Розділ ІІІ. Центральний банк країни, його формування і розвиток

Загальна характеристика центральних банків

Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні і т.д.

Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Незважаючи на те, що першим банком, що здійснив емісію, був Банк Стокгольма (у 1650р. він випустив депозитні сертифікати на золоті монети, що виписувалися на пред'явника і зверталися нарівні з іншими видами грошей на всій території королівства Швеції), першим емісійним банком вважається створений у 1964р. Банк Англії, оскільки він почав випускати банкноти і враховувати комерційні векселі. Згодом, крім емісії банкнот, за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово – кредитної політики держави. Будучи комерційними, центральні банки були націоналізовані, і в даний час капітал центральних банків чи цілком частково належить державі.

Створення центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації і централізації капіталу, переходом до єдиних національних грошових систем.

Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служить закон про центральний банк країни; він встановлює організаційно – правовий статус останнього, процедуру чи призначення виборів його керівного складу, статус у взаєминах з державою і національною банківською системою. Даним законом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центра країни.

Поряд із законом про центральний банк взаємодії між центральним банком і банківською системою регулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основні права й обов'язки кредитних інститутів стосовно центрального банку.

Центральні банки є регулюючою ланкою в банківській системі, тому їхня діяльність зв'язана зі зміцненням грошового обігу, захистом і забезпеченням стійкості національної грошової одиниці і її курсу стосовно іноземних валют; розвитком і зміцненням банківської системи країни; забезпеченням ефективного і безперебійного здійснення розрахунків.

Традиційно перед центральним банком ставиться 5 основних задач. Центральний банк покликаний бути:

- емісійним центром країни, тобто користатися монопольним правом на випуск банкнот;

- банком банків, тобто робити операції не з торгово – промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати їхні касові резерви, розмір яких установлюється законом, надавати їм кредити, здійснювати нагляд, підтримувати необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;

- банкіром уряду, для цього він повинний підтримувати державні економічні програми і розміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати золото – валютні (операції) резерви;

- головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових розрахунків, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірингів);

- органом регулювання економіки грошово – кредитними методами.

У ряді країн ці задачі центральних банків закріплені законодавством. Так, монополія на емісію національної грошової одиниці дасть можливість центральному банку тримати під контролем ліквідність кредитних інститутів.

Як банк банків центральний банк надає кредитним інститутам можливість рефінансування. Найбільш поширені 2 види операцій центрального банку з кредитними інститутами: покупка і продаж чеків і векселів (у тому числі казначейських): заставні операції з цінними паперами, векселями і платіжними вимогами.

Важливу роль у функціонуванні банківської системи країни грає характер здійснення нагляду центральним банком.

При рішенні п'яти задач центральний банк виконує 3 основні функції: регулюючу, контролюючу і інформаційно – дослідницьку.

До регулюючого функції відноситься регулювання грошової маси в обігу. Це досягається шляхом чи скорочення розширення наявної і безготівкової емісії і проведення дисконтної політики, політики мінімальних резервів, відкритого ринку, валютної політики.

З регулюючою функцією тісно зв'язана контролююча функція. Центральний банк одержує велику інформацію про стан того чи іншого банку при проведенні, наприклад, політики мінімальних резервів при редисконтирования. Контролююча функція включає визначені відповідності вимогам до якісного складу банківської системи, тобто процедуру допуску кредитних інститутів на національний банківський ринок. Крім того, сюди відносяться розробка набору необхідних для кредитних інститутів економічних коефіцієнтів і норм і контроль за ними.

У законі про центральний банк велике значення приділяється информацйно – дослідницької функції банку: передбачається, що банк зобов'язаний публікувати свої рішення в спеціальному додатку центральних газет.

Центральний банк, маючи, аналізуючи і публікуючи об'єктивну інформацію про ситуацію в грошово – кредитній сфері, може оперативно реагувати на глобальні і локальні економічні процеси.