Сприяння мобільності робочої сили

Одним із основних заходів ДСЗ, що сприяють руху робочої сили між галузями народного господарства є професійне навчання. В науковців та практиків існує значний інтерес до цього виду послуг, оскільки вони потребують значних матеріальних затрат, з одного боку, і, потенційно, можуть бути рушійною силою в реформуванні ринку праці, з іншого боку.

Основною метою цього типу заходів активної політики є підвищення кваліфікації безробітних та, як наслідок, покращення їх конкурентоспроможності на ринку праці та збільшення їх привабливості для роботодавців. Економічна віддача від профнавчання не є до кінця зрозумілою, з одного боку, через великі витрати, а з іншого боку, через низьку віддачу та дію ефектів заміщення (substitution effect) та суспільних втрат (deadweight loss effect), особливо в ситуації надлишку робочої сили.

В Україні існує п’ять видів професійного навчання, які використовуються ДСЗ:

 - первинна професійна підготовка робітників - здобуття професійно-технічної освіти особою, яка раніше не мала робітничої професії, спеціальності;

 - перепідготовка робітників - професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які раніше здобули первинну професійну підготовку;

 - перепідготовка фахівців - одержання нової спеціальності, професії чи кваліфікації на основі раніше здобутої освіти та досвіду практичної роботи без підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня;

 - підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою - розширення та поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок за раніше набутою професією (спеціальністю), оволодіння новою технікою чи технологією;

 - стажування - різновид підвищення кваліфікації робітників і фахівців з вищою освітою з метою засвоєння особою кращого вітчизняного чи зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обов'язків на займаній посаді або на посаді, на яку претендує безробітний. Стажування проводиться на підприємстві, в організації, установі чи навчальному закладі. Термін підвищення кваліфікації шляхом стажування встановлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

Термін професійного навчання визначається навчальними планами, однак ДСЗ направляє на навчання громадян тільки на ті професії чи спеціальності, термін навчання на яких не більший від 1 року.

Законодавством передбачено, що працедавець у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ним заявлені і які навчались за рахунок державних коштів, відшкодовує ДСЗ всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною перепідготовкою, виплатою допомог по безробіттю. З іншого боку, з жовтня 1999 р. підприємствам, установам і організаціям ДСЗ компенсує до 50 % витрат на перепідготовку працівників, які підлягають вивільненню, та на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств.

ДСЗ також надає певні послуги щодо територіальної мобільності робочої сили: це і сприяння легальній трудовій міграції громадян України, і сприяння переселенню людей з трудонадлишкових районів до регіонів, які потребують додаткової робочої сили (сезонні роботи, заохочення переселення громадян в сільську місцевість), а також сприяння переселенню громадян з зони радіоактивного забруднення.

В державній програмі зайнятості населення на 2001-2004 рр. передбачається здійснювати регулювання міждержавних трудових міграцій шляхом:

- укладення двосторонніх міждержавних і міжурядових угод і договорів з працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави;

- співробітництва в галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів і членів їх сімей - громадян держав-учасниць СНД;

- співробітництва прикордонних областей України та Російської Федерації, інших держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

- посилення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном.

“Планом дій” на 2002 р. передбачається також вивчення питання щодо доцільності приєднання України до Європейської конвенції “Про правовий статус трудящих – мігрантів” та Конвенції Міжнародної організації праці N 97 "Про працівників - мігрантів".

Однак, зважаючи на розміри трудової імміграції громадян України та деякі сумнозвісні факти примусової праці наших громадян за кордоном, зусиль лише ДСЗ чи Міністерства праці та соціальної політики у цьому питанні явно недостатньо.

Стаття 15 Закону України ”Про зайнятість населення” передбачає заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з трудонадлишкових районів у райони, де спостерігається нестача трудових ресурсів. При цьому передбачається виділення ДСЗ відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів. На даний час таке переселення визначено тільки у сільську місцевість (хоча в інших перехідних економіках фінансова підтримка надається кожному безробітному, що знайшов роботу у іншому населеному пункті безвідносно до типу цього населеного пункту). Працівникам, які прибули в сільську місцевість у порядку переселення, ДСЗ виплачує добові за час перебування в дорозі у розмірах, передбачених порядком оплати службових відряджень та заробітну платню, виходячи із розміру тарифної ставки (окладу) за новим місцем роботи за дні збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більш як за 6 днів, а також за час перебування в дорозі;

Кошти, які передбачено на фінансування територіальної мобільності Державного фонду зайнятості є мізерними: 0.1% в 1994 р., 0,004% - в 1997р., 1.2% в 1998 р., 0.35% -в 1999 р. та 0.56% в 2000 р. від усіх запланованих видатків. Це може свідчити як про недостатню увагу до цього виду заходів ДСЗ, так і про відсутність інтересу громадян до переселення. Громадяни не активні в переселенні не тільки тому, що важко знайти роботу в будь-якому регіоні країни, але також з причин нерозвиненості ринку нерухомості, традицій і звичок, які успадковані з минулого, коли переселення людей було обмежено інститутом прописки. З огляду на це, ДСЗ доцільно було б передбачити заходи щодо часткового субсидіювання житла та витрат на переїзд для безробітних, що знаходять роботу в іншій місцевості.

Після затвердження нового Положення про порядок організації сезонних робіт на початку 1998р. пожвавилась робота у цьому напрямку.

Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Сезонними вважаються деякі види робіт в лісовій промисловості та торф’яній промисловості, робота в овочівництві, садівництві виноградарстві, та вирощуванні інших сільськогосподарських рослин, робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях, робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції та цукрової галузі, робота в санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку, а також авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах.

ДСЗ на сезонні роботи направляє громадян, які звернулися до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни,
зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні.

На відміну від заходів щодо переселення громадян у сільську місцевість, проїзд до місця сезонної роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати, а не ДСЗ.

Як видно із графіка 17 переважна більшість громадян, що брали участь у сезонних роботах, були незайняті громадяни, що перебували на обліку у ДСЗ. Проте кількість цих громадян не перевищувала 1 % від усіх незайнятих, що перебували на обліку у ДСЗ протягом року.

В програмах зайнятості та “Планах дій” значна увага також приділяється створенню додаткових робочих місць на територіях, призначених для розміщення населення, яке відселяється з районів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та депортованих народів.