Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

В цьому розділі вважаємо за доцільне приділити увагу передусім альтернативам залучення в галузь інвестицій.

Отож, як нам здається, тут є декілька альтернатив.

По-перше, є варіант, що передбачає повне ігнорування проблем плодоовочевої галузі, зважаючи на її невисоку (порівняно з іншими галузями сільського господарства) рентабельність. Наслідки такої політики, на нашу думку, можуть бути катастрофічні. Адже за повної відсутності стимулювання розвитку галузі (та паралельного стимулювання іших галузей сільського господарства) капітал буде переливатися в більш прибуткові галузі, що може призвести не тільки до зникнення стимулів для експортно-орієнтованого виробництва, а й навіть до елементарного забезпечення внутрішнього ринку. 

По-друге, є варіант, який активно пропагується деякими політиками-урядовцями, щодо створення такого собі ”ідейного наступника” банку “Україна”, - державного земельного іпотечного банку. Критики даного варіанту вирішення проблеми наголошують на тому, що створити потужній банк лише за рахунок державних коштів проблематично (якщо не сказати взагалі нереально), а приватні інвестори не будуть вкладати гроші в контрольований державою банк. Також, такий варіант незважає на відсутність самого закону “Про іпотеку” та цілого ряду норм, покликаних регулювати фондовий ринок, адже іпотечний банк імітує цінні папери, що за заставу мають землю, і вже тільки під застави таких цінних паперів привертаються кошти. Доречно також відмітити досвід постсоціалістичних країн в подібного роду заходах. По одному такому банку в Польщі, Чехії та Угорщині вже встигли припинити свое існування, тому, вважаємо, що підстав вважати, що аналогічна ситуація не повториться в Україні  просто немає.

І, нарешті, – третя альтернатива – застосування саме ринкових (а не як у попередньому варіанті) механізмів для вирішення проблеми кредитування плодоовочевої галузі. Отож, найпродуктивнішою вважаємо саме державну політику, спрямовану на активізацію взаємодії банківської системи з сільгоспвиробником. По перше – через стимулювання ф’ючерсних контрактів. Для цього необхідно зробити більш жорсткими вимоги до бірж, змусити їх значно збільшити свій уставний фонд,забезпечити передумови для ф’ючерсної та форвардної торгівлі, підвищити вимоги до працівників бірж (складові пректу закону “Про біржі”). Окрім цього, для зменшення ризиків комбанків, що планують надавати кредити селу, необхідно створити державний реєстр боржників (суб’єктів господарювання, які в минулому вже не повертали кредити), це спростить процедури оцінки потенційних клієнтів комбанків. Необхідно також продовжити надавати дотації з державного бюджету на здешевлення кредитів наданих суб’єктам, що оперують в галузі сільського господарства. На сьогоднішній день таким чином вже видано приблизно 150 млн. гр., звісно ж – це має стати лише початком. Дана концепція передбачає активну діяльність урядових структур, яку буде аналізовано в наступному пункті.      

Якщо розлядати питання розв’язання сировинних проблем, то тут безальтернативним є втручання держави. Адже впровадження самозабезпечення сировинною базою – справа нелегка, ризикова та й така, що вимагає значних довгострокових інвестицій. Тому необхідно робити довготермінові інвестиції у розробку сировинної бази. Наприклад, розвивати виноградарство перш ніж виноробство. Виноградарство передбачає довготермінове інвестування: 5 років необхідно для того, щоб одержати ординарне вино, для виробництва коньяку потрібно ще 10 років витримки. Тому мало хто відважиться на таке, всі розраховують на швидке одержання прибутку.

  Державою сьогодні вже прийнято деякі рішення, покликані розв’язати цю проблему: перш за все це 1% відрахувань на розвиток виноградарства, садівництва та хмелівництва. Однак 50 млн. грн. щороку, зібраних таким чином, явно недостатньо для відродження сировинної бази. Потрібні спеціальні державні програми спрямовані на здешевіння довгострокових кредитів для тих, хто готовий розвивати власну сировинну базу.