Східний (азіатський) шлях виникнення держави

держава право східний західний

Найдревніші держави виникли близько 5 тисяч років тому в долинах великих рік: Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищення врожайності різко - у десятки разів - підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності: з’явилася матеріальна можливість мати нічого не виробляючий, але необхідний для успішного розвитку суспільства апарат керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсязі робіт: будівництво каналів, дамб, водопідйомників і інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочому стані, розширенні іригаційної мережі і т.п. Усе це визначало насамперед необхідність об’єднання громад під єдиним початком централізованого керування, оскільки обсяг суспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарських громад і відповідно суспільної форми власності на основний засіб виробництва - землю. У цей час поряд з розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки, як і колись, усе зроблене усуспільнюється, а потім перерозподіляється, і цей перерозподіл здійснюється вождями і старійшинами (до яких пізніше приєднуються служителі культу), те саме в їхніх руках осідає суспільне надбання. Виникають родоплемінна знать і таке соціальне явище, як ”влада-власність”, суть якого в праві розпоряджатися суспільною власністю в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає цю ”власність”). Поряд з цим у зв’язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплеменої знаті при розподілі суспільного продукту. Керувати стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин ”за посадою" з’являється й економічна залежність, що продовжує існувати, ”виборність" цих осіб стає усе більш формальною. Це приводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім і виявленню спадкування посад [3, 35-46].

Таким чином, східний (чи азіатський) шлях формування державності відрізняється насамперед тим, що політичне панування виникло на основі відправлення якої-небудь суспільної функції, суспільної посади. У рамках громади основним призначенням влади ставало і керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення всередині громади особливої групи посадових осіб, які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Нерідко адміністративні функції сполучалися з культовими, що додавало їм особливий авторитет. Маючи зі свого положення ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне ”чиновництво” поступово перетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок - найважливіший елемент апарата, що складається, державної влади. Отже, однієї з головних передумов як державотворення, так і утворення класів ”по східному типі”, було використання пануючими шарами і групами сформованого апарата керування, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.

Поступово, у міру росту масштабів кооперації колективної трудової діяльності, що зародилося ще в родоплеменных колективах ”зачатки державної влади" перетворюються в органи керування і панування над сумами громад, що у залежності від широти економічних цілей складаються в мікро - чи макродержаві, поєднувані силоміць централізованою владою. У цих регіонах вона здобуває деспотичний характер. У результаті виникає структура, подібна з пірамідою: нагорі (замість вождя) - необмежений монарх, деспот; нижче (замість ради старійшин і вождів) - його найближчі радники, візири; далі - чиновники більш низького рангу і т.д., а в підставі піраміди - сільськогосподарські громади, які поступово втратили родовий характер. Основний засіб виробництва - земля - формально знаходиться у власності громад, і общинники вважаються вільними, однак фактично, реально все стало державною власністю, включаючи особистість і життя всіх поданих, котрі виявилися в безроздільній владі держави, уособленого в бюрократично-чиновницькому апараті на чолі з абсолютних монархом.

Східні держави в деяких своїх рисах істотно відрізнялися друг від друга. В одних, як у Китаї, рабство носило домашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, що поряд з общинниками вносили значний вклад в економіку, у тому числі й у державний сектор економіки.

Разом з тим усі східні держави мали багато загального в головному. Всі вони були абсолютними монархіями, деспотіями; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засоби виробництва (”влада-власність”), а приватна власність мала другорядне значення.

Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплеменого суспільства в державу. Основними причинами появи держави тут були: потреба в здійсненні масштабних іригаційних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхідність об’єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій; необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами. [12, 81]

Африканські держави формувалися в основному по тому ж ”сценарію”, однак дослідники вказують на деякі особливості ранніх держав Африки, що відрізняють їх від держав ”східної деспотії”: верховна влада була не спадкоємної, а вибірно-спадкоємною, система керування будувалася на геронтократичному принципі для нижніх рівнів, на аристократичному (мерітократичном) - для більш високих. Крім того, правителі ранніх держав Африки були пов’язані системою обмежень: у пересуванні, у контактах з населенням, що випливало з представлень про їхню сакральність; у прийнятті найважливіших рішень, тому що існувала відома противага їхньої влади в особі ради з представників родової знаті [3, 113].