Систематизація Юстиніана

Першим було створено Кодекс, який являв собою звід імператорських конституцій. Спочатку малось на меті лише впорядкувати конституції, які накопичились за останні сто років, але потім Юстиніан змінив підхід, визначивши ширше завдання: не лише опрацювати законодавство за останні століття, а й переглянути вже наявні кодифіковані акти (кодекси).

7 лютого 528 р. Юстиніан видав едикт, яким оголосив склад комісії, а також визначив завдання останньої. Вона мала обробити матеріали, що увійшли до Кодексу Теодосія, виключити з нього те, що застаріло, а також доповнити його законодавчими актами пізнішого періоду.

Кодекс другого, виправленого видання був опублікований 18 листопада 534 р. і набрав чинності 29 грудня того ж року. Він містив близько 4600 конституцій, починаючи з Адріана. Найбільша кількість з них належить Адріану — 1200, Северам — 880, Юстиніану — 400. Усі конституції, що увійшли до його видання, набули сили, ті ж, які з нього були вилучені, втратили чинність.

Кодекс Юстиніана поділено на 12 книг. Впадає в око значний обсяг матеріалу, що стосується питань приватного права. Йому відведено з 2-ї по 8-му книги (сім з дванадцяти, тобто більше половини загальної кількості). 9-та книга присвячена кримінальному праву, 10—12 — адміністративному.

При вивченні результатів систематизації Юстиніана більший інтерес, з погляду засвоєння положень рецепції римського права у Візантії, становлять Дигести та Інституції. Це пояснюється тим, що саме в них було збережено дух і засади римського приватного права.

Концепцію створення Аигестів було визначено у конституції Юстиніана від 15 грудня 530 р. «Deo auctore». Згідно з нею всім авторитетам у галузі права минулого мала надаватись однакова увага — ніхто не визнається кращим або гіршим у всіх питаннях, але деякі кращі у тому чи іншому. «І не судіть про те, що є кращим і більш справедливим за більшістю авторитетів: бо думка одного й гіршого може переважити у якомусь питанні думки багатьох і більш високих...» Крім того, у старих працях можна було робити скорочення та заміняти застарілі терміни новими: «Якщо ви знайдете у старих законах або конституціях, вміщених древніми в їхніх книгах, щось невірно написане, ви повинні виправити й навести порядок; що ви виберете і вмістите, те й вважатиметься правдивим і хорошим і начебто написаним з самого початку, і ніхто не повинен насмілюватись на підставі порівняння із старими томами доводити хибність (вашого) писання...»

16 грудня 533 р. комісія доповіла про завершення роботи (тобто пройшло рівно три роки з дня її створення), а 30 грудня 533 р. Дигести набрали чинності.

За структурою Дигести у загальному вигляді нагадують Кодекс. Приблизно схожі вони й співвідношенням обсягу матеріалу, з тією різницею, що питома вага приватного права тут ще більша. Чи не найбільша відмінність структури у тому, що Кодекс починався з церковного права, якого не було й не могло бути у Дигестах.

Ось як виглядає структура Дигестів Юстиніана: книга 1 — загальні положення про право та державу, книги 2—46 присвячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено за схемою преторського едикту, книги 47—48 — кримінальне право та процес, книга 49 — оскарження, фінансове, військове право, книга 50 — муніципальне право, кінцеві положення.

Книги не мають власних найменувань, але титули, на які поділяються книги, опоряджені заголовками, що у багатьох випадках відтворюють рубрики «постійного едикту», а також часто збігаються з назвами відповідних титулів Кодексу Юс-тиніана. Титули, у свою чергу, поділяються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного із творів одного з правників. Якоїсь субординації (за авторитетом, часом написання твору, його обсягом тощо) не прослідковується, однак великі фрагменти для зручності поділено на параграфи. Специфічною рисою викладу матеріалів у Дигестах є те, що кожен фрагмент починається з вказівки, хто є автором витягу і з якого твору.

Що стосується загальної характеристики змісту Дигестів, то тут варто звернути увагу на цікаву деталь: з одного боку, вони охоплюють ширше коло питань, ніж ті, що стосуються приватного права. Але з іншого — вони «не перекривають» повністю відносини приватного права, залишаючи частину з них Кодексу Юстиніана.

Крім того, особливістю Дигестів є наявність у їхньому тексті інтерполяцій, тобто доповнень, змін або уточнень, зроблених у стародавніх текстах комісією з укладення Дигестів. Такі зміни текстів проводились на підставі вказівки Юстиніана, зробленій у конституції від 15 грудня 530 р., і, як вважають більшість романістів, мали на меті пристосування архаїчних положень до потреб практики Візантії.

Робота над Інституціями тривала протягом останнього року компіляції Дигестів. Безпосередньо цим займались Трибоніан, Теофіл та Доротей. В основу Інституцій Юстиніана було покладено Інституції Гая. Порівняння оригінального тексту та переробки Комісії свідчить, що зміни й доповнення стосувались, головним чином, тих положень, де були застарілі терміни або посилання на законодавчі акти, що втратили чинність. При висвітленні окремих питань використано Інституції Флорентіна, Марціана та Ульпіана.

Система Інституцій виглядала таким чином — вступ і чотири книги: 1 — особи, II — речеві права, у тому числі спадкування за заповітом, III — спадкування за законом, загальні положення зобов'язань та контракти, IV — делікти та норми процесуального права, а також деякі положення публічного права. Книги поділено на титули, титули — на фрагменти.

Інституції вийшли друком навіть трохи раніше Дигестів — 21 листопада 533 p., але набули чинності одночасно з ними.

Пізніше Кодекс, Дигести та Інституції було об'єднано середньовічними юристами у єдину збірку — Corpus juris civili. Проте варто замислитися над тим, наскільки виправданим було таке об'єднання.

Слід враховувати, насамперед, що ні сам Юстиніан, ні комісія з питань систематизації римського права не мали на меті створення якогось єдиного «суперкодексу».

Очевидно, вірним буде висновок, що під дахом Корпусу існували три самостійних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, а й своє особливе призначення: популярний виклад засад та основних положень приватного права (Інституції), зібрання вищих досягнень римської правової думки — скоріше, ідеальний закон, ніж норми позитивного права (Дигести), збірка законодавчих актів «повсякденного вжитку, прикладного характеру» — Кодекс.

Цим можна пояснити і той факт, що, видавши понад півтори сотні конституцій після другої редакції Кодексу, Юстиніан за тридцять років так і не спромігся на третю редакцію цього акту. У цьому просто не було практичної потреби: систематизацію було завершено, підвалини нової правової системи закладено. Кожна частина Корпусу жила своїм життям: Інституції — навчали, Дигести — чекали свого часу, Кодекс — працював, обростаючи й доповнюючись новими нормами, що були реакцією на потреби сьогодення.

Однак чи можна взагалі оцінювати праці Юстиніана як кодифікацію? Адже за сутнісними ознаками лише створення Кодексу Юстиніана можна вважати кодифікацією, оскільки остання припускає зведення актів законодавства в єдину збірку, нову не лише за формою, а й за змістом. При цьому норми переглядаються з точки зору переоцінки їх значення на новому етапі розвитку суспільства.

Що ж стосується Дигестів, то про них цього сказати не можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного законодавства та його переоцінки. Незначні загалом інтерпретації не означали руйнування старої та створення нової системи норм. Крім того, створення Дигестів не означало скасування розрізнених нормативних актів хоча б тому, що багато фрагментів належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування», і, отже, не були нормами права. Вони стали такими лише після включення їх у Дигести.

Тому Дигести можна оцінювати як компіляцію, тобто визнати, що вони є несамостійною науково-прикладною працею, побудованою на використанні чужих творів, за якою визнано силу закону. Те саме можна сказати і про Інституції Юстиніана.

Якщо з урахуванням цих висновків тепер оцінити всю систематизацію Юстиніана, то її можна охарактеризувати як сукупність кодифікації (Кодекс) та спроби рецепції римського права, що проходила у формі компіляції з римських джерел (Дигести та Інституції). Саме ця перша спроба рецепції римського права створила базу для його подальших рецепцій у різноманітних формах, у різних країнах, різних цивілізаціях.