Словник основних соціологічних термінів

Адаптація – одна з висунутих Т. Парсонсом функціональних передумов існування суспільства для визначення засобу, за допомогою якого суспільство пристосовується до навколишнього середовища та видозмінює його відповідно до своїх потреб.

Аналітичне дослідження – дослідження, що здійснюється для виявлення причин, що лежать в основі досліджуваного явища, відрізняється особливою складністю і має практичну цінність.

Анкетування – письмове опитування, опосередкована соціально-психологічна взаємодія дослідника з респондентом.

Анкета – опитувальний лист, самостійно заповнюваний респондентом за зазначеними у ньому правилами.

Асоціальна поведінка – результат недоглядів у ході соціалізації.

Бунт – тип поведінки, яка характеризується тим, що окремі члени суспільства (бунтарі) відкидають як культурні цілі суспільства,так і засоби їх досягнення, висуваючи на їх місце нові.

Вибірка – процес формування вибіркової сукупності. Процес вибірки характеризується такими ознаками: 1) числом ступенів добору; 2) типом виділених об’єктів репрезентації на проміжних ступенях добору; 3) способом добору об’єктів репрезентації й одиниць спостереження на кожному ступені; 4) способом районування виділених на проміжних ступенях добору об’єктів репрезентації.

Вибіркова сукупність – частина генеральної сукупності, об’єкти якої виступають як основні об’єкти спостереження; вибирається так, щоб її характеристики відбивали властивості генеральної сукупності.

Вимір – процедура, за допомогою якої об’єкти виміра (відносно якостей та відносин між ними) накладаються на певну чисельну систему з відповідними відносинами між числами, що одержали в практиці соціологічних досліджень назву шкал.

Відносини соціальні – відносини між соціальними суб’єктами, що займають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та духовному житті і які відрізняються способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Відокремлення – метод здійснення соціального контролю шляхом обмеження контактів девіанта з іншими людьми, але не повна ізоляція від суспільства; такий підхід допускає виправлення девіантів і їх повернення в суспільство, коли вони будуть готові знову виконувати загальноприйняті норми.

Вік соціальний – рівень соціальних досягнень індивіда (кар’єра, суспільне становище, сімейний статус і т. ін.) у порівнянні зі статистично середнім рівнем людей одного з ним віку. Вік соціальний визначається як інституалізований віковими нормами (межі шлюбного і пенсійного віку, повноліття і т. ін.), так і більш гнучкими соціально-психологічними регуляторами – віково-рольовими очікуваннями.

Віково-рольові очікування – норми й вимоги соціального оточення, пропоновані людині, що досягла меж певного вікового етапу, коли від неї можна очікувати виконання кола ролей, що відповідають даному віку і соціальному становищу.

Вільне інтерв’ю – початковий етап розробки стандартизованого інтерв’ю чи анкети для перевірки прийнятності питань та інформаційної змістовності відповідей.

Генеральна сукупніст ь – 1) сукупність, на яку соціолог поширює висновки дослідження; 2) сукупність об’єктів, що мають відношення до проблеми дослідження.

Гіпотези дослідження – обґрунтовані припущення про структуру досліджуваних соціальних об’єктів, характер їх складових елементів, механізм функціонування й розвитку і т. ін.

Девіантна поведінка – 1) вчинки, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у певному суспільстві нормам; 2) соціальне явище, яке відбиває людську діяльність, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у певному суспільстві нормам.

Демографічна політика – політика, яка включає до себе економічні, соціальні та юридичні заходи, що впливають на демографічні процеси, і спрямована на досягнення у довгостроковій перспективі бажаних результатів природного відновлення генерацій.

Диспозиція – особиста схильність. Диспозиції: 1) настанови, сформовані на основі потреб біологічного характеру в найпростіших ситуаціях; 2) соціальні установки, сформовані на основі потреб спілкування у звичайних повсякденних обставинах; 3) диспозиції, що характеризують загальну спрямованість інтересів особистості на певну сферу праці чи дозвілля (базові соціальні установки); 4) вищий диспозиційний рівень, на якому утворюється система ціннісних орієнтацій особистості.

Дія соціальна – спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, в основі яких лежить зіткнення інтересів і потреб головних соціальних сил певного суспільства.

Експерт-опитування – виявлення шляхом застосування методу опитування суджень компетентних осіб з досліджуваної проблеми.

Експерт-оцінка – судження компетентних осіб з досліджуваної проблеми.

Електоральна поведінка (від лат. elector – вибирати) – форма прояву політичної поведінки громадян із приводу делегування ними своїх повноважень. Специфіка Е.п. (участі/неучасті) виявляється на етапах передвиборчої кампанії, у процедурі виборів, на етапі реалізованого електорального поводження, який характеризується зв’язком виборців з обранцями, відкликанням і переобранням депутатів і т.ін. Характерна риса Е. п. – рухливість, здатність до мінливості під цілеспрямованим впливом засобів політичної реклами та РR-технологій.

Етнос – спільність людей, що історично виникла на певній території, складається з багатьох поколінь і має спільні риси та усталені культурні й психологічні особливості.

Життєвий цикл родини – основні етапи розвитку родини: 1) створення родини (перший шлюб); 2) початок дітородіння (перша дитина); 3) закінчення дітородіння (народження останньої дитини); 4) “порожнє гніздо” (виділення з родини останньої дитини); 5) припинення існування родини (у зв’язку зі смертю одного з подружжя) чи розлучення, що порушують нормальну послідовність циклу родини.

Закон соціальний – явище чи процес, об’єктивний, стійкий і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами, процесами, різноманітними сферами громадського життя, що виникає, виявляється і реалізується внаслідок масової діяльності людей і через їх діяльність.

Згуртованість малої соціальної групи – характеристика ступеня єдності членів групи, погодженості їх спільної діяльності і міцності взаємин. Процес згуртування трудового колективу – формування й підтримка єдності інтересів, цінностей і норм поводження всіх членів колективу в трудовій діяльності.

Ізоляція – метод здійснення соціального контролю, суть якого полягає в тому, щоб поставити нездоланні перепони між девіантом і суспільством без яких-небудь спроб виправлення або перевиховання першого.

Індивід (лат. indiviad – неподільний, кінцевий) – окрема, конкретна людина, одиничний представник людського роду.

Індивідуальність – сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого.

Індикатор соціальний – доступна спостереженню і виміру характеристика (ознака) досліджуваного чи керованого соціального об’єкта.

Інновація – тип поведінки, за якої індивіди твердо дотримуються встановлених суспільством цілей, але відкидають схвалені суспільством засоби їх досягнення.

Інституалізація – процес упорядкування, формалізації і стандартизації соціальних взаємодій.

Інститут соціальний – форма закріплення і спосіб здійснення соціалізованої діяльності, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм і санкцій соціальні інститути (політичні партії, армія, церква, школа, родина, мораль, право і т. ін.) виконують організаційні, регулятивні, управлінські та виховні функції в суспільстві.

Інтегральна соціологія – загальна теорія соціального аспекту життя, що вивчає родові ознаки всіх суспільних явищ і залежність між ними на основі всіх джерел пізнання, раціональних висновків з них та інтуїції.

Інтеграція – одна з висунутих Т.Парсонсом функціональних передумов існування суспільства, якою визначаються інструменти, що допомагають системі в справі об’єднання своїх членів у єдине ціле.

Інтерв’ю – спеціальний вид цілеспрямованого дослідницького спілкування, застосовуваний як метод одержання соціологічної інформації.

Інтерв’ю-думка – коментарі відомих фактів і подій.

Інтерв’ю-повідомлення – опитування, мета якого отримання інформації.

Інтерес – причина соціальної дії, усвідомлена і певним чином виявлена потреба. Потреби й інтереси бувають матеріальні, духовні й соціально-політичні.

Інтеріоризація – процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, перетворення норм, цінностей та інших компонентів навколишнього середовища на внутрішнє “я” людини.

Інтерпретація понять – процедура розробки програми соціологічного дослідження, що включає теоретичне й емпіричне уточнення понять.

Когортне дослідження – тривале вивчення визначеної когорти населення, об’єднаної спільною соціальною ознакою.

Клас – велика соціальна група, що відрізняється від інших за критеріями доступу до суспільного багатства (розподілу благ у суспільстві), влади, соціального престижу.

Конфлікт соціальний – зіткнення інтересів різних соціальних груп, окремий випадок прояву соціального протиріччя, одна з його форм, що характеризується наявністю вираженого протистояння суспільних сил чи проблеми, що є ядром конфлікту, а також усвідомленням носіїв конфліктної ситуації (конфліктуючими групами) своїх протилежних інтересів і цілей діяльності.

Конформність – тип поведінки, яка виявляється в тому, що члени суспільства приймають і мету (досягнення матеріального успіху), і соціально затверджені засоби її досягнення.

Латентність (“збереження зразку” або “регулювання напруги”) – одна з висунутих Т.Парсонсом функціональних передумов існування суспільства, підтримування їх прихильності до певних цінностей та контроль за тими, хто намагається цьому протидіяти.

Легітимність – букв. згодний із законами, правомірний, належний, правильний, ступінь законності тієї чи іншої влади. У політичному значенні термін уведений М.Вебером для відмежування “емпіричної легітимності” соціального порядку, що пов’язується з його фактичною значущістю для людей і виявляється в їх поведінці, від нормативної легітимності, що характеризується формальною відповідністю соціального порядку законам країни (легальністю).

Людина – загальне родове поняття, в якому відображається ознака, яка відокремлює специфічно людське у відносинах людини homo sapiens і природи.

Мала соціальна група – соціальна група, члени якої знаходяться в безпосередній міжособистісній взаємодії.

Маргінальність – поняття, яке характеризує становище тих, хто відірвався від своєї верстви, але ще не адаптувався до нової, не прийняв її цінностей та норм; перехідний, структурно не визначений соціальний стан суб’єкта.

Міграція – усі види переміщень у просторі, що призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності територій.

Молодь – внутрішньо неоднорідна соціально-демографічна група суспільства, що володіє властивим тільки їй набором соціально-психологічних якостей, що включає людей не молодше 14 років і не старше 30 років.

Мотив – конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості людей їх об’єктивних потреб та інтересів.

Народність – історичний тип етнічної спільноти, що виникає в період розкладу родоплемінної організації суспільства і заснований не на кровній, а на територіальній єдності, яка підтримується державним примусом.

Наркоманія (від грец. Narke – заціпленість і mania – скаженість, божевілля) – захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності від наркотичних засобів, що поступово призводить до фізичного і психічного виснаження організму.

Народжуваність – частота дітонародження у тій чи іншій сукупності населення, яка виражається відношенням кількості народжених дітей до тієї чи іншої чисельності населення.

Настанова – соціально зумовлена схильність особистості чи соціальної групи до певної дії в конкретних умовах.

Нація – поліетнічна спільнота людей, що історично склалася, яка виникла і розвивається на основі спільності їх території, економічних зв’язків, особливостей національної самосвідомості, психічного складу, єдиної уніфікованої мови, поліфонічної культури зі своєю системою цінностей.

Об’єкт аналізу демографічної підструктури – кількість і якість населення, що виражається через чисельність і темпи зростання, чисельність і склад сімей, структуру населення за статтю, віком, станом здоров’я.

Об’єкт дослідження – соціальний процес, область дійсності, умова явна чи така, що містить соціальне протиріччя і породжує проблемну ситуацію.

Операціоналізація понять – специфічна наукова процедура встановлення зв’язку концептуального апарату дослідження з методичним інструментарієм. Вона поєднує проблеми формування понять, техніки виміру й пошуку соціальних індикаторів.

Описове дослідження – проводиться за наявності гіпотези про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики досліджуваного соціального об’єкта. Мета – одержання емпіричних даних для перевірки описової гіпотези.

Опитування – сукупність методів одержання інформації про досліджуваний об’єкт; здійснюється шляхом діалогу між дослідником і респондентом.

Особистість – конкретне відображення сутності людини, інтеграція в індивіді соціально значущих рис, зумовлених соціальними відносинами.

Панельне дослідження – один з видів соціологічного дослідження, який передбачає збирання інформації шляхом декількох (не менше двох) опитувань членів постійної вибіркової сукупності (панелі). Оскільки інформація охоплює дані, отримані від кожного члена панелі у двох (чи більше) тимчасових точках, з’являється можливість поряд із сукупними зрушеннями вивчати й індивідуальні зміни.

Паразитизм соціальний – 1) суспільно неприйнятний спосіб існування окремих соціальних груп, верств, індивідів, за якого одні з них існують за рахунок інших чи за рахунок суспільства; 2) складне явище, що змінюється і має свої причини та параметри: кількісні (стан, динаміка) та якісні (характер, структура)

Плем’я – етносоціальна спільність первісного (докласового) ладу, яка є сукупністю родів, пов’язаних між собою спільністю культури, єдністю релігійних уявлень, усвідомленням спільного походження, наявністю органів самоуправління й самоназви.

Потреба – поняття, яке виражає об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу, побудник до праці, що активізує людину, однак спонукальна сила властива лише усвідомленим потребам. Потреба – нестача, необхідність, що прийняла специфічну форму відповідно до культурного рівня особистості індивіда.

Предмет дослідження – властивості й особливості об’єкта, що виявляють його протиріччя. Предмет дослідження відбиває взаємозв’язок проблеми дослідження й об’єкта дослідження.

Принципи соціального управління – основоположні начала, узагальнені основні правила, які означають будову організаційних структур, функціонування та розвиток управляючої системи, спрямованої на ефективність управлінських рішень.

Проблема дослідження – складне питання, пов’язане із суперечностями між соціальною дійсністю і її теоретичним уявленням, яке потребує вирішення шляхом вивчення за допомогою відповідних методів, процедур і прийомів дослідження.

Проблема соціальна – соціальне протиріччя, яке усвідомлюється суб’єктами як вагома для них невідповідність між існуючим і тим, що має бути, між цілями та результатами діяльності, що виникає через відсутність засобів для досягнення цілей.

Програма дослідження – виклад мети і загальної концепції дослідження, вихідних гіпотез разом з логічною послідовністю операцій для їх перевірки

Професія – спеціалізована діяльність особи, яка має ринкову вартість і може виконувати функцію життєвого забезпечення.

Реабілітація – метод здійснення соціального контролю, що розглядається як процес, у ході якого девіанти можуть підготуватися до повернення до нормального життя і правильного виконання своїх ролей у суспільстві.

Респондент – особа, яка виступає як джерело первинної інформації в процесі опитування чи в результаті спостереження з приводу певного явища.

Ретритизм – тип поведінки, для якої характерним є те, що індивіди відкидають як культурні цілі, так і визнані засоби їх досягнення, натомість нічого не пропонуючи.

Реформа соціальна – перетворення, зміна, нововведення, перевлаштування якоїсь сторони суспільного життя без руйнування основ існуючої соціально-політичної структури та суспільного ладу.

Рід – мала етнічна група, представники якої пов’я-зані кровними вузами і ведуть своє походження по одній лінії (материнській або батьківській).

Ритуалізм – тип поведінки, основними ознаками якої є те, що члени суспільства відкидають культурні цілі або принижують їх значення, але при цьому використовують схвалені суспільством засоби досягнення таких цілей.

Рівень життя – поняття, що характеризує міру задоволення соціально-економічних та духовних потреб людей. Р.ж. виявляється в кількості та якості благ та послуг, що споживаються.

Рішення управлінське – сформульовані суб’єктом управління завдання і модель способу діяльності, поведінки, які має здійснити об’єкт управління. Р.у. – це розгорнутий у часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий процес, що здійснюється в межах компетенції суб’єкта управління, результатом якого є певним чином зафіксований проект будь-яких змін у конкретних системах суспільства; документ, який являє собою певний план дій.

Робочий план дослідження – документальне фіксування послідовності й обсягу всіх ресурсних витрат, необхідних для виконання програми дослідження.

Родина – мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кровному спорідненні людей, зв’язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Функції родини: виховна, господарсько-побутова, духовного спілкування, рекреативна, опікунська, сексуальна, представницька, репродуктивна, матеріального забезпечення, організаційна.

Розвідувальне (пошукове) дослідження – попередній етап соціологічного дослідження без чіткого уявлення про проблему й об’єкт дослідження. Мета – збір інформації, вивчення документів, проведення спостережень.

Санкція – засіб (заохочення або покарання) стимулювання людей до належної поведінки, обумовленої нормою.

Смертність – демографічний показник, що характеризує стан здоров’я населення: кількість смертей на 1 тис. населення за 1 рік.

Соціалізація – процес формування основних ознак особистості (свідомості, почуттів, здібностей, засвоєння соціальних ролей і т. ін.) на основі навчання і виховання, перетворення людини на члена суспільства.

Соціальне самовизначення – усвідомлення людиною своєї соціальної природи, місця в суспільстві. Об’єктивною передумовою соціального самовизначення є існування класів, соціальних верств і груп, що детермінують основні характеристики соціального стану людей: місце в системі виробничих відносин, роль у суспільній організації праці, рівень і джерела доходів, специфіку економічних, політичних та інших інтересів.

Соціальна активність – системна соціальна якість, через яку виявляється рівень реалізації соціальності особистості, тобто глибина й повнота зв’язків особистості із соціумом, ступінь перетворення особистості на суб’єкта суспільних відносин.

Соціальна мобільність – будь-який перехід індивіда, соціального об’єкта чи цінності, створеної чи то модифікованої шляхом людської діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.

Соціальна структура – засіб організації та зв’язку окремих елементів соціальної системи в єдине ціле.

Соціальна адаптація – пристосування людини до соціально-економічних умов, рольових функцій, соціальних норм соціальних груп і організацій, соціальних інститутів як середовища її життєдіяльності.

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, пов’язаних циклічною причинною залежністю, за якої дії одного суб’єкта є водночас причиною та наслідком відповідних дій інших суб’єктів.

Соціальна група – сукупність людей, що має спільні соціальні ознаки: професію, стаж роботи, подібні права й обов’язки.

Соціальна діагностика – досліджування соціального явища з метою виявлення причинно-наслідкових зв’язків і відносин, які характеризують його стан, визначають тенденції розвитку.

Соціальна допомога – система заходів, спрямована на усунення перешкод на шляху реалізації людьми своїх соціальних прав.

Соціальна норма – правило, яке відбиває вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки індивідума, групи в їх взаємовідносинах та у відносинах із соціальними інститутами, суспільством у цілому.

Соціальна організація – система відносин, що об’єднує якусь частину індивідів (груп) для досягнення певної мети. Характерні ознаки С.о. – цільова природа, ієрархічність, розподіл праці, норми діяльності.

Соціальна підтримка – діяльність органів місцевого самоврядування, громадських організацій, спрямована на конкретну людину чи групу людей, що потребують невідкладної соціальної допомоги.

Соціальна політика – 1) розробка заходів щодо забезпечення державотворчих можливостей для всіх людей і родин умов для нормальної життєдіяльності й розвитку; 2) діяльність держави і громадянського суспільства щодо створення системи заходів, які забезпечують функціонування соціальних інститутів, головною метою яких є реалізація громадянами своїх соціальних прав.

Соціальна роль – нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, соціальної організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції.

Соціальна система – цілісне утворення, основою якого є люди та їх стосунки, що мають усталений характер і передаються від покоління до покоління.

Соціальна спільність – певна сукупність людей, які мають спільні соціальні ознаки (клас, професію, місце проживання тощо).

Соціальне планування – науково обґрунтоване визначення цілей, показників, завдань розвитку соціальних процесів і основних засобів їхперетворення в реальному житті.

Соціальне прогнозування – 1) процес здобуття наукової інформації про тенденції розвитку і майбутній стан соціального процесу, відносин, явищ і подій у соціальній практиці; 2) твердження про ймовірні тенденції розвитку та майбутній стан соціального процесу, явища, події у соціальній практиці з високим ступенем достовірності.

Соціальне проектування – специфічна діяльність, пов’язана з науково обґрунтованим визначенням варіантів розвитку нових соціальних процесів, явищ з їх цілеспрямованою докорінною зміною.

Соціальне управління – 1) цілеспрямований вплив на соціальні структури і процеси; 2) один з видів управління, функція якого полягає у забезпеченні потреб нормального функціонування й розвитку суспільства та його підсистем.

Соціальний показник – якісна й кількісна характеристика соціальних об’єктів, процесів і явищ для оцінки відповідності реального стану науково обґрунтованим вимогам.

Соціальний процес – послідовна зміна стану суспільства чи його окремих систем.

Соціальний статус – становище індивіда або соціальної групи відносно інших індивідів, груп, яке визначається соціально значущими для даної суспільної системи ознаками (професійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.).

Соціальний захист – сукупність соціальних та юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою кожному члену суспільства можливості реалізації його найважливіших соціально-економічних прав, у т.ч. права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості.

Соціальний зв’язок – сукупність особливих залежностей одних соціальних суб’єктів від інших, їх взаємні стосунки, які поєднують їх в окремі соціальні спільноти і які свідчать про їх колективне існування.

Соціальний контроль – сукупність засобів та методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації.

Соціальний порядок – 1) стан відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин, діяльності, норм суспільства, який задає індивідам, групам, інституціям відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки поза сферою державних, правових та виробничих зв’язків та відносин; 2) збалансована система відносин між: а) політичними силами; б) суспільством та державою; в) між соціальними групами, яка створює конкретні соціальні структури для впорядкування дій різних індивідів та соціальних груп з метою досягти передбачуваних цілей.

Соціальний статус – положення індивіда чи соціальної групи щодо інших індивідів, груп, зумовлене соціально значущими для даної суспільної системи ознаками (економічними, професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними та ін.).

Соціальний факт – поняття, запропоноване Е. Дюркгеймом, і визначене ним як “спосіб мислення, діяльності та почуттів, що знаходяться поза індивідом і мають спонукальну силу, завдяки якій вони йому нав’язуються”. С.ф. має незалежну реальність і складає частину об’єктивного оточення людей.

Соціальні резерви – соціальні можливості індивідів, які у даний час реалізуються для підвищення їх активності та ефективності певних видів діяльності.

Соціальні стосунки – свідомі й сприйняті індивідами взаємодії, що повторюються й відображаються в поведінці.

Соціограма – спосіб зображення структури міжособистісних відносин у малій соціальній групі.

Соціологічне дослідження – 1) вид соціального дослідження, що відрізняється специфікою методології і методики одержання нового достовірного соціологічного знання; 2) система логічно послідовних методичних, методологічних і організаційно-технічних процедур.

Соціологічний експеримент – спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поводження соціального об’єкта і деякими керованими контролюючими факторами, що впливають на нього. Розрізняють: 1) природний (польовий) експеримент, коли об’єкт знаходиться в природних умовах свого функціонування; 2) лабораторний експеримент, що проводиться в спеціально створених умовах.

Соціологія (букв. “наука про суспільство”, від лат. societas – суспільство і гр. logos – навчання); 1) наука про закони і форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інститутах, процесах; 2) наука про закони становлення, функціонування й розвитку суспільства в цілому, соціальні відносини і соціальні спільноти.

Соціологія девіантної поведінки – галузь соціології, яка вивчає суспільно-негативні процеси та явища, що реалізуються у поведінці людей.

Соціологія молоді – галузь соціології, що вивчає молодь як специфічну соціально-демографічну групу, особливості її способу життя і свідомості. У нашій країні соціологія молоді одержала розвиток у 20-і рр. ХХ ст., коли активно досліджувалися питання умов праці й побуту молодих людей, формування світоглядних і професійних орієнтацій.

Соціологія політики – галузь соціології, що вивчає теоретичні й емпіричні закономірності політичних явищ і процесів. Загальне завдання С.п. полягає в розкритті закономірностей розвитку й функціонування політики з іншими сферами життя суспільства для наступного використання досягнутих результатів у політичній практиці. Конкретні цілі й завдання С.п. визначаються соціальним замовленням.

Соціологія праці – галузь соціології, предметом якої є праця як основна сфера формування, розвитку й задоволення матеріальних та соціальних потреб, інтересів працівників, як основа соціально-економічного статусу в суспільстві. С. пр. вивчає соціально-трудові відносини у формі різних соціальних явищ і процесів, закономірності їх виникнення й функціонування.

Соціологія родини – галузь соціології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку родини як соціального феномена, що поєднує в собі риси соціального інституту та малої соціальної групи.

Соціологія управління – галузь соціології, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, структури й процеси суспільства (організації) з метою упорядкування, підтримки, збереження його нормального функціонування, розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

Соціометрія – різновид групового психологічного тесту, основаного на опитуванні; метод діагностики, виміру й аналізу взаємин у малих, проте цілком сформованих, соціальних групах.

Спостереження – безпосереднє цілеспрямоване сприйняття і реєстрація соціальних процесів.

Пробне (пілотажне) дослідження – попереднє дослідження для перевірки надійності методів і процедур, засобів організації і проведення основного дослідження.

Спрямованість особистості – функціональна підсистема особистості, що здійснює внутрішню регуляцію спрямованості соціальної діяльності людини, різноманітність її суб’є-ктивного ставлення до світу і до себе, усіх її диспозицій і потреб, що утворює психологічний механізм мотивації і цільової орієнтації її соціальної активності.

Стимул – зовнішні імпульси, спонуки до дії, об’єктивні фактори, що включені в різні сфери життєдіяльності суспільства.

Стимулювання – спосіб опосередкованого впливу на особистість, який спонукає її до свідомого вибору, зумовленому особистими перевагами. С. – особливий спосіб керування соціальною діяльністю людей, при якому поведінка індивідума регулюється за допомогою впливу не на особистість, а на умови її життєдіяльності, на зовнішні обставини, що породжують визначені інтереси й потреби.

Стратифікація – розшарування груп і верств, зумовлене різним доступом до соціальних благ.

Студентська родина – родина, у якій чоловік і дружина є студентами денного відділення; характерні ознаки: гомогенне (однорідне) за соціальним станом подружжя середовище; вік чоловіка і дружини не більше 28 років; стаж сімейного життя до 5 років.

Суспільство – універсальним способом організовані в соціальну систему соціальні зв’язки, взаємодії і стосунки між людьми.

Темперамент – тип реакції особистості на зовні-ні умови. За ступенем емоційності розрізняють чотири типи
темпераменту: 1) холерик; 2) меланхолік; 3) сангвінік; 4) флегматик.

Тест – метод виміру й оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда.

Технологія соціальна – 1) сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, розв’язання різних соціальних проблем; 2) раціональний спосіб соціальної дії з перетворення соціальної системи з одного якісного стану на інший для досягнення соціального результату; 3) система відтворення, розвитку, оптимального використання соціального потенціалу особистості або соціальної групи, відносин між людьми, а також результатів їх діяльності; 4) алгоритм, система операцій, послідовне виконання яких за суворими правилами веде до вирішення поставленого завдання.

Трудовий колектив – специфічна форма соціальної організації. Трудовий колектив існує в єдності двох соціальних явищ: 1) соціальної спільності; 2) соціальної організації.

Управлінський цикл – сукупність функцій управління, що послідовно використовуються в діалектичній єдності.

Урбанізація – основна тенденція розвитку поселенської структури, що проявляється у зростанні ролі та питомої
ваги міст.

Фактор соціальний – явище чи процес, що зумовлює ті чи інші соціальні зміни, у якому виявляється зв’язок соціальних об’єктів, при якому одні з них (причини) за певних умов з необхідністю породжують інші соціальні об’єкти чи їхні властивості (висновки).

Функції соціального управління – види управлінської діяльності, сутність яких полягає в цілеспрямованому впливі на об’єкт управління.

Характер – індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що показують ставлення людини до навколишнього світу і виявляються в його поведінці, вчинках.

Ціледосягнення – одна з висунутих Т. Парсонсом функціональних передумов існування суспільства, якою визначається спроможність системи досягати своїх цілей, що забезпечується діями політичних інститутів.

Ціннісна орієнтація особистості – системно пов’язані ціннісні уявлення про світ, його процеси й відносини.

Цінності – загальні уявлення, що поділяються більшою частиною суспільства відносно того, що є бажаним, правильним і корисним.

Шлюб – соціально санкціонована й регульована (за допомогою релігійних, моральних чи юридичних норм) історична форма відносин між партнерами, що установлює їхні права й обов’язки по відношенню один до одного і до дітей.

Шлюбність – всі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, тобто всі випадки зміни шлюбного стану.