Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку

Іслам є однією з наймолодших світових релігій. Іслам (від араб. – „покірність”, „віддання себе Богу”) має також іншу назву – мусульманство. Цей релігійний напрям зародився серед арабських племен Західної Аравії в період відходу в минуле давніх цивілізацій та зростання торговельних культурних центрів. Віровчення в ісламі викладене в головній та „священній книзі” мусульман – Корані й Суні. Щоб зрозуміти цю релігію, виокремимо основні догмати ісламу:

- віра в єдиного Бога Аллаха, який є творцем „неба й землі”, а також усього того, що знаходиться на них. Аллах є абсолютним володарем людської долі над людьми;

- віра в ангелів, які виконують веління Аллаха, оберігають рай і пекло;

- віра в Коран як богоодкровення через пророка Мухаммеда;

- віра в пророцтва Мухаммеда;

- віра у визначеність наперед долі людини Богом Аллахом;

- віра в кінець світу та загробне життя й практику воскресіння після смерті.

Нині іслам за кількістю послідовників є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, кількість мусульман у світі становить від 800 млн до 1 млрд чоловік. Вони проживають більш як у 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко.

Піднесення економічного й політичного розвитку арабських країн у 70-х роках XX ст. дає підстави говорити про феномен ісламського «відродження». Його характерними рисами є подальший симбіотичний союз ісламу й політики, ісламу й націоналізму, ісламу й культури. Узагальнюючими лозунгами сьогодні є лозунги захисту ісламської культури від західної цивілізації, протиставлення західній культурі ісламської справедливості, ісламської винятковості.

Останнім часом посилилася діяльність ісламських фундаменталістів, їх крайні прояви вийшли за межі Іраку, Ірану, Лівану, Єгипту, Афганістану, Алжиру, Франції тощо. Сьогодні вони вже кваліфікуються як тероризм, від якого потерпають майже всі великі держави західної цивілізації (від США до Європи).

У сучасному світі з'явилися міжнародні ісламські організації, наприклад, Всесвітній ісламський конгрес (ВІК), який має статус консультативної організації в ООН, філії ВІК працюють сьогодні в 60 країнах світу.

У 60-х роках в Мецці було засновано Всесвітню ісламську лігу. Очолює цю ортодоксальну організацію установча рада на чолі з генеральним секретарем. Ліга має також консультативний статус в ООН. Знаною є діяльність Ісламської конференції, до складу якої входить 46 держав.

Протестантизм.

Виникнення третього напряму в християнстві – протестантизму – зумовлено розколом, який стався всередині церкви під впливом Реформації(ХVІ ст..)

Відомо, що Реформація була наслідком глибокої кризи католицизму й показником того, що попереднє феодальне суспільство не могло досягти соціальної мети — подолати надмірну гріховність людей і підготувати їх до приходу Царства Небесного.

Реформацію ідейно оформили Лютер, Цвінглі, Кальвін і Мюнцер. Вони вважали за необхідне подолати офіційні католицькі «фальсифікації» вчення про Ісуса Христа та відновити «істинне християнство» й «церкву апостольських часів».

Безпосередньо Реформація розпочалася в Німеччині та Швейцарії, а головним її натхненником та організатором став М. Лютер. А узагальненою формулою протестантизму стає вислів Мартіна Лютера «тільки Віра, тільки Письмо, тільки Милосердя Боже».

У результаті «критичної перевірки» догматів тогочасного католицизму протестанти визнали істинними лише два таїнства із семи (хрещення та покаяння), було відмінено пости й більшість церковних свят. Але найголовнішим було те, що протестантизм зосередив увагу на індивідуальній відповідальності за власний порятунок перед Богом (без залучення церкви та духовенства). Так почала викристалізовуватись одна з головних ідей протестантизму — так зване «узагальнене священство». Протестанти вважали, що існує загальна Благодать Божа, яку людина отримує одразу після хрещення, тому миряни й духовенство є рівними в своєму ставленні до Бога і Бога до людини.

Засадничою ідеєю протестантизму стала також ідея «дешевої церкви». Теоретики протестантизму говорили про те, що життя людини є наслідком визначенності наперед з боку Бога, а ставлення кожної людини до Бога є приватною справою. Віруюча людина має особисті гріхи й несе за це власну відповідальність. Тому для її порятунку не потрібно жодного посередника, на роль якого претендує католицька церква.

Протестанти вважали, що предмет набуває священного і сакрального значення лише під час його взаємодії з віруючою людиною, саме ця мить індивідуальної віри у святість предмета робить його священним. А це означає, що коли віра відсутня, то предмет втрачає святість.

Протестантизм у політичному сенсі дав змогу по-новому переосмислити принципи взаємодії держави та церковних організацій, відкинути реакційний теократизм, звільнитися від консервативної релігії та церкви. Церква ставала лише інститутом держави.

Незважаючи на те що згодом протестантизм розколовся на безліч громад і сект, можна умовно говорити про два етапи його історичного розвитку: ранній протестантизм XVI ст., коли було сформовано його основні напрями, — лютеранство, кальвінізм, англіканство; і другий — пізній, або післяреформаційний напрям, до якого належать методисти, баптисти, квакери, мормони, адве­нтисти, свідки Єгови, п'ятидесятники тощо.