Видатки на державне управління

Витрати на управління розрізняють залежно від джерел їхнього покриття. Так, у цілому в державі вони мають до­сить складну структуру. Витрати на управління господарсь­кими структурами різних типів і форм власності відносять на собівартість продукції, робіт і послуг. Господарські об'єд­нання, концерни, асоціації та інші формування покривають свої витрати за рахунок одержуваних відрахувань від при­бутку підприємств, що входять до їх складу.

Витрати на управління установами соціально-культурної сфери передбачаються в кошторисах цих установ і окремо в бюджеті не виділяються.

Витрати на управління в бюджеті передбачаються тільки на утримання вищих і місцевих органів державної влади і управління, в тому числі законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошто­рисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Мініс­трів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошто­рисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відраху­вання на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських ці­лей, ремонт адміністративних приміщень тощо.

Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідни­ми розрахунками. Основними показниками для визначен­ня витрат є чисельність працівників, посадові оклади, пло­ща приміщень і норми витрат. Чисельність апарату цен­тральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів.

Контроль за плануванням і витрачанням витрат на уп­равління здійснює Міністерство фінансів України. Всі мі­ністерства і відомства подають йому зведені кошториси сво­їх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві

представницькі та виконавчі органи подають свої коштори­си для включення до місцевих бюджетів.

Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здій­снюють перевірки правильності та ефективності викорис­тання витрат на управління.

Чисельність апарату органів законодавчої та виконавчої влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, за період з 1991 p. до кінця 1995 p. збільшилася в цілому на 44 %. У 1995 p. витрати на утримання апарату державного управління зросли у відношенні до ВВП в 1,4 раза. Зазначе­не збільшення чисельності апарату в окремих ланках дер­жавної влади та видатків на його утримання відбулося з таких причин.

Апарат Верховної Ради України зріс на 114 одиниць (з 848 до 992), або на 17 %, у зв'язку з формуванням професій­ного Парламенту, розширенням функцій апарату Верховної Ради та створенням при постійних комісіях апарату їхніх секретаріатів (на 01.02.1995 p. штатна чисельність апарату Верховної Ради досягла 1295 одиниць).

Апарат центральних органів виконавчої влади зріс на 5311 одиниць (з 9525 до 14 836), або на 55,8 %. За 1991-1994 pp. поряд з ліквідацією 12 центральних органів виконавчої вла­ди та скороченням чисельності їхнього апарату і апарату ряду діючих органів у зв'язку з розбудовою України як не­залежної держави було створено 29 нових міністерств, ві­домств та інших центральних органів з загальною чисель­ністю апарату 4657 одиниць. Крім того, у зв'язку з розши­ренням функцій апарат 18 діючих міністерств і відомств було збільшено на 1752 одиниці. В цілому кількість центральних органів державної виконавчої влади зросла на 16 одиниць.

Апарат місцевих органів виконавчої влади, підпорядкова­ний міністерствам і відомствам, зріс на 16 980 одиниць (з 40 618 до 57 598), або на 41,8 %, у зв'язку з створенням нових місцевих органів різних державних інституцій.

Чисельність апарату органів місцевого і регіонального самоврядування, що утримуються за рахунок коштів місце­вих бюджетів, зросла на 52 197 одиниць (з 116 764 до 168 961), або на 44,7 %. При цьому збільшення чисельності на 9097 одиниць пояснюється тим, що до 1992 p. витрати на утримання управлінь сільського господарства і продоволь­ства здійснювалися за рахунок коштів підвідомчих підпри­ємств, і чисельність їх не враховувалася у складі органів виконавчої влади, а з 1992 p. зазначені управління утриму­ються за рахунок коштів бюджету.

Крім того, після введення в дію Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким місцевим Радам надано пра­во самостійно затверджувати структуру і штати місцевих органів, чисельність їхнього апарату збільшилася на 43100 одиниць, з них органів обласної ланки — на 1600 одиниць, або на 9,7 %, міської ланки — на 15 370 одиниць, або на 54,4 %, районної ланки — на 10 446 одиниць, або на 34,1 %, сільських і селищних Рад - на 15 684 одиниці, або на 37,8 %.

Чисельність працівників судових органів зросла на 4792 одиниці, або на 35,8 %, згідно з рішенням Президії Верхов­ної Ради України у зв'язку з проведенням судово-правової реформи.

До 1992 p. органи прокуратури фінансувалися за раху­нок союзного бюджету. З 1992 p. вони фінансувалися з дер­жавного бюджету України. Чисельність їх за 2 роки зросла на 1375 одиниць, або на 12,8 %, у зв'язку з розширенням їхніх функцій.

Місцеві державні податкові інспекції (з 1996 p. — адмі­ністрації) створено як самостійні органи у 1992 p. згідно з прийнятим Законом України "Про державну податкову служ­бу". За 3 роки чисельність їхнього апарату зросла на 27 216 одиниць (з 27 184 до 54 400), або в 2 рази, у зв'язку з ро­зширенням їхніх функцій та обсягів роботи з контролем за надходженням у бюджет платежів та сплатою податків як державними, так і комерційними підприємствами, приват­ними та іншими суб'єктами недержавних форм власності.

Формування митниць в Україні здійснюється з 1992 p. Відтоді чисельність їх працівників зросла до 18 256 одиниць у зв'язку з розвитком їхньої мережі та розбудовою держав­ного кордону України.

Розширення структури, зростання чисельності штату ор­ганів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.

Недосконале управління залишається одним з найістот­ніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебу­дови діючої системи управління економікою, зокрема забез­печення поетапного переходу від галузевої до функціональ­ної структури управління, а також перенесення значної час­тини функцій управління в регіони. Це пояснюється насам­перед відсутністю державної програми розвитку регіональ­ного управління економікою та місцевого самоврядування.

Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.

Прикладом структурної невпорядкованості може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соці­ального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального стра­хування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні під­розділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Мініс­терства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допо­моги малозабезпеченим верствам населення.

Недостатньо дійовими є поки що органи державного уп­равління, створені у зв'язку з ринковою трансформацією економіки — Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет по земельних ресурсах та ін. Передусім цим пояснюється стихійність та некерованість впродовж останніх років приватизаційних процесів, не змен­шення, а навпаки, посилення тиску монопольних структур на перебіг економічних процесів.

Найскладнішою ланкою управління виявилося управлін­ня державним сектором економіки. Існуюча система галузе­вого управління цим сектором за умов дії Закону України "Про підприємства в Україні" та інших нормативних актів, що обмежують права держави як власника майна, призвела до фактичної некерованості державних підприємств.

Держава, по суті, не володіє також інструментарієм еко­номічного управління комерційним та приватним сектора­ми економіки, зокрема розвитком фінансово-банківської системи Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мі­рою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внас­лідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнона­ціональних пріоритетів.

Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформу­вання структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів зако­нодавчої та виконавчої влади.

Інші видатки

У структурі витрат державного бюджету України є такі, що мають специфічний характер і зумовлені певними об­ставинами. Так, починаючи з 1994 p. в бюджеті передбача­ються кошти для надання позик заготівельним і переробним підприємствам та організаціям для заготівлі сільськогоспо­дарської продукції за державним контрактом.

Зазначені кошти передаються Міністерству сільського господарства і продовольства за спеціальним договором і під­лягають поверненню після реалізації продукції споживачам.

Група інших витрат містить також видатки на ліквідацію стратегічних озброєнь, реставрацію пам'яток архітектури, охорону навколишнього середовища, заходи, пов'язані з по­верненням депортованих народів на попередні місця прожи­вання. Сюди відносять також видатки на окремі програми, такі як фінансування заходів з підвищення безпеки і поліп­шення гігієни праці та виробничого середовища, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та документів суворого обліку.

Значну частку в інших витратах займають видатки на зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність. Це витрати на поставки продукції за міжурядовими угодами з іншими державами, витрати, пов'язані з утриманням уста­нов за кордоном, сплата внесків до міжнародних організа­цій. Крім того, до цих витрат належить фінансування робіт зі спорудження будинків для посольств і представництв інших держав в Україні.

Передбачені в бюджеті також витрати разового характе­ру. До них відносять будівництво потужностей для виготов­лення валюти України, фінансування Національної косміч­ної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відхо­дів дорогоцінних металів.

Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і ек­спертних оцінок.