Проблеми безробіття та соціальний захист категорії інвалідів

З метою соціального захисту інвалідів та відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється квота робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Ця квота дорівнює 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено квотою, сплачують штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної платні на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Україні в 2000р. працевлаштовано на заброньовані місця 1622 особи. (див. графік 1).

Як видно із графіка 19, відсоток працевлаштування інвалідів в Україні із року в рік збільшується: в 1998 р. було працевлаштовано близько 34% усіх інвалідів, які перебували на обліку в ДСЗ, а в 2000 р. – 44%. Із загальної кількості працевлаштованих, в межах квоти було працевлаштовано десь половину інвалідів (виняток становить хіба що інваліди І групи у 1999 р. – із 28 працевлаштованих осіб 20 осіб було працевлаштовано в межах квоти. Такий низький відсоток працевлаштування на заброньовані місця ДСЗ пояснює недосконалістю механізму бронювання відповідних робочих місць. Робочі місця часто не відповідають умовам безпеки праці та професійного рівня інвалідів, бронюються переважно підприємствами державної форми власності, багато з яких простоюють та мають заборгованість по заробітній платні.

Проблеми безробіття та соціальний захист категорії громадян, які потребують соціального захисту

Крім квоти на працевлаштування інвалідів, в Україні також встановлюється квота на влаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До таких громадян відносять:

а) жінок, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, а також осіб, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) осіб передпенсійного віку (чоловіків по досягненні 58 років, жінок - 53 років);

д) осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування.

З метою забезпечення додаткових гарантій щодо працевлаштування зазначених вище категорій громадян, органи місцевої влади за поданням ДЦЗ бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови у прийнятті на роботу громадян на заброньовані місця ДСЗ стягує з підприємства штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову.

За інформацією ДСЗ низький рівень використання заброньованих місць пов’язаний з тим, що підприємства, на яких здійснювалося бронювання, у багатьох випадках перебували у стані простоїв, мали заборгованість по заробітній платні. Кім того, бронювання місць здійснюється за робітничими професіями (це закріплено в законодавчих актах), що не завжди відповідає умовам підходящої роботи для людей з вищою освітою. При вирішенні питання зайнятості осіб, звільнених після відбуття покарання, на додаток, виникає проблема відсутності у них будь-якої освіти і професійного досвіду або повної втрати кваліфікації.

В інших перехідних економіках квотування місць для осіб, що потребують додаткового соціального захисту, майже не застосовується, зате там існує низка інших заходів для працевлаштування молоді та осіб передпенсійного віку.