2020-01-14
96
Успіх будь-яких реформ неможливий без макроекономічної стабільності, а бюджетно-податкова політика є одним з головних елементів її досягнення, враховуючи той факт, що багато країн з перехідною економікою тривалий час зазнають суттєвих дефіцитів своїх бюджетів, які фінансуються переважно за рахунок кредитів центральних банків. Така політика призводить до диспропорцій в економіці, наростання інфляційних очікувань і збільшення бюджетного дефіциту в майбутньому. Тому перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, який супроводжується зростанням бюджетного дефіциту, вимагає докорінних змін у податковій політиці країни.
Податкова реформа ніколи не буває легкою справою, її здійснення вимагає поєднання таких факторів як ініціатива уряду, згода парламенту та підтримка з боку громадськості. Ще Адам Сміт включив до своїх принципів оподаткування критерії помірності податків та їх зручності для платників[198]. Фіскальні заходи без урахування суспільних настроїв малоперспективні. Відповідність людським цінностям і сьогодні залишається традиційним ідеалом найкращої системи оподаткування. Надзвичайно важко поєднати наміри уряду стосовно стимулювання інвестиційної діяльності із заходами щодо забезпечення соціальної справедливості і суспільного добробуту в умовах переходу до багатоукладної, соціальне орієнтованої ринкової економіки. Проте, ефективна, прозора, підконтрольна та підзвітна податкова політика є основою економічного зростання та досягнення добробуту населення держави.
Будь-яка податкова реформа вирішує відомі проблеми: структури податків, податкових ставок і меж оподаткування, а також співвідношення між податковими надходженнями та коштами, отриманими від продажів державних облігацій. Існують два основних підходи щодо реформування податкової політики: запровадження принципово нової податкової системи та реформування чинної.
Останнім часом великого поширення набули макроекономічні моделі щодо оптимізації фіскальної політики. Можливі ефекти проектованих податкових структур вимірюються за допомогою статичних та динамічних імітаційних моделей суспільної рівноваги, максимізації суспільного й індивідуального добробуту, раціональних очікувань. При розгляді впливу податкової політики на економічне зростання слід зазначити існування чотирьох основних моделей економічного зростання. Перша - це модель Харрода-Домара, одна з найбільш відомих моделей економічною зростання, в основі якої лежать праці Харрода (1948) і Домара (1947) [105, 475-476].
Наступною є модель професора Солоу, яка увібрала в себе найкращі риси неокласичного підходу щодо економічного зростання [105,476-485]. Третьою і четвертою є так звані моделі "ендогенного зростання"[105, 486], які відрізняються від неокласичної моделі економічного зростання тим, що вони припускають довгострокове збільшення виробництва на душу населення без застосування таких екзогенних факторів як, наприклад, технологічний прогрес. Третя модель розглядає збільшення виробництва, пов'язане з використанням засобів виробництва та фондового капіталу; а в основі четвертої - модель економічного зростання, пов'язана з використанням людського капіталу. Однак для визначення того, які саме основні змінні фіскальної політики впливають на економічне зростання, спростимо наше дослідження і використаємо виробничу функцію, що являє собою стандартну неокласичну форму із незначними модифікаціями:
Y(t) = FfA(t)K(t), B(t)L(t)f,
де Y - обсяг виробництва за час t, K(t) і L(t) - відповідно фізичний (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) і людський капітал. B(t) - індекс якості (вимірюється як продуктивність праці) і A(t) - подібний індекс вимірювання фізичного капіталу. B(t) залежить від освітньо-професійного рівня робочої сили; A(t) - від технологічною розвитку. Дане рівняння визначає, що в будь-який момент часу загальний обсяг виробництва в економіці залежатиме від якісних та кількісних параметрів фізичного (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) капіталу і кількості та кваліфікації робочої сили, зайнятої в економіці. Інакше кажучи, виробництво зростатиме лише за умов збільшення К, L, А і В.
На графіку 1.1 показано динаміку валового внутрішнього продукту на душу населення в країнах Центральної та Східної Європи у 1992-1996 роках. Валовий внутрішній продукт на душу населення є саме тим економічним показником, який характеризує ступінь соціально-економічного розвитку та добробуту тієї чи іншої країни. Як показано на графіку, Україна займає, на жаль, поки що одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи за рівнем економічного розвитку, хоча й має значний економічний потенціал.
