Принципи розміщення суспільного виробництва

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на ос­нові певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і га­лузевої структури господарського комплексу регіону, опрацю­ванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільне необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних поло­жень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил. Отже, принципи — це результат пізнання особливостей дії зако­номірностей розміщення окремих об'єктів, галузей та територі­альних господарських комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення продуктивних сил — це правила ді­яльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення [4, с. 15].

Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщен­ня і розвитку продуктивних сил, які повинні використовуватися в практичній діяльності.

Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з пріоритетністю соціальних та екологічних чинників. Його реа­лізація в господарській діяльності означає: наближення матеріа­ломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; набли­ження виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної про­дукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке роз­міщення виробництва, за якого: структура господарського комп­лексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслугову­ючими галузями; існує певна відповідність між сировинною ба­зою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ре­сурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольня­ються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає фор­мування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регі­ону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва пе­ревага надається тим з них, які не спричиняють екологічної на­пруженості на певній території.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх гос­подарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональ­ній політиці.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу пра­ці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена про­дукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

Пріоритетність викладених вище принципів визначається за­гальною стратегією економічного розвитку держави. На сучас­ному етапі на перший план виступають соціальне та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку продуктивних сил. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ І КРИТЕРІЇ,