Караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років

Караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, Дії винного повністю охоплюються цією статтею.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене У зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху — коментар до ст. 15.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причинне обумовлене виконанням службових обов’язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за ст. ст. 14 і 348.

4. Суб’єкт злочину — осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв’язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 13).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 345.

Мотивами злочину можуть бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не співпадати із службовою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання.

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв’язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи (ст. 115).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (із посиланням у разі’необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Постанова ПВС №8 від 26 червня 1992р. “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”.

Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя чи здоров’я людини, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у ст. ст. 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115). Напад на представника адміністрації виправної установи з наступним захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об’єктивна сторона цього злочину збігається з об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар до ст. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 121, 122, 125, 129 не потребують. Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необережність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, ст. ст. 115, 119 або 120.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою його суб’єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер — спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії, — як умови звільнення заручника (детальніше про це див. у коментарі ДО ст. 147).

Конституція України (ст. ст. 28—29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Ратифікована УРСР 8 травня 1987 р.

Токійська конвенція про злочини та деякі Інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” №8 від 26 червня 1992р. (п. II).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992р. № 12 Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 9,12).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993р. “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” (п. п. 10—11).