінок.

Основи службових відносин мають визначатися імперським законом.

Стаття 129. Чиновники призначаються довічно, оскільки в законі не встановлено інше. Пенсія тим, що виходять у відставку, і забезпечення родин померлих встановлюється законом. Набуті права чиновників непорушні. Для майново-правових претензій чиновників відкрито судовий шлях.

Тільки при наявності умов і в формах, встановлених законом, чиновники можуть попереду усуватися з посад, тимчасово або остаточно звільнятися у відставку або переводитися на іншу посаду з нижчим окладом.

При всякому службовому стягненні повинна даватися можливість оскарження та перегляду справи. В послужний список чиновника обстави-

ни, для нього несприятливі, можуть записуватися лише після того, як йому була надана можливість висловитися з їх приводу. Чиновникам надається право розглядати свої послужні списки.

Недоторканість набутих прав і можливість звернення до суду з претензіями майнового характеру спеціально забезпечуються також найманим солдатам. В іншому їх становище визначається імперським законом.

Стаття 130. Чиновники є слугами всього суспільства, а не окремих партій.

Всім чиновникам забезпечується свобода політичних переконань і свобода спілок.

Чиновники дістають особливе професійне представництво відповідно до прямих імперських узаконень.

Стаття 131. Якщо чиновник при здійсненні довіреної йому публічної влади порушить щодо третьої особи свій службовий обов'язок, то відповідальність за це в принципі падає на державу або корпорацію, на службі в яких перебуває чиновник. Регрес проти чиновника залишається можливим. Звернення до загальних судових місць не може бути виключене.

Подробиці мають бути встановлені відповідним законом.

Стаття 132. Кожний німець, згідно з встановленими законами, повинен приймати почесні посади.

Стаття 133. Всі громадяни повинні, згідно з законами, відбувати особисті повинності на користь держави та общини.

Військова повинність визначається постановами імперського військового закону. Останній встановлює також, в якій мір окремі основні права мають обмежуватися для осіб, що входять до складу збройних сил, з метою виконання ними своїх завдань і підтримання дисципліни.

Стаття 134. Всі громадяни без винятку беруть участь у державних тяготах відповідно до своїх засобів і згідно з законом.

Відділ третій

РЕЛІГІЯ І РЕЛІГІЙНІ ТОВАРИСТВА

Стаття 135. Всі жителі імперії користуються повною свободою віри і совісті. Безперешкодне виконання культу забезпечується конституцією і стоїть під захистом держави. Загальні державні закони залишаються при цьому не зачепленими.

Стаття 136. Здійснення права релігійної свободи не може ні обумовлювати, ні обмежувати приватних та публічних громадянських прав і обов'язків.

Користування приватними та публічними громадянськими правами, так само як допущення до публічних посад, не залежить від віросповідання.

608

39 2-51

609

Ніхто не зобов'язаний виявляти свої релігійні переконання. Влада має право запитувати про належність до релігійного товариства лише в тій мірі, в якій від цього залежать права і обов'язки, або якщо цього вимагає приписане законом статистичне обслідування.

Ніхто не може примусово притягатися до церковного акту або свята, або до участі в релігійних обрядах, або до вживання релігійної формули присяги.

Стаття 137. Державної церкви не існує.

Гарантується свобода утворення релігійних товариств. Об'єднання релігійних товариств в межах імперії не підлягає ніяким обмеженням.

Кожне релігійне товариство самостійно розпоряджається і керує своїми справами в межах обов'язкового для всіх закону. Воно заміщає свої посади без допомоги держави або громадянської общини.

Релігійні товариства набувають правоздатність відповідно до загальних постанов цивільного права.

Релігійні товариства залишаються публічно-правовими корпораціями, оскільки вони ними вже були. Іншим релігійним товариствам мають бути надані, за їх клопотанням, такі ж права, якщо своїм устроєм і числом членів вони дають гарантію тривалого існування. Якщо декілька подібних публічно-правових релігійних товариств об'єднуються в спілку, то така спілка є публічно-правовою корпорацією.

Релігійні товариства, що є публічно-правовими корпораціями, мають право стягати податки на підставі громадянських податкових списків, відповідно до постанов обласного законодавства.

До релігійних товариств прирівнюються спілки, які ставлять собі завданням громадське заохочення якого-небудь світогляду.

Оскільки для здійснення цих постанов потрібні будуть дальші норми, вони встановлюватимуться порядком обласного законодавства.

Стаття 138. Державна підтримка релігійних товариств, заснована на законі, договорі або на особливих правопідставах, повинна бути припинена в порядку обласного законодавства. Загальні засади для цього встановлюються імперією.

Власність та інші права релігійних товариств і релігійних спілок на їх установи, вклади та інше майно, призначені на богослужебні, учбові та благодійні цілі, будуть забезпечені.

Стаття 139. Неділя і визнані державою свята перебувають під охороною закону, як дні відпочинку від робіт і душевного піднесення.

Стаття 140. Особам, що входять до складу збройних сил, має надаватися необхідний вільний час для виконання їх релігійних обов'язків.

Стаття 141. Оскільки в армії, в госпіталях, в карних закладах та інших публічних установах існує потреба у відправах та моральному піклуванні

про душу, релігійні товариства мають допускатися до виконання релігійних дій, причому всякий примус має бути усуненій.

Відділ четвертий ОСВІТА 1 ШКОЛА

Стаття 142. Мистецтво, наука і викладання їх вільні.

Держава забезпечує їм охорону і бере участь у піклуванні про них.

Стаття 143. Про освіту юнацтва повинні дбати публічні установи. В їх організації беруть участь імперія, області та общини. Підготовка викладачів регулюється в усій імперії одноманітно, відповідно до основних засад, які встановлюються для вищої освіти взагалі.

Вчителі у публічних школах мають права й обов'язки державних чиновників.

Стаття 144. Вся шкільна справа перебуває під наглядом держави; вона може притягати до участі в цьому общини. Нагляд за школами здійснюють службові особи, які спеціально займаються цим і дістали професійну підготовку.

Стаття 145. Загальне шкільне навчання обов'язкове. Для здійснення його служить, за загальним правилом, народна школа з не менше ніж 8-річним курсом; за нею йде школа другого ступеня, в якій навчання провадиться до досягнення 18-річного віку. Викладання і користування навчальними посібниками у народних школах та школах другого ступеня безплатні.

Стаття 146. Публічна школа має створюватися на засадах органічної єдності. На єдиній для всіх загальній основній школі будується середня й вища школа. Провідною засадою для цього побудування є різноманітність життєвих покликань, а для прийому дитини до певної школи — її обдаровання і нахили, але не майновий і громадський стан або релігійне сповідання її батьків.

У межах общин, на пропозицію осіб, що мають право на виховання дітей, можуть засновуватися народні школи їх віросповідання або світогляду, оскільки цим не порушується упорядкована постава шкільної справи в розумінні першого поділу. Воля осіб, що мають право на виховання дітей, по можливості береться до уваги. Подробиці визначаються обласним законодавством, згідно з основними засадами відповідного імперського закону.

Для вступу малозабезпечених до середніх або вищих шкіл імперії області та общини повинні відпускати громадські суми. Зокрема, батькам, що їх діти виявляються здібними для проходження курсу середньої і вищої школи, відпускаються допомоги на виховання до закінчення освіти.

Стаття 147. Приватні школи, як такі, що заступають публічні, потребують дозволу держави і підпорядковані законам областей. Дозвіл видається, якщо приватні школи своїми учбовими цілями і своїм устроєм, так само

610

39-2-51

611

як і науковою підготовкою свого викладацького персоналу, не стоять нижче громадських шкіл і якщо вони не сприяють відособленню учнів за майновим станом їх батьків. У дозволі має бути відмовлено, якщо економічний і правовий стан викладацьких сил недосить забезпечений.

Приватні народні школи допускаються тільки у випадку, коли для меншості, яка складається з осіб, що мають право на виховання дітей і мають на підставі статті 146, поділу 2 право на те, щоб їх воля була прийнята до уваги, нема в общині публічної школи відповідного сповідання або світогляду, або в тих випадках, коли учбова адміністрація визнає за цими школами особливий педагогічний інтерес.

Приватні підготовчі школи касуються. До приватних шкіл, які не служать для заміни публічних, застосовується нині чинне право.

Стаття 148. В усіх школах треба прагнути до моральної освіти, насадження духу громадянськості, особистої і професійної придатності в дусі німецької народності та примирення народів.

При викладанні в публічних школах слід стерегтися ображати почуття інакомислячих..

Основи політичних знань і трудова підготовка входять до числа предметів навчання. При закінченні обов'язкового навчання кожний учень дістає примірник конституції.

Народна освіта, включаючи вищі народні школи, має користуватися заохоченням імперії, областей та общин.

Стаття 149. Викладання релігії входить у програму шкіл, за винятком шкіл позарелігійних (світських). Воно провадиться в рамках шкільного законодавства і в згоді з основними принципами даного релігійного товариства, без шкоди для прав держави на нагляд за школами.

Викладання релігії і виконання церковних обрядів залежить від згоди учителів, а присутність учнів на уроках релігії і участь їх у церковних святах та обрядах віддається на волю осіб, від яких залежить вирішення питання про релігійне виховання дитини.

Теологічні факультети у вищих учбових закладах зберігаються.

Стаття 150. Пам'ятки мистецтва, старовини та природи, а також ландшафти користуються охороною та піклуванням держави.

Справа імперії — перешкоджати вивозові німецьких художніх цінностей за кордон.

Відділ п 'ятий ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ

Стаття 151. Лад господарського життя має відповідати засадам справедливості і меті забезпечення для всіх гідного людини існування. В цих межах належить забезпечити господарську свободу окремій особі.

612

Законний примус допустимий тільки для здійснення прав, яким загрожує небезпека, або заради вищих вимог загального блага.

Свобода торгівлі і промислів забезпечуються згідно з імперськими законами.

Стаття 152. В господарському обороті діє свобода договорів, згідно з законами.

Лихварство забороняється. Правочини, що суперечать добрим звичаям, недійсні.

Стаття 153. Власність забезпечується конституцією. її зміст і межі випливають із законів.

Примусове вивласнення може провадитися тільки для блага суспільного цілого і на законній підставі. Воно провадиться за відповідну винагороду, оскільки імперський закон не постановить інакше. Відносно розміру винагороди у спірних випадках має допускатися звернення до загальних судів, оскільки в імперських законах не постановлено іншого. Імперія може робити примусове вивласнення у областей, общин та спілок тільки за винагороду.

Власність зобов'язує. Користування нею повинно бути в той же час служінням загальному благу.

Стаття 154. Забезпечується право спадкування в межах, установлених цивільним правом. Участь держави у спадкованому майні визначається законами.

Стаття 155. Розподіл землі і користування нею перебувають під наглядом держави, яка попереджає зловживання і прагне кожному німцеві забезпечити здорове житло, а всім німецьким сім'ям, особливо многодітним, забезпечити хатнє вогнище і притулок для роботи, які відповідають їх потребам. Особливо треба буде при майбутньому виробленні закону про земельні наділи взяти до уваги учасників війни.

Нерухоме майно, що його набуття необхідне для задоволення потреб у житлах, для сприяння розселенню, для первісного сільськогосподарського обробітку, або для піднесення сільського господарства, може примусово ви-власнюватися. Фідеїкоміси підлягають скасуванню.

Обробіток і використання грунту є обов'язок землевласника щодо суспільства. Приріст цінності землі, що виникає без вкладання праці або капіталу в земельні ділянки, має бути повернений на користь суспільства.

Усі надра землі і всі корисні в господарському відношенні сили природи перебувають під наглядом держави. Приватні регалії в законодавчому порядку мають бути передані державі.

Стаття 157. Робоча сила стоїть під особливим опікуванням імперії.

Імперія виробляє одноманітне робітниче право.

613

Стаття 158. Розумова праця, права авторів, винахідників та художників користуються захистом і піклуванням імперії.

Витвори німецької науки, мистецтва і техніки мають через міжнародні угоди користуватися за кордоном визнанням і охороною.

Стаття 159. Свобода об'єднання в цілях збереження й поліпшення умов праці і господарства забезпечується для всіх осіб і професій. Всі застереження і заходи, які прагнуть до обмеження або утиснення цієї свободи, неправомірні.

Стаття 160. Кожний, хто перебуває на службі чи на роботі як службовець чи робітник, має право на вільний час, необхідний для здійснення публічних громадянських прав, а оскільки це не завдає підприємству значної шкоди, має також право займати довірені йому почесні громадські посади. Закон визначає, в якій мірі за ним зберігається право на винагороду.

Стаття 161. Для збереження здоров'я і працездатності, для охорони материнства і для попередження економічних наслідків старості, недуг і різних життєвих випадковостей імперія створює широко поставлене страхування, в якому застрахованим надається вирішальна участь.

Стаття 162. Імперія бере участь у міжнародному регулюванні правового становища робітників, яке прагне до встановлення для трудящого класу всього людства загального мінімуму соціальних прав.

Стаття 163. Кожний німець морально зобов'язаний, без шкоди для своєї особистої свободи, застосовувати свої розумові і фізичні сили так, як цього вимагає благо суспільства.

Кожному німцеві має бути надана можливість добувати собі на прожиття господарською працею. Оскільки йому не може бути вказана відповідна праця, він повинен одержувати необхідну підтримку. Подробиці визначаються особливими імперськими законами.

Стаття 164. Самостійний середній клас у сільському господарстві, промислах і торгівлі повинен користуватися заохоченням у законодавстві і в управлінні і повинен мати захист від переобтяження тяготами та висмоктування.

Стаття 165. Робітники й службовці покликані на рівних правах спільно з підприємцями брати участь у встановленні умов заробітної плати і праці, а також у загальному господарському розвиткові продуктивних сил. Обопільні організації (підприємців і робітників) і їх угоди користуються визнанням.

Робітники й службовці дістають для оборони своїх соціальних і господарських інтересів законне представництво у вигляді робітничих рад підприємств, а також окружних робітничих рад для окремих господарських галузей і імперської робітничої ради.

614

Окружні робітничі ради і імперська робітнича рада для здійснення всіх господарських завдань і для сприяння проведенню законів про соціалізацію об'єднуються з представницькими органами підприємців та інших заінтересованих кіл населення в окружні економічні ради та імперську економічну раду. Останні мають бути побудовані так, щоб всі найважливіші професійні групи були в них представлені відповідно до їх господарського і соціального значення.

Соціально-політичні і господарсько-політичні законопроекти великого значення до внесення їх в рейхстаг мають подаватися урядом на висновок імперської економічної ради. Ця рада має право сама пропонувати такі законопроекти. Якщо імперський уряд їх не схвалює, то він все-таки повинен внести їх до рейхстагу з викладом своєї точки зору. Імперська економічна рада може боронити в рейхстагу проект через одного з своїх членів.

Робітничим і економічним радам у відповідних галузях можуть бути надані контрольні та адміністративні повноваження. Побудова і завдання робітничих та економічних рад, так само як відносини їх до інших соціальних самоврядувальних одиниць, належать до виключного відання імперії.

ПЕРЕХІДНІ І ПРИКІНЦЕВІ ПОСТАНОВИ

Стаття 166. Аж до заснування імперського адміністративного суду його заступає, для утворення суду по перевірці виборів, імперський суд.

Стаття 167. Постанови статті 18, поділу 3—6, набувають чинності тільки через два роки по оголошенні імперської конституції.

Стаття 168. Аж до видання обласного закону, передбаченого в статті 63, але найбільше протягом одного року всі пруські голоси в рейхсраті можуть подаватися членами уряду.

Стаття 169. Час набуття чинності постановою статті 83, поділу 1, встановлюється імперським урядом.

На відповідний перехідний час стягання мит і податків на споживання, а також управління ними можуть бути надані областям за їх бажанням.

Стаття 170. Поштові і телеграфні управління Баварії та Вюртемберга переходять не пізніше 1 квітня 1921 р. до імперії.

Оскільки до 1 жовтня 1920 р. не буде ще досягнено угоди відносно умов передачі, справу вирішить найвищий державний суд.

До здійснення передачі колишні права й обов'язки Баварії та Вюртемберга залишаються в силі. Але поштове і телеграфне сполучення з сусідніми іноземними державами регулюється виключно імперією.

Стаття 171. Державні залізниці, водні шляхи і морські знаки переходять до імперії не пізніше 1 квітня 1921 р.

615

Оскільки до 1 жовтня 1920 р. не буде ще досягнено угоди про умови передачі, справу вирішить найвищий державний суд.

Стаття 172. Аж до набуття чинності імперським законом про найвищий державний суд функції його виконує сенат з 7 членів, з яких рейхстаг обирає 4, а імперський суд з свого середовища — 3. Цей сенат сам встановлює правила свого переведення.

Стаття 173. До видання імперського закону, згідно з статтею 138, залишається в силі державна підтримка релігійним товариствам, що існує на підставі закону, договору або особливих правових титулів.

Стаття 174. До видання імперського закону, передбаченого в статті 146, поділ 2, зберігається нинішнє правове становище. Закон цей повинен окремо взяти до уваги ті місця в імперії, де існує за законом школа без поділу за віросповіданням.

Стаття 175. Постанова статті 109 не застосовується до орденів і відзнак, які мають даватися за заслуги в роки війни 1914—1919 pp.

Стаття 176. Всі державні чиновники і особи, які належать до складу збройних сил, повинні скласти присягу цій конституції. Подробиці будуть встановлені указом президента імперії.

Стаття 177. Там, де за чинними законами передбачено складання присяги релігійної форми, присяга може бути принесена таким чином, що той, хто присягається, пропускаючи релігійну формулу, заявляє: «Я клянусь». В іншому передбачений законом зміст присяги залишається без змін.

Стаття 178. Конституція Німецької імперії від 16 квітня 1871 р. і закон про тимчасовий устрій імперської влади від 10 лютого 1919 р. касуються.

Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки ця конституція не перебуває з ними в суперечності. Конституцією не зачіпаються постанови мирного договору, підписаного у Версалі 28 червня 1919 р.

Розпорядження влади, правомірно видані на основі попередніх законів, зберігають значення аж до скасування їх іншими розпорядженнями або законами.

Стаття 179. Оскільки в законах або указах є посилання на приписи або установи, скасовані цією конституцією, місце останніх заступають відповідні приписи і установи цієї конституції. Зокрема, національні збори заміняються рейхстагом, комітет держав — рейхсратом і президент, обраний на підставі закону про тимчасовий устрій імперської влади, заміняється президентом, обраним на підставі цієї конституції.

Право на видання указів, яке належало, згідно з попередніми постановами, комітетові держав, переходить до імперського уряду. Останній для видання указів потребує згоди рейхсрату відповідно до цієї консти-і туції.

Стаття 180. До скликання першого рейхстагу національні збори діють як рейхстаг. До вступу на посаду першого президента імперії обов'язки його виконує президент, обраний на підставі закону про тимчасовий устрій влади³.

Стаття 181. Німецький народ прийняв і затвердив цю конституцію через свої національні збори. Вона набуває чинності з дня її оголошення.

Land, Lander — точний переклад — земля, землі, країна, країни; зважаючи на те, що в нас не вживається такий переклад цього терміна, його замінено в тексті словом — область, області, хоча такий переклад і є до певної міри умовним.

Цей поділ скасовано на вимогу Антанти як такий, що суперечив статті 80 Версальского догово-РУ-

Законом 27 жовтня 1922 р. була встановлена зміна другого положення статті 180: «Обраний національними зборами президент лишається на посаді до ЗО червня 1925 p.».

Конституції буржуазних країн. — К., 1936. — С 141—171.

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями: