Для виробництва шамотних вогнетривів в якості сировини використовують глини та каоліни.
Вогнетривкими глинами називають землисті уламкові гірські породи осадового походження, які складаються з високодисперсних гідроалюмосилікатів. Залежно від значення вогнетривкості глини класифікуються на: вогнетривкі, що плавляться від 15800С и вище; тугоплавкі, що плавляться від 15800С до 13500С; легкоплавкі, що плавляться нижче 13500С. За вмістом глинозему глини підрозділяються на високоосновні (вміст Al2O3 – більш 40%); основні (вміст Al2O3 – 30- 40%); напівкислі (вміст Al2O3 – 30-15%); кислі (вміст Al2O3 – менш 15%).[1,3]
По пластичності глини підрозділяються на високопластичні, середньопластичні, малопластичні і непластичні.
За мінералогічним складом глини класифікуються на мономінеральні і поліменеральні. До мономінеральних глин відносяться глини, що переважно складаються з одного мінералу. Характерними представниками мономінеральних глин є каолінітові, монтморилонітові і гідрослюдисті.
Основними мінералами групи каолінітових глин є каолініт (Al2O3·2SiO2·2H2O), галуазит (Al2O3·2SiO2·4H2O). Ці глини мають міцну, нерухому кристалічну гратку та низьку пластичність.
Монтморилонітові глини містять основний мінерал монтморилоніт (Al2O3·4SiO2·nH2O), мають рухому кристалічну гратку і характеризуються високою пластичністю.
До групи гідрослюдистих глин відносять породи, які характеризуються проміжними властивостями. У цих глинах, крім гідрослюд і уламкової пелитової частини (фр. менш 0,01 мм), у вигляді домішок часто присутні монтморилоніт, каолініт, а також уламкові зерна кварцу, польових шпатів, слюд. У більшості ці глин не ставляться до вогнетривких [2 - 5].
За мінералогічним складом глини є полімінеральними породами. До полімінеральних глин відносяться породи, у яких найбільш істотну роль грають такі мінерали, як каолініт, галуазит, монотерміт. Залежно від того який мінерал переважно присутній у вогнетривких глинах вони підрозділяються на каолінитові, гідрослюдисто-монотермітові і гидраргилітові. Найбільше поширення мають каолінитові глини. Глини з високим вмістом глинозему є каолінітовими і високоспікливими, а глини гідрослюдисті з високим вмістом лугів - монотермітовими і низькоспікливими.
Хімічний склад глин характеризується вмістом наступних оксидів Al2O3, SiO2, Fe2O3, TiO2, CaO, MgO, K2O, Na2O, а також втратами при прожарюванні. Глинозем Al2O3 міститься в основних глинистих мінералах до яких відносять каолініт (Al2O3·2SiO2·2H2O), монтморилоніт (Al2O3·4SiO2·nH2O), монотерміт (0,2Ме2О·Al2O3·3SiO2·1,5H2O, где Ме – K, Na). SiО2 є присутнім в основних глинистих мінералах, а також у вигляді вільного кремнезему (кварцового піску) і колоїдного кремнезему.
Загальний вміст лужних оксидів K2O і Na2O у глинах досягає 0, 5-3,5 %. Ці оксиди привносяться в глини присутніми в ній домішками слюд, польових шпатів. Оксиди кальцію і магнію містяться в гідрослюдах и карбонатах, гіпсі.
Залізо в глині вміщується у вигляді мінералів піриту і марказиту (FeО2), сидериту (FeCO3). До шкідливих сполук відносяться залізисті мінерали – гідрооксиди заліза, пірит, сидерит, карбонати і сульфати кальцію, луги тощо, які знижують вогнетривкість глин [3].
Крім вогнетривких глин для виробництва непластичних мас використовують каоліни: первинні, що залишилися на місці руйнування первинних порід, і вторинні, тобто перенесені водними потоками на більш-менш значні відстані і перевідкладені. У первинних каолінах звичайно зустрічаються у вигляді порівняно грубих фракцій залишки гірських порід, з яких утворився каолініт (основний мінерал, що складає каоліни), - кварцовий пісок, польові шпати, слюди.
Вогнетривкі глини відрізняються від каолінів, як правило, більшим забрудненням, більш високою дисперсністю, більшою пластичністю та меншою температурою спікання. Наприклад, вміст сполук заліза в каолінах звичайно нижче 1 %, у той час як у вогнетривких глинах воно доходить до 3-5 %; вміст CaО, K2O, Na2O у каолінах у цілому рідко досягає 1-1,5 %, у вогнетривкі ж глинах воно часто становить 3-4 % [3,6].
Глини і каоліни відносяться до полідисперсних матеріалів. Фракція глин 0,01 — 0,005 мм має уламковий характер; мінералогічний і хімічний склад цієї фракції визначається мінералогічним складом порід, при вивітрюванні яких утворилися дані глини. Зазвичай в цій фракції містяться кварц, польові шпати, слюда і важкі мінерали: магнетит, пірит, марказит, циркон і ін.
Фракція 0,005 — 0,001 мм є проміжною, в ній містяться уламковий матеріал і продукти хімічного разпаду первинних гірських порід. Фракція меньше 0,001 мм зазвичай містить продукти хімічного вивітрювання — каолініт, монотерміт і інші гидроалюмосилікати. Її часто називають глинистою субстанцією.
Для виробництва шамотних вогнетривів доцільно використовувати високопластичні глини, представниками яких є глини Новорайського і Часов’ярського родовищ.
Глини Новорайського родовища відносяться за мінералогічним складом до монотермітокаолінітових, мають температуру спікання в інтервалі 1100º-1280ºС, вогнетривкість в інтервалі 1580º-1730ºС, пластичність по Аттербергу 6-28. Їх хімічний склад представлено:
- 47,35-59,64%;
+
24,64-38,01%;
- 0,82 – 3,12%,
- 0,95-2,53%;
- 1,45-2,8% [3,5].
Глини Часов’ярського родовища вміщують в мінералогічному складі монотерміт, каолініт, кварц, мемоніт, рутил, турмалін. Ці глини характерізуються наступними властивостями: пластичність 6-28; температуру спікання в інтервалі 1100º-1350ºС, вогнетривкість в інтервалі 1580º-1730ºС. Вміст оксидів у хімічному складі цих глин:
- 50-71%;
+
15-35%;
- 0,5 – 3,00%,
- 1,00-2,5%;
- 1,5-4,0% [3,5].
При збільшенні вмісту глинозему у вогнетривких глинах підвищується їх вогнетривкість. Глинозем в глинах міститься зв'язаним в каолініті, в інших гідроалюмосилікатах і інколи у вигляді гідратів глинозему.
Температура початку і закінчення спікання залежить не від вогнетривкості глин, а від їх хімічного і мінералогічного складів і дисперсності. У монотермітових глин температура спікання нижча, чим в каолінових; чисті каоліни зазвичай є трудноспікливими.






