Тваринний світ як об'єкт правового регулювання, використання, відтворення і охорони

Тваринний світ є складовою частиною навколишнього природно­го середовища, виступає необхідним ланцюгом у мережі екологічних систем, невід'ємним компонентом у процесі круговороту речовин і енергії природи, який активно впливає на функціонування природ­них угруповань, структуру і природну родючість грунтів, формування рослинного покриву, біологічні властивості води і якість навколиш­нього природного середовища в цілому'. Отже, поняття «тваринний світ» за своїм тлумаченням є природничо-науковим.

Разом з тим тваринний світ має велике економічне значення як джерело отримання харчових продуктів, промислової, технічної, лікарської сировини та інших матеріальних цінностей. Тому тва­ринний світ виступає як природний ресурс для мисливства, звіробійного, рибальського та інших видів промислу.

Тваринний світ є джерелом духовного та естетичного збагачен­ня і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, окремі види об'єктів тваринного світу становлять велику цінність у зв'язку з можливістю часткового або остаточного зникнення.

В інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого, не-виснажливого використання тваринного світу.

У зв'язку з необхідністю посилити правове забезпечення раціонального використання і охорони тваринного світу, поняття «тваринний світ» поступово було введено в юридичну наукову літе­ратуру і в законодавство, а тому набуває юридичного значення, яке потребує чіткої формалізації.

«Тваринний світ є сукупність диких тварин, живих організмів, які існують і розвиваються у стані природної волі у навколишньому се­редовищі на території держави на суші, у воді, в атмосфері, грунті і т.ін.»'. Це визначення є юридичним, бо воно відображає ряд суттєвих ознак правового характеру і дозволяє ідентифікувати тваринний світ як самостійний об'єкт права власності, права використання, уп­равління, охорони та інших правовідносин. Такими ознаками є:

— по-перше, тваринний світ — це складова навколишнього природного середовища. Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу перебувають у ньому в стані природної волі;

— по-друге, тваринний світ — це уся сукупність видових і по­пуляційних різноманіть живих організмів на всіх стадіях розвитку, частини диких тварин та продукти їх життєдіяльності;

— по-третє, тваринний світ перебуває у стані природної волі у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території Ук­раїни, включаючи її внутрішні і територіальні моря, повітряний простір, у тому числі в межах виключної (морської) економічної зони України та її континентального шельфу.

Ось чому, згідно із Законом України від 3 березня 1993 р. «Про тваринний світ»², об'єктами використання і охорони виступають:

а) лише тварини, що перебувають у стані природної волі (хордові, в тому числі хребетні: ссавці, птахи, плазуни, членистоногі, молю­ски, голкошкірі та інші тварини в усьому їх видовому і попу­ляційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріону, яйця, лялечки тощо); б) частини диких тварин (роги, шкіра тощо); про­дукти їх життєдіяльності (мед, віск тощо); залишки викопних тва­рин, нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин; в) місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу (ст. З За­кону «Про тваринний світ»).

Не можуть виступати об'єктами тваринного світу сільськогоспо­дарські, свійські та інші тварини, що використовуються для госпо­дарських, наукових^культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей. Вони є майном, яке належить на праві власності дер­жавним, кооперативним, громадським організаціям, громадянам, а тому використовуються і охороняються відповідно до іншого зако­нодавства України.

Особливістю тваринного світу є те, що цей об'єкт є відновлю­ваним, але для цього необхідне додержання відповідних умов, які безпосередньо пов'язані з охороною та відновленням тварин.

Тваринний світ є об'єктом права власності. А тому в системі за­конодавства про охорону та використання тваринного світу право власності на тваринний світ — це один з основних інститутів, який включає в себе систему правових норм, спрямованих на регулю­вання правовідносин власності на тваринний світ з метою їх захи­сту та охорони, а також забезпечення раціонального використання, відтворення та охорони тваринного світу.

Із змісту статей 4—6 Закону України «Про тваринний світ» вип­ливає, що об'єкти тваринного світу можуть знаходитись у дер­жавній, колективній та приватній власності.

Тваринний світ як об'єкт права державної власності знаходить своє відображення у таких дефініціях, закріплених у законодавстві, як «тваринний світ є національним багатством України» та «об'єкти тваринного світу як природний ресурс загальнодержавно­го значення» (ст. 4, преамбула Закону України «Про тваринний світ»).

Під станом природної волі слід розуміти не обмежений люди­ною безпосередній природний зв'язок живого з оточуючим середо­вищем. Цей зв'язок для різних видів диких тварин неоднаковий і зумовлений біологічними особливостями виду. Втрата дикою тва­риною стану природної волі, або навпаки, набуття твариною, яка була у неволі, цього стану суттєво змінює її режим'.

Однак етап природної неволі безперечно не може бути основ­ною ознакою приналежності диких тварин до державної форми власності. Не можна вважати у стані природної волі тварин, які живуть у заповідниках та інших територіях природно-заповідного фонду, адже життєвий їх простір обмежено, годування їх здійснюється здебільшого штучно, за цих умов тварини, що живуть у межах територій природно-заповідного фонду, повинні були 6 розглядатись як майно заповідників, національних парків тощо². У той же час законодавство відносить цих тварин до об'єктів загаль­нодержавного значення.

Відповідно дикі тварини, які вилучені зі стану природної волі або природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах, можуть знаходитись у колективній або при­ватній власності. Це, наприклад, тварини, що розводяться у звірівницьких фермах, риби, розведені у рибогосподарських водой­мах.

До тваринного світу як об'єкта права власності належать не ли­ше живі організми, а й частини диких тварин (роги, шкіра тощо), залишки викопних тварин, продукти життєдіяльності тварин (мед, віск тощо), нори, хатки, лігва, споруди тварин. Так, добуті у встамовленому законодавством порядку дозволеними засобами і зна­ряддями об'єкти тваринного світу, наприклад, у порядку полюван­ня чи рибальства, стають об'єктами права колективної чи приват­ної власності.

Наступною ознакою тваринного світу як об'єкта права дер­жавної власності слід вважати вільне перебування живих ор­ганізмів, інших об'єктів тваринного світу у просторових межах юрисдикції держави, тобто на території України, у межах її тери­торіальних і внутрішніх морських вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, у повітряному про­сторі. Міграції диких тварин, тобто переміщення їх через дер­жавні кордони, пов'язані з їх життєвими циклами або викликані змінами умов їх існування в місцях перебування, спричинюють автоматичні зміни у видовому і кількісному складі тваринного світу. Тому дикі тварини у межах держави автоматично стають об'єктами права її власності, а ті, що виходять за її межі, виклю­чаються із числа об'єктів права державної власності'. Крім цьо­го, до об'єктів тваринного світу загальнодержавного значення за­конодавство відносить диких тварин, інші об'єкти тваринного світу, що є у водоймах, які розміщені на території більш ніж однієї області, на території державних мисливських угідь і у лісах державного значення. Це дозволяє зробити припущення, що є об'єкти й місцевого значення, але це не достатньо чітко визначе­но у законодавстві.

'Право державної власності на тваринний світ виникло на підставі націоналізації землі у 1917—1918 рр. За Декретом «Про землю» націоналізації підлягала не лише земля, а й природні ба­гатства, що передбачало націоналізацію тваринного світу. Декрет «Про соціалізацію землі» від 19 лютого 1918 р. передбачав скасу­вання будь-якої власності на землю, надра, води, ліси і живі си­ли природи в межах РРФСР. Розпорядження ними переходило до рук радянської влади. За час існування Радянського Союзу право­ве регулювання використання і охорони тваринного світу обмежу­валося відомством галузей мисливського і рибного господарства. При¹ цьому державний мисливський фонд виступав як об'єкт дер-''жавної власності, а рибні запаси юридичне були «нічиїм майном», у той же час регулювання використання і охорони рибних запасів у рибогосподарських водоймах велося так, ніби вони належали державі².

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР», який не втра­чає своєї чинності до прийняття Україною Закону «Про континен­тальний шельф», природні багатства континентального шельфу є державною власністю СРСР (а стосовно континентального шельфу України — власністю України). А згідно із Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону Ук­раїни»' над об'єктами тваринного світу в межах цієї зони проголо­шуються лише суверенні права та юрисдикція України. Тобто, тва­ринний світ у цьому випадку є предметом міжнародних відносин.

Спірною, але необхідною ознакою тваринного світу як об'єкта права власності є те, що до його складу входять не абсолютно всі об'єкти тваринного світу в межах територій держави, а тільки ті, які є самостійними матеріальними об'єктами — предмети суспільних відносин власності².

Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ згідно зі ст. 5 Закону «Про тваринний світ» є держава в особі Верховної Ради України, яка може делегувати свої окремі повно­важення власника тваринного світу органам державної виконавчої влади в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу. Саме це положення дає підстави вважати тваринний світ об'єктом управління, адже, здійснюючи повноваження щодо роз­порядження тваринним світом, такі органи надають об'єкти тва­ринного світу в користування. З огляду на те, що об'єкти тварин­ного світу можуть бути й місцевого значення, то суб'єктами щодо розпорядження ними доцільно визнати органи місцевого самовря­дування (ради).

Суб'єктами права колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу є відповідно підприємства, установи, ор­ганізації та громадяни, які набули цього права у порядку, визначе­ному законодавством, та право яких підтверджене відповідними документами. Форма таких документів та перелік видів тварин, що можуть перебувати на праві колективної чи приватної власності, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища України за пого­дженням із заінтересованими органами, які видають ці документи (ст. 6 Закону).

Слід зазначити, що на сьогодні форма такого документа і пе­релік зазначених видів тварин не визначені. Такими документами можуть бути спеціальні дозволи на полювання (ліцензії, відстрілочні картки), договори на ведення мисливського господар­ства, здійснення рибальства (ліцензії, відстрілочні картки). Це мо­жуть бути і договори купівлі-продажу, дарування, обміну (напри­клад, колекції тварин чи інших об'єктів тваринного світу).

У передбаченому законодавчими актами порядку права влас­ників об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів.

Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохорон­ну, наукову та естетичну цінність, а також види тварин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або у передбаченому законодавством порядку придбані у власність за межами України).

Право колективної та приватної власності на об'єкти тваринно­го світу припиняється у разі: жорстокого поводження з дикими тва­ринами; встановлення законодавчими актами України заборони щодо перебування у колективній або приватній власності окремих об'єктів тваринного світу; в інших випадках, передбачених законо­давством України.

Припинення права власності на об'єкти тваринного світу у ви­падках жорстокого поводження з дикими тваринами проводиться у судовому порядку за позовами органів контролю в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу або прокурором (ст. 29 Закону «Про тваринний світ»).

Збитки, заподіяні власникам об'єктів тваринного світу, підляга­ють відшкодуванню у визначеному законодавством порядку.

Тваринний світ є об'єктом державного обліку та охорони. Ці та інші правові положення вказують на становлення і розвиток особливої га­лузі права — фауністичного права', яка має особливий предмет право­вого регулювання, а саме: суспільні відносини з використання, відтво­рення, захисту та охорони тваринного світу як об'єкта правового регу­лювання, що базуються на відносинах власності на тваринний світ та похідних від них — відносинах управління та охорони фонду диких тварин. Управління фондом тваринного світу має суттєву специфіку, обумовлену особливим об'єктом, і відособлене у самостійну сферу, що відмежована від управління землею, водами, лісами, надрами.

Відносини з використання власності, управління та охорони тваринного світу регулюються значною кількістю норм права, розміщених у різних нормативних актах, законах, постановах, по­ложеннях, інструкціях. Тому фауністичне право доцільно розгляда­ти і як галузь законодавства, оскільки її формування базується на функціях держави у регулюванні фауністичних відносин. Фа­уністичне законодавство формується завдяки нормам міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існу­вання водоплавних птахів² та Конвенції про охорону біологічного різноманіття³.

Фауністичне законодавство України складають: а) положення законів України «Про охорону навколишнього природного середо­ вища», «Про тваринний світ». Земельного, Водного, Лісового ко­дексів України, які визначають комплексні питання використання і охорони середовища перебування тваринного світу (використан­ня земельних ділянок лісового фонду, земельних ділянок водного фонду, для потреб рибальства тощо) як особливого об'єкта приро­ди. Саме в цьому визначається співвідношення природоресурсово-го та природоохоронного права з фауністичним правом; б) відбу­вається інтеграція фауністичного права як надгалузі права до цих комплексних галузей права: закони України «Про природно-за­повідний фонд України», «Про виключну (морську) економічну зо­ну України» та законодавства про континентальний шельф, якими визначається особливий режим тваринного світу в межах цих тери­торій та об'єктів; в) постанова Верховної Ради України від 29 жовт­ня 1992 р. «Про Червону книгу України», до якої заносяться рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення в природ­них умовах на території України види тварин, які підлягають особ­ливій охороні; г) постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах повноважень цього центрального органу державної вико­навчої влади на виконання фауністичного законодавства (напри­клад, «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15 листопада 1994 р. № 772'; д) накази, методики, інструкції тощо, які приймають у межах своїх повноважень спеціально уповноважені на те державні органи управління і кон­тролю в сфері регулювання використання, відтворення та охорони тваринного світу; е) локальні нормативні акти органів місцевого самоврядування, прийняті ними в межах повноважень у галузі ви­користання, відтворення та охорони тваринного світу.

Окремі норми фауністичного законодавства містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному законодавстві в ча­стині притягнення винних осіб у цій галузі до відповідальності.