Що впливають на розміщення продуктивних сил

Закономірності і принципи втілюються в практику розміщен­ня продуктивних сил через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об'єктів, так і на форму­вання територіально-виробничих комплексів. Під факторами роз­міщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумов­люють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей [4, с.18]. Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природ­но-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-еконо­мічні та техніко-економічні.

Природно-географічні фактори включають характеристику при­родно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою різноманіт­них корисних копалин пов'язано близько 45% усіх промислових підприємств і до 20% трудових ресурсів [1, с. 6]. Екстенсивне не-комплексне використання багатьох родовищ призвело до перед­часного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних ро­довищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості техно­логії видобування та переробки мінеральної сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25% [1, с. 7].

Для раціонального розміщення продуктивних сил України не­обхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій зба­лансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологіч­ної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціо­нального використання надр у нових економічних умовах.

Сучасне використання земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористу­вання. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісоко­ристування.

Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового гос­подарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для еко­номічного розвитку.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктив­них сил країни чи певного регіону в структуру світового еконо­мічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визна­чальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності ви­користання природно-ресурсного потенціалу, структури економі­ки, курсу зовнішньоекономічної політики.

В сучасній системі світового господарства зовнішньоекономіч­ні зв'язки національних економік охоплюють ширший, ніж рані­ше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-тех­нологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з Них за національні межі.

Для України вихід на світовий ринок пов'язаний з формуван­ням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональ­них господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для Забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових виробництв.

Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чи­сельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні фор­ми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіт­тя; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оці­нити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і мож­ливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скоро­чення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низь­кою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарсь­кого комплексу тощо. Демоекономічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисло­вості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.

У зв'язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця об­ставина також враховується при вирішенні питання щодо розвит­ку різних форм територіальної організації продуктивних сил. Зо­крема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та від­повідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.

Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктив­них сил, полягають у: різкому падінні показників народжуванос­ті, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертнос­ті, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показ­никами розвинутих країн світу середній тривалості життя; неспри­ятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структу­рі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездат­не населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного ві­ку; збільшенні кількості територій з від'ємним природним при­ростом населення внаслідок перевищення смертності над народ­жуваністю.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продук­тивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструк­тури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здо­ров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; сані­тарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-еконо­мічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного по­тенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задо­волення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досяг­ти внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціаль­ному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень.

Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, приско­реного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального вико­ристання міських територій. Для середніх і малих міських посе­лень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема ство­рення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Цьо­му сприятиме реалізація широкомасштабних заходів щодо соці­ально-економічного розвитку сільських поселень відповідно до Національної програми відродження села.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, со­ціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та поси­лення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціаль­ній інтеграції.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями на­уково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження йо­го результатів у практику господарювання, форми суспільної ор­ганізації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних між­галузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють і критерії їх розміщення. Критерії — це інтегральні показники, (орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, де­мографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при ви­борі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи за­ходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки.

На сьогодні визначальними критеріями раціонального розмі­щення продуктивних сил виступають екологічні та соціальні. До­тримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просто­рової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозбері­гаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природ­ного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб та ін­тересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних цент­рів соціальної допомоги.

Наукове обгрунтування найважливіших закономірностей, прин­ципів і критеріїв слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід від­нести: структурну трансформацію народного господарства з ме­тою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей об­робної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація тери­торій колишніх військових об'єктів, поглиблення конверсії вій­ськово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва.

 

Література

1. Дорогунцов С. L, Даншишин Б. М., Лібанова Е. М., Шевчук В. Я. Україна: проблеми сталого розвитку: Наукова доповідь. — К.: РВПС України НАН України, 1997. — С. 5 — 96.

2. Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: Інформаційно-аналітичний огляд (1997 р.) / За ред. В. С. Найдьонова. — Донецьк: ДІКОМ, 1998. — 80 с.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina, 1995. —С. 45, 95—97, 131, 146, 154, 164, 176,251,268,279,344.

4. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методо-логічні основи). — К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. — С. 11 — ЗО.

5. Кравців В. С. Економічний розвиток і екологічна безпека: шлях України // Регіональна економіка. — 1997. —№ 3. — С. 97—105.

6. Пастернак-Таранущенко Г. Результати дослідження шляхів за­безпечення економічної безпеки України // Економіка України. — 1999.—№2.—С. 21—28.

7. Регіональна політика України / За ред. Н. Г. Курдюкової. — К.: Наукова думка, 1995. — 210с.

8. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В. Ко-валевського та О. Л. Михайлюк. — К.: Либідь, 1996. — С. 19 — 32.

9. Розміщення продуктивних сил: Підручник // В. В. Ковалевсь-кий, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 285.

10. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Кача­на. — К.: Вища школа, 1998. — С. 10—18.