Революційні рухи 1848-1849 рр. в Чехії, їх наслідки

Революційні рухи 1848-1849 рр. в Чехії, їх наслідки

Участь словаків у революції 1848-1849 рр.

Наслідки революції для хорватів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Всю Європу з 1830 по 1848 рр. сповнила французька революційна атмосфера. Ідеї свободи, рівності й демократії, вивільнені французьким революційним рухом, знайшли гучний відгомін серед ненімецьких народів Габсбурзької імперії.

Березневе повстання 1848 у Відні дало поштовх революційному і національно-визвольному рухові в усіх провінціях багатонаціональної Габсбурзької монархії. 15.3.1848 народним повстанням у Пошті почалась революція в Угорщині. 17.3.1848 утворено перший незалежний від Відня національний угорський уряд з представників ліберального дворянства на чолі з Л. Баттяні. Уряд здійснив ряд демократичних реформ. Проте з розвитком подій він поступово скочувався з революційних позицій.

 

 

1. Революція 1848-1849 рр. в Польщі

Нове піднесення визвольної боротьби на польських землях викликала революційна хвиля, що прокотилася по Європі в 1848-1849рр. На територіях, підвладних Австрії та Пруссії, сталися збройні виступи. У березні 1848 р., коли у Відні вибухнула революція, імператор Фердінанд І оголосив амністію і пообіцяв конституцію. У відповідь патріотичні маніфестації відбулись у Кракові, Львові та деяких інших галицьких містах. Однак, прагнучи зміцнити й розширити власні права, польські діячі проігнорували національні інтереси українського населення Галичини.

Як наслідок — українсько-польські суперечності загострилися, з чого скористався щойно призначений губернатором Галичини граф Ф. Стадіон. Навіть більше, дізнавшись про наміри польських шляхтичів оголосити акт розкріпачення й таким чином привернути селян на свій бік, Ф. Стадіон вирішив випередити їх і сам виявив ініціативу, пообіцявши звільнити селян від панщини. Завдяки цій акції, австрійська влада завоювала прихильність селян і перекреслила сподівання керівників польського руху залучити широкі народні верстви до боротьби за незалежність. Невдовзі польські органи влади у Кракові та Львові припинили свою діяльність.

Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському великому князівстві. 20 березня 1848 р. в Познані відбулася масова антиурядова демонстрація. Того ж дня сформовано Польський національний комітет, який мав домагатися надання широких повноважень Великому князівству: відновлення польської мови в школах і установах, а також формування польського військового корпусу.

Складна політична ситуація — тиск революційних сил і загроза конфлікту з Росією — примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л. Мерослав-ського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити Велику Польщу на дві частини — польську і німецьку, а також обмежити чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а Мерославський, відмовившись від командування, разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням революційних виступів 1848— 1849 рр. польський національно-визвольний рух пішов на спад.

 

Революційні рухи 1848-1849 рр. в Чехії, їх наслідки

 

Настрої, що поступово поширювалися в чеському суспільстві під впливом національно-патріотичної пропаганди, сприяли активізації політичного життя. У Чеському та Моравському сеймах виникла станова опозиція, яку не влаштовувала економічна та національна політика віденських властей. Так, сейм Чехії не захотів виконувати роль пасивного й слухняного виконавця урядових розпоряджень і виступив з вимогами надати депутатам право визначати нові податки, збільшити представництво міщан у сеймі, призначати до гімназій викладачів чеської мови тощо.

Серед проблем, що перебували на той час у центрі уваги чеського суспільства й вимагали якнайскорішого розв'язання, були: рівність чехів і німців, укладнання відносин в аграрній сфері, врегулювання соціально-економічного становища міського населення.

Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалося політичне життя. 11 березня 1848р. в Празі, на Святовацлавській площі, відбулися збори представників чеських і німецьких політичних сил радикального і ліберального напряму. Так, чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільництві, вирішення соціальних питань тощо. Чеські ліберали також підготували документ, у якому пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та ін.

Однак проекти підготовлених петицій не були ухвалені. Для підготовки остаточної редакції документа був створений Святовацлавський комітет.

19 березня депутація комітету відвезла до Відня петицію до імператора.

Документ, який потрапив до імператора Фердінанда І, вимагав об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; запровадити свободу особи, друку, зборів, віросповідання; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.

У Відні 13 березня вибухнула революція. Імператор відправив у відставку канцлера К. Меттерніха, скасував цензуру й пообіцяв конституцію. Реакцією на чеську петицію став оприлюднений 23 березня "Кабінетний лист", який дозволяв використання чеської мови та формування збройних загонів. У Празі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів — Академічний легіон — складався зі студентів. Але серед чехів запанувало розчарування, оскільки імператор не дав ствердної відповіді на вимогу державної єдності чеських земель.

У Чехії в революційних виступах брали участь широкі народні маси. Особливою організованістю позначалися виступи робітників, які голосно заявили про свої права. Так, у березні 1,2 тис. празьких текстильників виступили з вимогою поліпшити житлові умови і встановити 10-годинний робочий день. Посилилася боротьба селян. У багатьох місцях селяни відмовлялися виконувати повинності, спалювали урбаріальні книги, вирубували панські ліси, захоплювали пасовиська й вимагали розподілу поміщицької землі.

Збори Святовацлавського комітету 29 березня підготували другу петицію з вимогами чехів до імператора. 8 квітня влада мусила погодитися на створення в Празі вищих державних установ Чеського королівства, запровадження широкого виборчого права на виборах до сейму, визнання рівності чеської і німецької мов. Панщину на всій території імперії скасував спеціальний патент від 28 березня. Проголошувалася також свобода друку та віросповідання, знижувалися податки на виробництво продуктів харчування.

Якщо чехи в цілому сприятливо поставилися до відповіді на петицію, то німці в чеських землях не тільки виступили проти певних вимог, а й вимагали приєднання чеських та австрійських теренів до Німеччини. Це не відповідало інтересам Австрійської імперії, тому віденська влада прагнула співпрацювати з чеськими лібералами, які виступали за збереження Габсбурзької монархії. Так, Ф. Палацький вважав, що створення об'єднаної Німеччини призведе до розпаду Габсбурзької монархії — гаранта безпеки всіх народів, що входили до її складу. У відкритому листі до Франкфуртського парламенту, куди запросили і його, він заявив, що тільки Австрійська імперія спроможна забезпечити вільний національний розвиток чехів та інших слов'янських народів. Ця позиція, якої дотримувалася більшість чеських лібералів і радикалів, загострила чесько-німецькі відносини й формально розколола спочатку єдиний рух. У той час, коли австрійсько-німецька ліберальна ідеологія, що народжувалася, в багатьох випадках спиралася на "йосифінську" спадщину й підкреслювала насамперед загальні аспекти державно-політичної перебудови Центральної Європи, чеські ліберали висували здебільшого національні вимоги.

10 квітня 1848 р. Святовацлавський комітет у Празі було перетворено на Національний. До його складу ввійшло 100 здебільшого ліберально та консервативно налаштованих політиків. Комітет висловив негативне ставлення до виборів депутатів Франкфуртського парламенту, через що вибори відбулися тільки в німецьких округах.

Підготовка до виборів у Франкфуртський парламент, а також посилення у зв'язку з цим войовничих настроїв серед ідеологів пангерманізму спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов'янських політиків до згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі розпочав роботу Слов’янський зї'зд, який становив певну альтернативу Франкфуртському парламенту й розглядався як прообраз майбутнього слов 'ямського наддержавного союзу.

Віденський уряд заборонив скликання загальнослов'янського з'їзду, але не заперечував проти зборів представників австрійських слов'ян. Австрославізм організаторів конгресу розглядався при дворі як передумова використання з'їзду проти революційних сил. Однак австрійська преса різних напрямів виступила проти ідеї з'їзду, вбачаючи в ньому панславістську демонстрацію. Негативною була реакція й угорського уряду, який зробив спробу переконати частину слов'ян відмовитися від участі в роботі з'їзду й домагався од Відня його заборони.

Програма роботи з'їзду передбачала обговорення таких питань: про значення та взаємовідносини слов'ян у Австрійській імперії; про ставлення слов'ян до інших народів монархії; про ставлення австрійських слов'ян до інших слов'янських народів; про ставлення до всіх інших європейських народів. На зї'зд прибуло понад 300 делегатів з різних слов’янських земель монархії. Більшість учасників форуму належала до ліберальної течії, але були й радикали від "Чеського Репілу", 35 делегат репрезентували аристократів. До порядку денного з'їзду було внесено питання про підготовку "Маніфесту" і петиції до імператора, про можливість утворення союзу слов'ян.

"Маніфест до європейських народів " — єдиний ухвалений на з'їзді документ — являв собою компромісний варіант на основі декількох проектів, підготовлений Ф. Палацьким. У ньому містилися гасла рівності націй ("природного права народів на національну свободу"), проголошувався принцип соціальної рівності й засуджувалися станові привілеї. Поряд із цим у "Маніфесті" й особливо у проекті петиції імператору, який так і не було затверджено у зв'язку з передчасним завершенням з'їзду, проводилася ідея збереження Австрійської імперії у вигляді конституційного союзу рівноправних народів під скіпетром династії Габсбургів. Принцип побудови австрійської федерації в документах з'їзду детально не розглядався. 12 червня, після початку повстання в Празі, Слов'янський з'їзд закрився.

Повстання спалахнуло раптово. Значною мірою його спричинив демонстративний військовий вишкіл 40-тисячного гарнізону Праги, який здійснювався за наказом його командувача — князя В. Віндішгреца. Празькі студенти, зібравшись на мітинг 11 червня, зажадали виведення військ із міста взагалі. Незабаром у різних районах Праги відбулися напади вояків на робітників і студентів. У відповідь стихійно формувалися загони опору, споруджувалися барикади. У бойових діях брали участь радикально налаштовані люди, незалежно від національної приналежності. Однак німецькі газети трактували події на вулицях Праги як виступи чехів проти німців, а дії В. Віндішгреца видавали за героїчні. Реакційну роль під час повстання відіграла "Тимчасова урядова рада", утворена 7 червня. її очолив земський президент граф Л. Тун. До складу Ради ввійшли провідні члени Національного комітету — Ф. Палацький, Ф. Рігер, Ф. Брандер та ін. Однак для чеських лібералів повстання виявилося цілковитою несподіванкою й не вписувалося в їхню стратегію дій. Тому вони своїм авторитетом намагалися вплинути на студентів, щоб ті припинили опір. З 15 червня австрійські війська обстрілювали Старе місто з важких гармат, там розпочалися пожежі. 17 червня повстанці капітулювали.

Одна з основних причин поразки Празького повстання полягала в тому, що німці і чеські ліберали відмовили йому в підтримці, вбачаючи у виступі лише "панславістську змову ". Утім революційних вибух за своїм змістом був суто політичним, оскільки в ньому брали участь як чехи, так і окремі німці.

Після поразки повстання в Празі було запроваджено воєнний стан: війська оточили підприємства, безробітних вислали з міста, а студентів-учасників заарештували. Однак за межами Чехії революція тривала. Був скликаний парламент, який законом від 7 вересня 1848 р. скасував панщину, надавши селянам громадянські права та право власності на землю. Шляхта на отримані як викуп за панщину кошти відтепер мала змогу господарювати капіталістичним способом. Саме остаточне скасування феодальної залежності селян стало головним здобутком революції.

Після придушення за допомогою російських військ угорського повстання наприкінці жовтня 1848 р. в моравському місті Кромержиж зібрався загальноімперський парламент. Його головним завданням була підготовка конституції, в розробці якої брала участь група чеських лібералів під проводом Ф. Палацького. 2 грудня 1848 імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь свого небожа, 18-річного Франца Йосифа.

До березня 1849 р. проект конституції був підготовлений, але 7 березня імператор розпустив парламент, а до Кромержижа увів війська. Це викликало невдоволення в Чехії. Студенти створили в Празі Революційний комітет, який разом із радикальними силами в Німеччині і Австрії розпочав підготовку до спільного виступу. Однак австрійська влада викрила плани змовників і 10 травня провела масові арешти. У Празі знову було запроваджено воєнний стан, що діяв до 1853 р.

Після успішного наступу австрійських військ проти угорських революційних сил імператор Франц Йосиф 7 березня 1849 р. запровадив конституцію. У ній проголошувалася неподільна конституційна австрійська спадкова монархія, а також рівність усіх націй, що входили до складу імперії. Конституція стала відповіддю на автономістські прагнення слов'ян. Однак після остаточного придушення революції централістично-абсолютистську систему було відновлено, а конституція так і не набула чинності.

Революційні події у чеських коронних землях (Чехія, Моравія, Сілезія) справили значний прогресивний вплив на суспільство, його перехід до капіталістичних відносин. Зі скасуванням панщини відходив у минуле феодальний спосіб виробництва, а з ним і найвідсталіші традиції суспільного життя. Створення розгалуженого державного апарату й проголошення свободи підприємницької діяльності сприяли глибоким змінам у економічній сфері.

Чеські землі в цей період охопив індустріальний бум. Тут відбувся промисловий переворот, який закріпив їхнє провідне місце в економіці Габсбурзької монархії. Ліквідація митного кордону з Угорщиною в 1850 р., скасування або зниження мита за торговельним договором з Пруссією сприяли розширенню ринку збуту й розвиткові підприємств у цілому, особливо ж засобів зв'язку і транспорту. Активне залучення передових наукових досягнень і нових технологічних можливостей стали переконливим свідченням не тільки перетворення промисловості з мануфактурної на машинну, а й швидкої індустріалізації чеських земель.

Нові форми організації капіталістичного виробництва, прискорення процесу акумуляції капіталу збудили інтерес німецьких підприємців і фінансистів до чеських земель. У 1869 р. створено перший чеський "Живностенський банк", зорієнтований на національний капітал.

Майже 50% населення чеських земель працювало в сільському господарстві. Приблизно половина посівної площі перебувала у великому землеволодінні, яке швидко трансформувалося в капіталістичні аграрні підприємства. Саме тут широко застосовувалися машини, запроваджувалися передові технології, здійснювалася спеціалізація виробництва, засновувалися підприємства з переробки аграрної продукції тощо.

Понад 50% посівних площ зосереджувались у господарствах розміром 20-50 га. їхні власники широко використовували найману працю й постачали продукцію на ринок. Малоземельні господарства тяжіли до кустарного виробництва або шукали додаткових джерел до існування. Саме ці селяни поповнювали лави робітників у містах та емігрували.

Процеси модернізації та урбанізація справляли суттєвий вплив на зміни в соціальній структурі людності чеських земель. Передовсім зростала чисельність національної буржуазії, найманих робітників. Інтенсивність збільшення населення чеських міст (їх налічувалося майже 500) була пов'язана з формуванням нових промислових центрів.

У 50—70-ті роки XIX ст. значно зросла загальна кількість населення чеських земель і ця тенденція зберігалася до кінця століття. У цьому регіоні імперії проживали чехи, німці, євреї, поляки, словаки. Так, за даними перепису 1857 р., чехи становили 61 %, німці — майже 37 %, а євреї — 1,8 % усієї людності. У Моравії німців було — 25 %, а в Сілезії — 50 %.