Розміщення міст по території України

На Україні міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома типами міських поселень є істотна відмінність. Містом вважається населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні – 10 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,7% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні 183 міста (41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян (49,3%). У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського населення держави.

Найгустіша мережа міст характерна для Донецької (51місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 та 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10, 10, 11).

Крім того, більшість міських жителів проживає у селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом. Ці поселення розміщуються навколо промислових районів, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисячі мешканців, переважно робітників, службовців та членів їхніх сімей. Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній та Західній економічних зонах, найменше їх у Південній економічній зоні.

Найпоширеніші селища міського типу – індустріальні,що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу (адміністративно-агропромислові) – в Західній економічній зоні, курортні найбільше характерні для Південної економічної зони, а також для регіону, що прилягає до зони українських Карпат.

В Україні виділяють кілька груп міських поселень.

Малі та середні міста виконують, як правило, адміністративні та торгово-розподільні функції і є центрами областей та адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси навколишньої сільської місцевості.

На Сході і Півдні України є ряд великих міст, які обслуговують потужну промисловість Донбасу та Подніпров'я, морський транспорт і курортно-рекреаційну галузь. Це — Горлівка, Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь, Керч, Євпаторія та ін. Саме ця група міст за 1989—1993 рр. зросла чисельно на 17, 1 %, тоді як усе міське населення — лише на 2, 5 %. У містах-мільйонерах фактично чисельність населення знизилася до рівня 1989 р., а у великих містах (100—500 тис. чол.) навіть зменшилася на 0,6 %.

Є частина міст, населення в яких зменшилося: Горлівка, Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов'язано з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.

Крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні, культурні, комунальні послуги тощо), великі міста мають і негативні характеристики: гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.

Міське населення в Україні за 34 роки (1959—1993 рр.) зросло. Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей, починаючи від Київської, уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим; у високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.

Для України характерне таке утворення, як міські агломерації —їх 19. Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує негативні явища через надмірну концентрацію промисловості, зменшуються рекреаційні зони.

Економічні та соціальні проблеми українських міст