2020-01-15
84
Необхідним чинником сучасного розвитку кожної країни, в тому числі України, є розгортання ефективних міжнародних контактів З кожним роком зростає роль громадських неурядових жіночих організацій як дієвих чинників міжнародних відносин. Через таку діяльність для НЖО відкриваються можливості міжнародного співробітництва в сферах людської діяльності та утвердження принципів гендерного паритету в українському соціумі.
Перші спроби входження в міжнародний простір були пов’язані з діяльністю Міжнародних жіночих організацій України, які через свої філіали встановлювали контакти з жіночими організаціями різних країн. Суттєвою стороною початкового етапу формування міжнародних стосунків стала співпраця з українськими організаціями діаспори – Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), Союзом Українок Америки, Товариством українських жінок імені Ольги Басараб (Канада), Товариством українських жінок імені О. Теліги (Великобританія), Українським Золотим Хрестом (США), Суспільною службою українців у Канаді та багатьма іншими. Проведення спільних акцій, взаємовідвідування делегацій сприяли трансформації світобачення українських жінок. Вагомим досягненням тої єдності українських жіночих організацій України та діаспори стало створення “Інформаційного центру українських організацій” при Києво-Могилянській Академії. Ідея такого центру виникла після того, як Зоя Хижняк (професор Києво-Могилянської Академії) та Наталя Даниленко (заступниця голови СФУЖО) в містечку Сенека Фолс (штат Нью-Йорк) познайомилися з інформаційним центром та бібліотекою американського жіночого руху. Ця ідея захопила жінок, і вони побажали створити щось подібне в Києві і саме в Києво-Могилянській Академії, на землі славної Галшки. Особистими заходами родини Даниленків, при підтримці жіночих організацій та сприянні ректора Києво-Могилянської Академії В. Брюховецького 2 вересня 1999 р. в Києво-Могилянській Академії було освячене відкриття інформаційного центру, який прикрашений портретами Галшки Гулевичівни, Раїни Могилянки, Марії Магдалини Мазепи, Катерини Скаржинської, Єлизавети Милорадович, Марусі Бек. Портрети виконані на замовлення і кошти Наталії Даниленко. В Інформаційному центрі проводяться семінари, конференції, він має стати консолідуючим полем для жіночих організацій України та діаспори.
Для утвердження принципів гендерної рівності важливу роль відіграє співпраця з жіночими організаціями країн колишнього Радянського Союзу, в першу чергу, з російськими жіночими організаціями. Останні роки активізувалися контакти, обмін досвідом, проведення спільних акцій та конференцій між жіночими організаціями України та країн Центральної та Східної Європи.
Важливим компонентом процесів глобалізації у різних сферах суспільного життя є входження жіночих організацій до міжнародних структур. З проголошення незалежності України розпочався процес поновлення контактів з Міжнародною Радою Жінок (МРЖ). Україна мала в цій структурі членство до 1925 р., але пізніше його втратила. В червні 1997 р. українські жінки брали участь в роботі Отавської конференції Міжнародної Ради Жінок, а у вересні 1998 р. в засіданні Європейського центру МЖР. Зі створенням 20 березня 1999 р. Української Національної Жіночої Ради процес поновлення українського членства в МЖР набрав нової сили. Поряд з цим жіночі організації України мають членство в Міжнародній Організації Сприяння Жінкам у Вищій Освіті (Advancing Women in Higher Education), Міжнародному Альянсі жіночих організацій країн ННД, та КАРАТ коаліції – мережі жіночих неурядових організацій з 10 країн Центральної та Східної Європи. Жіночі організації України співпрацюють з організацією “Women, Law and Development intl.” (США), з Нідерландським тренінговим центром “Гендер і Розвиток” (м. Гаарлем), Американською Національною Асоціацією жінок в освіті (NAWE) та багатьма іншими.
Входженню жіночих організацій у міжнародний простір, освоєнню нових технологій співпраці, приєднанню до нових наукових підходів у дослідженні соціальних проблем сприяє реалізація жіночими організаціями проектів міжнародних установ, програм різних фондів. Це в першу чергу програми ПРООН, Британської Ради, Англійського Фонду Know HOW, ЮНІФЕМ, ТACIS, Міжнародного Фонду “Відродження”, “Євразії”, “Жіночого консорціуму ННД-США, Мережевого жіночого центру Схід-Захід OWEN, Канадського Бюро Міжнародної Освіти за участю Канадсько-Українського Бюро, Нідерландського фонду Mama Cash, Центрально-Європейського університету (Будапешт), Агенції США з міжнародного розвитку, Global Fund for Women та інших. У межах цих проектів проводяться спільні конференції, літні школи, стажування, обмін досвідом і т. ін., що сприяє піднесенню рівня жіночого самоусвідомлення.
Розширенню контактів з жіночими організаціями інших країн допомагають міжнародні конференції зі становища жінок, з проблем гендерної рівності. Особливе місце в розгортанні жіночого руху України та розширенні уявлень про шляхи утвердження гендерної демократії займає ІV Пекінська Конференція зі становища жінок (1995 р.). Ця, проведена під егідою Організації Об’єднаних Націй, конференція твердо дотримувалася принципу широкого залучення неурядових організацій в її роботі, з тим, щоб НЖО були дієздатними партнерами в обговоренні питань конференції та прийнятті заходів за її підсумками. Участь української неурядової делегації, яка нараховувала понад 60 учасниць, стала, по суті, першим досвідом співпраці з НЖО інших країн у лобіюванні жіночих інтересів, сприяла обміну досвідом, вплинула на трансформацію свідомості самих діячок українських жіночих організацій.
Українська делегація у складі 19 осіб успішно працювала на Женевській спеціальній нараді країн Європейської Економічної Комісії (19–21 січня 2000 р.), присвяченій питанням реалізації Пекінської Платформи Дій і разом з іншими делегаціями виробила висновки та рекомендації, які стали вкладом Європи в роботу Спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН “Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир в ХХІ столітті”. Участь жіночих організацій України в Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (червень 2000 р.) підтвердила, що стратегічним напрямком жіночого руху країни є принцип гендерної рівності та паритетної демократії.
ІХ. ПРОБЛЕМИ ЖІНОЧОГО РУХУ УКРАЇНИ
Констатуючи факт реального впливу жіночого руху, як громадсько-політичної сили на суспільні процеси, слід визнати, що це ще сила молода, яка розвивається переважно шляхом «спроб та помилок». У таких умовах важливим є самоосмислення жіночими організаціями свого місця в українському соціумі та об’єктивної оцінки тих проблем, які стають на заваді цьому рухові.
Однією з найсерйозніших проблем жіночого руху взагалі є подолання заангажованості українського суспільства на звичні стереотипи, традиційні забобони, за якими ігнорується особистісне життя жінки-людини, а соціальна роль її зводиться тільки до обслуговування чоловічої частини населення та родини. Декретами, постановами їх не ліквідувати. Вони змінюються практикою соціального життя, включаючи практику жіночого руху. Другою стороною цієї ж проблеми є низька самооцінка жінок з елементами низької поваги до жіночої особистості. Більшість жінок не здатні ще фіксувати проблему нерівності за ознакою статі та патріархатної домінації, а тому не здійснюють спроби їй протистояти.
Другою проблемою жіночого руху є недостатність ресурсів. Реальне складне соціально-економічне становище, в якому перебуває українська жінка, позбавляє багатьох жінок можливості та бажання займатися громадською діяльністю. Жінка фактично працює у дві зміни – безпосередньо на службі чи виробництві і вдома. Причому «друга зміна», тобто домашня робота, набагато тяжча і потребує більше часу, здоров’я і терпіння.
Третьою важливою проблемою жіночого руху є також небажання в суспільстві сприйняти жіночий рух як важливий і вагомий чинник розвитку суспільства.
Четверта проблема – є недостатня поінформованість суспільства про жіночий рух в Україні. Діяльність жіночих організацій, врешті, як і багатьох інших об’єднань “третього сектору”, знаходиться поза зоною інтересу і уваги засобів масової інформації. ЗМІ не пропагують ні цілей, ні досягнень жіночих неурядових організацій, що зменшує їх шанси отримати схвалення з боку громадськості, яке саме по собі є позитивною цінністю. Може тому жіночі організації прагнуть створити власний інформаційний простір. Але для підключення до комп’ютерних мереж у багатьох, особливо молодих, об’єднань поки що немає фінансових ресурсів. Крім суто жіночих традиційних видань, усі інші друковані засоби масової інформації практично не висвітлюють питань, пов’язаних із жіночим рухом. Низький рівень інформованості населення про діяльність жіночих організацій засвідчують і соціологічні дослідження. Так, за даними моніторингу громадської думки населення України, проведеного у вересні 1997 р. Українським інститутом соціальних досліджень при безпосередній підтримці програми “Гендер у розвитку” на запитання «Чи знаєте Ви про існування яких-небудь жіночих організацій та про їх діяльність?» позитивну відповідь дали 46 відсотків опитаних чоловіків та 50 відсотків жінок. Слід зазначити, що майже половина респондентів узагалі нічого не знають про існування жіночих організацій в Україні. Зовсім незначним є відсоток респондентів (як жінок, так і чоловіків), які стверджують, що «беруть участь» або «іноді відвідують» заходи, які проводять жіночі організації. Лише кілька опитаних спромоглися назвати конкретні жіночі організації, які діють в Україні – Союз Українок, Жінки України та Жіноча громада.
Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що жіночі організації в Україні не користуються великою популярністю у населення, а їх потенційні можливості у розв’язанні жіночих проблем залишаються задіяними не повною мірою. Цьому перешкоджає і обмежений доступ жінок в урядові та управлінські структури, низький рівень поширення феміністичних цінностей. У жіночих організаціях домінує традиційний погляд на жінку.
П’ятою проблемою у розвитку жіночого руху є наповнення його гендерним змістом, формування у населення гендерної культури взаємовідносин, визнання гендерних досліджень як галузі наукових досліджень, розроблення фундаментальних наукових праць, утвердження гендерних навчальних курсів в школах і вищих учбових закладах, що забезпечувало б наукове підґрунтя жіночого руху як суспільного явища, спрямованого на творення нової культури, на розвиток гендерної демократії.
Шостою проблемою, що гальмує консолідацію зусиль жіночих організацій, – є побоювання кожної з них втратити свою автономію, з одного боку, а з другого – брак активності щодо консолідації рядових учасниць руху.
Серед інших причин – брак організаційного досвіду роботи, відсутність необхідних управлінських навичок і етичні проблеми. Культура взаємовідносин, потреба поступатися амбітними інтересами, особиста відповідальність за стан у жіночому русі досить часто піднімається при контактних зустрічах.
Осмислення реального стану справ у жіночому русі та бажання утвердження нового змісту соціальної ролі жінки і чоловіка створюють ґрунт, на якому утвердиться жіночий рух України як важливий чинник гендерної демократії в українському громадянському суспільстві, в європейському та світовому співтоваристві. Цьому сприятимуть також вдосконалення політичних, правових і державних механізмів сприяння та утвердження гендерної демократії в країні.
Примітки
1. 1. Гендер (gender) – соціальна стать. Поняття, що визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі (sex). Гендерна демократія – це система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені й реально забезпечені у політико-правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів, потреб. Визначення подані на основі дослідження “Гендерний аналіз українського суспільства”. – К., 1999. – С.13, 15.
2. 2. Концепція комплексного підходу до проблеми рівності між чоловіком і жінкою, концепція mainstreaming вперше проголошена в міжнародних документах після третьої Конференції ООН (Найробі, 1985 р.) і підтверджена в Програмі Дій IV Всесвітньої Конференції ООН з проблем жінок (Пекін, 1995 р.). Концепція базується на тому, що в загальну систему організації суспільства (mainstreaming) повинні бути включені критерії рівності чоловіка і жінки. Процес прийняття рішень має бути реорганізований таким чином, щоб особи залучені у здійснення політики, знали яким шляхом інтегрувати в політику вимір рівності статей і щоб ці знання стали нормою для відповідальних осіб, що приймають рішення.
3. 3. Детальніше див.: Маланчук-Рибак О. Жіночий рух на західноукраїнських землях (кінець ХІХ – 30-і роки ХХ століття) // В кн.: Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні. Монографія / За заг. ред. Л.О. Смоляр. – Одеса, 1999. – С.110-130.
4. 4. Докладніше див.: Смоляр Л.О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ – поч. ХХ: сторінки історії. – Одеса, 1998. – 408 с.
5. 5. Паритетна демократія – це форма суспільних відносин у політико-правовій сфері, за якої жінкам гарантується рівний з чоловіками статус на підставі фактичного представництва на всіх рівнях і в усіх владних структурах. Визначення подане за збіркою “Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України”. – Х., 1997. – С.6.
