Згортання українiзацiї. Поступове знищення її здобуткiв

      Українська стихія, яка бурхливо проявлялася на всіх щаблях суспільства почала турбувати Москву. Свій наступ на українське відродження Сталін розпочав у квітні 1926 р. з листа Кагановичу і всім членам КП(б)У, в якому він засуджував Миколу Хвильового, тодішнього наркома освіти. Сталін добре розумів, що світогляд письменника веде до націонал-комунізму, кінцевою метою якого є самостійна Україна. Приво­дом для ідеологічного звинувачення митця слова стали сформу­льовані ним гасла "Геть від Москви" і "Дайош Європу", що були закликом до українського письменства не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського, а виявляти свою національну свідомість, самобутність, звертатися до європейсь­кої спадщини. Це викликало обурення московської партійної но­менклатури, що розпочала кампанію таврування "націоналістич­ного ухилу" М. Хвильового, так званого "хвильовизму". Обме­ження творчої свободи української інтелігенції, навішування ідео­логічних ярликів "буржуазного націоналізму" стали першим кроком сталінського режиму на шляху скасування політики українізації, ут­вердження командно-адміністративної системи в духовній сфері.

      Наступним об'єктом критики став О. Шумський, який у 1924-1926 рр. був наркомом освіти і відповідав за проведення україні­зації. Як один із організаторів та провідників цієї політики, він вва­жав, що вона здійснюється занадто повільними темпами вна­слідок протидії зрусифікованої номенклатури. О. Шумський на­полягав на необхідності відкликання з України Л. Кагановича, що проявляв схильність до адміністрування, бюрократизму і штучно гальмував процес українізації. У відповідь генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович організував кампанію кри­тики наркома освіти. Лютнево-березневий об'єднаний пленум ЦК й ЦКК КП(б)У в 1927 р. розцінив погляди О. Шумського як "націоналістичний ухил", його було знято з посади наркома і ви­слано за межі України. Лише один учасник пленуму - представ­ник Компартії Західної України (КПЗУ) Карл Саврич (Максимо­вич) - не підтримав цього рішення. Це дало привід Кагановичу звинуватити в "шумськизмі" весь ЦК КПЗУ, а партія пізніше була ліквідована виконкомом Комінтерну.

     Після зняття Шумського, на посаду наркома освіти було призначено Миколу Скрипника. У цьому виборі Москва дуже помилилась – Скрипник ще більше посилив процес українізації. Отже становище було певною мірою курйозним: з одного боку почався наступ Москви на провідних українізаторів, а з іншого – процес відродження набув відчутного поштовху завдяки сильній позиції в партії Миколи Скрипника – старого більшовика і соратника Леніна, який був поза всякою підозрою.

      На початку 1928 р. Москва відкрила новий “національний ухил” в Україні. Його носієм було проголошено доти невідомого Михайла Волобуєва, який в своїй праці “До проблеми української економіки” заявив, що Україна економічно експлуатується Росією і має всі ознаки російської колонії. Він грунтовно переко­нував, що українська економіка повинна становити єдиний на­родногосподарський комплекс, який може інтегруватися в світову економічну систему без посередництва російської. "Волобуєвщина" поряд з "шумськизмом" та "хвильовизмом" були оголо­шені проявом небезпечного "націонал-ухильництва" і стали при­водом для згортання політики українізації.

        Діяльність Л. Кагановича на посаді лідера українських більшо­виків була досить високо оцінена кремлівським керівництвом. У 1928 р. його з підвищенням було відкликано до Москви. Гене­ральним секретарем ЦК КП(б)У став Станіслав Косіор — відо­мий партійний і державний діяч, один із активних провідників ста­лінської політики на Україні. Саме за його безпосередньою участю було розгорнуто остаточний етап ліквідації політики ук­раїнізації в умовах становлення тоталітарної диктатури. Трагіч­ним фіналом українського національно-культурного відродження 20-х років стало самогубство М. Скрипника - одного з останніх поводирів і захисників політики українізації - в липні 1933 р.

Використана література:

Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних  спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

Король В. Ю. Історія України. – Київ: “Феміна”, 1995.

Гунчак Тарас. Україна: Перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – Київ.: Либідь, 1993.

Минуле України: відновлені сторінки / Ред-кол.: І. М. Хворостянський та ін. – Київ.: Наукова думка, 1991.