Ознаки обмеження права приватної власності фізичних осіб

При формулюванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб важливим виділити їх ознаки згідно зайнятих у цьому дослідженні позицій з урахуванням аналізу існуючих у науці підходів, сутнісних аспектів, що формують такі обмеження.Виявлення ознак обмежень майнових прав фізичних осіб у такий спосіб дозволить викласти їх поняття.

Отже, на основі вищевикладеного є підстави для формулювання таких ознак обмежень майнових прав фізичних осіб.

1) Обмеження майнових прав фізичних осіб є елементом механізму правового регулювання. Під правовими обмеженнями розуміти сукупність елементів механізму правового регулювання, спрямованих на встановлення меж дозволеної поведінки суб’єктів. При цьому не розкривається, які саме елементи механізму правового регулювання застосовуються в обмеженнях, що утруднює розуміння позиції автора повною мірою. Втім, позитивним у цьому визначенні вважаємо те, що одна з важливих ознак обмежень, а саме, сприйняття їх з точки зору елементу механізму правового регулювання автором вказаного поняття додержується. Тому розгляд обмежень майнових прав фізичних осіб з точки зору аспекту їх розуміння як елементу механізму правового регулювання важливим щодо поняття обмежень майнових прав фізичних осіб. Більш того, ефективна дія обмежень майнових прав фізичних осіб як впливового регулятора у охороні прав та законних інтересів вповноважених осіб та суспільства, передбачає їх розгляд саме з точки зору механізму правового регулювання. У сучасному суспільстві такий підхід є необхідним, оскільки наразі правові механізми, що здатні забезпечити уникнення конфлікту прав та інтересів різних осіб має бути обґрунтованими.

Відображення ж в понятті обмежень майнових прав фізичних осіб віднесення їх до механізму правового регулювання підкреслює необхідність доволі обережного та продуманого підходу до їх встановлення. Це безперечно сприяє найкращої охороні прав таких осіб, що не можуть довільно й необґрунтовано обмежуватись у правій державі. Отже, віднесення обмежень майнових прав фізичних осіб до механізму правового регулювання є їх сутнісною рисою, що має бути відображена у їх понятті [12; с.163].

2) Обмеження майнових прав фізичних осіб спрямовані на охорону прав суспільства, інших учасників цивільних правовідносин. При формулюванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб слід звернути увагу на передумови їх виникнення. Оскільки передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб дозволяють визначити зумовленість таких обмежень, їх необхідно виділити як ознаку таких обмежень та вона має бути відображена у відповідному понятті.

Обмеження права власності представляють собою встановлені законом правила, які спонукають власника утримуватись від певних дій чи терпіти дії інших осіб у сфері свого юридичного панування в цілях захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони держави та її безпеки. Таке поняття обмежень слід оцінити критично з наступних причин. Перш за все, представлене цією дослідницею визначення не є достатньо універсальним, стійким, воно буде змінюватися залежно від економічних, правових, політичних змін у суспільстві.

Як вже було з’ясовано при розгляді еволюції поглядів на обмеження майнових прав фізичних осіб, чинники, що впливають на них можуть змінюватись з часом. Втім, на відміну від чинників, що впливали на майнові обмеження у різні часи, їх передумови із часом практично залишалися без змін. Отже, з’ясовані вище передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб, такі як їх спрямованість на охорону прав суспільства чи інших вповноважених осіб (учасників цивільних правовідносин) мають бути відображені у відповідному понятті.

3) Обмеження майнових прав фізичних осіб закріплюються у законі. По-перше, закріплення такої ознаки підкреслить розуміння законодавчих витоків обмежень майнових прав фізичних осіб. По-друге, зрозумілим буде джерело встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб у цивільному праві, яким є закон. Крім того, посилення акценту на джерелі встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб дозволить чітко визначити та закріпити важливі з точки зору теорії підходи про те, що обмеження майнових прав фізичних осіб можуть закріплюватись лише у законі. Функцією підзаконних актів, з урахуванням цього, є роз’яснення окремих обмежень майнових прав фізичних осіб, втім, не встановлення нових таких обмежень. Суд застосовує цивільне законодавство, зокрема, щодо обмежень майнових прав фізичних осіб, але не наділений правом встановлювати обмеження, що не передбачені у законі. Щодо сторін договору закон через імперативні норми може визначати певні обмеження та учасники договірного процесу мають дотримуватись їх. Отже, можливість законодавчого встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб є сутнісною ознакою обмежень майнових прав фізичних осіб, що має бути відображена у їх понятті [14; с.172].

4) Обмеження майнових прав фізичних осіб діють за допомогою специфічних законодавчих заборон, обов’язків та дозволів. Обмеження майнових прав фізичних осіб полягає у особливій, конституційній основі більшості таких обмежень, що прямо встановлено у ст.64 Конституції України [1]. Посилення цієї специфічності бачимо виходячи зі ст.3 Конституції України [1], оскільки встановлення обґрунтованих обмежень майнових прав фізичних осіб сприяє їх належній охороні у правовій державі. З огляду на це, законодавцем мають встановлюватися заборони, обов’язки та дозволи, завдяки яким формуються обмеження майнових прав фізичних осіб. При їх формулюванні законодавець має розуміти, що зачіпається дуже тонка та специфічна матерія, пов’язана із важливими державними інтересами, якими виступають права фізичних осіб. Тут треба намагатися досягати, наскільки це є можливим з точки зору правового регулювання, розумного компромісу між охоронюваними правами фізичних осіб та суспільними інтересами і правами інших уповноважених осіб. Отже, розумне співвідношення законодавчих заборон, обов’язків та дозволів здатне сприяти при встановленні обмежень майнових прав фізичних осіб охороні їх прав, досягати належного балансу між правами та інтересами вповноважених осіб та суспільства, не припустити конфлікту і напруженості при їх здійсненні.

Обмеження майнових приправа приватної власності фізичних осіб – це елемент механізму правового регулювання, що спрямований на охорону прав суспільства, інших учасників цивільних правовідносин та здатний за допомогою специфічних законодавчих заборон, обов’язків або дозволів впливати на звуження можливостей здійснення суб’єктивного цивільного права. Це поняття в цілому відображує ті ознаки, що притаманні обмеженням прав власності фізичних осіб. Втім, не виключено, що й воно може піддаватись вдосконаленню із подальшим розвитком уявлень про обмеження прав власності фізичних осіб [20; с.88].

Висновок

Запровадження будь-якого з видів обмежених речових прав суттєвим чином впливає на обсяг майнових можливостей власника – спричиняє значне їх зменшення й тимчасово унеможливлює реалізацію відповідних правомочностей. На підставі порівняльного аналізу норм римського приватного та сучасного цивільного права України виявлено моменти рецепції положень стародавньої римської правової системи з регламентації речово-правових обмежень права приватної власності, віднайдено сутність, встановлено первинний зміст відроджених у Цивільному кодексі України категорій речових прав, виявлено недоліки та прогалини чинного законодавства про речові права та опрацьовано конкретні пропозиції і рекомендацій щодо їх усунення.

Загальна спрямованість курсової роботи надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних положень, висновків та пропозицій:

1. Визначено поняття суб’єктивного речового права, яке за наявності ознак абсолютності й речовості, визначено правом, спрямованим на задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на майно, забезпеченим абсолютним захистом.

2. Доведено, що сучасна система речових прав у первісному стані відтворює відповідну класифікацію римського приватного права періоду Домінату та вперше науково обґрунтовано, що її елементи в системі цивільного права України займають місце інститутів, а саме речове право – самостійної підгалузі.

3. На основі аналізу історичного матеріалу розвинуто висновок про необ’єктивність виведення поняття права приватної власності із застосуванням тріади правомочностей власника. Встановлено, що відмітними рисами, необхідними для відокремлення права приватної власності в системі речових прав, є зміст та сутність. На їх підставі суб’єктивне право приватної власності визначено передбаченим законом, найбільш повним речовим правом, що закріплює приналежність майна певній особі.

4. Опрацьовано поняття меж здійснення права приватної власності як законодавчо окреслених кордонів легально дозволеної поведінки власника, визначених за допомогою сукупності критеріїв у негативний спосіб та доведено, що основні критерії лімітації поведінки власника є запозиченням римського правового спадку, а первісна їх кількість та ступінь узагальнення засвідчують більш широке окреслення меж суб’єктивного права приватної власності у Стародавньому Римі, ніж передбачено в Україні.

5. Запровадження обмеження позначається на всіх відмітних рисах теоретичної конструкції права приватної власності: обмеження повноти обсягу компетенції власника полягають у тимчасовій неможливості реалізації ним окремих правомочностей, обмеження виключності пов’язуються з обов’язком допущення стороннього впливу на майно, обмеження абсолютності – відбиваються в поширенні на осіб, які володіють чужим майном на підставі, передбаченій законом або договором, абсолютного захисту, у тому числі і від власника.

6. Доведено, що запровадження обмежених речових прав спричиняє зменшення обсягу правомочностей власника. Право володіння чужим майном обтяжує правомочності володіння, користування й певною мірою розпорядження; сервітутне право головним чином впливає на правомочність користування, а в окремих випадках і на володіння; емфітевзис і суперфіцій, обтяжуючи правомочності володіння, користування, розпорядження, зводять обсяг можливостей власника до мінімального й тимчасово унеможливлюють для власника реалізацію права.