2020-01-14
65
Той факт, що Мазепа не тільки не постраждав за дружні відносини з Ґоліциним, а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра, виправив з Ґоліцинських маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків; все це свідчить про не аби-яку здатність пристосовуватися до людей і обставин.
Після двох невдалих походів стало зрозуміло, що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на Очаків, долішний Дніпро.На чолі походів на Очаків та Газі—Кармен у 1690 році, на Аккерман у 1691 році стяв полковни Семен Палій.
У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Озів. З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Обидовського. Мазепа ж у той час атакував Гази—Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання цих фортець мало велике значення для України, а ще більше для Озовської компанії.
У 1696 році Озов був здобутий, хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків. На жаль Очаків не був взятий.
Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші на духовні і просвітні цілі. Він намагається заглушити розмови про те, що він «Лях», чужий. скатоличений. Мазепа відновив Печерську Лавру, обвів її монументальною огорожею, відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії. Поставив церкву вознесення у Переяславі та інше...
Але всі ці прояви доброчинності у бік церкви ніяк не заспокоювали народ. Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях. У 1699 році Маазепа писав царю, що за 12 років гетьманування він відбув 11 разів у походах, однак наслідки військовї компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам.
В решті—решт Австрія та Польща підписали мир з Туреччиною у 1699 році, а Москва з туречинною у 1700 році отримав Озів на 30 років. Престиж Москви було поднято, а що Україна?? Україна не вигадала з цього нічого, навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях, а ще й давати людей для судобудівництва, копання окопів та інше.
Таке становище шкодило Мазепі, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди.
На Україні зростало соціальне та економічне напруження. Мазепу називали «відчимом» України. До того ж не припинялися повстання, що почалися ще під Коломаком. Люди тікали до Запоріжжя, де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи. Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ: ввів, як норму, дводенну панщину, на будування фортець відряжалися козаки, а не селяни, але цього було замало.
Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією та політикою Москви, погіршувало ще те, що серед старшини було багато свояків та приятелей Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів та друзів.
Проти Мазепи почалися заколоти, перший очолював Василь Кочубей. Друга під керівництвом Петра Іваненко (Петрика), який став гетьманом Ханської України — між Богом і дністром.
Треба сказати, що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру. Мазепа, як я вже казав, мав значний авторитет ще за правління царівни Софії, завдяки його дружним стосункам з В. Ґоліциним. При Петрі Мазепа отримав багато милостей, орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував довiр’я царя для України. Трагедія Мазепи поягала в тому, що, ясно розуміючи інтереси України, він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом, не зважаючи на протести старшини.
Гетьман був самотній і ця самотність яскраво виявилася під час війни зі Швецією, яка своїми наслідками стала величезною катастрофою для України, хоча причини, які викликали її були далекі від інтересів України. Головною причиною тієї війни було прагнення Петра «прорубати вікно у Європу» вийшовши до берегів Балтийського моря, що належали Швеції. Була утворена антишведська коаліція, до якої входили Данія, Польща та Росія.
Війна почалася у 1700 році, коли данські війська увійшли до Гольштинію, що була у союзі зі Швецією, а поляки зайняли Ліфляндію та обложили Ригу. На допомогу їм йшли Московськи війська. Але у цей час Швеція нападає на Данію та змушує її вийти з війни. Москва не знаючи про це почали облогу Нарви—шведської фортеці, 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське військо. Це сталося так миттєво, що Українське військо, яке йшло під керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського, не встигло дійти, тому обмежилося нападами на Шведський кордон, а потім на початку 1701 року повернулися на Україну.
У цей час Карл XII кинув усі сили на Полшу і тим самим дав Петру «time out», за цей час Петро встиг зробити військову реформу та дістати нову зброю. У 1701 році Петро знову почав бойові дії, Українсько—Московськи сили виступили на допомогу Польсько—Саксонським. У 1703 році почалися успіхи Петра: він здобув Нотебурґ та Нієшанц, де заснував Петропавлівську фортецю — майбутній Санкт—Пітербурґ (на будові Санкт—Пітербурґа загинуло більша людей ніж на північній війні), у 1704 році було захоплено Дерпт і Нарву. В результаті уся Інґрія опинилась під владою Москви.
У цей час Карл XII захопив вже половину Польщі, серед польських магнатів почалася боротьба: одні підтримували короля Авґуста II — короля Польщі, інші підтримували Швецію. Польша поділилася на дві ворожі частини. Авґуста II підтримували московські та українські війська з гетьманом на чолі.
У 1705 році Петро I займає Литву та Курляндію. Україні ж ця війна нічого не давала, а тільки навпаки—помирало на чужині багато українців, будувалися нові фортеці, що були великим тягарем для населення, війська, що весь час переходили через Україну вимагали фуражу, коней, харчів, волів. Петро не рахувався з військовим укладом українців: українці мали слухатися московських військових начальників, а не гетьмана. В Москві навіть виникали думки скасувати козацькі порядки, а керування Україною віддати Меньшикову або гециґу Мальборо. Зрозуміло і без зайвих слів, яка загроза нависла над Україною.
Україна опинилася проміж Сциллою та Харибдою: українці втрачали б свою державу хто б не виграв, якщо б виграв Петро I та Авґуст II Україна була б поділена між Польшею та Москвою; в разі перемоги Карла XII та його польських союзників Україна б опинилась би під владою Польщі. В обох випадках про автолномію і мови не було. Єдиним шляхом було визволення з-під московської влади, і при тому заздалегідь, до закінчення війни.
Про можливості від’єднання з-під московської влади думав не тільки Мазепа, а й інша старшина. Виробилось дві концепції: або створення Великого Князівства Руського у федерації з Річчю Посполитою; інша — альянс з Кримом і Туреччиною для боротьби за незалежнісить.
Перша концепція пов’язана з Гадяцькою угодою 1658 року, вона мала найбільше прихильників серед старшини північної та центральної України. переважно правобережного походження. Серед прихильників цього варіанту були: Д. Апостол, Д.Горленко, Д. Зеленський, М. Миклашевський. Ця концепція мала прихильників серед польських та литовських маґнатів, навіть серед прихильників Авґуста II. М. Миклашевський починає вести переговори з литовсько-польськими маґнатами.
