Варто врахувати, що при перевірці ПДВ податкові

Розділ ІІ

 

Однією з поширених в арбітражній практиці категорій спорів про визнання недійсними актів державних органів ненормативного характеру є визнання недійсними актів державної податкової служби. Юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності часто звертаються з подібними позовами, використовуючи право оспорювати приписи органів державної податкової служби про застосування штрафів та інших санкцій, тобто про списання грошових сум до бюджету. Якщо арбітражний суд задовольнив заявлену вимогу і визнав спірний припис недійсним, незаконно стягнена сума підлягає поверненню з бюджету.    

    У позовній заяві конкретно вказується, яку норму законодавства, на думку позивача, було порушено при прийнятті рішення податкового органу. Якщо йдеться про те, що неправильно сплачено податок, то обов’язково як додатки необхідно представити документи, що підтверджують правомірність обчислення й сплати податку. Іноді це можуть бути документи первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують, що підтверджують, що податок сплачений правильно. Якщо ж йдеться про пільгове оподаткування, то потрібно обов’язково пояснити, відповідно до якої норми закону підприємець використав конкретну пільгу, підтвердити підстави її використання і надати чіткий розрахунок.

    В арбітражній практиці виникає питання: які акти державних податкових органів можуть визнаватися недійсними в судовому порядку?

    Президія Вищого арбітражного суду України в п. 1 роз’яснення “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних податкових інспекцій та зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум” від 12 травня 1995 року № 02-5/451 вказала, що актом ненормативного характеру може вважатися тільки відповідне рішення державної податкової інспекції, прийняте однією з уповноважених службових обіб. Рішення про стягенення і застосування фінансових санкцій мають відповідати формі, що встановлена інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 20 квітня 1995 р. № 28. Складені іншими службовими особами державних податкових інспекцій акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків (платежів), та інші матеріали документальних перевірок (довідки, розрахунки тощо) не можуть розглядатись як акти ненормативного характеру. Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для прийняття начальником державної податкової інспекції або його заступником відповідного рішення.

У роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних податкових інспекцій та зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум”.

     Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) на керівників органів державних податкових служб та їх заступників покладено, зокрема, вирішення питань, пов'язаних із застосуванням до підприємств, установ і організацій фінансових санкцій і стягненням до бюджетів та державних цільових фондів донарахованих за результатами перевірок сум податків, інших платежів, недоїмок за податками і платежами.

    За змістом абзацу шостого пункту 7 і пункту 8 статті 11

названого Закону застосування фінансових санкцій і стягнення до

бюджетів та державних цільових фондів зазначених сум здійснюється на підставі відповідного рішення державного податкового органу, яке приймається у строк не пізніше десяти днів з дня складання акта перевірки. До того ж рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій повинно відповідати формі, встановленій Інструкцією про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 N 28 (з подальшими змінами і доповненнями).                                    Статтями 12 і 14 цього ж Закону передбачена можливість скасування рішень органів державної податкової служби та їх оскарження у встановленому законом порядку.

Отже у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням недійсними рішень органів державної податкової служби та зворотним стягненням списаних ними у безспірному порядку сум, арбітражним судам відповідно до вимог названих вище актів законодавства слід виходити з того, що право керівника або заступника керівника органу державної податкової служби на застосування до підприємства, установи, організації фінансових санкцій і стягнення недоїмки за податками та іншими обов'язковими платежами, повинно реалізовуватися у формі рішення як управлінського акта названого органу.

Що ж до списання коштів з рахунка підприємства на погашення недоїмки і стягнення фінансових санкцій, то у всіх випадках воно має здійснюватися на підставі рішення органу державної податкової служби, підписаного керівником цього органу або його заступником. Інкасове доручення (розпорядження), яке складається відповідно до статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (8-93) не може вважатись рішенням податкового органу, оскільки є розрахунковим документом.

    Інкасове доручення (розпорядження), що складається відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”, не можна вважати рішенням податкового органу, оскільки воно є розрахунковим документом.

    В арбітражній практиці це положення враховується.  Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву СП “Одлат індустрія сервіс” про перевірку постанови від 28 лютого 1995 року арбітражного суду м. Одеси за позовом заявника до державної податкової інспекції Приморського району м. Одеси про визнання недійсними актів ненормативного характеру. Рішенням арбітражного суду від 3 листопада 1994 р. позовні вимоги було задоволено. Постановою від 28 лютого 1995 р. рішення від 3 листопада 1994 р. було скасовано і справу відправлено на новий розгляд. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України перевірила матеріали справи і врахувала таке.

    Державна податкова інспекція Одеської області здійснила перевірку СП “Одлат індустрія сервіс” з питань додержання законності проведення валютних операцій, за результатами якої складено акт перевірки від 1 червня 1994 р. № 22-05. На підставі даного акта податкова інспекція видала розпорядження від 1 липня 1994 р. № 167, 168 про списання у безспірному порядку з підприємства пені за несвоєчасне надходження валюти. Підставою для застосування фінансових санкцій, на думку відповідача, було порушення позивачем вимог статей 1 і 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 19 лютого 1993 р. №17-93, відсутність перерахування валютної виручки резидента протягом встановлених строків із-за кордону за контрактом за ізраїльською фірмою “Магофе ЛТД” за продаж металовиробів.

    Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 17-93 “виручка резидентів в іноземній валюті підлягає перерахуванню з-за кордону в строки сплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту перетину митного кордону України продукції, що експортується”. СП “Одлат індустрія сервіс”, виконуючи умови агентської угоди, здійснювало експорт металовиробів в інтересах довірителя - АО “МЕК”, не будучи власником відвантажених товарів, а виручка від їх продажу від їх продажу надходила на рахунок власника (АО “МЕК”), а не позивача у справі. За таких обставин до СП “Одлат індустрія сервіс” не можуть бути застосовані фінансові санкції, передбачені ст.5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, оскільки підприємство не є резидентом щодо валютної виручки від продажу металовиробів.

    Відповідно до ст. 11 (пункти 7, 8) Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державним податковим інспекціям надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій передбачені законодавством фінансові санкції. Зазначені санкції здійснюються у безспірному порядку щодо підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Однак такі права згідно з ч. 2 ст. 11 закону надано лише головам державних податкових інспекцій та їх заступникам. Оскільки з матеріалів справи не вбачається виконання податковою інспекцією цих вимог, стягнення у безспірному порядку з позивача не можна визнати обгрунтованим. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: постанову арбітражного суду Одеської області від 28 лютого 1995 р. з даної справи скасувати, рішення від 3 листопада 1994 р. залишити в силі.

    Чинне законодавство не передбачає винятків щодо поширення позовної давності на вимогу про визнання недійсними актів державних органів, тому до позовів про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій слід застосовувати загальний строк позовної давності. Вирішуючи питання про зворотне стягнення списаних державними податковими інспекціями у безспірному порядку сум, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів” повернення з бюджету неправильно сплачених підприємствами та організаціями податків здійснюється не більше як за один рік до виявлення неправильної статистики (п. 9 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).

    Президія Вищого арбітражного суду України 12 травня 1995 р. роз’яснила, що підприємства, установи та організації не зобов’язані попередньо оскаржувати оспорюваний акт податкової інспекції за підпорядкованістю до звертання до арбітражного суду із заявою про визнання його недійсним. Подані сторонами копії скарг до вищестоящих податкових органів і рішення за цими скаргами оцінюються арбітражним судом поряд з іншими документами у справі (п. 7). Таким чином, на спори про визнання недійсними актів державних податкових інспекцій (як і інших актів ненормативного характеру) не поширюється вимога щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів (ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України).

    Отже основними засобами захисту майнових прав суб’єктів підприємницької діяльності від незаконних дій державних податкових інспекцій є визнання недійсними актів про застосування до них санкцій і повернення з бюджету незаконно списаних з них сум. Ці засоби захисту є результатом задоволення арбітражними судами вимоги про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції і про зворотне стягнення списаних у безспірному порядку сум.

    У разі, якщо позивач звертається до арбітражного суду з вимогою про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і не ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то така позовна заява має немайновий характер і державне мито має стягуватись відповідно до підпункту “б” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 р. № 7-93. Якщо ж позивач заявляє вимогу про визнання недійсним акта державної податкової інспекції і одночасно ставить питання про повернення з бюджету списаних у безспірному порядку сум, то такі позовні заяви, що мають майновий і немайновий характер, повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами “а” і “б” п. 2 ст. 3 цього Декрету (п. 11 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. № 02-5/451).

    Вищезазначені засоби захисту суб’єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати для захисту своїх майнових прав від незаконних дій інших контролюючих органів, яким надано право вживати до них такі санкції, списуючи грошові суми у безспірному порядку. Недійсними в судовому порядку можуть бути визнані лише акти ненормативного характеру – рішення відповідних органів, прийняті компетентними службовими особами (але не акти перевірок, що не є актами ненормативного характеру).

    Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву контрольно-ревізійного управління по Полтавській області про перевірку рішення арбітражного суду Полтавської області за позовом Лубенського відділення банку АК “Україна” до контрольно-ревізійного управління по Полтавській області про стягнення 646 900 782 крб. Вона, зокрема, зазначила, що при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог відносно визнання недійсним акта перевірки від 14 липня 1994 р. не враховано, що арбітражні суди розглядають заяви про визнання недійсними тільки обов’язкових для виконання рішень державних органів, а не актів перевірок. Позивач у позовній заяві вимагав визнати недійсним не рішення КРУ по Полтавській області, а акт перевірки, що не передбачено Арбітражним процесуальним кодексом. Не було дано також належної правової оцінки п. 10 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” стосовно повноважень КРУ при застосуванні до установ банку фінансових санкцій. Тому Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила: рішення арбітражного суду Полтавської області від 13 грудня 1994 р. з даної справи скасувати, справу передати на новий розгляд. //Бизнес. - №13. – с.16//.

 

 

Розділ ІІІ

Права і обов’язки податкових органів

 

Основним законодавчим документом, що регламентує діяльність податкових органів, є Закон України «Про Державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ, зі змінами і доповненнями, у якому визначені функції податкової служби, принципи її роботи, права та обов'язки як податківців, так і платників податків.

Функції, покладені на податкові органи, викладені в ст.10 даного закону. Для їх реалізації податкові органи наділені досить широкими повноваженнями, що закріплені в статті 11 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні». Відповідно до цієї статті податковим органам надане право:

1. Здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, і в громадян перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів незалежно від способу надання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків, інших платежів у бюджет, внесків у державні цільові фонди, наявності посвідчень про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у писемній формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок. Перевіряти в посадових осіб і громадян документи, що засвідчують особу, при проведенні перевірок за питаннями оподатковування; викликати посадових осіб і громадян для дачі пояснень з питань нарахування і сплати податків, інших платежів у бюджет, внесків у державні цільові фонди, а також проводити перевірки вірогідності інформації, отриманої для занесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів.

Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, у тому числі громадян – суб'єктів підприємницької діяльності для перевірки правильності нарахування і своєчасності сплати ними податків, та інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, у яких указуються підстави виклику, дата і година, на яку викликається громадянин.

2. Одержувати безкоштовно від підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки й інші фінансово-кредитні установи, і громадян відомості, довідки про діяльність, отримані доходи, витрати підприємств, що перевіряються; установ, організацій незалежно від форм власності і громадян, про відкриті, закриті розрахункові, валютні й інші рахунки, інформацію про наявність чи обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлений термін валютного виторгу від суб'єктів підприємницької діяльності, і іншу інформацію, пов'язану з нарахуванням і сплатою податків, інших платежів у бюджет, внесків у державні цільові фонди. Входити в будь-які інформаційні системи, зокрема, комп'ютерні, для встановлення об'єкта оподатковування.

Крім того, представники податкових органів можуть одержувати безкоштовно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій усіх форм власності, включаючи Національний банк України і його установи, комерційні банки, і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та інших обов'язкових платежів, від органів, уповноважених здійснювати державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ – про громадян прибулих на проживання у відповідний населений пункт чи вибулих з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану – про померлих громадян; а також одержувати безкоштовно від митних органів щомісяця звітні дані про ввіз на митну територію України імпортних товарів і сплачених при цьому податків, інших платежів і інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, і від органів статистики – дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

3. Обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові й інші приміщення підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, і громадян, що використовуються для одержання доходів чи зв'язані з утримуванням об'єктів оподатковування, незалежно від місця їхнього розташування.

У випадку відмовлення керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб державної податкової інспекції до обстеження зазначених приміщень, непредставлення документів про отримані доходи і витрати державні податкові інспекції мають право визначити оподатковуваний доход (прибуток) таких підприємств, установ, організацій і громадян не на підставі документів, що свідчать про отримані ними доходи, а з урахуванням оподатковування осіб, що займаються аналогічною діяльністю.

4. Вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій а також від громадян, що перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства про податки, інші платежі в бюджет, внесках у державні цільові фонди і законодавства про підприємницьку діяльність, і контролювати їхнє виконання, а також припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами державних податкових органів.

5. Зупиняти операції підприємств, установ, організацій і громадян по розрахункових, валютних і інших рахунках в установах Національного банку України, комерційних банках, інших кредитно-фінансових установах у випадку:

а) відмовлення в проведенні документальної перевірки чи недопущення працівників державних податкових інспекцій для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утримуванням інших об'єктів оподатковування;

б) непредставлення (або відмовлення представити) державним податковим органам і їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій, розрахунків і інших документів, зв'язаних з нарахуванням і сплатою податків, інших платежів у бюджет, внесків у державні цільові фонди;

в) непред'явлення посвідчень про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів) на її здійснення;

г) відсутності обліку об'єктів оподатковування.

    6. Вилучати у підприємств, установ, організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків, інших платежів у бюджети, внесків у державні цільові фонди, а в громадян підприємців, що порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, - реєстраційні посвідчення чи спеціальні дозволи (ліцензії, патенти) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи.

    7. Застосовувати до підприємців, установам організаціям і громадянам фінансові санкції.

    8. Стягувати з підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і результатів фінансово-господарської діяльності в безперечному порядку в бюджети і державні цільові фонди донараховані за результатами перевірок суми податків, інших платежів, внесків, суми податкової недоїмки по іншим платежам, внескам, а також суми штрафів та інших санкцій. З громадян таке стягнення відбувається за рішенням суду чи по виконавчих листах нотаріусів.

    9. Надавати в межах своїх повноважень відстрочки і розстрочки сплати податків, інших платежів на умовах податкового кредиту з урахуванням фінансового стану платника податків, а також приймати рішення в процедурах санкції про списання і (чи) відстрочки (розстрочки) сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» у редакції від 30.06.99 р. № 784-XIV.

    10. За несвоєчасне виконання установами банків і інших фінансово-кредитних установ розпоряджень державних податкових органів про безперечне стягнення податків, інших платежів і внесків, а також доручень підприємств установ, організацій і громадян на сплату податків, інших платежів у бюджети, внесків у державні цільові фонди стягувати з установ банків, інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, установлених законодавством по цим видам платежів.

     11. Накладати адміністративні штрафи на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також фізичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, і громадян, у випадках передбачених законодавством.

    12. Користуватися безперешкодно в службових цілях засобами зв'язку, що належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності.

    13. У випадку виявлення зловживань при здійсненні контролю за надходженням валютного виторгу, проведенням розрахунків з покупцями з використанням розрахунково-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касі і її використанні для розрахунків за товари, роботи і послуги, давати доручення органам державної контрольно-ревизийной служби на проведення ревізій.

    14. Вимагати від керівників підприємств і організацій, що перевіряються проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, засобів і розрахунків; у разі потреби опечатувати каси, касові приміщення, склади й архіви.

    15. Надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства.

    16. Матеріально і морально заохочувати громадян, що допомагають в боротьбі з порушеннями податкового законодавства.

    Незважаючи на всю просторість прав податкової служби необхідно мати на увазі, що проведення будь-якої контролюючої діяльності при всьому достатку дозволених форм і методів її здійснення повинну переслідувати мету, для якої ця служба була створена. Відповідно до статті 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» на податкові органи головним чином покладений обов'язок контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет, державні цільові фонди податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

    У противному випадку можна порушувати питання про перевищення повноважень посадової особи чи органа, що здійснює перевірку, що передбачено статтею 166 Кримінального кодексу України і карається позбавленням волі на термін від двох до п'яти років виправних робіт чи на термін до двох років, з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю терміном до трьох років, а перевищення посадових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї чи ображаючими особисте достоїнство потерпілого діями, терміном від трьох до восьми років з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю на термін до п'яти років.

    Права, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 13, 15, 16, надаються тільки начальникам податкових органів та їхнім заступникам.

    Відповідно до статті 13 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» посадові особи державних податкових інспекцій зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на державні податкові органи функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

    За невиконання чи неналежне виконання посадовими особами державних податкових інспекцій своїх обов'язків вони залучаються до дисциплінарної, адміністративної, карної і матеріальної відповідальності відповідно до діючого законодавства. Саме тому працівникам податкових служб не можна забувати про статтю № 167 Кримінального кодексу України, де зазначено, що невиконання чи неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне відношення до них, що заподіяло істотну шкоду державним та суспільним інтересам чи охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних і юридичних осіб, - карається позбавленням волі на термін до трьох років, чи виправними роботами на термін до двох років, чи штрафом від п'яти до п'ятнадцяти не оподатковуваних податком мінімальних доходів громадян з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю на термін до трьох років, а також дії, що спричинили важкі наслідки, - позбавленням волі на термін від двох до п'яти років з позбавленням права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю на термін до п'яти років і штрафом від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти не оподатковуваних податком мінімальних доходів громадян чи без нього.

    Відповідно до абзацу 3 статті 13 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» збиток, заподіяний неправомірними діями посадових державних податкових інспекцій, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, а не особи, винної в цьому.

    Істотним є те, що посадові особи державних податкових інспекцій зобов'язані дотримувати комерційні і службові таємниці. При цьому варто мати на увазі, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік зведень, що не представляють комерційну таємницю» від 9 серпня 1993 року № 611 комерційну таємницю не складають:

- установчі документи, документи, що дозволяють               займатися підприємницькою діяльністю і її окремими видами;

- інформація з усіх установлених форм державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому і по професіях і посадах, а також наявність вільних робочих місць;

- документація про сплату податків і обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що заподіює шкоду здоров'ю, а також інші порушення законодавства України і розміри заподіюваних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об'єднаннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

- зведення, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

 

Розділ ІV

 

Права й обов'язки платника податків

 

    Права й обов'язки платників податків обговорені не тільки в Законі України «Про Державну податкову службу в Україні», але й у Законі України «Про систему оподатковування» від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ, зі змінами і доповненнями.

    У відповідності зі статтею 11 Закону України «Про систему оподатковування» на платника податків покладається відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і дотримання законів про оподатковування.

    Крім того, у відповідності зі статтею 9 Закону України «Про систему оподатковування» платники податків зобов'язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її збереження в терміни, установлені законами;

2) подавати державним податковим органам і іншим державним органам відповідно до законів декларацій, бухгалтерську звітність й інші документи і зведення, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

3) виплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлений законами термін;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи зв'язані з утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок за питаннями нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Крім того, керівники і відповідні посадові особи

підприємств, організацій і установ і фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподатковування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподатковування і підписати (чи відмовитися від підпису) акт про проведення перевірки.

Аналізуючи обов'язки платників податків, необхідно

відзначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) чи його скасуванням, чи списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника, чи визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 року № 781-14. У випадку ліквідації юридичної особи заборгованість по податках і зборах (обов'язкових платежах) виплачується в порядку, установленому законами України. У випадку заключення мирної угоди в процедурі здійснення в справі про банкрутство заборгованість по податках і зборам (обов'язковим платежам) виплачується в розмірах, визначених мирною угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.

Обов'язки фізичної особи щодо сплати податків і зборів(обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) чи його скасуванням, а також у випадку смерті платника.

    Права платників податків закріплені в статті 10 Закону України «Про систему оподатковування». Відповідно до цієї статті платники податків мають право:

1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподатковування в порядку, установленому законами України;

2) одержувати данні й ознайомлюватись з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3) оскаржити у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів і дії їхніх посадових осіб.

 

Розділ V

 

 

Види перевірок

 

    Щоб розібратися в тім, що ж є перевіркою і які існують види перевірок, необхідно звернутися до наступних правових актів:

- Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року № 817/98;

- Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 р. № 112;

- Порядок періодичності перевірок і проведення обстежень виробничих, складських, торгових та інших приміщень, затверджений указом ДПАУ від 30 липня 1998 р. № 371;

- Порядок проведення оперативних перевірок і розгляду матеріалів по них, затверджений розпорядженням ДПАУ від 25 вересня 1998 р. № 272-р;

- Наказ ДПАУ «Про організацію контрольно-перевірочної роботи» від 25 вересня 1997 р. №356;

- Лист ДПАУ «Про оформлення матеріалів документальних перевірок платників податків» від 17 листопада 1995 р. №04-115/10-5534.

Аналізуючи наведені вище документи,

можна зробити висновок, що в даний час у законодавстві знайшли відображення тільки деякі види перевірок.

    Перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств умовно можна розділити на виїзні і невиїзні. Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» виїзні перевірки поділяються на планові і позапланові.

    Основними видами перевірок є:

    1. Планові виїзні перевірки (іноді їх називають документальними). Такими вважаються перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачені в плані роботи контролюючого органа і проводяться по місцезнаходженню такого суб'єкта чи по місцеві розташування об'єкта власності. Порядок проведення таких перевірок регламентований Указом Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» і Порядком   № 112.

    Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органа не частіше одного разу протягом календарного року (ст. 2 Указу № 817) у рамках компетенції відповідного контролюючого органа.

    Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань по бюджетних позичках і кредитам, що гарантовані бюджетними засобами.

    Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається тільки в тому випадку, коли йому не пізніше чим за десять календарних днів до дня проведення перевірки надіслане письмове повідомлення з указанням дати її проведення.

    Телефонне чи інше усне повідомлення про майбутню перевірку є грубим порушенням порядку проведення перевірок.

    Таким чином, будь-яке підприємство має право відмовити податковим органам у проведенні перевірки, якщо останніми не було дотримано зазначених вище умови.

    Крім цього, відповідно до Порядку № 112 терміни проведення таких перевірок обмежені 30-ма робочими днями. Виключення складають суб'єкти підприємницької діяльності з річним сукупним валовим доходом 20 млн. грн. і більш: для них термін проведення перевірки може перевищувати зазначений термін, при цьому продовження терміну здійснюється за рішенням керівника державної податкової адміністрації, якому підлегла відповідна податкова інспекція.

           У випадку непогодженості планів-графіків проведення планових перевірок між податковою службою й іншими контролюючими органами суб'єкт підприємницької діяльності має право не допускати перевіряючих на об'єкт.

    2. Позапланові виїзні перевірки згідно п. 3 Указу № 817 – це перевірки, що не передбачені в планах роботи контролюючого органа і проводяться при наявності хоча б однєї з наступних обставин:

    а) за результатами зустрічних перевірок виявлені факти, що свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

    б) суб'єктом підприємницької діяльності не подані у встановлений термін документи обов'язкової звітності;

    в) виявлена невірогідність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

    г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органа під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

    д) у випадку виникнення потреби в перевірці зведень, отриманих від імені, що мало правові відносини із суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення і їхні документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органа протягом трьох робочих днів із дня одержання запиту;

    е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства (позапланові перевірки за цією причиною проводяться тільки органами державної податкової служби й органами контрольно-ревізійной служби в межах їх повноважень).

    Позапланова виїзна перевірка може здійснюватися і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

    Податковими органами часто вживається таке поняття як «зустрічна перевірка». Швидше за все зустрічну перевірку можна охарактеризувати як позапланову виїзну, тому що вона не передбачена в планах податкового органа і може проводитися при наявності обставини, зазначеної в пункті «д». При цьому необхідно мати на увазі, що дотримання вимог цього пункту звужує права органів державної податкової служби.

    Таким чином, зустрічна перевірка може бути здійснена тільки при наявності письмового запиту і непредставленні платниками податків пояснення.

    Протягом трьох днів суб'єкт підприємницької діяльності повинний підготувати пояснення та їх документальне підтвердження. На третій робочий день ці документи передаються до податкового органу. Передачу документів необхідно оформити під розписку про одержання.

    Крім того, згідно п. П. 2.1.3.2 Порядку № 371 зустрічна перевірка повинна бути проведена протягом 10 днів із дня одержання завдання на її проведенні. Однак не слід забувати, що згідно з наказом № 356 періодичність зустрічних перевірок (на відміну від планових) не обмежена і вони можуть проводитися «у міру необхідності». Найчастіше такі перевірки проводяться з контрагентами підприємств, що мають великі суми ПДВ до відшкодування.

    Незважаючи на деяку недосконалість пункту «д» Указу № 817, його перевага перед подібними нормативними актами Державної Податкової Адміністрації України незаперечно. Мова йде про те, що положення цього указу не передбачають ряд підстав для перевірок, що містяться в документах ДПАУ (наприклад, уже згадане проведення перевірок «у міру необхідності», передбачене наказом № 356; проведення перевірки при відшкодуванні з бюджету сум ПДВ, передбачене наказом ДПАУ «Про посилення контролю за проведенням установленого порядку відшкодування податку на додану вартість» від 25 березня 1998 р. № 139.

    3. Повторні перевірки можуть проводитися в двох випадках:

- за рішенням вищестоящого контролюючого органа, якщо по

відношенню до посадових чи службових осіб контролюючого органу, що проводили планову чи позапланову перевірку суб'єкта підприємницької діяльності, почате службове розслідування чи порушено кримінальну справу;

- За рішенням ДПАУ, оформленим наказом за підписом її голови.

В інших випадках вищестоящий контролюючий орган може за

власною ініціативою перевірити лише вірогідність висновків нижчестоящого контролюючого органа шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності чи висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом.

    4. Оперативні перевірки передбачають перевірку об'єктів господарювання юридичних осіб, їхніх філій, відділень та інших відособлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, чи фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності з питань дотримання ними встановленого порядку розрахунків зі споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, грошових документів, лімітів готівки в касах і її використання при розрахунках за товари, роботи, послуги, наявності свідчень про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, торгових патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності і марок акцизного збору, а також обстеження будь-яких виробничих, складських, торгових та інших приміщень які використовуються як юридична адреса суб'єктів підприємницької діяльності чи для одержання доходів, сплати податку з реклами, збору за паркування автотранспорту, ринкового збору, курортного збору, збору за розміщення об'єктів торгівлі, неоподатковуваних платежів і з інших питань, обумовленим податковим законодавством, що виникають у ході оперативної перевірки.

    Оперативна перевірка проводиться по окремих планах органів державної податкової служби в складі не менш двох посадових осіб при наявності службових посвідчень, особистих знаків і посвідчень на право перевірки об'єктів, розташованих на конкретній території.

    5. Перевірки, проведені на прохання суб'єкта підприємницької діяльності, проводяться винятково на прохання самого суб'єкта підприємницької діяльності. Ніяких нормативних обмежень у термінах чи підставах для такого виду перевірок не існує. По їхніх результатах органи державної податкової служби можуть застосовувати штрафні санкції в повному обсязі.

 

Розділ VI

 

Перевірка підприємства

 

    Як уже згадувалося відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» головною задачею податкових органів є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, зборів та інших платежів і внесків у державні цільові фонди, установлені законодавством України. Для цього податкові органи проводять усебічні перевірки фактів приховування і заниження сум податків і платежів, контролюють своєчасність представлення платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з нарахуванням податків та інших платежів, перевіряють вірогідність цих документів щодо визначення об'єктів оподатковування і нарахування податків та інших платежів, перевіряють законність валютних операцій, дотримання встановленого порядку розрахунків зі споживачами з використанням ЕККА, ТКК, ліміту готівки в касі і її використання для розрахунків за товари (роботи, послуги).

    Документальні перевірки за вищевказаними питаннями проводяться податковими органами на всіх підприємствах незалежно від результатів їхньої діяльності, умов господарювання і форм власності в терміни, установлені графіком перевірки, і по переліку питань, затвердженому керівником відповідної податкової адміністрації.

    Переходячи безпосередньо до аналізу проведених податковими органами перевірок, відзначимо, що перш ніж податковий інспектор приступить до ревізії, необхідно перевірити його посвідчення. Ненадання інспектором відповідних документів надає право платникові податків не допускати його до проведення перевірки. Ця норма закріплена в розпорядженні ДПАУ «Про посвідчення на перевірку» від 20 травня 1997 року №89-р. Посвідчення друкується на бланку державної податкової адміністрації і повинне бути зареєстроване в журналі видачі посвідчень на перевірку.

    У посвідченні вказується дата видачі, назва підприємства, що перевіряється, терміни перевірки, посада і прізвище інспектора. Істотним є те, що посвідчення повинне бути виписане тільки на одного працівника податкового органа, у противному випадку (якщо посвідчення виписане на декількох що перевіряють) посвідчення можна вважати недійсним. Посвідчення на перевірку є дійсним тільки на час, зазначений у ньому.

    Працівники без відповідно оформленого посвідчення не мають права брати участь у перевірках суб'єктів підприємницької діяльності.

    Крім цього, що перевіряється суб'єкту підприємницької діяльності не можна забувати про журнал реєстрації перевірок, встановленому Указом № 817.

    Порядок ведення журналу реєстрації перевірок затверджений наказом Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10 серпня 1998 р. № 18 (щотижневик «Податки і бухгалтерський облік», № 43).

    Журнал реєстрації перевірок ведеться суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності з метою недопущення несанкціонованих перевірок. Представник контролюючого органа (не тільки ДПА) перед початком перевірки повинний обов'язково зробити запис у журналі, заповнюючи всі передбачені графи, і поставити свій підпис. Відмовлення особи, що виконує перевірку, від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Журнал ведеться на добровільній основі з метою недопущення несанкціонованих перевірок.

    Серед найбільш розповсюджених питань, що розглядаються при перевірці податковими органами, можна виділити наступні:

1. Повнота і правильність відображення в обліку результатів попередньої перевірки.

2. Перевірка наявності ліцензій, патентів, дозволів і інших документів, установлених чинним законодавством.

3. Дотримання положень по інвентаризації і правильності її відображення в обліку.

4. Дотримання порядку обліку основних фондів, витрат на їхній ремонт. Правильність нарахування амортизаційних відрахувань.

5. Правильність обліку і списання матеріальних цінностей, результатів їхньої переоцінки.

6. Дотримання правильності віднесення витрат до складу валових витрат, а також їхнього документального підтвердження, зокрема, сум орендної плати, командировочних і господарських витрат, заробітної плати, сум податків і платежів і ін.

7. Реальність формування вартості залишків незавершеного виробництва і готової продукції з урахуванням галузевої специфіки.

8. Правильність розрахунку приросту (збитку) матеріальних ресурсів згідно п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку».

9. Повнота і своєчасність відображення в обліку валових доходів.

10. Правильність відображення бартерних операцій і їхнє оподатковування (цьому питанню приділяється найбільша увага).

11. Правильність податкового і бухгалтерського обліку курсових розбіжностей.

12. Правильність обліку і законність валютних операцій.

13. Реальність сум, що числяться за балансом, дебіторської і кредиторської заборгованості і правильність їхнього відображення в податковому обліку.

14. Правильність переносу на наступний звітний період негативного значення об'єкта оподатковування по податку на прибуток (здається, у цьому питанні заплуталася сама ДПАУ, що висловила абсолютно різні варіанти переносу в листах від 27.04 99 р. №6172/7/15-1117, від 06.01.2000 р. №48/6/15-1116, а також змінах до Рекомендацій із прийому і термінів розгляду податкових декларацій по податку на прибуток, затвердженим наказом ДПАУ від 27.03.2000 р.  № 133 (далі – наказ № 133).

15. Дотримання законодавства і норм по регулюванню обороту наявних, дотримання лімітів залишку засобів у касі підприємства, наявність і правильність ведення ЕККА і ТКК.

16. Правильність утримання і своєчасність перерахування в доход бюджету прибуткового податку з громадян.

17. Правильність нарахування і сплати усіх видів податків (державних і місцевих) і зборів у позабюджетні фонди.

18. Правильність ведення книг придбання і продажі товарів (робіт, послуг), а також наявність усіх належним чином оформлених податкових накладних, що дають право на податковий кредит по ПДВ.

Варто врахувати, що при перевірці ПДВ податкові

Органи керуються Методичними вказівками «Про порядок проведення перевірки податкової звітності з податку на додаткову вартість» від 20.01.1999 р. №604/7/15-215, а з податку на прибуток – рекомендаціями щодо прийому і термінів розгляду податкових декларацій податку на прибуток і механізм реалізації виявлених правопорушень, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 11 травня 1999 року за № 253, зі змінами і доповненнями.

    Крім перерахованих вище винятково податкових питань, що перевіряють інспектори дуже часто беруть під сумнів і юридичні нюанси діяльності підприємств.

    Найбільш характерним є те, що найчастіше при проведенні документальної перевірки податковими органами деякі угоди визнаються недійсними на підставі невідповідності таких угод вимогам законодавства. Іноді службовці під законодавством розуміють винятково директивні листи ДПАУ. При такій постановці питання варто звертатися до глави 3 «Угоди» Цивільного кодексу України (ЦКУ), тобто доводити наявність обставин, що можуть служити підставою для визнання угод недійсними, що вимагає значно більш високих правових знань, не характерних для рядових працівників податкових служб.

    Оперативні перевірки мають деякі свої особливості, тому з'являється необхідність провести короткий аналіз цього виду перевірок, тим більше, що такий вид перевірок є найбільш розповсюдженим.

    Специфіка проведення оперативної перевірки з позиції суб'єкта господарської діяльності, що перевіряється, полягає саме в її оперативності і неочикуваності появи податкового інспектора, а також невеликим переліком питань, які необхідно перевірити.

    Проведення оперативної перевірки, як правило, починається з негласної контрольної закупки товару. Варто мати на увазі, що в процедурі закупки може брати участь не тільки працівник податкової служби, але й сторонній покупець.

    Відразу після передачі продавцем товару покупцю, проведення грошового розрахунку, видачі касового чи чека іншого документа, що підтверджує факт продажу товару, службова особа податкового органа зобов'язана оголосити керівнику чи іншій особі, що його заміщає, а у випадку їхньої відсутності, матеріально відповідальній особі про проведення оперативної перевірки. Саме в цей момент суб'єкт, що перевіряється, має право вимагати посвідчення на перевірку і записати, перевіряючого в журнал реєстрації перевірок.

    Товари, що отримані при контрольній закупівлі, повинні залишатися на місці (прилавку, вузлі розрахунку) і можуть бути перенесені на інше місце тільки в присутності матеріально відповідальної особи, що зробила продаж, а також керівника чи особи, що його заміщає. У цьому зв'язку хотілося б відзначити наступне. Оскільки контрольна закупка може бути здійснена споживачем товару під контролем перевіряючого, то для проведення контролю за зробленою покупкою необхідна згода покупця. Не зайвим буде уточнити в покупця його паспортні дані, оскільки мати незалежного свідка в суді допоможе у випадку виникнення конфліктної ситуації.

    У будь-якому випадку результати оперативної перевірки оформляються актом оперативної перевірки, у якому викладається зміст самого порушення і переліком норм, із указівкою конкретних пунктів і статей відповідних законодавчих документів.

    Необхідно також згадати, що керівник суб'єкта підприємницької діяльності, що перевіряється, чи особа що його заміщає, а у випадку їхньої відсутності – матеріально відповідальна особа під час підписання акта оперативної перевірки мають право письмово оформити свою незгоду з результатами перевірки і надати відповідні аргументовані зауваження в письмовій формі, у яких повинні бути відзначені висновки перевіряючих.

 

 

 

Вилучення документів

        

В даний час існує два порядки вилучення документів. Перший передбачений Інструкцією про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України в підприємств, установ і організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків та інших платежів, затвердженої наказом ДПАУ від 1 липня 1998 р. № 316 (далі – Інструкція № 316). Другий – Кримінально-процесуальним кодексом України. Останній стосується проведення попереднього розслідування по збуджених кримінальних справах у відношенні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, що здійснюють слідчі податкової міліції й органів внутрішніх справ.

    Ґрунтуючись на преамбулі до Інструкції № 316, можна однозначно стверджувати, що вилученню підлягають тільки документи, пов'язані з фактом приховання чи заниження податків і зборів – установлений порядок застосовується при «вилученні в підприємств, установ і організацій документів, зв'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків й інших платежів».

    Виходячи з цього спочатку податківцями повинний бути встановлений сам факт приховування (заниження) об'єктів оподатковування й інших платежів, а також конкретний перелік документів, що свідчать про такий факт. Варто мати на увазі, що таке правило може не поширюватися на дії податкової міліції. Справа в тім, що цей підрозділ податкових органів має більш широкі повноваження, оскільки на нього поширюється, зокрема пункт 24 статті 11 Закону «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 256-12, зі змінами і доповненнями, з якого випливає, що працівник податкової міліції вправі вимагати і при необхідності вилучити документи. Саме такий порядок вимоги і вилучення передбачений Кримінально-процесуальним кодексом України у відношенні злочинів, зазначених у ст. 80 (1), ст. 148 (2) Кримінального кодексу України. Такі факти можуть бути встановлені, як правило, при перевірці.

    Варто звернути увагу на те, що вилученню підлягають тільки документи власне підприємства, ведення яких передбачене чинним законодавством. Інші документи, що не належать підприємству, відповідно до Інструкції № 316 не можуть підлягати вилученню. Не можуть вилучатися й особисті документи співробітників підприємства. Не підлягають вилученню документи, які містять відомості, що складають державну таємницю.

    Таким чином, для вилучення документів, на нашу думку, необхідна наявність фактів заниження (приховування) об'єктів оподатковування і конкретного переліку документів, що вилучаються. У цьому випадку податківці мають повне право вилучати документи.

    Інструкцією № 316 установлено, які документи можуть вилучатися:

1) первинні документи, тобто письмові свідчення, що підтверджують і фіксують господарські операції, включаючи дозволи і розпорядження власника підприємства (адміністрації) на їхнє проведення;

2) грошові документи, облікові регістри у виді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограмм і т.д., які призначені для хронологічного, систематичного чи комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку;

3) кошториси, декларації й інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків й інших обов'язкових платежів у бюджет;

4) інші довідкові матеріали і розрахунки.

Якщо під час перевірки установлений факт приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплати податків та інших платежів, то вилучення документів у підприємств проводиться на підставі письмово мотивованої постанови про здійснення вилучення документів органом державної податкової служби, що оформляється за установленою формою відповідно додатку 1 до Інструкції № 316.

    Особливу увагу необхідно звернути на те, що вилучення документів може бути зроблено тільки при залишенні копій цих документів на підприємстві. Ця норма чітко встановлена як у пункті 1 Інструкції № 316, так і в пункті 6 статті 11 Закону № 509. Причому обов'язок по копіюванню документів покладено не на працівників підприємства, а на посадову особу податкової служби, що вилучає документи.

    Цікавий той момент, що у випадках непридатності документів для подальшого перегляду чи у випадку недооформлення томів документів (непідшиті, непронумеровані, непідписані і т.п.) у присутності посадової особи органа державної податкової служби ці документи дооформлюются посадовими особами підприємства відповідно до вимог по оформленню документів і документообігу в бухгалтерському і податковому обліку. При цьому чинне законодавство не обмежує цю процедуру в часі.

    У пункті 4 Інструкції № 316 прямо зазначено, що «вилучення документів здійснюється в присутності посадових осіб підприємства, у яких вилучають документи». Таким чином, при проведенні вилучення документів необхідна присутність саме таких посадових осіб підприємства. Найбільш істотна ця умова є для підприємств, де бухгалтерський облік ведеться декількома фахівцями: облік заробітної плати – одним, облік матеріалів – іншим і т.д., адже процедура передбачає їхню присутність. У таких випадках присутність керівників підприємства не обов'язкове, але бажане.

    Вилучення документів супроводжується протоколом, у якому крім найменування органа державної податкової служби, прізвищ осіб, що є присутнім при вилученні, і особи, що вилучає документи і ін., указуються заяви і зауваження присутніх осіб, що є істотним аргументом у суперечці з податковими органами у випадку виникнення конфліктної ситуації.

    Крім цього посадова особа органу державної податкової служби складає опис вилучених документів, де вказується назва вилученого документа, дата, номер, назва справи, з якої вилучений цей документ, кількість аркушів документа.

    У деяких випадках посадові особи податкових органів можуть звертатися по допомогу до податкової міліції. Це передбачено пунктами 6 і 8 Інструкції № 316 – у випадку протидії вилученню документів, коли існує реальна погроза знищення, приховування документів (такі дії з боку суб'єкта підприємницької діяльності не зможуть дати ніякого позитивного результату, а скоріше тільки додадуть підприємству неприємностей).

    А як бути в тому випадку, якщо на підприємстві окремі документи загублені і не можуть бути надані для вилучення?

    У такому випадку посадові особи підприємства під час перевірки можуть заявити про пропажу (утрату, знищення і т.п.) документів. Далі за пропозицією посадової особи органа державної податкової служби, що здійснює вилучення документів, керівник підприємства письмовим наказом (чи усним розпорядженням) призначає комісію по розслідуванню причин втрати чи знищення документів. Проведену комісією роботу оформляють актом, що затверджується керівником підприємства.

    Копія акта повинна бути пред'явлена посадовій особі органа державної податкової служби, що здійснює вилучення документів. У разі потреби для участі в роботі комісії посадова особа органа державної податкової служби, що здійснює вилучення документів, може запросити представників правоохоронних органів і державного пожежного нагляду системи органів внутрішніх справ.

    Слід зазначити ще один істотний нюанс. Як не дивно, працівники податкових органів не мають права вилучати документи (крім реєстраційних посвідчень чи спеціальних дозволів (ліцензій, патентів)) у громадян – підприємців. Такий висновок можна зробити як на підставі п. 6 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу», так і на підставі положень Інструкції № 316.

    Вилучені документи знаходяться в органі державної податкової служби до ухвалення рішення керівниками податкового органа.

    Термін, на який можуть бути вилучені документи, законодавчо конкретно не визначений і залежить від характеру виявленого порушення, а також від заходів для покарання порушника: або просто повернуті на підприємство, або у випадку виявлення ознак карного злочину, можуть бути передані в податкову міліцію чи в інші правоохоронні органи.

     У випадку ухвалення рішення про повернення, вилучені документи повертаються підприємству поштою чи кур'єром під розписку. Якщо ж вилучені документи передаються підрозділам податкової міліції чи іншим правоохоронним органам, то в Протоколі й Описі документів роблять відповідний запис.

    Аналізуючи в цілому механізм вилучення документів, слід зазначити, що недоліком є відсутність при проведенні цієї процедури осіб, не залежних ні від однієї із сторін (у випадку виникнення конфліктної ситуації такі особи були б до речі). Пам'ятаючи про це, варто подбати про максимальну кількість свідків. І хоча працівники підприємства, що перевіряється, на думку податкових органів, є особами зацікавленими і не заслуговують на довіру, суд такого розходження між показаннями свідків може і не робити, поки не буде доведене зворотне.

    Ще один момент, на який хотілося б звернути увагу. Останнім часом почастішали випадки вилучення співробітниками податкових органів офісних комп'ютерів, причому в більшості випадків без будь-якої аргументації (у таких випадках аргумент один – комп'ютер є речовим доказом, що свідчить про приховання податків). Наслідки такого вилучення дуже небезпечні – з'являється істотна погроза зупинки діяльності підприємства, крім того, інформація, що являє собою комерційну таємницю, більше не є секретом.

    Такі дії суперечать чинному законодавству. Справа в тому, що комп'ютер (як і будь-яка інша власність) може бути вилучений лише у випадках, передбачених статтею 55 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. № 697-12, а саме:

1) при звертанні стягнення на майно по зобов'язаннях власника;

2) при обставинах надзвичайного характеру (стихійні лиха, епідемії, катастрофи);

3) за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органа (службової особи) як санкція за здійснення правопорушення.

У статті 56 Закону України «Про власність» сказано, що жоден державний орган не має права втручатися в здійснення власником його права володіння, користування, розпорядження своїм майном чи установлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

    Якщо ж працівники податкової служби вилучають комп'ютер як речовий доказ, то таке вилучення можливе тільки після порушення кримінальної справи при докладному дотриманні вимог ст. 78 УПК, де оговорено, які предмети є доказом, а також ст. 64 УПК, відповідно до якої при проведенні попереднього розслідування підлягають доказу:

1) здійснення злочину (час, місце, спосіб і інші обставини здійснення злочину);

2) вина обвинувачуваного в здійсненні злочину і його мотиви;

3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного, а також інші обставини, що характеризують обвинувачуваного;

4) характер і розмір збитків, заподіяних злочином.

Крім цього, речові докази можуть бути приєднані до справи тільки постановою слідчого органа, судді, чи прокурора визначенням суду після доказу факту здійснення злочину і порушення кримінальної справи.

    Іноді податківці характеризують комп'ютер як первинний документ і в такому випадку аргументують свої дії так: вилучаються не матеріальні цінності, що знаходяться у власності підприємства, а первинні документи, що свідчать про факт приховування (заниження) об'єктів оподатковування.

    Насправді ж комп'ютер не може бути ототожнений з таким поняттям як «первинний документ», адже згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 «первинний документ – це письмове свідчення, що фіксує і підтверджує господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їхнє проведення». Комп'ютер не можна назвати письмовим свідченням, тому такий аргумент податківців взагалі є незаконним.

    Якщо все-таки податкові органи безпідставно вилучили комп'ютер, то підприємство може діяти таким чином:

1) або звернутися в податковий орган із проханням повернути незаконно конфіскований комп'ютер. У випадку відмови можна звернутися у вищестоящий податковий орган;

2) або звернутися в суд, якщо комп'ютер був приватною власністю (в арбітражний суд, якщо комп'ютер належав підприємству і числився на балансі).