Як у серпні дбаєм, так зимою маєм

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ. ЗАГАДКИ. КАЗКИ.

Усна народна творчість багата на дитячі пісні: колискові, потішки, забавлянки, хороводні пісні. А ще — на казки, загадки, скоромовки, прислів’я і приказки, лічилки, дражнилки, мирилки.

Прислів’я та приказки — це короткі влучні на родні вислови здебільшого повчального характе ру, у яких узагальнено життєвий досвід і мудрість народу.

Не кидай слова на вітер.

Слово не горобець, як вилетить — не впіймаєш.

Добрим словом мур проб’єш, а лихим і у двері не увійдеш.

Птицю пізнають по пір’ю, а людину — по мові.

За словом у кишеню не полізе.

1. Прочитайте подані прислів’я та приказки.

2. Поміркуйте і спробуйте пояснити їхні значення.

3.Поміркуйте, чи траплялися вам колись подібні висловлювання?

Загадка — це невеличкий твір, у якому описано ознаки чи дії предмета, рослини, тварини або явища, за якими можна відгадати, про кого чи про що йдеться.

1. Красна дівиця сидить у темниці, а коса її — на вулиці.

2. Сидить дід за подушками та стріляє галушками.

3. Ревнув віл на сто сіл, на сто кроків, на сто потоків.

4. По соломі ходить, а не шелестить.

5. Рукавом махнув, дерева нагнув.

6. Золотий пішов, а срібний прийшов.

7. Червоне коромисло через річку повисло.

1.Які приховані ознаки предметів допомогли тобі відгадати загадки?

2. Вивчи декілька загадок напам’ять і загадай їх удома.

Казка — це розповідь із вигаданим сюжетом (змістом), у якій дійовими особами, крім людей, є тварини, рослини, неживі предмети, наділені рисами людського характеру й поведінки.

1.Які казки вам запам’яталися з 3-го класу?

2.Хто головні герої цих казок?

3.Якими рисами характеру вони наділені?

4.Спробуйте коротко переказати зміст однієї з казок, яка найкраще запам’яталася.

Підбери прислів'я до своєї улюбленої казки, яку вивчали у 3 класі.

Урок 2

ЯК ПОЧИНАЄТЬСЯ ОСІНЬ

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Кетягами калини - гроздьями калины
Радяться – советуются
Тривожно курличуть - тревожно курличуть.

Осінь — це дочка Діда Мороза. Старша дочка, бо є ще в нього молодша доня — Весна. В Осені коси заквітчані пшеничними колосками й червоними кетягами калини. Ходить Осінь лугами, берегами. Де зітхне, там холодом війне. Любить Осінь ночами сидіти на березі ставка. А вранці над водою підіймається сивий туман і довго не розходиться. Оце й починається Осінь.

Бояться Осені пташки. Як тільки побачать її ластівки, злітаються і про щось тривожно радяться. А журавлі піднімаються високо в небо й тривожно курличуть.

Любить Осінь заходити в садки. Доторкнеться до яблуні — яблука жовтіють.

А дятли радіють, зустрівшись з Осінню: голосно кричать, перелітають із місця на місце, шукають поживи на деревах.

Сьогодні теплий, сонячний день. Низько стоїть сонце — світить, але не дуже гріє. Сіла старша донька Діда Мороза під стогом сіна, розплітає косу, гріється. Співає пісню про срібні павутинки.

1. Прочитавши назву оповідання, що ви очікували?

2. Чи є щось загадкове і цікаве в назві твору?

3. Як ви почувалися під час читання цього оповідання?

4. Що в оповіданні казкове, а що відбувається насправді?

5.Яка осінь В.Сухомлинського?

-Прочитати рядок оповідання де говориться про Осінь як живу істоту?

Спробуй скласти діалог між Осінню і Пташкою.

Урок 3

ЯК У СЕРПНІ ДБАЄМ, ТАК ЗИМОЮ МАЄМ

Василь СКУРАТІВСЬКИЙ

Перевесла — джгут із скрученої соломи для перев’язування снопів.
Збіжжя — тут: рослини хлібних злаків.
Покуть — куток, центральне місце під іконами.
Оборіжок — зменшене від оборіг — сарай для зберігання сіна.
Загін — смуга, ділянка поля.
Полукіпки — тридцять снопів скошеного або зжатого хліба.
Копки — стіжки із 60 снопів хліба.
В гопки вдарити — затанцювати із запалом.
Гуцульщина — частина західноукраїнських земель.

- Повечеряєм і одразу ляжемо спати,— кажуть бабуся, готуючи їжу.— Завтра в нас буде важкий день — почнем жито жати!

- Я вже знаю, що жнива — найвідповідальніша пора року в хліборобів. Як тільки починають косити зернові, люди відкладають усі господарські справи. Треба вчасно і якнайшвидше зібрати вирощений хліб. Один жнив’яний день, мовить народне прислів’я, рік годує.

Доки готувалася вечеря, я тим часом вийняв із задвірка серпа. Він був перев’язаний клаптем лляного полотна. Це для того, щоб не поіржавів на зиму. Потім дістав з-під стріхи цурку — невеличку дерев’яну паличку, гостро застругану з одного боку. Нею бабуся будуть скручувати перевесла на снопах. Сьогодні вони накрутили їх чимало, вистачить усе збіжжя пов’язати в копи.

— Куди покласти серпа й цурку? — питаюся.

— У кошик, внучку. Там уже лежать хлібець і рушничок! На покуті поважно стоїть виплетена з ліщинових дубців святкова корзинка. її для цього й тримаємо.

Поруч з корзинкою лежать кетяг торішньої калини і червона стрічка.

— А це для чого? — запитую бабусю.

— Для спасової бороди. Ти ж літом бачив, як це робилося... Мені пригадалися торішні зажинки. Тоді бабуся також починали жнива зі спасової бороди. На початку лану залишили кілька незжатих стебел. Потім їх обв’язали червоною стрічкою і прикрасили кетягом калини та живими квітами. Борода стояла до кінця жнив. У останній день обжинків її зрізали і внесли до хати. Пучечок колосся простояв на покуті аж до цьогорічних зажинків. Як тільки виберемо картоплю, тато розімнуть колосся в долонях і зроблять перший засів озимини.

За вечерею я запитав у бабусі:

— Для чого роблять спасову бороду і чому вона так називається?

— Спасова борода від свята Спаса,— пояснили вони.— Це таке народне святце, яке припадає на 19 серпня. З його приходом уже закінчується літо. Тому кажуть: "Прийшов Спас — держи кожуха про запас". А бороду роблять для того, щоб віддати шану вирощеному зерну. Більшої святості, аніж хліб, нема. Пам’ятаєш,

як дідусь тобі казав, коли ти не хотів брати полудник у школу: "Не ми хліб носим, а він нас"?

Наступного ранку, тільки-но спала роса, ми вийшли до загінки. У бабусі на голові біла хустинка, щоб не пекло сонце, а поперек перев’язаний перевеслом. Стали вони на краю нивки, окинули поглядом вистиглий лан, що вабив зір золотим доріддям.

— Може, більше і не доведеться мені жати...— зітхнули важко.

— Таке й скажете! — як вмію, заспокоюю,— Ще жнив тих буде та й жнив!
— Літа мої, любий онуче, вважай, одкопитили вороними. Нездужають руки, слабнуть ноги...

— Давайте, я збігаю до дідуся. Він косою швидше викосить!

— Ну що ти! — замахали руками бабуся.— Сама якось упораюся. Негоже чужими руками жати. Та й скільки того жнива — за день-другий упораємося.

Бабуся підійшли до лану, мовили урочисто:

— Принеси нам, серпе, стільки кіпок, скільки в небі зірок!

Я не встиг зогледітись, як долі лежали навхрест два пучки стебел. Зажинок, отже, зроблено. Потім бабуся залишили пучечок жита для спасової бороди. Біля неї розіслали вишитий рушник, поклали на полотнину окраєць хліба й дрібок солі. Це, сказали, для пташечок, щоб не клювали зерна.

Робота в нас спорилася. Я розстеляв перевесла, а бабуся клали на них вижаті стебла. Час од часу ми сідали на перепочинок. Розмова точилася довкола давніх жниварських обрядів.

Зажинки починали в будь-який день, крім понеділка. Він вважався важким для започаткування всякої важливої роботи. Жінки зодягалися по-святковому і всім сімейством вирушали в поле.

Якщо в когось із господарів був великий лан і він не встигав вчасно зібрати збіжжя, то скликав толоку. Це дуже давня форма колективної взаємодопомоги. На неї запрошували переважно сусідів і родичів. Учасникам таких гуртів не платили, а лише ситно харчували. Подібними толоками будували колись хати, копали криниці, гатили греблі, вимощували дороги — тобто робили всі важкі роботи, що вимагали чимало робочих рук. За допомогою толок наш народ зумів вижити в тяжкі часи ворожих набігів, які пустошили землю й господарські будівлі.

Учасників жниварської толоки називали в народі женчиками. Першою починала зажинок найстарша жінка. їй дозволялося нажати початкового снопа. Якщо в родині була дівчина на виданні, то з його зерен мали спекти весільний коровай. Після цього жінка зверталася до присутніх:

Ой, жніте, женчики, обжинайтеся,
І на чорную хмару озирайтеся.

Господар відповідав:

Швидше жніть до оборіжка —
Там пирогів повна діжка!

Найстарша жниця заводила зажинкову пісню, і її підтримували інші:

Живо, женчики, живо
Дожинайте ниву,
Будемо плести віночки
З золотої пшенички...

Впоратися зі жнивами треба було якнайшвидше. Тому сеї пори рідко хто навіть піч топив. Усі — від малого й до старого — були в полі.

Нарешті дожато останню гінку, снопи пов’язано і складено в полукіпки. Пора зрізувати бороду і плести обжинковий віночок. Його врочисто накладали найгарнішій молодиці, котра при тому приказувала:

От діждали літа
Та нажали жита,
Поставили в копки
І вдарили в гопки!

Женчики з піснями йшли через усе село до господаря (згодом — до голови колгоспу), приспівуючи біля двору:

Відчиняй, пане, ворота,
Бо йде твоя робота.
Несем тобі вінки
Із золотої нивки —
Житнії, пшеничнії,
Щоб були величнії!

Назустріч виходив господар, низько вклонявся, приймав вінка і запрошував до хати. Гурт заспівував:

А ми насієм жита, жита,
Та поставим копи, копи,
Та ударим гопи, гопи,
Земля аж гуде,
Де громада йде!

З роботою ми впоралися надвечір. Бабуся підійшли до спасової бороди, розітерли одного колосочка. Свіжим зерном обсіяли живостій, проказавши: "Нехай сіється-родиться на новий урожай, на дорідне зерно!"
— О, — долинув басовитий дідусів поголос,— у серпні хліборобові три роботи: косити, орати і сіяти. Ви одну, бачу, вже зробили сьогодні.

Урок 4

Бабуся, взявшись руками за поперек, підійшли ближче до дідуся.

— Серпневого дня, Тарасе, зимовим тижнем не заміниш, бо в серпні серпи гріють, а вода холодить.

— Але хто в серпні шукає холоду — натерпиться в зимі голоду. Колись один чоловік у серпні рибку ловив та й урожай загубив — зимою нічого було їсти...

— Серпень, Тарасе, такий. Він виймає серпа зі стріхи, а вересень його ховає!

— Авжеж, як прийде Спас — літо піде від нас...

— До спасівки, чоловіче, бджола на пана робить, а після спасівки на себе.

Дідусь глянув на вижату нивку, усміхнувся:

— Як у серпні дбаєм, так зимою маєм. Ви, бачу, вже на зиму запаслися.

— Таке й скажеш, — з відчуттям погорди мовлять бабуся. — Одна справа вижати

біжжя, а інша — висушити його. Недарма мовиться: дощі в серпні там ідуть, де їх не ждуть, а жито жнуть. Бачиш, як ніжки в картоплі почали згинатися донизу, а квітки начебто в’януть. Це перед негодою.

— Але ж он горобці літають зграйками, — заперечив дідусь. — То вірна ознака, що і завтра буде сухо..

Доки вони сперечалися між собою, наводячи різні прикмети, я намагався запам’ятати їх.

Зволожилося після обіду підсохле сіно — збереться на дощ.

Коли хмариться, але бджоли не ховаються і далі продовжують летіти в поле, — дощу не буде.

Качки та гуси кричать, полощуться, пірнають, б’ють крилами — на дощ, притихають — на грозу.

Комарі, мухи та інші комахи надто надокучливі — на дощ і негоду.

Якщо при сході сонця парка духота — під вечір збереться дощ.
Коли тихої погоди шумить ліс — на грозу.

Сонце "скаламутилося", сховалося за хмарову запону — чекай за кілька годин грози.

За добу до дощу на каштановому листі виступають "сльози " — липкі покрапини соку.

Перед зливою раки виповзають на берег і зариваються в пісок.

Вирує життя в мурашнику — дощу ближчим часом не буде; коли ж на поверхні мало мурах і ті кволо повзають, затягуючи нірки, — чекай опадів.

Цікаво, думаю собі, яка з цих прикмет справдиться. Але що гадати! Завтрашній день покаже, чий прогноз точніший.

— Чого це так задумався? — нарешті й на мене звертає увагу дідусь. — Про походження серпня хочеш почути?

— Він сам за себе говорить, — відказую поважно. — Серпень серпами перегукується...

— Але ж були й інші назви, — веде своєї гість. — Ось, скажімо, "зарев". У давнину в наших краях водилися олені. Від того, що тварини ревінням перекликалися, й називали місяць. Пізніше стали називати "копень". Ну, це ти вже знаєш — від нажатих кіп. Проте "ківень" — для тебе не зовсім зрозуміле слово. Правда ж?

— Чому це незрозуміле? — кажу впевнено. — Від того, що коні кивають головами, відганяючи мух…

— Звідки це ти взяв? — дивується дідусь.

Якщо червень називають ґедзнем, бо сліпаків та ґедзів багато, то в серпні мухи не дають спокою тваринам!

— О, наука в ліс не йде, — радіє дідусь.— Починаєш уже й сам дещо кумекати!

Від такої похвальби у мене одразу піднявся настрій. Ось, тішу себе, взавтра

перевірю почуті сьогодні прикмети — то ще не так здивую дідуся. Бо, певно, якась з них і не підтвердиться. Нехай тоді спробує виправдатися переді мною!

1.Розкажіть, про що ви довідалися з тексту.
2.Чи сподобався вам старовинний звичай збирання врожаю?

Що саме сподобалося?
3.У тексті трапляються нові для вас слова: женчики, Спасова борода, цурка, толока. Знайдіть й прочитайте їх пояснення в тексті. Спробуйте переказати ті уривки, у яких ужито ці слова.
4. Знайдіть в тексті прислів’я. Як ви його розумієте?

Зберіть прислів’я

Щоб, мати, добре,працювати, треба,хліб.

Чи знаєте що?..

На Гуцульщині останній місяць літа називався копень. У цей час на полях уже густо рясніли житні копи.

Урок 5

ЩЕДРА ОСІНЬ

Юрій Збанацький
Ласувати — лакомиться.
Частувати — угощать.
Зачудовано — изумлённо.
Мружиться — щурится.
Баштан — бахча.
Скибка — ломоть.
Окраєць — горбушка.
Лащитися — ласкаться.

Непомітно підкрадається осінь. Хитрувато хихикає вона за лісом і ніжним голосом піддобрюється до людей.

— Може, і вам золотого медку?А може — і яблучок рожевобоких? Винограду солодкого? Кавунів черво них, як жар? Усе в мене є, всім я багата, люба...

Люди ласують золотим медком, ласують та щедру осінь підхвалюють:
— Ну й осінь, ну й багатійка! Медком як щедро частує!

А про те й ні гадки, що медок той літо зі своїх квітів запашних подарувало. Збираються в садах жінки та співучі дівчата, викладають рядками в ящиках пахучі

груші. А дід Саливон зачудовано крутить головою, осінь славословить:

— Хе, от воно що то — осінь! Зима морозом вичавить, весна віником вишкребе, літо сонцем випалить, а осінь- господиня щедрою рукою в комору засипле.

А осінь мружиться, сміється беззвучно, крадькома зелене виноградне листя в такий

багрянець розмалює, що хто не погляне потім, аж охає: ох-ох, як той виноград, люди добрі, розгорівся!

Сидить Степанко на баштані, частується від гарячого, як жар, кавуна соковитими

скибками6 і знову-таки осінь вихваляє:

— Ох, і люблю ж я, дідусю, осінь! Вона така чудова, така щедра, що, по-моєму, то

хай би весь час на землі була сама осінь. Дідусь, відрізуючи онукові нову скибку, мудро зауважує:

— Без літа й осені, дитино, не буває.

— А осінь таки найкраща, — стоїть на своєму Степан- ко.

А осінь — знай своє. Тихцем гризе та й гризе золотого окрайця. Як гризне, так дня й відкусить, так дня й поменшає. Зате ночі з кожним днем довшають, вечори холоднішають, ранки й зовсім дрижаками годують, покривають усе рясними та холодними росами.

На все осінь щедра — і на кавуни, і на дощі, і на холодні роси. Визолотить ліси, вичорнить поля, ніби пожежею запалить молоді осичники та березняки. Ну куди тобі не глянеш, так і здається, що лисичка свою червонясто-руду спинку вигинає, до ніг лащиться. Полащиться, полащиться під куцим сонцем та й утече кудись разом із перелітними птахами.

1.Як змальовано осінь?
2. Зачитайте рядки, які підтверджують вашу думку.
3. У тексті багато слів, ужитих у переносному значенні. З якою метою?

4. Зачитайте рядки з такими словами.

5.Чим пишається осінь? Із чого це видно?
6. За що Степанко любить осінь?

7. Як люди ставляться до осені? Знайдіть й зачитайте рядки на підтвердження вашої думки. Прочитайте виділені рядки. Що вони нагадують?

8.Прочитайте текст уголос, але спочатку пригадайте правила, яких треба дотримуватися.

- Спочатку слід прочитати текст, щоб визначити його за гальний настрій — спокійний, урівноважений або радісний чи сумний, звернути увагу на розділові знаки в середині й наприкінці речень, щоб правильно інтонувати їх.

- Ще раз прочитати текст, щоб визначити слова, важливі для розуміння його змісту. Під час читання їх треба виді ляти голосом — робити логічні наголоси.

- На початку речення слід підвищувати голос, а в кінці — перед крапкою — знижувати.

- Робити паузи після всіх розділових знаків.

Урок 6

ЧАРІВНА ОСІНЬ

За Юрієм Старостенком

Спалахувати — вспыхивать.
   Стовбур — ствол.
    Шар — слой.
   Дорікати — попрекать.

Щедро виграючи золотими фарбами, іде нашим краєм чарівниця-осінь. Пожовклі листочки, перш ніж лягти на землю, востаннє спалахують рудими вогниками.

І падає, падає листячко, кружляє між гілок і мовчазних стовбурів, лягає м’яким шаром на землю.

Яка чудова, запашна й золотиста ковдра!

Під цією ковдрою оселяються на зиму комахи, лісові миші, шарудить їжачок.

У полі ніжною, зеленою щіточкою зійшла озимина. Кожна стеблинка дивиться в небо зеленим очком.

Ходить осінь полями, лісами і луками, куриться білим туманом над річкою й озерами, шарудить опалим листям у садках і міських парках, сипле останні золоті листочки на землю.

— Ох, яка чудова, яка гарна осінь! — кажуть люди. Почувши таке, осінь стає ще лагіднішою, і тоді яскравіше світить сонце, глибшою стає блакить неба.

А якщо почне осінь бризкати дощиком, ніхто їй за це не дорікатиме: багатшими будуть врожаї, повноводнішими річки, ще густішими ліси. Нехай бризкає!

1.Якою зображена осінь?
2.Чому осінь називають чарівною?
3.Які кольори надають осені святковості, урочистості?
4.Знайдіть вислови, ужиті в переносному значенні. Яка їхня роль?
5. Розкажіть близько до тексту: а) як падає пожовкле листя; б) що сказано про озимину.

Прислів’я

Осінь на строкатому коні їздить.
У вересневий час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, холодіє, шумить, гуде ще й згори йде.

Скоромовка
Надворі погода розмокропогодилася.

Урок 7

ОСІНЬ

Григорій Коваль

Осінь, осінь, осінь!

Медом пахнуть роси,

Журавлі курличуть в небі

Та вітри голосять.

Не дзвенять в садочку

Птичі голосочки.

Сняться зораному полю

Квіти й колосочки.

В лузі при долині

Плаче тополина.

Загорілась над рікою

Червона калина.

Тьмяно сонце світить,

А на голих вітах

В’яже осінь рукавички

З бабиного літа.

Прочитайте виразно вірш.
1.Які ознаки осені описано у вірші?
2. Прочитай рядки, кожен з яких змальовує цілу картину.
    3. Це рання чи пізня осінь?
    4. Знайдіть слова, вжиті в переносному значенні. Із якою метою вони вжиті?
    5. Як ви розумієте два останні рядки вірша?