Західний шлях виникнення держави

На відміну від східного шляху, що мав універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним, скоріше, виключенням із загального правила. Однак треба мати на увазі, що саме західне суспільство стало ”локомотивом історії”, саме європейські держави в короткий історичний термін обігнали значно раніш виниклі східні та у вирішальній ступені випередили весь хід людського прогресу.

Ведучим державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. У свою чергу, це обумовлювалося тим, що тут на стадії протодержави, формою якого була ”військова демократія”, відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів.

У найбільш чистому виді це можна спостерігати на прикладі Древніх Афін, де держава розвивалася, частиною перетворивши органи родового ладу, частиною витісняючи їх шляхом упровадження нових органів, замінивши їх поступово державними органами влади. Місце ”збройного народу” займає збройна ”публічна влада”, яка вже не збігається із суспільством, відчужена від нього і готова виступити проти народу.

Уже на ранньому етапі розкладання общинного ладу спостерігається економічна нерівність: в аристократів (героїв, базилевсів) земельних наділів, худоби і рабів більше, ніж у рядових общинників [3, 343]. В міру розвитку приватної власності росте вплив економічно сильної групи, що прагне послабити роль народних зборів, базилевсу (який є воєначальником, верховним жрецем, верховним суддею) і передати владу своїм представникам, у кінцевому рахунку найбільш багаті власники і почали займати відповідальні державні посади - панування родової знаті був ліквідоване.

Отже, для генезису Афінської держави характерно те, що приватна власність була базою, фундаментом для утворення влади імущих класів. У свою чергу, це дозволило їм опанувати інститутами публічної влади і використовувати їх для захисту своїх інтересів. Афіни нерідко називаються класичною формою виникнення державності.

У Древній Спарті особливості виникнення держави були обумовлені іншими обставинами: спартанська громада завоювала сусідні території, населення яких стало общинними (а не приватними) рабами-ілотами, чисельність яких багаторазово перевищувала чисельність спартанців. Необхідність керувати ними і тримати в покорі зажадала створення нових органів влади, нового апарата. Ці та деякі інші обставини привели до того, що Спарта стала аристократичною республікою з дуже твердими, навіть терористичними методами керування і збереженими значними пережитками первіснообщинного ладу [12, 64].

В Римі процес формування класів і держави в силу ряду причин гальмувався та перехідний до держави період розтяглася на сторіччя. В боротьбі між двома групами вільних членів римського родоплеміного суспільства, що тривала 200 років, плебеї виривали у патриціїв одну поступку за іншою. В результаті цих перемог громадська організація Рима стала мати значну демократичність. Приміром, затвердилася рівноправність усіх вільних громадян, закріпився принцип, відповідно до якого всякий громадянин був одночасно і хліборобом, і воїном. Усе це сповільнювало розвиток майнової і соціальної нерівності в середовищі вільних громадян і формування приватної власності, як важливого фактора класоутворення.

Положення якісно змінилося лише в кінці II ст. до н. е., коли почалося масове обезземелювання селян-общинників, а переможні війни привели до величезного припливу рабів. Зрештою, необхідність зменшувати зіткнення різних соціальних груп неосяжної імперії й утримувати в покорі підвладні і залежні експлуатовані народи привела в II ст. до н. е. до створення могутньої державної машини.

Трохи іншим шляхом йшло створення Франкської держави. Германські племена довгий час служили постачальниками рабів для могутнього сусіда - Рима. Якщо, саме положення Греції і Рима сприяло прискореному ламанню патріархального ладу, то ці ж природні умови в Німеччині до визначеного моменту створювали можливості для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво, у тому виді, як воно існувало в Середземномор’ї, було економічно невигідним. Тому там майнова диференціація і соціальне розшарування привели поступово до формування протофеодального суспільства.

Завоювання германцями значних територій Римської імперії, з одного боку, із всією очевидністю показало нездатність родоплеменого ладу забезпечити панування на них, а це підштовхнуло утворення держави раннєфеодального типу. З іншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькі порядки і прискорило перехід до феодалізму на землі інколи могутньої Римської імперії.

Даний приклад виникнення феодальної держави з первіснообщинного ладу не є чимось винятковим. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (у Древній Русі, Ірландії та ін.).

ІІІ. Основні теорії виникнення держави та права