Незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону

Судді незалежні і підкоряються лише Конституції та Законам України (ст.8 ЦПК України). Їм забезпечуються умови для безперешкодного та ефективного здійснення своїх прав і обов’язків. Будь-яке втручання в діяльність суддів по здійсненню правосуддя недопустиме і тягне за собою відповідальність по Закону.

Незалежність суддів і підкоренню їх тільки закону-це два погодженні, органічно пов’язані між собою начала. Вони складають єдиний принцип, так як незалежність суддів зумовлена їх підкоренню тільки Закону, а підкорення Закону в свою чергу, можливе лише при умові, що судді дійсно незалежні.

У відповідності з даним принципом ніхто не вправі впливати в судову діяльність по рішенню конкретних справ ніякі державні органи, громадські організації чи посадові особи не мають права здійснювати будь-який прямий чи непрямий вплив, давати вказівки суддям, як вирішити конкретну судову справу. Таке втручання в правосудну діяльність антиконституційне.

Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені в в ст. 126 Конституції України та Законом України “Про статус суддів”.

Незалежність судді забезпечуються передбачена Законом:

· процедурою здійснення правосуддя, забороною під погрозою відповідальності по здійсненню правосуддя;

· встановленим порядком зупинення та закриття повноважень судді;

· правом судді на відставку, недоторканістю судді;

· системою органів судівської спільності;

· надання судді за рахунок держави матеріального та соціального забезпечення, відповідно до його високого статусу.

 Ряд правових гарантій незалежності суддів, закріплений в цивільно-процесуальному законодавстві, регулюючому діяльність суддів при розгляді цивільних справ: порядок розгляду всіх питань цивільної справи і право судді на окрему думку; таємниця нарад суддів (ст. 210 ЦПК України)

Будь-яке втручанння в діяльність суддів по здійсненню правосуддя переслідується по Закону. У відповідності з Законом України “Про статус суддів” передбачена відповідальність за вплив у будь-якій формі на суддів з ціллю протидіянню всесторонньому, повному і об’єктивному розгляду конкретній справі чи досягти винесенню незаконному судовому рішенню

 Закріплення розгляду принципу незалежності є відміна строку повноважень судді і правила про незміність та неприторканність судді.

Гласність судового розгляду.

Розгляд судової справи у всіх судах відкрите (ст.129 Конституції України та ст. 10 ЦПК України). Розгляд справи в закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених Законом, з дотриманням при цьому всіх правил судового провадження.

Принцип гласності судового розгляду важливий для забезпечення виховних функцій правосуддя по відношенню як до присутніх в залі судового засіданя, так і учасників судової справи. Разом з тим, в силу даного принципу громадяни мають можливість контролювати діяльність суду, а виборці – ще й за діяльністю народних засідателів. Гласність судового розгляду являється одним із яскравих виявів демократії в області здійснення правосуддя. Досягнення таких завдань, як захист прав громадян, виявлення причин, породжуючих правопорушень, попередження правопорушеь і становить можливість завдяки гласності судових процесів

Закритий судовий розряд цивільних справ допускається у відповідності зі ст.10 ЦПК:

1. В цілях запобігання розголошенню державної таємниці

2. В цілях запобігання розголошенню даних про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь в справі, а також забезпечення таємниці усиновлення             (ст.112 Кодексу законів про шлюб і сім’ю України).

В цих випадках виноситься мотивована ухвала з вказанням обставин, які свідчать про необхідність проведення закритого судового засідання.

Інших випадків закритого розгляду судових справ закон не передбачає, і тому не допускається видалення із залу судебного розгляду громадян, якщо ними не порушений порядок

Слухання справи в закритому засідання ведеться у всіх випадках публічно.

Рівноправність перед судом і законом.

       В Конституції України стаття 129- закріплено положення про рівність всіх перед законом і судом і конкретизує, що на рівність громадян не впливають їх походження, соціальне та майнове положення національна та расова приналежність, вік, освіта, мова, відношення до релігії, характер занять, місце проживання та інші обставини.

Рівність перед закономі судом забезпечується тим, що кожна судова справа розглядається в одному і тому ж порядку, в одних і тих же процесуальних формах і однаковий об’єм гарантій для осіб, які беруть участь в справі. Цим досягається можливість рівного задоволення законних вимог громадян, зацікавлених в результаті справи і рівна для них можливість відстоювати свої права перед судом.

       Правосуддя по цивільним справам здійснюється єдиним для всіх судом.

       Принцип здійснення правосуддя начал рівності громадян перед законом і судом і має двоякий зміст: в ньому виражається положення про єдиний суд положення про єдність права. Встановлена Конституцією України і законодавством про судоустрій судова система являється єдиною для всіх громадян.

Матерільною основою рівності прав та свобод громадян служить те, що всі вони юридично рівні по відношенню до знарядь і засобів виробництва. Це визначає їх політичну рівність і рівноправність у всіх інших областях.

Змагальність

Судове провадження в Україні здійснюється на основі змагальності (ст. 15 ЦПК України). Застосовуючи до правосуддя по цивільних справах це означає, що судовий розгляд справи проходить у формі змагальності між сторонами, джерелом якого являється протилежність їх матеріально-правових інтересів. Процесуальне положення сторін характеризується пред’явлення їм широких можливостей відстоювати свою точку зору шляхом активного участі в судовому розгляді з використанням процесуальних засобів захисту.

       Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, в цілях захисту своїх прав та інтересів посилаються на фактичні обставини справи, представляють докази, беруть участь в їх дослідженні, виражають точку зору на справу в цілому і по окремих питаннях.                У відповідності з принципом змагальності особам, які беруть участь в справі, надається достатній об’єм процесуальних прав, які забезпечують кожному з них реальність і дійсність судового захисту.

       Даний принцип невід’ємний від процесуальної рівності сторін, який є його основою, поскільки саме наділення рівними правами і обов’язками дається сторонам можливість змагатись перед судом. Найбільш яскраво цей принцип проявляється в стадії судового розгляду в суді першої інстанції, але характерний і таким стадіям цивільного процесу, як касаційне провадження, перегляд по нововиявленим обставинам та ін.

Принцип змагальності забезпечує повноту фактичного і доказового матеріалу, наявність яких являється важливою умовою встановлення обставин по справі.

       В галузевому законодавстві закріплений ряд правил, розкриваючий зміст принципу змагальності:

1. Кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог і заперечень; відстоювати свою позицію в справі;

2. Суд може запропонувати сторонами надати додаткові докази;

3. Сторони вправі посилатися на різні юридичні факти, які лежать в основі їх вимог та заперечень

  Рівність сторін.

 Судове провадження здійснюється на основі рівності сторін (ст.129 Конституції України). Принцип рівності тісно пов’язаний з принципом рівності перед законом і судом. Його суть виражається в установленому законом і забезпечується судом рівних можливостей сторін реально використовувати процесуальні засоби судового захисту прав та інтересів. Завдяки дії даного принципу сторони можуть знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, задавати питання іншим учасникам процесу, свідкам і експертам, давати усні та письмові роз’яснення суду, давати свої висновки по всім питанням в судовому процесі, заперечувати проти доводів і висновків іншої сторони, брати участь в судових дебатах, оскаржувати судові акти у вищестоящий суд.

       Зміст принципу рівності сторін розкривається в ряді статей ЦПК. Так у відповідності зі ст.103 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Їм забезпечується також інша рівна можливість брати участь в розгляді справ в судовому засіданні: сторони повідомляються про місце і час судового засідання або скоєнні певного процесуальної дії; після викладенні справи справи по суті, суд заслуховує роз’яснення сторін та інших учасників процесу (ст.180 ЦПК України).

       Маючи рівні процесуальні права, сторони несуть і рівні процесуальні обов’язки.     В ч.2 ст.99 ЦПК України. Це важливе положення сформулювано так: особи, які беруть участь в справі, до яких закон відносять і сторони, зобов’язані добросовісно користуватись всіма належними їм процесуальними правами.

 

4б. Принципи цивільного процесуального

права закріплені в галузевому законодавстві.

Диспозитивність

 Поняття “диспозитивність” походить від лат “dispositivus”- “маю в розпорядженні”. Юридичний термін “диспозитивність” означає можливість особи на свій розсуд розпоряджатись суб’єктивними правами. Принцип диспозитивності заключається у можливості осіб, які беруть участь у справі, мати в розпорядженні свої матеріальні та процесуальні права, а також засоби їх захисту. Так у відповідності до ст.103 ЦПК України, позивач має право змінити зміст чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою.

       Свобода осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатись наявними матеріальними права і процесуальними засобами їх захисту обумовлена свободою особистості в Україні. Воля сторін в дозволених законом межах розпоряджатись належним їм правами в цивільному процесі не протирічать цілям правосуддя по цивільним справам, так як діяльність суда, його процесуальні відносини з учасниками цивільної справи будуються з врахуванням самостійності, відомої автономії, розпоряджень, які належать учасника цивільних правовідносин. Цивільний процесуальний закон в цілях здійснення судового захисту суб’єктивних цивільних прав які надаються кожному суб’єкту права і визначаються процесуальними засобаим, яким останній може вільно розпоряджатись в процесі.

       Диспозитивність в області цивільного процесу являється продовженням і наслідком диспозитивного начала, характерного для цивільних матеріальних правовідносин. Початок диспозитивності Пронизує все цивільне судове провадження – від порушення конкретної справедливо виконавчого провадження.

       Зміст принципу дистозитивності характеризується тими широкими правами, якими закон наділяє сторони та інших осіб в справі. В Цивільному процесуальному кодексі України вони закріплені в ст.103. Особи, які беруть участь у справі мають широкі і різносторонні процесуальні повноваження, але зміст принципа диспозитивності включає лише ті з них, якими пов’язані з предметом судової діяльності і здійснення яких впливає на рух процесу.

        В змісті принципа диспозитивності з точки зору його нормального вираження і здійснення входять повноваження пов’язані з розпорядженням сторонами матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, відносяться: пред’явлення позову та зустрічного позову, заяви, скарги, певного характеру і об’єму позовних вимог і заперечень; можливість їх змін; відмова від позову; визнання позову, заключення мирової угоди.

       По своєму характеру принцип диспозитивності являється специфічним галузевим, тому що в цивільному процесі сторони можуть вільно розпоряджатись предметом судового провадження (спірним матеріальним правом) і процесуальними засобами, тобто, своїми діями на рух процесу.

       Разом з тим за судом зберігається право контролю за деякими розпорядчими діями сторін: наприклад, за заключенні мирової угоди або визнання відповідачем позову. Суд контролює ці дії з тим, щоб вони не протирічили закону і не порушували права інших (крім сторін) осіб.