Право використання тваринного світу: його форми та види

Поняття «право використання тваринного світу» вживається у двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному зна­ченні під правом використання тваринного світу слід розуміти один із правових інститутів фауністичного права, який включає в себе сукупність правових норм, що регулюють суспільні фа­уністичні відносини в галузі раціонального використання і відтво­рення об'єктів тваринного світу. У суб'єктивному значенні право використання тваринного світу — це сукупність прав і обов'язків суб'єктів фауністичних правовідносин у галузі використання тва­ринного світу.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється у двох формах: на праві власності і на праві користування.

Суб'єктами використання об'єктів тваринного світу на праві власності є держава в особі Верховної Ради України, колективи та громадяни стосовно окремих об'єктів тваринного світу, які знахо­дяться у колективній чи приватній власності.

Суб'єктами права користування тваринним світом можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, ор­ганізації і громадяни, в тому числі — іноземні. Вони можуть здійснювати такі види користування тваринним світом: мисливст­во, рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців; використання об'єктів тваринного світу в на­укових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях і викори­стання тваринних властивостей життєдіяльності тварин — природ­них санітарів середовища, запилювачів рослин та інших; викорис­тання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності і до­бування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей. Законодавст­вом можуть бути передбачені й інші види використання об'єктів тваринного світу (ст. 13 Закону «Про тваринний світ»).

З точки зору підстав виникнення право використання тварин­ного світу може бути загальним або спеціальним.

Загальне право використання тваринного світу базується на принципі гарантування громадянам безоплатного (без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища, за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування, і без відповідних дозволів) використання тваринно­го світу для задоволення естетичних, оздоровчих, рекреаційних, інших життєво необхідних потреб.

Так, відповідно до ст.ст. 11, 19, 20, 21, 22 Закону «Про тварин­ний світ» у порядку загального права використання об'єктів тва­ринного світу здійснюється любительське та спортивне рибальст­во'; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів сере-довгіща, запилювачів рослин та інших; використання тварин з ме­тою одержання продуктів їх життєдіяльності.

При цьому забороняється знищення тварин, руйнування їх жи­тел та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат і т.ін.), порушення середовища перебування тварин і пору­шення умов їх розмноження.

У порядку спеціального права використання тваринного світу здійснюються усі види користування тваринним світом (за винят­ ком спортивного і любительського рибальства у водоймах загаль­ного користування). Спеціальне право використання тваринного світу має свої особливості: по-перше, це — використання тварин­ного світу з вилученням тварин (добуванням, збиранням тощо) з природного середовища; по-друге, це — користування, що здійснюється лише за спеціальними дозволами (ліцензіями, відстрілочними картками), які видаються на підставі затверджених лімітів (квот) використання об'єктів тваринного світу'; по-третє, спеціальне використання тваринного світу є платним. Ця вимога поширюється на власників та користувачів земельних ділянок, на яких перебувають об'єкти тваринного світу.

Однією з важливих умов є терміни користування тваринним світом. Вони можуть бути різними, наприклад: лише один сезон, або тільки на час гніздування, або тільки в періоди, коли дозво­ляється полювання тощо. Можуть бути випадки безстрокового ко­ристування тваринним світом, наприклад, вивчення тварин і сере­довища їх перебування в усі пори року на території заповідників тощо.

Важливими є положення Закону, які визначають права та обов'язки користувачів тваринного світу (або зміст права викори­стання тваринного світу — ст.ст. 25, 26). Вони закріплюють га­рантії правильного, раціонального, науково обгрунтованого кори­стування тваринним світом та всебічної його охорони. Так, кори­стувачі мають право в установленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу, при цьому здійснювати лише ті види користування, які їм дозволені. Вони вправі власності на добуті в законному порядку об'єкти тварин­ного світу і доходи від їх реалізації. У разі порушення їх права на використання об'єктів тваринного світу користувачі вправі оскар­жувати в установленому порядку рішення державних органів і по­садових осіб, що здійснили це порушення. Користувачі тварин­ним світом користуються й іншими правами, передбаченими за­конодавством України, щодо використання об'єктів тваринного світу.

Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо ви­користання тваринного світу можуть бути обмежені. Це може бути здійснено в державних інтересах, а також в інтересах інших кори­стувачів. Наприклад, може бути обмежена науково-дослідна діяльність у заповідниках, обмежене переселення тварин, якщо це шкодить державним інтересам чи інтересам охорони тварин.

Першочерговим обов'язком користувачів тваринного світу є обов'язок додержуватися встановлених правил, норм, лімітів, квот, термінів використання. Наступний обов'язок — користуватися тва­ринним світом у такий спосіб, щоб не допускались порушення цілісності природних угруповань і забезпечувалося збереження тва­рин, яких не дозволено використовувати. Так, у цілях полювання не можна вирубувати і випалювати рослинність, стріляти у твари­ну тоді, коли постріл може знищити інших тварин, які не надані у користування, добування тварин шляхом вибуху.

Важливий обов'язок користувачів — раціонально використову­вати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення середови­ща їх перебування внаслідок власної діяльності, застосовувати при­родоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів.

Згідно зі ст. 27 Закону «Про тваринний світ». Тимчасового по­рядку справляння плати за спеціальне використання диких тварин, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123', Порядку справляння плати за спеціальне ви­користання рибних та інших водних живих ресурсів, затверджено­го постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449², користувачі об'єктів тваринного світу зобов'язані сплачува­ти плату за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.

Розмір плати за спеціальне використання тварин обчислюється на підставі доведених користувачам лімітів (квот або дозволених обсягів) спеціального використання тварин та нормативів плати. Плата за спеціальне використання об'єктів тваринного світу зара­ховується до Державного бюджету України. Платники несуть відповідальність за повноту обчислення і своєчасне внесення до бюджету плати за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.

На всіх користувачів тваринного світу покладається обов'язок надавати всебічну допомогу державним та іншим органам, які здійснюють контроль за охороною і використанням тваринного світу, безперешкодно допускати їх до перевірки всіх об'єктів, де ут­римуються, переробляються та реалізуються об'єкти тваринного \світу, і своєчасно виконувати їх законні вимоги та розпорядження. ) Ряд обов'язків покладається лише на підприємства, установи і організації, а також громадян, які ведуть мисливське або рибне гос­подарство. А саме: проводити первинний облік чисельності і вико­ристання диких тварин, вивчення їх стану та характеристики угідь, де вони перебувають; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування; здійснювати заходи щодо виконання екологічних програм різного рівня з питань охорони тваринного світу і негайно інформувати відповідні державні орга­ни про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середо­вища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки за­гибелі тварин; здійснювати охорону об'єктів тваринного світу в ме­жах закріпленої території, у тому числі видів, занесених до Черво­ної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особ­ливій охороні; самостійно припиняти використання об'єктів тва­ринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зни­ження відтворюючої здатності та виникнення загрози знищення тварин; негайно вживати заходів до усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування.

Перелік обов'язків користувачів тваринного світу не є вичерп­ним, тому в Законі визначено, що користувачі тваринного світу зо­бов'язані виконувати й інші обов'язки щодо охорони і використан­ня тваринного світу відповідно до законодавства України.

У ст. 28 Закону визначено умови і підстави припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу. Зокрема, право спеціального використання об'єктів тваринного світу припи­няється в разі: закінчення терміну, на який було надано дозвіл на використання; відпадання потреби у використанні або доб­ровільної відмови від нього; припинення діяльності підприємства, установи, організації та громадян, які використовували об'єкти тваринного світу; порушення порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу. Наприклад, користування тваринним світом без відповідного дозволу або з дозволом, але використання не того виду тварин, який у ньому зазначено, або використання не тієї кількості об'єктів тваринного світу, яка зазначена у дозволі, або користування тваринним світом не на тій території, де це дозволе­но, тощо.

Право використання об'єктів тваринного світу може бути також припинено в разі систематичного невиконання встановлених пра­вил, норм, інших вимог або договірних обов'язків щодо охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Припинення права спеціального використання об'єктів тварин­ного світу здійснюється шляхом анулювання спеціального дозволу в порядку, визначеному законодавством.

Припинення права спеціального використання тваринного світу не звільняє осіб від зобов'язань щодо відшкодування збитків, за-1 подіяних внаслідок порушення законодавства про охорону і вико-і ристання тваринного світу. Розгляньмо особливості деяких видів! використання об'єктів тваринного світу.

Правове регулювання мисливства та рибальства

Мисливство — вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин (диких звірів і птахів, що можуть бути об'єктами полювання), які перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мис­ливських угідь. Його метою є задоволення матеріальних, рекре­аційних потреб громадян та інших суспільних потреб. Мисливство здійснюється юридичними та фізичними особами (користувачами), які ведуть мисливське господарство. Мисливське господарство як галузь — це сфера суспільного виробництва, основними завдання­ми якого є охорона, використання та відтворення мисливських тва­рин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, роз­виток мисливського спорту і мисливського собаківництва (ст. 1 За­кону України від 22 лютого 2000 р. «Про мисливське господарство та полювання»'.

Мисливське господарство ведеться в межах мисливських угідь, якими визначаються ділянки суші та водного простору, на яких пе­ребувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Закон України «Про мисливське господарство та полювання» закріплює положення, що мисливські тварини, які перебувають у стані природної волі у межах території України, є природним ре­сурсом загальнодержавного значення, об'єктом власності Ук­раїнського народу.

Суцільна площа мисливських угідь, що надається у користуван­ня, повинна, як правило, становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, областей.

Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на­даються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Севастопольською міською радами за поданням місцевого органу, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полюван­ня (Держкомлісгосп України), Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами Мінекоресурсів України, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мис­ливські угіддя надаються у користування на термін не менше як на 15 років. Користувачі мисливських угідь мають переважне право на продовження терміну користування.

Умови ведення мисливського господарства визначаються дого­вором, який укладається між державним органом лісового госпо­дарства Автономної Республіки Крим, області, м. Севастополя і ко­ристувачем мисливських угідь. Форма типового договору про умо­ви ведення мисливського господарства затверджена наказом цент­рального органу виконавчої влади з питань лісового господарства України від 12 грудня 1996 р. № 153².

Переважне право на користування мисливськими угіддями ма­ють:

— власники та постійні користувачі земельними ділянками;

— користувачі мисливських угідь, які продовжують строк кори­стування цими угіддями.

Загальна площа мисливських угідь України в 1996 р. становила близько 50,9 млн га (проти 51,8 млн га у 1993 р.). З них 86% тери­торії знаходиться у користуванні Українського товариства мис­ливців та рибалок, 11 % — центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства України, 2% — Товариства військо­вих мисливців та рибалок, 1% — інших користувачів'.

На закріплених мисливських угіддях користувачі зобов'язані проводити комплекс заходів для охорони, відтворення кількості ди­ких звірів і птахів. На них покладено відповідальність за правиль­не використання державного мисливського фонду, реєстрацію мисливців, що беруть участь у полюванні, облік добутої дичини.

Однією з основних форм користування державним мисливсь­ким фондом є полювання, тобто сукупність дій людини, спрямо­ваних на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливсь­ких угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування) з будь-якою стрілецькою зброєю (у то­му числі арбалетом, луком), або з капканами та іншими знаряд­дями добування диких звірів і птахів, або з мисливськими собака­ми чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання;

перебування осіб на дорогах загального користування з про­дукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в тому числі з арбалетом, луком) (ст. 12 За­кону). До полювання не прирівнюються перераховані дії осіб, пов'язані з виконанням ними службових обов'язків, а також зни­щенням мишоподібних гризунів — шкідників сільського госпо­дарства.

Право на полювання згідно із законодавством надається гро­мадянам, які досягли 18-річного віку, одержали у встановленому порядку посвідчення мисливця, контрольну картку обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита, дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо), а також дозвіл на користуван­ня вогнепальною мисливською зброєю, арбалетом, луком, пас­порт на собак мисливських порід, ловчих звірів і птахів з допус­ком до полювання у разі їх використання під час полювання. Контрольна картка діє протягом одного мисливського сезону.

Посвідчення мисливця, дозвіл на добування диких тварин ви­дається державним органом виконавчої влади з питань лісового господарства України.

Право на полювання зумовлюється членством в одному із това­риств чи організацій, а також видом мисливства: промислове добу­вання звірів та птахів; любительське, спортивне полювання; добу­вання диких звірів і птахів у науково-дослідних цілях.

Полювання в Україні здійснюється в установлені терміни. Так, полювання на пернатих дозволено, як правило, з серпня по гру­день; полювання на хутрових звірів дозволено з 15 жовтня по лю­тий включно; на косуль — з травня по січень; на диких кабанів, ла­ней, оленів, лосів — з вересня по січень.

Законом України «Про мисливське господарство та полювання» визначаються дії, які дозволяється здійснювати під час полювання (ст. 33), та відповідно — які забороняється здійснювати (ст. 20). Ряд заборонених дій кваліфікуються як незаконне полювання (тоб­то браконьєрство), зокрема полювання без посвідчення мисливця і контрольної картки, або з посвідченням іншого мисливця; полю­вання без відповідного дозволу; полювання у заборонені терміни;

полювання у недозволених місцях, в угіддях, не зазначених у доз­волі, та інше.

Продукція полювання, а саме: перната дичина, зайці-русаки, кролі дикі, єнотовидні собаки, лисиці, вовки і ведмеді, добуті мис­ливцями-любителями та мисливцями-спортсменами, а також м'ясо їстівних хутрових звірів залишаються мисливцю і можуть бути са­мостійно ним реалізовані з дозволу органів державної ветеринарної медицини. Шкури, м'ясо, роги та ікла копитних, добутих у процесі полювання, а також відновлені живі тварини здаються користува­чеві мисливських угідь. Підлягають обов'язковій здачі користува­чеві мисливських угідь зібрані скинуті роги лані, оленя, косулі, ло­ся, загиблі тварини або їх частини. Хутрова сировина, інша про­дукція, добута мисливцями за укладеними договорами, обов'язко­во здається користувачеві мисливських угідь за передбаченою дого­вором ціною.

Незаконно добута продукція полювання підлягає вилученню з конфіскацією і передачею її відповідним органам за спеціальними актами. Порушники законодавства в галузі ведення мисливського господарства та полювання притягаються до відповідальності, виз­наченої законодавством.

Рибальством відповідно до ст. 17 Закону України «Про тварин­ний світ» вважається промислове добування риби, водних безхре­бетних і морських ссавців, а також любительське і спортивне ри­бальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах. Отже, за видами рибальство можна поділити на загаль­не та спеціальне використання водних живих ресурсів (прісновод­них, морських, анадромних риб на всіх стадіях розвитку; круглоро­тих; морських ссавців, водних безхребетних і ракоподібних; водо­ростей та інших водних організмів, життя яких неможливе без пе­ребування (знаходження) у воді.

У порядку загального використання водних живих ресурсів підприємства, установи, організації та громадяни мають право: без­коштовно, без вилучення їх із природного середовища, використо­вувати водні живі ресурси для задоволення наукових, культурно-освітніх, естетичних цілей; добувати водні живі ресурси для зариб­лення, здійснення контрольного вилову, акліматизації рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з ко­мерційною та іншими цілями; регулювати чисельність водних жи­вих ресурсів з метою запобігання заподіянню шкоди навколишнь­ому природному середовищу і рибному господарству; здійснювати любительське і спортивне рибальство' у визначених для цих цілей водоймах (їх ділянках) загального користування для задоволення особистих потреб.

У порядку спеціального використання водних живих ресурсів здійснюються: промислове рибальство; добування водних живих ресурсів для наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей; добування водних живих ресурсів для зариблення, здійснен­ня контрольного вилову, акліматизації рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з комерційною та іншими цілями; регулювання чисельності водних живих ресурсів з метою запобігання заподіянню шкоди навколишньому природно­му середовищу і рибному господарству; любительське і спортивне рибальство, що здійснюється поза межами визначених для цих цілей водойм (їх ділянок) загального користування.

З метою вивчення, охорони, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів, отримання різно­манітних видів харчової, кормової, технічної та медичної про­дукції здійснюється ведення самостійної галузі народного госпо­дарства.

Відповідно до Тимчасового порядку ведення рибного господар­ства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192², ведення рибно­го господарства здійснюється у поверхневих, територіальних та внутрішніх морських водах, у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі України, а також у відкритому морі та в економічних зонах інших держав підприємствами та ор­ганізаціями, що належать до сфери управління Міністерства аграр­ної політики України, іншими підприємствами, установами, ор­ганізаціями та громадянами відповідно до міжнародних договорів України.

Право на користування рибогосподарськими водоймами на­дається користувачам водних живих ресурсів шляхом видачі дозво­лу на їх спеціальне використання в місцях і у терміни, зазначені в дозволі. Крім цього, користувачі водних живих ресурсів зо­бов'язані отримати дозвіл на спеціальне використання водних жи­вих ресурсів у межах затверджених лімітів (виділених квот)', а та­кож внести плату за спеціальне використання водних живих ре­сурсів².

Дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видають­ся центральним органом виконавчої влади з питань рибного госпо­дарства та його органами на місцях.

Під час ведення рибного господарства та здійснення рибальст­ва користувачі водних живих ресурсів зобов'язані додержуватися вимог щодо: недопущення погіршення умов існування водних жи­вих ресурсів; забезпечення охорони їх від браконьєрського та іншо­го використання, що проводиться з порушенням правил; сприян­ня природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом прове­дення біотехнічних та рибницько-меліоративних робіт; виконання встановлених норм, лімітів (квот), термінів і правил використання водних живих ресурсів тощо. За порушення встановлених вимог і правил, а також недодержання обов'язків користувачів водних жи­вих ресурсів до винних осіб застосовується відповідальність, визна­чена чинним законодавством.