Характеристика стимулювання поведінки і діяльності вихованців. А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський про про місце і роль покарань та заохочень у системі виховання

Методи стимулювання діяльності й поведінки

У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихо­ванців. Найефективніші серед них — гра, змагання, за­охочення і покарання. 150

Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяль­ності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навча­льно-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

1.1 гри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, дра­матизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педаго­гічної спрямованості: дидактичні (організовують у проце­сі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є ак­тивне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Щодо створення нового оригінального ігри поділяють на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сю­жет; із суперечностями змісту; із запланованими помил­ками у змісті (задля виправлення помилок); із заплано­ваним сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та прове­дення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні — розробка сценарію, розподіл ролей, визна­чення виховних цілей.

Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. }

Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіа­ди, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індиві­дуальні види спортивних змагань тощо. У виховному пла­ні вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індиві­дуальних мотивах та особливостях. Формами колективного змагання е ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси худож­ньої самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо). Підбиваючи підсумки змагань, відзначають дітей, які досягли успіху, й тих, хто через недостатній рівень підготовки відстав, але докладав максимум зусиль.

Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спону­кання вихованців до їх повторення.

Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зу­мовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає при­плив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.

1. Серед основних видів заохочення виділяють: схва­лення похвала, нагорода, важливе доручення, авансування особистості

     Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припи­нення, запобігання у майбутньому.

Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подіб­ного.

Беручи за основу особливості впливу на учня, виділя­ють такі види покарань: покарання-вправляння] (на­приклад, погане виконання обов'язків чергового у класі_ карається додатковим чергуваітям); покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості по­їхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спор­тивної секції);покарання-осуд /^попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення) покараня-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку); покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд).

Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педаго­га і повазі до особистості дитини