Аналіз психопедагогічної літератури з проблеми розвитку особистості підлітка

 

Психологія особистості — одна з важливих, великих і особливо спірних тем у психології. Інтерес до неї невичерпний тим більше зараз, коли проблема особистості в суспільному розвитку так зросла.

На даний момент існує безліч теорій особистості. Так, наприклад, Л.Хьелл і Д. Зиглер у своїй книзі “Теорії особистості” описують більш десятка з існуючих у закордонній психології.

    Зиґмунд Фрейд висунув психодинамічну теорію особистості, основна думка якої полягає в тому, що люди знаходяться в стані невпинного конфлікту, джерела якого лежать у неусвідомлюваних сексуальних і агресивних спонуканнях. Психодинамічна теорія призначає головну роль складній взаємодії між інстинктами, мотивами і потягами, що конкурують між собою за верховенство в регуляції поводження людини.

    З.Фрейд для більш точного і простого опису особистості вводить в анатомію особистості три основні структури: ід, его і суперего. Такий розподіл відомо, як структурна модель психічного життя.

    Ід (воно) означає інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Его (Я) — це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. Суперего (поверх-я) — морально-етична сила особистості.

    Після Фрейда вивченням его займався видатний психолог Ерік Еріксон. Він вважав, що розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини. Його аналіз соціалізації можна представити за допомогою опису відмінних рис восьми стадій психосоціального розвитку.

 

1. Дитинство: базальна довіра — недовіра.

2. Раннє дитинство: автономія — сором і сумнів.

3. Вік гри: ініціативність — вина.

4. Шкільний вік: працьовитість — неповноцінність.

5. Юність: его-ідентичність — рольове змішання.

6. Рання зрілість: інтимність — ізоляція.

7. Середня зрілість: продуктивність — інертність.

8. Пізня зрілість: его-інтеграція — розпач.

 

Інший відомий психолог Реймонд Кеттел у дослідженні особистості має одну ведучу мету: розкрити (за допомогою методу факторного аналізу) основні риси особистості. Він думає, що особистісні риси складають ядро структури особистості, і вони відповідальні за те, що буде робити людину в даній обстановці. По визначенню Кеттела, особистість — це те, що дозволяє нам пророчити поводження людини в даній ситуації. Кеттел вважає, що риси особистості являють собою відносно постійні тенденції реагувати певним чином у різних ситуаціях і в різний час. Вони відбивають стійкі і передбачувані психологічні характеристики. Кеттел на підставі результатів досліджень відносить особистісні риси до 16 основних категорій (факторам).

На відміну від Кеттела, Г.Айзенк був переконаний, що для пояснення більшої частини поведінкових проявів людини необхідно не більш трьох типів. Він набагато більше значення додає генетичним факторам у розвитку індивідуума, ніж Кеттел. Айзенк виявив два основних типи, що він назвав інтроверсія — екстраверсія і нейротизм — стабільність. Вони статистично не залежать друг від друга. Відповідно людей можна розділити на чотири групи.

Основне місце в його концепції займає питання про мотивацію. Маслоу говорив, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя значним й осмисленим. Він описував людину, як «бажаюча істота», що рідко досягає стану повного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, якщо воно існує, у кращому випадку недовговічною. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню і націлює увагу і зусилля людини.

Маслоу припустив, що всі потреби уроджені і представив свою концепцію ієрархії потреб у мотивації людини в порядку їхньої черговості:

 

				шляхи самоактуалі-зації: реалізація потенціалу. Істина, добро, краса, життєвість, індивідуальність, досконалість, необхідність, завершеність, порядок, простота, повнота, гра, невимушеність, самодостатність, свідомість.
			Потреби самоповаги, поваги інших: значення, компетентність
		Потреби приналежності і любові: приєднання і прийняття
	Потреби безпеки та впевненості: довгострокове виживання і стабільність
Фізіологічні потреби: їжа, вода, сон, повітря, житло, секс.

 

В основі цієї схеми лежить правило, що домінуючі потреби, розташовані внизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина усвідомити наявність і бути мотивованим потребами, розташованими вгорі, тобто задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, уможливлює усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії, і їхня участь у мотивації. По Маслоу, це є головним принципом, що лежить в основі організації мотивації людини, і чим вище людина може піднятися в цій ієрархії, тим велику індивідуальність, людські якості і психічне здоров'я він продемонструє.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «усе або нічого». Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивована на двох чи більш рівнях потреб. Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно так:

n фізіологічні - 85%,

n безпека і захист - 70%,

n любов і приналежність - 50%,

n самоповага - 40%,

n самоактуалізація - 10%.

    Якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці потреби не будуть у достатній мері задоволені.

Гуманістична теорія розглядає самоактуалізацію, як ідеальний варіант розвитку особистості. Засновником цієї теорії є Абрахам Маслоу. На думку Маслоу, люди які самоакуаліцуються — це люди, що живуть повним життям, роблячи щонайкраще те, на що вони здатні.

Маслоу прийшов до висновку, що самоактуализувавшіся люди мають, наприклад, слідуючі характеристики: більш ефективне сприйняття реальності; прийняття себе, інших і природи такими які вони є; автономія: незалежність від культури; суспільний інтерес; глибокі міжособистісні відносини; демократичний характер; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність.

При всім різноманітті існуючих підходів, у психології в даний час прийнято виділяти декілька незалежних друг від друга напрямків сучасного людинознавства: біогенетичне, соціогенетичне і персо­ногенетичного напрямку.

У центрі уваги представників біогенетичної орієнтації знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, що володіє визначеними антропогенетичними властивостями (задатки, темперамент, біологічний вік, стать, тип статури, нейродинамічні властивості мозку, органічні спонукання й ін.), що проходять різні стадії дозрівання в міру реалізації філогенетичної програми виду в онтогенезі.

Представники різних течій соціогенетичної орієнтації вивчають процеси соціалізації людини, придбання соціальних установок і ціннісних орієнтацій, формування соціального і національного характеру людини як типового члена тієї чи іншої спільності.

У центрі уваги дослідників персоногенетичної орієнтації стоять проблеми активності, самосвідомості і творчості особистості, формування людського Я, боротьби мотивів, виховання індивідуального характеру і здібностей, самореалізації й особистісного вибору, безперестанного пошуку сенсу життя.

 У відокремленні біогенетичного, соціогенетичного і персоногенетичного напрямків виявляється детермінація розвитку особистості впливом двох факторів — середовища і спадковості.

У рамках системно-дієвого підходу (С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьев) розробляється інша схема детермінації розвитку особистості. У цій схемі властивості людини як індивіда розглядаються як передумови розвитку особистості. Соціокультурне середовище являє собою джерело, що харчує розвиток особистості. Середовище несе ті суспільні норми, цінності, ролі, церемонії, знаряддя, системи знаків, з якими зіштовхується індивід. Справжніми підставами і рушійною силою розвитку особистості виступають спільна діяльність і спілкування, за допомогою яких здійснюється рух особистості у світі людей, прилучення її до культури.

Розвиток особистості здійснюється в діяльності, керованою системою мотивів. Дієво-опосередкований тип взаємин, що складаються в людини з найбільш референтною групою (чи обличчям), є визначальним чинником розвитку.

У теорії Л.И. Божович (1968) показано, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди його життя формується визначений погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція і є одна з головних характеристик особистості, передумова до її розвитку, що розуміється як сукупність ведучих мотивів діяльності.

По А.Н.Леонтьеву, основоположнику дієвого підходу, основною внутрішньою характеристикою особистості є мотиваційна сфера особистості, особливе значення в його теорії особистості має “особистісний зміст”(1982)

Основоположник пермської психологічної школи, В.С. Мерлин, вважав, що “особистість — це не сума, не сукупність психічних властивостей, що володіють визначеними відмітними ознаками, а цілісна їхня єдність. Цілісна система особистості визначається наступними ознаками:

1. До неї входить велика кількість психічних властивостей, і визначається вона великою кількістю різноманітних умов.

2. Особистість характеризує людини як суб’єкта, активно перетворююча дійсність, тому система її психічних властивостей є саморегулюючої.

3. Людина не народжується особистістю, а стає нею…Особистість - система що саморозвивається.”(1988).

У структуру особистості по В.С.Мерлину входять характер, здібності, самосвідомість (1990).

У загальному виді розвиток особистості може бути представлене як процес і результат входження людини в соціокультурне середовище. Якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він при сприятливо складаються обставинах проходить три фази свого становлення в ній як особистість, а саме: адаптацію, індивідуалізацію й інтеграцію.

Значимим періодом у віковому розвитку особистості є отроцтво і юність. Діагностика і самодіагностика особистості особливо важливі в цей період, коли молода людина засвоює соціальні норми, примірить на себе різні соціальні статуси і формує навички виконання соціальних і психологічних ролей. Виявлення резервів особистісного розвитку стає важливою задачею.

У розвитку самосвідомості в юнацькому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками. Але дуже коштовно, якщо ці якості проаналізовані науково.