2020-01-14
120
В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності. В новому тлумачному словнику української мови термін «регулювати» визначається як «застосовувати, впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючись його відповідним правилам, певній системі». У відповідності до зазначеного розуміння терміну „регулювати" кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.
Державне регулювання страхування, як і економіки загалом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуйнуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв'язків. Визначальними структурними ознаками ринкової економіки є:
- основні форми власності;
- спосіб координації господарських економічних інтересів.
Координація - це механізм впливу соціально-економічної системи на дії господарюючих суб'єктів у відповідності до пріоритетних цілей цієї системи. Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритетну користь останніх. Тобто регулювання фінансово-господарського механізму у сфері страхування з боку держави направлено на реалізацію головної сучасної цілі суспільного ладу - стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб'єктів фінансово-господарських відносин.
|
|
|
Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:
- Конституція України - основний закон;
- Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада і які в силу цього є частиною національного законодавства України;
- Цивільний Кодекс України;
- Закони України - акти вищої юридичної сили;
- Декрети Кабінету Міністрів;
- усі інші нормативно-правові акти - є підзаконними, видаються для конкретизації законодавчих розпоряджень або їх трактування, також мають юридичну обов'язковість; їх ієрархія залежить від становища, компетенції та повноважень органів, що видають ці акти: укази й розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти Міністерств і відомств, акти регіональних органів влади й місцевого самоврядування.
Документи, прийняті державними органами у формі листів, методичних рекомендацій, роз'яснень тощо не є нормативно-правовими. В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:
|
|
|
- по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та витягнути несправедливий дохід;
- по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого;
- по-третє, страхування - це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню;
- в-четвертих, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава.
Державне регулювання страхування можна представити наступним чином (см. рис. 2.5):
Рис - 2.5. Етапи державного регулювання страхової діяльності в Україні
У зв'язку із зазначеними етапами можна визначити об'єкт державного регулювання страхової галузі - система соціально-економічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об’єднання коштів суб’єктів цих помічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об'єднання коштів суб'єктів цих відносин. Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі її різноманітних інститутів.
Правові основи страхування визначаються Законом України „ Про внесення змін до Закону України „Про страхування" від 04.10.2001рр., Кодексом професійної етики страховиків, а також низкою інших законів і підзаконних актів.
Страхування, як бізнес, в кожній державі має корпоративну форму. Тому майже всі країни світу ввели монополію резидентів на проведення страхових операцій, крім перестрахування. Законодавче регулювання страхового бізнесу перш за все передбачає захист інтересів громадян своєї країни.
Безпосередньо страхова справа в Україні регламентується Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 04.10.2001 р. № 2745-ПІ, який:
• встановлює понятійно-термінологічний апарат з питань страхової справи;
• визначає вимоги до страховика при його створенні, реєстрації;
• регулює порядок проведення страхування;
• визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків;
• формує принципи державного нагляду за страховим бізнесом та порядок ліцензування видів страхової діяльності;
• передбачає врегулювання основних питань взаємовідносин сторін договору страхування з урахуванням міжнародного права.
Також даний закон встановлює, що предметом діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і операції, пов'язані з розміщенням страхових резервів та управління ними.
Велике значення для подальшого формування страхового ринку має встановлення Законом про страхування положення про спеціалізацію страхових компаній на ті, що здійснюють страхування життя і ті, що займаються іншими видами страхування. Такий порядок розповсюджений в багатьох країнах світу.
Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції України, деталізуються відповідні законодавчі норми та механізм страхової діяльності, встановлюється певний порядок проведення страхування для галузей або суб'єктів господарювання.
Враховуючи, що регламент - це сукупність правил та постанов, що регулюють роботу, то страхова діяльність також регламентується і внутрішніми документами страховика, такими як:
• засновницькі документи страхової організації;
• правила та умови страхування;
• договір страхування;
• розпорядження й накази керівників та головних спеціалістів страхової організації.
|
|
|
Страхування є об'єктом контролю з боку державних органів, починаючи ще з XV - XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків, а платоспроможність компанії - головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.
На мій погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядку "розміщення страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов'язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду.
Страховий нагляд - це контроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.
Раціональний механізм державного регулювання страхової діяльності в ринкових умовах ґрунтується на певних принципах (см. табл. 2.3).
|
|
|
Таблиця 2.3
Принципи регулювання страхової діяльності в ринкових умовах
| № з/п | Назва принципу | Зміст принципу | Приклад застосування принципу в сфері страхування |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1. | Обмеження дії принципу відмови. | Держава в інтересах всього суспільства виключає суспільні блага із сфери дії ринкових відносин. | Існування обов'язкових форм державного страхування (наприклад, соціального, певних видів відповідальності тощо) |
| 2. | Принцип матеріальної відповідаль- ності. | Особа, що призвела до виникнення збитків, повинна цей збиток компенсувати. | 1) Страхування відповідальності. 2) Матеріальна відповідальність страховика. |
| 3. | Принцип необхідності вирівнювання зовнішніх ефектів. | Необхідно вирівнювати різниці між суспільними та приватними вигодами й витратами. | Зовнішня користь від страхування: 1) Відновлення діяльності після настання страхового випадку. 2) Можливість заощадження певних коштів. 3) Страхові ресурси корисні для всієї економіки як інвестиційний ресурс. 4) Забезпечений процесів стабілізації економіки. |
| 4. | Принцип необхідності існування державного сектору. | Наявність комплексу господарюючих су- б' єктів, що належать центральним або міс- цевим органами вла- ди з метою здійсне- ння альтернативної діяльності. | 1) Пакети акцій страхових організацій, що знаходяться у власності держави. 2) Існування державних страхових компаній. |
| 5 | Принцип компромісу між основними економічними інтересами в суспільстві | Фінансово - господарський механізм забезпечує поєднання інтересів суб'єктів | Фінансово - господарський механізм забезпечує поєднання Інтересів суб'єктів |
Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій в Україні: 1) ліцензійна; 2) контрольна; 3) статистична.
Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.
Ціллю контрольної форми державного нагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.
Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.
Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії - Міністерство фінансів, у Франції - комісія з контролю за страхуванням; в Італії - Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах - Палата страхових справ; в Китаї - Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії - Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії - Державна страхова Інспекція та інше.
Узагальнюючи та систематизуючи світовий історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:
- самостійний орган державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);
- орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);
- орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південне-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).
В сучасних умовах Україна, як і кожна держава, має орган з нагляду за страховою діяльністю. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 166 від 14.03.93 р. був створений Укрстрахнагляд, який підпорядковувався Кабінету Міністрів і забезпечував реалізацію державної страхової політики. До 01.03.2000 р. з боку держави наглядом і контролем у страхуванні займався Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.
В Законі України про страхування від 04.10.01 р. передбачено здійснення державного нагляду за страховою діяльністю в Україні Уповноваженим органом та його органами на місцях.
Сьогодні в нашій країні органом, який регулює страхову діяльність, є Департамент фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України. До складу цього Департаменту входять наступні Управління:
- кредитних і небанківських фінансових установ;
- страхової діяльності;
- контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.
Кожне Управління складається з відділів. Відповідно, до Управління страхової діяльності входять такі відділи, як:
- розвитку страхової справи та законодавчого забезпечення;
- методології, обліку та аналізу страхування;
- накопичувального страхування;
- нагляду за страховою діяльністю;
- ліцензування та ведення справ страховиків.
В багатьох країнах світу створюються спеціальні органи по захисту прав страхувальників. Так, наприклад, в Данії створено Комітет по захисту прав страхувальників, який розглядає претензії, скарги в галузі страхування, іпотечного кредитування, банківської справи, туризму. В Україні в 2001 році низкою міністерств та відомств (наприклад, Міністерством транспорту, фінансів, охорони здоров'я) була активно підтримана можливість створення Міжвідомчої Координаційної Ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.
Роль держави в регулюванні страхової діяльності досить значна і, на мій погляд, повинна зводитись до наступного:
- встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній;
- використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи;
- контролю за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України;
- визначенню обов'язкових видів страхування.
Головними „регулювальниками" компромісу інтересів суб'єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постанов, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.
Досить важливими є питання регулювання фінансово-господарської діяльності страховика: встановлення мінімального розміру статутного капіталу, визначення правил формування та розміщення страхових резервів, затвердження правил страхування та розрахунку страхових тарифів, страхових виплат тощо. Однак є ще одна проблема регулювання страхової діяльності. Оскільки суспільство довіряє страховим компаніям великі грошові ресурси, то гарантувати виконання своїх зобов'язань без підготовлених професіоналів неможливо. Частково це знайшло відгук у вимогах для отримання ліцензії на той чи інший вид страхування необхідність мати диплом про вищу освіту (економічну чи юридичну) директора страхової компанії або його першого заступника, а також головному бухгалтеру (спеціальну економічну). Проте немає законодавче закріплених вимог до кваліфікації актуаріїв, андерайтерів, інших спеціалістів, що є дуже важливим в сучасних умовах.
Поступово в Україні створюється достатнє правове поле страхової діяльності, яке базується на законодавчій базі та раціональному державному регулюванні, контролі в цій галузі економіки. Хоча говорити про розвиток страхового ринку та страхової справи в Україні ще досить рано.
Отже, здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою стабільності системи страхування й запобігання серйозним викривленням страхового ринку.
Як відомо, страхування є процесом економічних відносин, який передбачає наявність двох сторін - страхувальника та страховика. Страховика в Україні можна розглядати з двох позицій:
- установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику завданий страховий збиток або здійснити виплату страхових сум;
- структура певної організаційної форми, передбаченої законодавством даної країни.
Страхові організації розрізняються за різними ознаками:
- за належністю (урядові, державні, колективні, взаємні, приватні);
- за територією діяльності (місцеві, регіональні, національні, транснаціональні або міжнародні);
- за спеціалізацією (спеціалізовані - здійснюють певний вид страхування, універсальні - здійснюють різні види страхування, перестрахувальні);
- здійснюють перестрахування найбільш великих та небезпечних ризиків);
- за організаційною формою (акціонерні, товариства взаємного страхування, кооперативні тощо).
На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві форми акціонерних страхових компаній:
- закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників;
- відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни. Крім того, в Україні існують страхові організації у вигляді товариств з додатковою відповідальністю, які є господарськими товариствами, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. В свою чергу зазначені товариства можуть утворюватись у вигляді:
- товариств з повною відповідальністю (кожний з учасників товариства несе повну відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном);
- командитних товариств (одні учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші - відповідають тільки своїм вкладом).
Серед вітчизняних страхових компаній можна виділити й таку організаційну форму, як кептивні страхові компанії, які створюються потужними корпораціями, фінансовими групами, та діяльність яких обмежується інтересами засновників.
Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО для страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, та 1,5 млн. ЄВРО для страховиків, що здійснюють операції по страхуванню життя.
Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у грошовій формі. Граничний розмір внесків до статутного капіталу інших страховиків не може бути більшим за 30 % власного статутного капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 % власного статутного капіталу.
Крім того, статутний капітал страхових компаній не може формуватися за рахунок:
- кредитів;
- коштів, що отримані під заставу;
- страхових резервів;
- векселів.
Слід підкреслити, що на відміну від інших господарських товариств, внески засновників до статутного капіталу не можуть здійснюватись у формі нематеріальних активів.
Отже, в Україні організація діяльності страховика досить жорстко регламентується з боку держави законодавчими та нормативними актами, Уповноваженим органом державного нагляду за страховою діяльністю, внутрішніми документами страхової організації (установчими документами та правилами страхування), вимогами ліцензування.
В світовій практиці інститут страхування розвивається як органічний елемент соціальне-економічної системи, де активи страхових компаній та пенсійних фондів перевищують активи банків. Проте в Україні розвиток страхування відбувався в значній мірі спонтанно. Тому сьогодні існує необхідність розробки сталої концепції та комплексної програми розвитку українського страхового ринку. А відтак, з метою регулювання страхового ринку в Україні страхова діяльність підлягає ліцензуванню.
Ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності відноситься до методів впливу держави на економічний розвиток країни, є засобом втручання держави в суспільно-економічні відносини. Тому ліцензування має відкритий характер адміністративного втручання та є особливим режимом дозволу.
В Україні під страховою діяльністю, котра ліцензується, розуміють діяльність страхових організацій, що пов'язана з формуванням спеціалізованих грошових фондів (страхових резервів), які необхідні для майбутніх страхових виплат.
