Валютна криза 1992/1993 рр

Впродовж 1987- початку 1992 рр. ЄВС характеризувалась відносною стабільністю. Іспанія, Португалія і Великобританія прив’язали свої валюти до європейського валютного механізму. Італія мала вузькі межі валютного коридору ±2,25%. Швеція, Норвегія і Фінляндія прив’язали свої валюти в односторонньому порядку до ЕКЮ. Зміни центральних паритетів відбулись лише у зв’язку зі зменшенням меж коридору (для італійської ліри), а також внаслідок входження у валютний механізм ЄВС (для фунта стерлінгів). Бельгія, Франція, Італія на момент входження в силу першого етапу Європейського економічного і валютного союзу (липень 1990) повністю лібералізували рух капіталу. Зростання довіри до стабільності існуючих центральних паритетів підтверджував факт значного зменшення на початок 1990-х рр. розбіжностей процентних ставок країн-членів ЄВС порівняно до Німеччини.

У вересні 1992 р. закінчився п’ятирічний період стабільності в ЄВС і почались кризові явища. Основними причинами виникнення кризи науковці і експерти називають:

1) наслідки об’єднання Німеччини, а саме: негативні ефекти експансіоністської фіскальної політики Німеччини на країни-члени ЄВС, яка тягнула за собою за умов існуючих валютних паритетів ревальвацію валют ЄВС щодо долара США; негативні ефекти рестрикційної монетарної політики Німеччини, яку імпортували інші країни-члени ЄВС, що позначалось на скручуванні економічної активності та зростанні рівнів безробіття. Така внутрішня фіскальна і монетарна політика Німеччини спричинила асиметричний шок і дивергенцію між макроекономічними пріоритетами країн-членів ЄВС і не могла забезпечити належну монетарну, а отже, валютну координацію в межах ЄВС.

2) реакція країн-членів ЄВС на результати датського референдуму стосовно Маастрихтського договору;

3) лібералізація міжнародних фінансових ринків в рамках Єдиного європейського акту;

4) знецінення долара по відношенню до валют ЄВС літом 1992 р. як наслідок непрофесійної політики адміністрації Буша низьких процентних ставок в США у відповідь на економічну стагнацію, а також як наслідок політики високих процентних ставок і високого попиту на капітал в Німеччині внаслідок її об’єднання;

5) спекулятивні валютні атаки, спровоковані на міжнародних фінансових ринках.

В зв’язку із знеціненням долара США центральні банки ЄВС змушені були провадити значні валютні інтервенції і це стало вирішальною подією для функціонування ЄВС: Великобританія та Італія припинили своє членство в європейському валютному механізмі, оскільки ціна підтримки валютних курсів в межах ЄВС стала дуже високою. Будь-яка спроба країн-членів ЄВС в межах європейського валютного механізму знизити свої процентні ставки в ситуації з високими процентними ставками в Німеччині могла бути не тільки неефективною, але й призвести до відтоку капіталу з ЄВС і поглибити асиметричність макроекономічних процесів. Відхід Великобританії та Італії від європейського валютного механізму дозволив їм знизити процентні ставки і стимулювати економічне зростання. Іспанія, Португалія, Ірландія провели неодноразово девальвацію своїх валют, а скандинавські країни припинили прив’язку своїх валют до ЕКЮ. В серпні 1993 р. відбувся обвал цілого валютного механізму ЄВС. Валютну кризу спровокував Бундесбанк Німеччини, який відмовився знизити облікову ставку. Це призвело до продажів спекулянтами у великій кількості національних валют Франції, Данії, Іспанії, Португалії та Бельгії. Через неможливість покласти кінець спекуляціям, провівши широкомасштабні валютні інтервенції, країни ЄВС вже в серпні 1993 р. вирішили розширити межі коливань курсів їхніх валют до ±15%. Лише для двостороннього обмінного курсу голландського гульдена і німецької марки залишились існуючі вузькі межі ±2,25%. Валютна криза 1992/1993 рр. значно підірвала довіру країн-членів ЄВС до процесів поглиблення валютної інтеграції. В посткризовий період цю довіру необхідно було відновлювати.