2020-01-15
149
Перші теорії зовнішньої торгівлі виникають в епоху меркантилістів. Ранні меркантилісти наполягали на застосуванні жорстких форм державного регулювання і контролю за станом зовнішньоторговельних операцій з метою утримання грошей в країні. Розвинений (пізній) меркантилізм шукає джерела збагачення нації не в примітивному нагромадженні благородних металів, а в розвиткові зовнішньої торгівлі і активному торговельному балансі (перевищенні експорту над імпортом).
Одним з видатних представників раннього меркантилізму (монетаризму) був англійський економіст Вільям Стаффорд (1554 – 1612). Він є автором книги «Критичне викладення деяких скарг наших співвітчизників», виданої у 1581 р. Робота пройнята духом войовничого протекціонізму, незадоволенням присутністю великої кількості іноземних купців у країні. Оскільки купівельна спроможність англійської монети була вищою, ніж валюта інших країн, іноземці вивозили ці монети, а не товари, зроблені в Англії. Негативом, на думку Стаффорда, було й те, що іноземці вивозять з країни сировину, а після переробки збувають готові товари за високими цінами в Англії.
Ототожнюючи багатство держави з золотом та сріблом, Стаффорд рекомендував урядові звернути особливу увагу на розвиток експортоорієнтованих галузей промисловості. Отже, в основі даної теорії лежить активне втручання держави в розвиток зовнішньої торгівлі для здійснення протекціоністської політики.
З плином часу на зміну прихильників монетарної системи приходять пізні меркантилісти. В Англії їх представляв Томас Ман (1571 – 1641), купець, автор теорії торговельного балансу. Він стверджував, що зовнішня торгівля лише тоді буде джерелом багатства та грошей, коли сума грошей, отриманих від продажу товарів за кордон, перевищуватиме суму, що витрачена для придбання товарів за кордоном. Тому для підтримки активного торговельного балансу необхідно збільшувати масу товарів, що експортуються, на основі розвитку ремісництва.
Формуючи структуру експорту, необхідно враховувати не тільки наявність у країні надлишків певних товарів, але й потреби інших держав, що дає можливість експортувати товари за високими цінами. Томас Ман вважав, що для держави вигідно допускати безмитний експорт товарів, виготовлених з іноземної сировини. Це дає можливість залучити до праці багатьох людей, котрі працюють на експорт.
Велику увагу учений приділяє розвиткові транзитної торгівлі. Він вважав, що Англія може стати складом для товарів, які ввозяться з-за кордону. Це дасть їй можливість збільшити мореплавство, торгівлю, кількість грошей в країні та королівське мито при вивозі цих товарів знову в ті місця, де вони потрібні.
Великий внесок у розвиток зовнішньої торгівлі зробив представник раннього меркантилізму, російський економіст, видатний державний діяч і дипломат Ордин-Нащокін (1605 – 1680). З його ім’ям зв’язаний «Новоторговий устав». Зазначений документ мав яскраво виражений протекціоністський характер. Патріотичне прагнення до розвитку торгівлі та промислів поєднувалось у ньому з захистом національних інтересів у боротьбі з іноземним капіталом.
Статті Новоторгового уставу обмежували права іноземних купців: можливість взаємної торгівлі, дозвіл торгувати тільки в прикордонних пунктах, торгівля за їх межами передбачала наявність відповідних грамот. Валюта, яка привозилась іноземним купцем для купівлі російських товарів, не обкладалась митом. Заборонявся вивіз і ввіз золота та срібла купцями східних країн. Обмежувався також імпорт перлин і дорогоцінного каміння. Це робилось з метою протидіяти відпливу валюти з країни за кордон.
Таким чином, Новоторговий устав містив у собі заходи протекціонізму з урахуванням особливостей Росії в епоху меркантилізму. Документ захищав інтереси царської казни, крупних торговців-оптовиків, сприяв стимулюванню процесів первісного нагромадження капіталу в Росії.
Елементи меркантилізму застосовував у своїй економічній політиці Богдан Хмельницький. Після закінчення визвольної війни встановлювались високі мита, особливо на вивіз з країни благородних металів і коштовного каміння. Великого значення Богдан Хмельницький надавав укладанню довгострокових торговельних угод. Активне регулювання державою зовнішньої торгівлі, спрямоване на заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивозу коштовностей, встановлення захисних мит, пільг підприємцям і купцям, сприяли пожвавленню економічного життя країни та розвитку товарно-грошових відносин у той час.
Яскравим представником пізнього меркантилізму був ревний прихильник реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління Феофан Прокопович – найосвіченіша людина свого часу: прихильник освіченої монархії, історик, філософ, письменник, політичний діяч нового, просвітницького напряму.
На відміну від ранніх меркантилістів, Прокопович був прихильником активного торговельного балансу. Він вважав, що досягти такого балансу можна лише шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, засобів і шляхів сполучення, а також удосконалення системи державних органів управління. Український учений обстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише у тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.
Цікаві і досить актуальні для сучасної науки і практики думки щодо розвитку зовнішньої торгівлі ми знаходимо у творі Івана Посошкова «Книга о скудости и богатстве», написаному протягом 1721 – 724 років. Як і Ф. Прокопович, Посошков вважав, що багатство суспільства втілюється не тільки у дорогоцінних металах, але й у матеріальних благах. Він наполягав на тому, щоб зовнішня торгівля була певним чином організована. З цією метою, на його думку, слід створити єдину торговельну компанію російських купців. Торговельні операції з іноземцями мають бути керованими і здійснюватись за дозволом купецького «командира». Вивіз товарів за кордон мусить відбуватись за попередньо встановленими цінами.
Посошков був прихильником конкурентної боротьби російських купців з іноземними і був упевнений у перемозі вітчизняних купців. Підставою для такої упевненості була велика зацікавленість іноземних купців у російських товарах. Але, на думку ученого, слід піклуватися про оптимальну структуру експорту. У цьому контексті він незадоволено констатує вивіз сировинних матеріалів із Росії і вважає, що матеріали, призначені для переробки, мають доводитись до готового вигляду у відповідних сировинних районах.
У дусі меркантилістської теорії Посошков доводив необхідність регулювання імпортних операцій. Регулювання насамперед передбачало ретельний відбір товарів, що ввозяться в країну. Тобто імпортувати можна тільки найкращі товари, яких потребує країна. Учення меркантилістів про зовнішню торгівлю, рекомендації щодо її поліпшення продовжують бути актуальними у наш час, як і три сторіччя тому, бо кожна країна формує свою зовнішньоторговельну політику, виходячи з цілей та завдань, котрі вона ставить у цій сфері економічної діяльності і враховуючи свої можливості.
У кінці ХVІІ Століття з’являється протилежна меркантилістській класична теорія, представлена класиками А. Смітом і Д. Рікардо. Аналізуючи міжнародний поділ праці, у книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів», А. Сміт пише, що кожна розсудлива людина не буде намагатися самостійно виробляти річ, котру можна дешевше купити. Це правило управління домашнім господарством безперечно стосується і держави. Якщо будь-яка чужа країна може забезпечити нас певним товаром за нижчою ціною, ніж вітчизняна, вигідніше купувати цей товар у неї в обмін на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що витрачається у тій галузі, де ми маємо деякі переваги. Таким чином, між державами має існувати вільний обмін товарами, тобто проводитись політика фритредерства, а не меркантилізму.
Які ж аргументи наводить Адам Сміт на користь своєї концепції? По-перше, зовнішня торгівля, яка не обмежується державою, дозволяє надлишок продукції направляти за кордон і обмінювати його на інші товари, котрі необхідні населенню країни. Тільки таким шляхом цей надлишок може набути вартість, достатню для оплати витрат на його виробництво. Без такого вивозу буде зупинена частина виробництва в країні, що призведе до скорочення її доходу.
По-друге, вільна зовнішня торгівля дозволяє збільшити заощадження. Відомо, що останні являють собою різницю між доходом та споживанням. Експорт товарів збільшує національний дохід держави, а купівля товарів за кордоном скорочує витрати на національне споживання. Таким чином, зовнішня торгівля сприяє накопиченню, тобто збільшує багатство кожної нації.
По-третє, основою економічного учення Адама Сміта є вільна конкуренція, в тому числі і міжнародна. Застосування системи заходів державного захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції, на думку вченого, може принести шкоду багатству нації у цілому. Логіка його міркувань така: коли ми обмежуємо ек-спорт і, відповідно, міжнародну конкуренцію для захисту національного виробництва, ми вдаємося до марнотратства. У цьому випадку витрачається більше капіталу, ніж у разі купівлі цієї продукції на міжнародних ринках. Дійсно, необмежена конкуренція може знищити або скоротити національне виробництво певних товарів і викликати деякі втрати капіталу. Однак збільшення виробництва, яке відбудеться при цьому в інших суміжних галузях, забезпечить додаткову зайнятість, а потім і додатковий капітал. Таким чином, якщо будь-яка інша країна може забезпечувати нас товаром за більш низькою ціною, ніж ми самі можемо його виготовляти, краще купувати цей товар за певну частину продукту нашої власної праці, що витрачається в тій галузі, де ми маємо певні переваги. Такий висновок А. Сміта отримав в економічній літературі назву «теорія абсолютних переваг». Абсолютні переваги – це найменші витрати на виробництво певних товарів. Теорія абсолютних переваг – країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютні переваги.
Переконливість аргументації великого економіста не виключає правомірного питання: якщо існує країна з низьким рівнем розвитку продуктивних сил, то майже всі продукти її виробництва будуть дорожчими порівняно з товарами інших країн. У цьому випадку даній державі вигідно купувати за кордоном майже все. Але за які кошти вона може це зробити, якщо не зможе продати товари власного виробництва?
Теорія Адама Сміта була розвинена англійським економістом Давідом Рікардо в роботі
«Принципи політичної економії і оподаткування» (1817), де він виклав теорію «порівняльних (відносних) переваг». Згідно з цією теорією, навіть ті країни, що мають абсолютні більш високі рівні витрат виробництва, можуть виграти від міжнародної торгівлі при певних співвідношеннях витрат і пропорціях обміну. Для ілюстрації своєї теорії учений звертається до такого прикладу: дві людини виробляють взуття та капелюхи. Один з них переважає іншого в виготовленніі капелюхів і взуття. Але, виготовляючи капелюхи, він може мати вищу продуктивність на 20%, виготовляючи взуття – на 33%. Чи не буде для них вигідніше, якщо більш вправний займатиметься виробництвом взуття, а менш вправний – виробництвом капелюхів?
Зазначену логіку Рікардо переносить на торгівлю між країнами, кожна з котрих спеціалізується у міжнародному поділі праці на виробництві тих товарів, які потребують менших витрат порівняно з іншими товарами на внутрішньому ринку.
У питаннях зовнішньоторговельної політики ідеї фритредерства поділяв і відомий економіст, теоретик і практик М. Бунге (1823 – 1895). Його важко було віднести до певної політекономічної школи, бо за своїми поглядами він був еклектиком. Однак думки Бунге щодо міжнародної торгівлі збігалися з поглядами класиків. Він зазначав, що вільна торгівля є одним із проявів свободи промисловості. Протекціонізм в інтересах дворянства є пережитком минулого і має відпасти разом із кріпатством. Саме вільна торгівля, на думку М.Бунге, відповідає інтересам окремих громадян та всього суспільства, оскільки ліквідуються тепличні умови виробництва національних товарів, які вигідні лише поміщикам, а не суспільству.
Ті підприємства, які захищені державою від міжнародної конкуренції, не можуть бути ефективними, бо в них відсутні стимули для удосконалення виробництва. Саме тому протекціонізм гальмує процес зниження цін та розвиток техніки. Погляди М. Бунге щодо проблеми, що розглядається, поділяв представник класичного напрямку політичної економії професор Київського та Московського університетів І. Вернадський (1821 – 1884).
Він був прихильником вільного розвитку економіки, виступав проти втручання держави у вільну конкуренцію, яка є основою розвитку товарного виробництва. На думку вченого, протекціонізм суперечить законам ринку, тобто “природним” економічним законам. У процесі розвитку теорії порівняльних переваг Давідом Рикардо утворюються два напрями: шведська школа, яка розробила теорію розміщення факторів виробництва, і неотехнологічна, започаткована у середині ХХ століття.
Перший напрямок представляють шведські учені Е. Хекшер і Б. Олін. Згідно з їх теорією співвідношення факторів виробництва, країна має експортувати такі товари, у виробництві яких більш ефективно використовуються надлишкові фактори виробництва. Наприклад, у своєму обміні з Великою Британією Австралія може спеціалізуватись на виробництві пшениці, кормових культур та тваринництві, бо вона має багато земельних ресурсів, але бідна капіталом і працею. А у Великій Британії недостатньо землі, але вона багата капіталом і працею, тому може поставляти в Австралію промислові товари. Якщо країна має надлишкові трудові ресурси, то експортуватиме товари, що потребують значної кількості людської праці, наприклад, одяг або електроніку. Тобто міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкі фактори.
У 50-х роках ХХ сторіччя, аналізуючи американську економіку, економіст, лауреат Нобелівської премії Василь Леонтьєв зробив несподіваний висновок, який отримав назву «Парадокс Леонтьєва». Він довів, що США експортували товари, які потребували значних витрат праці, а імпортували капіталомісткі. Така сама практика спостерігалась у зовнішньоторговельних зв’язках Індії, Японії, Канади і суперечила теорії Хекшера – Оліна.
В. Леонтьєв та інші економісти намагалися пояснити цей парадокс наявністю у певних країнах більшої продуктивністі праці, ніж капіталу порівняно з торговельними партнерами. Але таке пояснення було не досить переконливим. Інше пояснення, запропоноване Пітером Кененом, ґрунтувалося на врахуванні у вартості експорту капіталовкладень на підготовку робочої сили. Таким чином, після виявлення дійсного розміру капіталовкладень парадокс Леонтьєва було знято і підтверджена правильність теорії Хекшера – Оліна.
Сучасні варіанти зазначеної теорії стверджують, що з плином часу роль факторів виробництва у зовнішньоторговельних зв’язках скорочується, звідси випливає висновок про переваги обміну між високорозвиненими країнами. У цьому контексті вирізняється концепція «технологічного розриву», яка викладена в роботах Р. Вернона, М. Познера та інших. Згідно з даною концепцією, країна, що має технологічні переваги, отримує від зовнішньої торгівлі додатковий прибуток. Коли ж інновації поширюються на всі інші країни, передові країни втрачають свої переваги, а менш розвинуті отримують переваги, тобто у кінцевому рахунку виграє все світове співтовариство.
До сучасних теорій зовнішньої торгівлі належить концепція, згідно з якою об’єктом аналізу в міжнародних торговельних відносинах виступає не окрема держава, а міжнародна фірма. Такий підхід запропонували американські учені С. Ребек та К. Симмондс. Вони вважають, що в сучасних умовах товари пересуваються між країнами у межах окремих фірм. При цьому рішення про рух товарів приймають комерційні підприємства, а не нації. На внутрішньо фірмові зв’язки припадає майже 70% усієї світової торгівлі, 80 – 90% експорту ліцензій і патентів, 40% експорту капіталу.
ТНК зацікавлені у товарних поставках в ті країни, котрі за своїми соціально-економічними характеристиками подібні до країни походження ТНК. Останніх приваблюють не стільки дешеві фактори виробництва, скільки стабільність і надійність у поставках продукції партнерами, наявність сприятливого клімату у здійсненні міжнародних економічних зв’язків.
У 90-х рр. ХХ сторіччя набула поширення неотехнологічна концепція американського економіста М. Портера про «міжнародну конкурентоспроможність націй», в якій суміщаються інтереси національної економіки та інтереси фірм. Портер стверджує, що конкурентоспроможність країни на світових ринках залежить від чотирьох головних параметрів: факторні умови – конкретні фактори виробництва, необхідні для успішної конкуренції; умови попиту (особливості попиту на продукцію та послуги, котрі пропонуються галуззю на внутрішньому ринку); стан суміжних та обслуговуючих галузей (наявність в країні споріднених та підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку); стратегія фірм певної країни (характер управління фірмами і конкуренції на внутрішньому ринку).
Отже теорія порівняльних переваг відтепер набула нової трактовки. Вона включає поняття технічного прогресу та нерівномірність його поширення, поєднання інтересів національної економіки та інтересів фірм, які беруть участь у міжнародному товарообігу, втручання держави, яке може модифікувати порівняльні витрати.
Альтернативні теорії
1. Теорія специфічних факторів виробництва Самуельсона-Джонса. Фактори, що є специфічними для експортного сектору, розвиваються і доходи їх власників зростають, а фактори, що є специфічними для сектору, що конкурує з імпортом, зменшуються, а доходи їх власників падають.
2. Теорема Столпера-Самуельсона. Міжнародна торгівля збільшує реальний дохід від виробничого чинника, який є удосталь в цій країні і використовується відносно інтенсивно експортними галузями виробництва, але знижує реальний дохід обмеженого виробничого чинника, який використовується відносно широко в галузях, залежних від імпорту. Тобто, зовнішня торгівля змінює обсяги виробництва усередині країни. Можливості експорту підвищують попит на товари, що експортуються, і на ресурси, необхідні для виробництва цих товарів. Ціни ресурсів ростуть, а ціни – це дохід власників ресурсів.Іншими словами – зовнішня торгівля підвищує ціни надлишкових ресурсів(доход їх власників) і знижує ціни дефіцитних ресурсів(доход їх власників). Наприклад,з початком торгівлі праце надлишкова країна, що виробляє праце місткий товар, почне його експортувати,що підвищить попит і ціну праці(зарплату), і почне імпортувати капіталомісткий товар, що знизить ціну капіталу(рентний дохід). Теорема доводить користь протекціонізму
3. Теорема Т. Рибчинського. Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський в 1955 році, ще будучи студентом, звернув увагу на те, що швидкий розвиток одних галузей промисловості нерідко пригнічує розвиток інших, і довів теорему співвідношення зростання пропозиції фактору і зростання виробництва.
Рибчинський показав, що існує прямий взаємозв'язок між зростанням факторів виробництва в одній із галузей і депресією чи навіть падінням виробництва в інших.
Теорема: Збільшення пропозиції одного фактору виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, у виробництві якого цей фактор використовується відносно інтенсивно, а також до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на відносно інтенсивному використанні іншого фактору, пропозиція якого не змінюється. Наслідки теореми Рибчинського для міжнародної торгівлі наступні. Розширення виробництва, наприклад експорт, за допомогою відносно надлишкового фактора призведе до падіння виробництва в інших галузях, для яких даний фактор не є відносно надлишковим. У цих галузях зросте потреба в імпортних товарах. В окремих випадках таке падіння може бути разоряющие тобто перевищувати позитивні результати від розширення виробництва та зростання експорту і навіть привести до деіндустріалізації. З такою проблемою, наприклад, зіткнулася Голландія в процесі розробки родовищ природного газу в Північному морі (згодом ця проблема отримала назву "голландської хвороби "). Зі зростанням видобутку природного газу промисловий експорт Голландії все більше занепадав. Причину такої деіндустріалізації пояснює теорема Рибчинського: видобувний сектор відтягує ресурси з промисловості, обумовлюючи падіння виробництва у відповідних галузях. Для нейтралізації такого ефекту може бути встановлений податок на видобувається природний ресурс, а отримані доходи використані для стимулювання промислового виробництва (пряме субсидування, податкові пільги і т. п.). "Голландська хвороба" вразила також Великобританію, Норвегію, Австралію, Мексику та інші країни, де велась інтенсивна розробка нових родовищ.
