Темперамент і його види

ревнощі темперамент емоційний

Темперамент (лат. temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному співвідношенні) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.

Темперамент якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи й значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент ставиться до біологічно обумовлених підструктур особистості.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій й інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження й діяльності. Проте, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною й невирішеною проблемою.

Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, учені й практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що ставляться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний із цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову й різні форми психологічних проявів.

Найбільш широке значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність цього компонента полягає головним чином у тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню й перетворенню зовнішньої дійсності; зрозуміло, при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначаються іншими («змістовними») особливостями особистості: її інтелектуальними й характерними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступеня активності розподіляються від млявості, інертності й пасивного спостереження на одному полюсі до вищих ступенів енергії, потужної стрімкості дій і постійного підйому на іншому.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії й переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту й дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості її спрямованості, характеру, здатностей й ін.

Питання про прояви темпераменту в поводженні нерозривно пов'язаний з питанням про факторів, ці прояви зумовлюючих. В історії навчання про особистості можна виділити три основні системи поглядів на це питання. Найдавнішими з них є гуморальні теорії, що зв'язують темперамент із властивостями тих або інших рідких середовищ організму. Найбільше яскраво цю групу теорій темпераменту представляла класифікація темпераменту, заснована на навчанні Гіппократа. Він уважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, що циркулюють у людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю й слизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально-своєрідне в кожного організму. Воно позначалося грецькою терміном «красис» (суміш, сполучення), що у перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теорії Гіппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту. По кількості головних рідин, гіпотетична перевага яких в організмі й дало назву основним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis - кров), холеричному (від грецького chole - жовч), меланхолійному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma - слиз.)

Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання И. П. Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин і людини. Найбільшою заслугою Павлова з'явилося детальне теоретичне й експериментальне обґрунтування положення про провідну роль і динамічні особливості поводження центральної, нервової системи - єдиної із всіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючих і контролюючих впливів. Павлов виділив три основних властивості нервової системи: силу, урівноваженість і рухливість збуджувального й гальмового процесів. З ряду можливих сполучень цих властивостей Павлов виділив чотири, по його даним, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Їхнього прояву в поводженні Павлов поставив у прямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту. Сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темперамент сангвініка; сильний, урівноважений, інертний - темперамент флегматика; сильний, неврівноважений - темперамент холерика; слабкий - темперамент меланхоліка.

Радянські психологи (Б. М. Теплов й ін.) відзначають, що першорядне наукове значення робіт И. П. Павлова полягає в з'ясуванні основної ролі властивостей нервової системи як первинних і найглибших параметрів психофізіологічної організації індивідуума. На сучасному етапі розвитку науки зробити остаточні наукові висновки, щодо числа основних типів нервової. системи, так само як і числа типових темпераментів, ще не представляється можливим. Дослідження радянських учених показують, що сама структура властивостей нервової системи як нейрофізіологічних вимірів темпераменту набагато складніше, ніж це представлялося раніше, а число основних комбінацій цих властивостей набагато більше, ніж це передбачалося И. П. Павловим.

Однак для практичного (у тому числі психолого-педагогічного) вивчення особистості розподіл на чотири основних типи темпераменту і їхня психологічна характеристика можуть служити досить гарною основою. Відповідно до цим слід зазначити, що для сангвінічного темпераменту характерні досить висока нервово-психічна активність, розмаїтість і багатство міміки рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка, як правило, неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах приводить до відсутності належної зосередженості, до поспішності, а іноді й поверховості.

Для холеричного темпераменту характерний високий рівень нервово-психічної активності й енергії дій, різкість і стрімкість рухів, а також сила, імпульсивність й яскрава виразність емоційних переживань.

Недостатня емоційна й рухова врівноваженість холерика може виливатися при відсутності належного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю при емоціогенних обставинах.

Темперамент флегматика характеризується звичайно порівняно низьким рівнем активності поводження й труднощами перемикань, повільністю й спокоєм дій, міміки й мови, рівністю, сталістю й глибиною почуттів і настроїв. У випадку невдалих виховних впливів у флегматика можуть розвитися такі негативні риси, як млявість, бідність і слабість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.

Меланхолійний темперамент зв'язується звичайно з такими характеристиками поводження, як малий рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики й мови, значна емоційна реактивність, глибина й стійкість почуттів при слабкому зовнішнім їхньому вираженні. На ґрунті цих особливостей при недоліку відповідних виховних впливів у меланхоліка можуть розвитися підвищена до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість і відчуженість, схильність важким внутрішнім переживанням таких життєвих обставин, які зовсім цього не заслуговують.

Наведені дані показують, що залежно від умов формування особистості кожен тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічних рис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативних темпераментів не існує.

Включаючись у розвиток характеру, властивості темпераменту перетерплюють зміни, у силу чого ті самі вихідні властивості можуть привести до різних властивостей характеру залежно від умов життя й діяльності. Так, при відповідному вихованні й умовах життя в людини з нервовою системою слабкого типу може утворитися сильний характер, і, навпаки, риси слабохарактерності можуть розвитися при «тепличному», що розпещує вихованні в людини із сильною нервовою системою. У всіх своїх проявах темперамент опосередкований й обумовлений всіма реальними умовами й конкретним змістом життя людини. Наприклад, відсутність витримки й самовладання в поводженні людини не обов'язково говорить про холеричний темперамент. Воно може бути недоліків. Безпосередньо темперамент проявляється в тім, що в однієї людини легше, в іншого сутужніше виробляються необхідні реакції поводження, що для однієї людини потрібні одні прийоми вироблення тих або інших психічних якостей, для іншого - інших.

Безперечно, що при будь-якому темпераменті можна розвити всі суспільно коштовні властивості особистості. Однак конкретні прийоми розвитку цих властивостей істотно залежать від темпераменту. Тому темперамент - важлива умова, з яким треба вважатися при індивідуальному підході до виховання й навчання, до формування характеру, до всебічного розвитку розумових і фізичних здатностей.

Гіппократ уявляв собі ці елементи як різні рідини кров, флегму, жовту й чорну жовч. Гален бачив у них чотири субстанції - тверде, рідке, гаряче й холодне. Перевага одного з, елементів формує відповідний темперамент (сангвінічний, холеричний, меланхолійний або флегматичний).

Не викликають суперечки основні ознаки з давніх давен встановлених темпераментів. Розходження в думках позначилося в питанні пояснення, розуміння темпераментів, установлення їх психологічних і фізіологічних механізмів.

Один ряд учених уважає темперамент уродженою біологічною властивістю організму - темперамент представляється як властивість якого-небудь окремого біологічного процесу або цілісної конституції організму, як властивість, що проявляється в переживаннях і поводженні особистості. Деякі дослідники причиною індивідуальних розходжень уважають гуморальну систему (Гіппократ, Аристотель, Гален), а інші - особливість кровообігу (Геллер, Шталь, Лесгафт) або ж процес обміну речовин в організмі (Фулье), конституцію (Галь, Виренице, Галес, Де-Джиовани, Сиго, Кречмер, Шельдон), неврологічні процеси (Эрисберг, Генле, Зеланд), особливості вищої нервової діяльності (И. П. Павлов і його школа).

На противагу біологічній точці зору, були висунуті психологічні теорії, згідно яким темперамент є не вродженою, біологічною властивістю організму, що знаходить відповідне вираження у світі переживань людини, а вродженою властивістю властиво душі, психіки (Платнер, Кант, Вундт, Гефтинг, Штерн й ін.). Відповідно до психологічних теорій, темперамент пов'язаний з організмом.

Цей зв'язок принципово не відрізняється від природи зв'язку інших властивостей особистості з організмом.

Темперамент (панцира. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі й постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в дозрілих літах і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту ставляться індивідуальні особливості, які

- регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

- характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

- мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

- перебувають у строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

- однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньої визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

Систематизуючи типи нервової системи в 1935р., И.П.Павлов виділив деякі фундаментальні властивості нервових процесів - порушення й гальмування. До цих властивостей ставляться сила порушення й гальмування, їхня врівноваженість і рухливість.

Сила порушення відбиває працездатність нервової клітки. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання й диференціювання.

Урівноваженість - рівновага процесів порушення й гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість - нервових процесів - проявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності до зміни поводження відповідно до зміни умов життя.

Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені И.П.Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але й по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:

1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік;

2. сильний, урівноважений, інертний - флегматик;

3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик;

4. слабкий тип - меланхолік.

Павловська типологія одержала подальший розвиток у роботах ряду радянських дослідників (А. Г. Іванова, В. К. Федоров, В. К. Красуський й ін.).

Багаторічне експериментальні дослідження, проведені в школі Б. М. Теплова - В. Д. Небилицина, показали, що прояву кожного з основних властивостей нервової системи утворить якийсь синдром, тобто сукупність корелюючих друг із другом показників.

Уперше думка про існування загальних і приватних властивостей нервової системи в людини була висловлена Б.М.Тепловим ще в 1956р. Він писав, що "у людини найменше можна чекати повного збігу типологічних параметрів у різних аналізаторах, а також у першій і другий сигнальних системах ".

У цей час не існує єдиної думки щодо структури психодинамічних властивостей людини.

Темперамент є центральним утворенням психодинамічної організації людини. Л.С.Виготський до темпераменту відносив особливості складу всіх природжених і спадкоємних реакцій, спадковістю конституцію людини. Відповідно до його подань, темперамент - це та сфера особистості, що виявляється в інстинктивних, емоційних і рефлекторних реакціях людини. Л.С.Виготський виділив дві основні характеристики темпераменту:

1)тілесну виразність;

2)характер і темп руху.

Б.Г.Ананьев відносив до темпераменту ті "індивідуальні особливості організму", які визначаються діяльністю "рухових органів, органів почуттів і всього нервово-мозкового апарата". Він розглядав темперамент як "сукупність фізіологічних і психічних особливостей людини". Як провідні характеристики їм були виділені сила, швидкість і стійкість психічних процесів. Іншими найважливішими показниками темпераменту він уважав чутливість і вразливість людини, особливості переживання людиною власних учинків і дій.

В останні роки досить продуктивні дослідження проблеми темпераменту проводяться в школі В.С.Мерліна. Автор відзначає, що "властивості темпераменту являють собою певну динамічну систему" і далі: "властивості темпераменту можна визначити також як енергетичну характеристику психічних властивостей". Основними показниками темпераменту, по Мерліну, є: емоційна збудливість, збудливість уваги, сила емоцій, тривожність, реактивність мимовільних рухів (імпульсивність), активність вольової цілеспрямованої діяльності, пластичність, ригідність, резистентність і субьективація. У зв'язку із цим, на думку В.С.Мерліна, не можна вивчати окремі його властивості, не співвідносячись їх з певними властивостями.

Кожен тип темпераменту являє собою специфічне й постійне відношення між властивостями, тому що складові його властивості можуть бути в різних людей того самого типу не цілком однаковими.

Отже, кожна окрема властивість темпераменту забезпечує пристосування певного індивідуума до специфічного широкого кола умов і вимог діяльності, співвідношення властивостей необхідно для успішного пристосування будь-якої людини, незалежно від його індивідуальності.

Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в дозрілих літах й у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують всі сторони психіки, істотно проявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання й діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови й т.п.

Таким чином, можна вважати вже твердо встановленим, що тип темпераменту в людини вроджений, а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано. Темперамент містить у собі цілий комплекс особливостей особистості, у тому числі й поведінкових.