Поняття «право використання тваринного світу» вживається у двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. В об'єктивному значенні під правом використання тваринного світу слід розуміти один із правових інститутів фауністичного права, який включає в себе сукупність правових норм, що регулюють суспільні фауністичні відносини в галузі раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу. У суб'єктивному значенні право використання тваринного світу — це сукупність прав і обов'язків суб'єктів фауністичних правовідносин у галузі використання тваринного світу.
Використання об'єктів тваринного світу здійснюється у двох формах: на праві власності і на праві користування.
Суб'єктами використання об'єктів тваринного світу на праві власності є держава в особі Верховної Ради України, колективи та громадяни стосовно окремих об'єктів тваринного світу, які знаходяться у колективній чи приватній власності.
Суб'єктами права користування тваринним світом можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації і громадяни, в тому числі — іноземні. Вони можуть здійснювати такі види користування тваринним світом: мисливство, рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин і морських ссавців; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях і використання тваринних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин та інших; використання тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності і добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи напіввільних умовах для комерційних та інших цілей. Законодавством можуть бути передбачені й інші види використання об'єктів тваринного світу (ст. 13 Закону «Про тваринний світ»).
|
|
З точки зору підстав виникнення право використання тваринного світу може бути загальним або спеціальним.
Загальне право використання тваринного світу базується на принципі гарантування громадянам безоплатного (без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища, за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування, і без відповідних дозволів) використання тваринного світу для задоволення естетичних, оздоровчих, рекреаційних, інших життєво необхідних потреб.
Так, відповідно до ст.ст. 11, 19, 20, 21, 22 Закону «Про тваринний світ» у порядку загального права використання об'єктів тваринного світу здійснюється любительське та спортивне рибальство'; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів сере-довгіща, запилювачів рослин та інших; використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності.
|
|
При цьому забороняється знищення тварин, руйнування їх жител та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових загат і т.ін.), порушення середовища перебування тварин і порушення умов їх розмноження.
У порядку спеціального права використання тваринного світу здійснюються усі види користування тваринним світом (за винят ком спортивного і любительського рибальства у водоймах загального користування). Спеціальне право використання тваринного світу має свої особливості: по-перше, це — використання тваринного світу з вилученням тварин (добуванням, збиранням тощо) з природного середовища; по-друге, це — користування, що здійснюється лише за спеціальними дозволами (ліцензіями, відстрілочними картками), які видаються на підставі затверджених лімітів (квот) використання об'єктів тваринного світу'; по-третє, спеціальне використання тваринного світу є платним. Ця вимога поширюється на власників та користувачів земельних ділянок, на яких перебувають об'єкти тваринного світу.
Однією з важливих умов є терміни користування тваринним світом. Вони можуть бути різними, наприклад: лише один сезон, або тільки на час гніздування, або тільки в періоди, коли дозволяється полювання тощо. Можуть бути випадки безстрокового користування тваринним світом, наприклад, вивчення тварин і середовища їх перебування в усі пори року на території заповідників тощо.
Важливими є положення Закону, які визначають права та обов'язки користувачів тваринного світу (або зміст права використання тваринного світу — ст.ст. 25, 26). Вони закріплюють гарантії правильного, раціонального, науково обгрунтованого користування тваринним світом та всебічної його охорони. Так, користувачі мають право в установленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу, при цьому здійснювати лише ті види користування, які їм дозволені. Вони вправі власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації. У разі порушення їх права на використання об'єктів тваринного світу користувачі вправі оскаржувати в установленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що здійснили це порушення. Користувачі тваринним світом користуються й іншими правами, передбаченими законодавством України, щодо використання об'єктів тваринного світу.
Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо використання тваринного світу можуть бути обмежені. Це може бути здійснено в державних інтересах, а також в інтересах інших користувачів. Наприклад, може бути обмежена науково-дослідна діяльність у заповідниках, обмежене переселення тварин, якщо це шкодить державним інтересам чи інтересам охорони тварин.
Першочерговим обов'язком користувачів тваринного світу є обов'язок додержуватися встановлених правил, норм, лімітів, квот, термінів використання. Наступний обов'язок — користуватися тваринним світом у такий спосіб, щоб не допускались порушення цілісності природних угруповань і забезпечувалося збереження тварин, яких не дозволено використовувати. Так, у цілях полювання не можна вирубувати і випалювати рослинність, стріляти у тварину тоді, коли постріл може знищити інших тварин, які не надані у користування, добування тварин шляхом вибуху.
Важливий обов'язок користувачів — раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допускати погіршення середовища їх перебування внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів.
|
|
Згідно зі ст. 27 Закону «Про тваринний світ». Тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання диких тварин, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123', Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 4492, користувачі об'єктів тваринного світу зобов'язані сплачувати плату за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.
Розмір плати за спеціальне використання тварин обчислюється на підставі доведених користувачам лімітів (квот або дозволених обсягів) спеціального використання тварин та нормативів плати. Плата за спеціальне використання об'єктів тваринного світу зараховується до Державного бюджету України. Платники несуть відповідальність за повноту обчислення і своєчасне внесення до бюджету плати за спеціальне використання об'єктів тваринного світу.
На всіх користувачів тваринного світу покладається обов'язок надавати всебічну допомогу державним та іншим органам, які здійснюють контроль за охороною і використанням тваринного світу, безперешкодно допускати їх до перевірки всіх об'єктів, де утримуються, переробляються та реалізуються об'єкти тваринного \світу, і своєчасно виконувати їх законні вимоги та розпорядження. ) Ряд обов'язків покладається лише на підприємства, установи і організації, а також громадян, які ведуть мисливське або рибне господарство. А саме: проводити первинний облік чисельності і використання диких тварин, вивчення їх стану та характеристики угідь, де вони перебувають; проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування; здійснювати заходи щодо виконання екологічних програм різного рівня з питань охорони тваринного світу і негайно інформувати відповідні державні органи про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин; здійснювати охорону об'єктів тваринного світу в межах закріпленої території, у тому числі видів, занесених до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні; самостійно припиняти використання об'єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворюючої здатності та виникнення загрози знищення тварин; негайно вживати заходів до усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування.
|
|
Перелік обов'язків користувачів тваринного світу не є вичерпним, тому в Законі визначено, що користувачі тваринного світу зобов'язані виконувати й інші обов'язки щодо охорони і використання тваринного світу відповідно до законодавства України.
У ст. 28 Закону визначено умови і підстави припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу. Зокрема, право спеціального використання об'єктів тваринного світу припиняється в разі: закінчення терміну, на який було надано дозвіл на використання; відпадання потреби у використанні або добровільної відмови від нього; припинення діяльності підприємства, установи, організації та громадян, які використовували об'єкти тваринного світу; порушення порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу. Наприклад, користування тваринним світом без відповідного дозволу або з дозволом, але використання не того виду тварин, який у ньому зазначено, або використання не тієї кількості об'єктів тваринного світу, яка зазначена у дозволі, або користування тваринним світом не на тій території, де це дозволено, тощо.
Право використання об'єктів тваринного світу може бути також припинено в разі систематичного невиконання встановлених правил, норм, інших вимог або договірних обов'язків щодо охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу здійснюється шляхом анулювання спеціального дозволу в порядку, визначеному законодавством.
Припинення права спеціального використання тваринного світу не звільняє осіб від зобов'язань щодо відшкодування збитків, за-1 подіяних внаслідок порушення законодавства про охорону і вико-і ристання тваринного світу. Розгляньмо особливості деяких видів! використання об'єктів тваринного світу.
Правове регулювання мисливства та рибальства
Мисливство — вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин (диких звірів і птахів, що можуть бути об'єктами полювання), які перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Його метою є задоволення матеріальних, рекреаційних потреб громадян та інших суспільних потреб. Мисливство здійснюється юридичними та фізичними особами (користувачами), які ведуть мисливське господарство. Мисливське господарство як галузь — це сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва (ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про мисливське господарство та полювання»'.
Мисливське господарство ведеться в межах мисливських угідь, якими визначаються ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Закон України «Про мисливське господарство та полювання» закріплює положення, що мисливські тварини, які перебувають у стані природної волі у межах території України, є природним ресурсом загальнодержавного значення, об'єктом власності Українського народу.
Суцільна площа мисливських угідь, що надається у користування, повинна, як правило, становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, областей.
Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Севастопольською міською радами за поданням місцевого органу, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання (Держкомлісгосп України), Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами Мінекоресурсів України, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на термін не менше як на 15 років. Користувачі мисливських угідь мають переважне право на продовження терміну користування.
Умови ведення мисливського господарства визначаються договором, який укладається між державним органом лісового господарства Автономної Республіки Крим, області, м. Севастополя і користувачем мисливських угідь. Форма типового договору про умови ведення мисливського господарства затверджена наказом центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства України від 12 грудня 1996 р. № 1532.
Переважне право на користування мисливськими угіддями мають:
— власники та постійні користувачі земельними ділянками;
— користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
Загальна площа мисливських угідь України в 1996 р. становила близько 50,9 млн га (проти 51,8 млн га у 1993 р.). З них 86% території знаходиться у користуванні Українського товариства мисливців та рибалок, 11 % — центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства України, 2% — Товариства військових мисливців та рибалок, 1% — інших користувачів'.
На закріплених мисливських угіддях користувачі зобов'язані проводити комплекс заходів для охорони, відтворення кількості диких звірів і птахів. На них покладено відповідальність за правильне використання державного мисливського фонду, реєстрацію мисливців, що беруть участь у полюванні, облік добутої дичини.
Однією з основних форм користування державним мисливським фондом є полювання, тобто сукупність дій людини, спрямованих на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах. До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування) з будь-якою стрілецькою зброєю (у тому числі арбалетом, луком), або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і птахів, або з мисливськими собаками чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання;
перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (в тому числі з арбалетом, луком) (ст. 12 Закону). До полювання не прирівнюються перераховані дії осіб, пов'язані з виконанням ними службових обов'язків, а також знищенням мишоподібних гризунів — шкідників сільського господарства.
Право на полювання згідно із законодавством надається громадянам, які досягли 18-річного віку, одержали у встановленому порядку посвідчення мисливця, контрольну картку обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита, дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо), а також дозвіл на користування вогнепальною мисливською зброєю, арбалетом, луком, паспорт на собак мисливських порід, ловчих звірів і птахів з допуском до полювання у разі їх використання під час полювання. Контрольна картка діє протягом одного мисливського сезону.
Посвідчення мисливця, дозвіл на добування диких тварин видається державним органом виконавчої влади з питань лісового господарства України.
Право на полювання зумовлюється членством в одному із товариств чи організацій, а також видом мисливства: промислове добування звірів та птахів; любительське, спортивне полювання; добування диких звірів і птахів у науково-дослідних цілях.
Полювання в Україні здійснюється в установлені терміни. Так, полювання на пернатих дозволено, як правило, з серпня по грудень; полювання на хутрових звірів дозволено з 15 жовтня по лютий включно; на косуль — з травня по січень; на диких кабанів, ланей, оленів, лосів — з вересня по січень.
Законом України «Про мисливське господарство та полювання» визначаються дії, які дозволяється здійснювати під час полювання (ст. 33), та відповідно — які забороняється здійснювати (ст. 20). Ряд заборонених дій кваліфікуються як незаконне полювання (тобто браконьєрство), зокрема полювання без посвідчення мисливця і контрольної картки, або з посвідченням іншого мисливця; полювання без відповідного дозволу; полювання у заборонені терміни;
полювання у недозволених місцях, в угіддях, не зазначених у дозволі, та інше.
Продукція полювання, а саме: перната дичина, зайці-русаки, кролі дикі, єнотовидні собаки, лисиці, вовки і ведмеді, добуті мисливцями-любителями та мисливцями-спортсменами, а також м'ясо їстівних хутрових звірів залишаються мисливцю і можуть бути самостійно ним реалізовані з дозволу органів державної ветеринарної медицини. Шкури, м'ясо, роги та ікла копитних, добутих у процесі полювання, а також відновлені живі тварини здаються користувачеві мисливських угідь. Підлягають обов'язковій здачі користувачеві мисливських угідь зібрані скинуті роги лані, оленя, косулі, лося, загиблі тварини або їх частини. Хутрова сировина, інша продукція, добута мисливцями за укладеними договорами, обов'язково здається користувачеві мисливських угідь за передбаченою договором ціною.
Незаконно добута продукція полювання підлягає вилученню з конфіскацією і передачею її відповідним органам за спеціальними актами. Порушники законодавства в галузі ведення мисливського господарства та полювання притягаються до відповідальності, визначеної законодавством.
Рибальством відповідно до ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» вважається промислове добування риби, водних безхребетних і морських ссавців, а також любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах. Отже, за видами рибальство можна поділити на загальне та спеціальне використання водних живих ресурсів (прісноводних, морських, анадромних риб на всіх стадіях розвитку; круглоротих; морських ссавців, водних безхребетних і ракоподібних; водоростей та інших водних організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді.
У порядку загального використання водних живих ресурсів підприємства, установи, організації та громадяни мають право: безкоштовно, без вилучення їх із природного середовища, використовувати водні живі ресурси для задоволення наукових, культурно-освітніх, естетичних цілей; добувати водні живі ресурси для зариблення, здійснення контрольного вилову, акліматизації рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з комерційною та іншими цілями; регулювати чисельність водних живих ресурсів з метою запобігання заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу і рибному господарству; здійснювати любительське і спортивне рибальство' у визначених для цих цілей водоймах (їх ділянках) загального користування для задоволення особистих потреб.
У порядку спеціального використання водних живих ресурсів здійснюються: промислове рибальство; добування водних живих ресурсів для наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей; добування водних живих ресурсів для зариблення, здійснення контрольного вилову, акліматизації рибництва, утримання і відтворення у неволі чи напіввільних умовах з комерційною та іншими цілями; регулювання чисельності водних живих ресурсів з метою запобігання заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу і рибному господарству; любительське і спортивне рибальство, що здійснюється поза межами визначених для цих цілей водойм (їх ділянок) загального користування.
З метою вивчення, охорони, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів, отримання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції здійснюється ведення самостійної галузі народного господарства.
Відповідно до Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 11922, ведення рибного господарства здійснюється у поверхневих, територіальних та внутрішніх морських водах, у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі України, а також у відкритому морі та в економічних зонах інших держав підприємствами та організаціями, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України, іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами відповідно до міжнародних договорів України.
Право на користування рибогосподарськими водоймами надається користувачам водних живих ресурсів шляхом видачі дозволу на їх спеціальне використання в місцях і у терміни, зазначені в дозволі. Крім цього, користувачі водних живих ресурсів зобов'язані отримати дозвіл на спеціальне використання водних живих ресурсів у межах затверджених лімітів (виділених квот)', а також внести плату за спеціальне використання водних живих ресурсів2.
Дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видаються центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства та його органами на місцях.
Під час ведення рибного господарства та здійснення рибальства користувачі водних живих ресурсів зобов'язані додержуватися вимог щодо: недопущення погіршення умов існування водних живих ресурсів; забезпечення охорони їх від браконьєрського та іншого використання, що проводиться з порушенням правил; сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом проведення біотехнічних та рибницько-меліоративних робіт; виконання встановлених норм, лімітів (квот), термінів і правил використання водних живих ресурсів тощо. За порушення встановлених вимог і правил, а також недодержання обов'язків користувачів водних живих ресурсів до винних осіб застосовується відповідальність, визначена чинним законодавством.