Середньовічне вільнодумство

Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не одночасно: в Китаї - у III—II ст. до н. е., в Індії - перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії— у IV—VІ ст, у Західній Європі - у V-VІ ст., в Україні — у IX ст. Це був період остаточного формування більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феода­лізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незва­жаючи на виключне становище релігії у феодальному суспільстві, розвиток вільнодумства не припинився.

На Сході визначним його представником був таджицький вчений, поет і філософ Омар Хайям (бл. 1040—1131), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини,, вони сповнені філософських роздумів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релігійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, oо чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має

—цінність.

І¹ Вже наприкінці X —"початку XI ст. видатний син таджицького народу Кін Сіна (Авіцена, 980— 1037 рр.) — вчений, філософ, поет, лікар — висуває теорію "двоїстої істини", намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролюлю духовенства. У своїх працях він заперечував божествеину ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції — матеріальну й ідеальну. Його, теорія "двоїстої істини" мала на той час прогресивне г Значення.

Незважаючи на те, що в Європі того часу па­нували теологія і церковна схоластика, видатні вчені, мислителі боролися за звільнення філософії з-під влади релігії.

Значну роль у поширенні ідей вільнодумства у середньовіччі відіграли численні народні антикле­рикальні рухи (павлікани — у Візантії, богоміли — у Болгарії, катари — в південній Франції та Італії, лолларди — в Англії, таборити — в Чехії та ін.). Відображаючи в релігійній формі соціальний протест поневоленого селянства й міських низів проти феодальної експлуатації, ці рухи піддавали критиці державну релігію, яка стояла на сторожі інтересів дворянства і духовенства.

Продуктом народного вільнодумства є анонімні твори "Про трьох обманщиків", які набули значного поширення вже у XIII ст.

В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближалися окремі групи єретичних течій: стригольників (70-ті роки XIV ст.) і новгородські єресі (кінець XV ст.). У 40-х роках XVI ст. ідеї віль­нодумства знаходимо у висловлюваннях Івана Пересвєтова, який байдуже ставився до Святого Письма і виступав проти релігійного гніту. Однак найбільш видатними вільнодумцями XVI ст. були Матвій Башкін і Феодосій Косой. Матвій Башкін заперечував ряд догматів православ'я, виступав проти кріпосництва і за це його запроторили до монастиря. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях за­перечення потойбічного життя й безсмертя душі, а також багатьох положень православ'я. Вчення Ко­сого викликало появу численних богословських трак­татів, з яких до нас і дійшли відомості про нього.

Представником вільнодумства в Україні був один з видатних вчених пізнього середньовіччя Юрій Дрогобич (XV ст.) - вчений енциклопедист, доктор філософії, медицини і вільних мистецтв, магістр аст­рономії, професор ряду університетів Європи. Юрій Дрогобич мав великий вплив на багатьох діячів епохи Відродження, в тому числі й на Коперника.

Таким чином, хоча виступи проти релігії в період середньовіччя були майже неможливі, окремі ідеї вільнодумства знайшли поширення в усіх країнах Європи. Ці ідеї підготували грунт для нового, більш розвинутого ступеня вільнодумства — вільнодумства буржуазного суспільства.

Вільнодумство епохи Відродження