Порушення мотиваційного компонента пам'яті

Дані, приведені в попередніх параграфах, що стосуються порушень пам'яті, підтверджують, що в різних формах мнестичних змін знаходить своє відображення по-різному змінена структура діяльності. Ми показали, як порушення процесу узагальнення, опосередкування, динаміки впливають на процес відтворення, змінюють співвідношення безпосередньої й опосередкованої пам'яті.

У даному параграфі ми зупинимося на ролі мотиваційного компонента в будівлі мнестичної діяльності.

Сучасна психологія не є більше наукою про окремі психічні функції. Психічні процеси варто розглядати як різні форми психічної діяльності, що формуються в онтогенезі. У залежності від тієї задачі, на рішення якої спрямована діяльність людини, вона приймає форму того чи іншого процесу (сприйняття, пам'яті). Тому у відношенні всіх людських процесів повинна бути застосована та ж характеристика, що до діяльності в цілому; іншими словами, при аналізі цих процесів варто врахувати їхній індивідуально-мотиваційний компонент. Ще в 1927 р. ми показали це в експериментальному дослідженні пам'яті (так званий «феномен відтворення незавершених дій»).

Виявлена закономірність кращого відтворення незавершених дій може бути пояснена наступним. У будь-якого здорового випробуваного ситуація досвіду викликає якесь особистісне відношення до неї. В одних піддослідних ситуація експерименту викликає бажання перевірити себе, свої можливості — експериментальна ситуація набуває в таких випадках характер деякої «експертизи», контролю. В інших піддослідних ситуація експерименту викликала деякий запал («хотілося і собі і Вам показати, що я добре справляюся з задачами»). Нарешті, треті піддослідні виконували експериментальні задачі з почуттям «боргу», «увічливості». Як би то не було в будь-якого з випробуваних виникав якийсь мотив, заради якого він виконував завдання. Виконання завдання виступало як мотивований намір. При незавершеності дії намір залишається нездійсненим, створюється деяка афективна активність (у термінології К. Левіна, «динамічна система»).

Не тільки окремі деталі, але і більш істотні відносини відступають на задній план, усі різноманітні, конкретні, повнокровні зв'язки не враховуються. Мислення хворого недостатньо адекватно відбиває конкретний зміст речей і явищ.

Про порушення мислення в хворих шизофренією писав Л.С. Виготський. На підставі приведених ним експериментальних досліджень він висловив припущення, що в них спостерігається розпад функції утворення понять — останні знижуються до рівня комплексів, тобто конкретних думкоутворень, і що в основі цього лежить зміна значення слів.

Погоджуючись з Л.С. Виготським у тім, що в хворих шизофренією часто може виявлятися зміна значення слів, ми хочемо розвити це положення, оскільки в цих випадках мова йде про зниження понять до рівня комплексів. Адже комплекс, у розумінні Л.С. Виготського, означає узагальнення явищ на підставі конкретних зв'язків, конкретних представлень: Але, як показали наші експерименти, це має місце лише в дуже обмеженої, частини шизофреніків. У більшості випадків порушення процесу узагальнення відбувається не тому, що хворі оперують конкретними зв'язками, а, навпаки, тому, що в їхньому мисленні домінують, як ми говорили вище, зв'язки, неадекватні конкретним відносинам. У наших роботах, у роботі Г.В.Биренбаум вказується, що порушення понять у хворих шизофренією носить своєрідний характер. Навіть у тих випадках, коли їхні судження конкретні, вони не тільки відбивають конкретні відносини між явищами або предметами, а скоріше означають зближення, згущення окремих випадкових сторін предметів і явищ. (Ми тоді позначили цей факт як «лабільність, не диференційованість структури слова».) Це зближення відбувається не тільки через порушення понять, але і тому, що в хворих втрачається спрямованість на об'єктивний зміст завдання, тому, що вони часто виконують поставлену перед ними задачу (не тільки експериментальну, але і життєву), виходячи з особливих установок, часто неадекватних у відношенні даної ситуації. Іншими словами, резонерські судження хворого визначаються не стільки порушенням його понять, скільки прагненням підвести будь-яке явище під визначену «концепцію».